Поема Лесі Українки «Давня казка»: порівняльна характеристика образів поета і лицаря Бертольда

 

Леся Українка — мужня, волелюбна людина, яка завжди вірила в перемогу робітничого класу над експлуататорами. Вона любила сій народ і високо цінувала його прагнення бути незалежним. З цією темою в поемі тісно пов'язана проблема ролі поета в житті народу. Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала повстанців, а викривала панівний клас.

 

Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.

 

Ось одного разу чує

 

Граф лихі; тривожні вісті:

 

Донесла йому сторожа,

 

Що не все спокійно в місті;

 

Що співці по місті ходять

 

І піснями люд морочать,

 

Все про рівність і про волю

 

У піснях своїх торочать

 

Вже й по тюрмах їх саджають,

 

Та ніщо не помагає,

 

їх пісні ідуть по людях,

 

Всяк пісні ті переймає.

 

Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв'язку з народом::

 

А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний зміст, дрижить від гніву і страху:

 

Що се, що? — кричить Бертольдо —

 

Гей, ловіть співця, в'яжіте!

 

У тюрму його, в кайдани

 

Та скоріш, скоріш біжіте!

 

Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:

 

Золотих не хочу лаврів, —

 

З ними щастя не здобуду.

 

Як я ними увінчаюсь,

 

То поетом вже не буду.

 

Не поет, у кого думки

 

Не літають вільно в світі,

 

А заплутались навіки

 

В золотій тонкі сіті

 

Не поет, хто забуває

 

Про страшні народні рани,

 

Щоб собі на вільні руки

 

Золоті надіть кайдани!

 

Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.