Ідеал ліричного героя поезії Павла Грабовського

Творчість Павла Арсеновича Грабовського є яскравою сторінкою українського літературного процесу кінця XIX століття. Коли знайомишся з його творчою спадщиною, перед нами постає поет великої громадянської наснаги, поет-борець, поет-громадянин, тонкий і проникливий лірик із вразливим серцем, яке невимовно страждало на чужині від вимушеної розлуки з рідним краєм. Мабуть, саме це страждання і надавало яскравої виразності поетичним шедеврам Грабовського: вони вражають красою українських краєвидів, глибоким проникненням у світ народного життя, силою емоційних переживань автора.

Доля відміряла Павлу Арсеновичу тридцять вісім років, які він присвятив вірному служінню народу, наслідуючи революційні ідеали. Тому в історію України Грабовський увійшов як революціонер-професіонал, пропагандист революційних ідей. Його зброєю було полум'яне слово, в яке він вкладав весь запал щирого серця і чистих ідеалів; пристрасна поезія Грабовського стала складовою частиною його революційного подвигу.

Уперше по-справжньому поет відчув себе українським літератором в Іркутській тюрмі, коли разом з тяжким сумом за Україною зрозумів, що єдиним і влучним засобом його боротьби за ідеали є слово. Він усвідомив, що тільки так з далекого краю неволі він зможе допомагати рідній землі. Важкі випробування не знесилили голосу митця, його слово ніколи не ридало, не стогнало, а навпаки, своїм оптимізмом і мужністю надавало сил іншим однодумцям, співвітчизникам:

Уперед, хто не хоче конати,

Статись трупом гнилим живучи!

Сміле слово — то наші гармати,

Світлі вчинки — то наші мечі.

Уперед до завзятого бою

За громадські та власні права,

Коли бути бажаєм собою,

Коли серце позор відчува!

Такою ж пристрастю сповнені його поезії «Не раз ми ходили в дорогу», «Мало нас, та це дарма». За їх рядками ми відчуваємо пристрасть революціонера-поета, тому рішучий тон, відшліфована досконалість думки, енергійний ритм нагадують собою пристрасні гасла:

Гей, до купи, певні діти!

Всіх веде мета одна:

Шлях любові та освіти

Нас навіки поєдна!

(«До українців»)

У Грабовського слова ніколи не розходилися з ділом: він був щирий у закликах і такий же щирий у революційних справах, був «справжнім героєм», як,і ліричні персонажі його віршів («До Б. С-го», «Справжні герої», «Трудівниця»).

У багатьох поезіях ліричний герой Грабовського по-філософськи осмислює категорії добра і зла, по-апостольськи закликає людство подолати в собі черствість і жорстокість («Кругом недоля, гаснуть очі», «Виклик»). Ці вірші, написані майже сто років тому, не втратили своєї актуальності й сьогодні, коли Україна, виборовши суверенність, стала на шлях незалежності. І ми прислуховуємося до поетового слова знову і знову.

Ліричний герой Грабовського постає перед нами не лише як поет-патріот, полум'яний революціонер. їх мало, цих сповнених інтимної лірики віршів, але в них так зримо і зворушливо змальовано трепетне почуття поета, який молився до образу жінки-борця, що була йому і коханою, і подругою, і супутницею на важких невільничих шляхах (нею стала Надія Сигеда, яка стрілась поетові у пересильній московській тюрмі). Смерть тієї, що була для поета «сестронька кохана», перелилася у рядки, сповнені ненависті до катів («Тужба», «Над могилою», «Тяжкий звіт», «В далечінь», «Квітка (До Н. К. С.)» та ін.)

На мою думку, кожен вірш Грабовського знайде своє місце і свій відгук у серці сучасного читача, бо не може жива й пристрасна мова не зворушити свідомості мого небайдужого співвітчизника.