Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 30-01-2014, 13:58

Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах

Про наші битви на папері голо Лише в піснях вогонь отой пашить... Ліна Костенко Історія України...

Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це «тихі води, ясні зорі» і буруни біля Дніпрових порогів, це незламнісь Байди і крилаті козацькі «чайки» серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада — це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.

Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України — і перед очима постають картини.

Спокійно коливається ковила у степу, та раптом — пил, крики, свист, татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки...

Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це — у піснях і думах:

Бились з ранку козаченьки

До ночі глухої.

Козаків лягло чимало,

А татар — утроє...

(«Ой, Морозе, Морозенку...»)

Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам'ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього «живцем серце виривали») і прощається з Україною.

Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польскі магнати. І знов на боротьбу вставали лицарі-козаки. Перебийніс «лядськую славу загнав під лаву». Богдан Хмельницький... Погляньмо:

Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.

Гей, не один лях лежить головою в воду. («Гей, не той то хміль...»)

Та були і поразки. І панували в Україні польскі та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі.

Ой ви, ляшки, та недовірки,

Годі ж панувати,

Гей, недалеко іде Гонта,

Дась він вам взнаки.

(«Ой наварили ляхи пива...»)

Поруч з ним — його найближчий друг Максим Залізняк

Отак Максим Залізняк

Із панами бився

І за те він слави

Гарной залучився.

(«Максим козак Залізняк»

Століттями точилася боротьба. В народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:

Чорна рілля зорана

І кулями засіяна, гей, гей!

(«Чорна рілля зорана») Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі — більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам'яті. Ніякі тортури не можуть змусити козака зрадити рідну землю і віру християнську. В Царграді висить «за гак ребром зачеплений» Байда та стріляє в турецького царя. «Ото ж тобі, царю, за Байдину кару», — закінчує «Пісню про Байду» сивий кобзар.

А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

(«Самійло Кішка»)

А коли і траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословіння на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий («Ой був в Січі старий козак»).

Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай («Орлику Чураю»), відважно воює козак Нечай («Ой, з-за гори високої»). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших — і мало­відомих козаків.

І майже завжди це «вільні птахи», для яких «степ широкий» — «сват», «шабля й люлька — вся родина, сивий коник» —«брат» («Там де Ятрань круто в'ється»). Такий і козак Голота, що полем гуляє «ні города, ні села не займає», але на підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у рідній землі.

Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: «як бити, то бити, як пити, то пити». І часом необачними бували, як козак Нечай, що

...поставив...

Три сторожі в місті,

А сам пішов до кумоньки

Щуку-рибу їсти.

Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір'ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України («Ой гай, мати»): Виїжджавши, шапку знявши, Низенько вклонився: «Ой прощайте, слобожани, Може з ким сварився». ...Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища... Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:

Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію,

Наш батю, полковнику чигиринський.

Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили та гуляли,

А неприятеля під нозі топтали!

(«Хмельницький і Барабаш»)

Співає кобзар і про військо Запорозьке, що «як мак процвітає», але, на жаль, і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхної крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка: Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде.

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів