Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, якщо засіки повні?»
Роман «Хіба ревуть воли, якщо засіки повні?» - гірка дума про долю українського народу. В історії української літератури другої половини XIX сторіччя творчість Панаса Мирного займає видатне місце. У багатьох своїх добутках письменник піднімав життєво важливі теми, викривав експлуататорський характер класового суспільства дореформеного й особливо післяреформеного періоду, сміло виступав проти нього, призвав до боротьби й шукав виходу з важкого положення. Саме таким був його соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, якщо засіки повні?», у якому письменник широко відобразив важке життя українського селянства, його гірку, безрадісну долю, але показав, що дух волелюбності живе в народі.
Розвертаючи історію села Піски протягом трьох поколінь, письменник відтворить майже столітню історію всього українського селянства. Показує, як ще в часи козацького розселення в Пісках точилася боротьба між голотою й козацької старшиною, що під час покріпачення селян захопила кращі землі, прикріпила до них колишніх рядових козаків і початку їх нещадно експлуатувати. Так народжувалися українські добродії. І письменник гнівно їх викриває, показуючи, що «пан і старшина - як брати рідні», «ворон воронові ока повиклевивает».
Правдиво зображує Панас Мирний поневолення трудівників України також польськими й росіянами панами.
За заслуги перед царським престолом Піски були даровані генералові Польському. Він походив з тої «голопузої шляхти», що у Польщі за панування магнатів кишіла по їхніх дворах, харчувалася з їхнього стола й за це підтримувало своїх пекарів на всяких сеймах і сеймиках. Коли ж розпалося Мовлення Посполитая, пан Польський кинувся в Петербург, «заліз у якийсь полк», терся до передніх вельмож, поки таки «дотерся до генерала... і Пісок».
Покріпачення українських селян проводилося силою. Як приїхав пан Польський у село Піски й сказав: «Земля моя! ви мої! і все моє!» - селяни підняли бунт. Не відразу вони підставили свою шию під кріпосне ярмо. Але в Піски було уведене військо, і селяни виявилися вневоле.
Особливо підсилився кріпосницький гніт із приїздом у Піски генеральші «великородної» пані Польської. У романі показані разючі картини самодурства генеральші. Від нудьги завела вона в себе величезне котяче царство, за яким доглядала дівчина, крипачка Мокрина. Коли Мокрина випадково придавила кошеняти, то пані не подарувала їй котячої смерті. «На другий день Мокрина серед села прилюдно, цілий день мазала панські кухні, а на шиї в Мокрини за її щирі послуги - на червоній мотузочці трепался здохле кошеня». За наказом генеральші люто катують і крипачку Уляну
Отже, із приїздом генеральші Польської до села пещане зрозуміли, що пропали навіки.
Оповідання про жорстоке панування панів Польських майстерно оттеняются колоритними малюнками з життя закріпаченого селянства, що правдиво відображає дух феодальної епохи. «Пишна рука толстопузого Потаповича» не одному кріпакові «виправила щелепи», не в одного «вибила зуби». Але ще гірше стало, коли прикажчиком стала свій Карпо Дровиченко - «іржа, не чоловік: якщо вже на когось взъестся, те точить-точить, поки таки наскрізь не проточить». Саме він підбив кріпосника ввести шостий день панщини на тиждень, відібрати в селян залишки полючи.
Таким було для піщан «нещастя давнє» - кріпосництво, але не кращим стало й «сьогоднішнє» - земство, що чекало селян після скасування кріпосництва. У романі яскраво й правдиво показана зміна однієї форми гноблення народу інший, вищої й більше зручної для панівних класів. Післяреформені часи породили земство, що нібито забезпечувало народне «благо». Насправді воно складалося із представників помещицко-буржуазной середовища
А як проходили вибори земських «голосних»? Становий Дмитренко, приїхавши до село, прочитав указ, розповів, кого вибирати: забороняв «сіре мужиче» у голосні «перти», радив панів, які «усі знають і все, що треба, зроблять», вихвалявся навіть, що як повибирають «мужиче», те щоб не скаржилися...»
Панас Мирний викриває також антинародну діяльність земства. «Рада радили одні добродії». На першому ж засіданні земської управи був затверджений новий податок на землю: «у кого її більше, той платить менше, а в кого менше - з того й бери».
Як належала влада в повіті панам Польським, так вона в них і залишилася після реформи. Це була зграя гнобителів, що зросли «чужою роботою», взутих і одягнених «чужими руками», з якими боротися селянам було ще не під силу
Таким чином, у добутку «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» письменник гостро засуджує суспільно-політичний порядок, заснований на гнобленні й експлуатації трудящих, доводить необхідність знищення його й побудови нового пристрою, яке б відповідало інтересам трудового народу
Роман піднімає серйозні й важливі суспільні проблеми, але це не заважає авторові показати негативні соціальні явища пером. Саме так зображені найбільш важливі моменти соціального життя
От сцена покріпачення колись козацького села Піски: «За мої щирі заслуги цариця подарувала мені Піски». Отже, ціле сіло служить розмінною монетою, який платять за «щирі послуги». Це, може, обуритися? Уже другого дня «у Піски вступала москалів рота. Налетіла Москва на Піски, як сарана на зелене поле, і кинулася все жерти, усе трощити...» Так розмічалася епоха кріпосництва. А далі не менш виразна сатирична картина приїзду генеральші, що почала знайомство із селом зі знущання з їхніх звичаїв Пісків, а потім за її наказом зносили будинку, які псували вид пані. «Щодня по камінчику вибивали з людської волі». А генеральша все скаржиться всім за невдячність «мужичні». Так іронічно розповідає автор про принизливі відносини між селянами й панами Польськими
Не менш гостро зображені чиновники, яких щедро насадили добродії , аби тільки втримувати народ у неволі. От секретар «світового суду» Чижик. Його прізвище й весь його вид показують теперішню вартість цього чоловіка , проте саме від цього чиновника «з мишачим поглядом» залежить часом ціле життя людини, його доля, як доля Чипки. І це зневажливе зображення гідно того, щоб згадати, що цей «сутяжище», зруйнувавши віру Чипки в справедливість, отмщает йому, відіграючи мерзенну роль у вигнанні Чипки із земства. Не виразний образ Шавкуна, що був просто п'яницею, недоученим студентом, але досяг кар'єри через підлабузництво й хитрість. Такі виразні образи чиновників - це ще й данина сатиричної традиції української літератури
Отож Панас Мирний використовує класичні сатиричні прийоми - гротеск, парадокс - для того, щоб висміяти негативні суспільні явища, які руйнують людські життя, псують характери й знищують цілий народ. Засобами сатири Панас Мирний показав вагомі претензії на панування над гордим народом, що лише на перший погляд здається схожим на вола, що реве тільки тоді, коли порожніють ясла.