Мої роздуми над повістю Архипа Тесленка «Страчене життя»
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 31-01-2014, 21:14

Мої роздуми над повістю Архипа Тесленка «Страчене життя»

Повість «Страчене життя» одностайно вважається вершиною творчості Архипа Тесленка, видатним явищем в усій українській прозі 10-х років XX століття. Вона створювалася тоді, коли в країні, здавалось, усе завмерло після бурхливих подій1905—1907 років. Автор подає картину суспільного життя на селі в період урядової реакції, але за цими художніми узагальненнями стоїть реальне життя конкретних людей. Так, в образі головної героїні повісті Тесленко показує трагедію двоюрідної сестри Зінаїди Строй, котра покінчила життя самогубством, не знайшовши виходу із приниженого становища.

Оленка Панасенко викликала в моєму серці глибоку повагу до себе своїм прагненням здобути освіту, стати вчителькою, жити багатим духовним життям. Над усе її душа сповнена бажанням вирватися з безпросвітнього селянського побуту, допомогти батькам, які ледве зводили кінці з кінцями: «Я з грязі вилізти хочу. Я бажаю до чогось великого, гарного йти, бажаю людськості, правди в житті...»

Та реальність виявилася жорстокою й немилосердною. Ми бачимо, як відбувається поступовий крах надій головної героїні. Я читаю сторінку за сторінкою — і в душі наростає відчуття трагічної розв'язки, бо відчуваю, як наростає відчай в Оленчиній душі. Не може така дівчина змиритися з приниженням своєї гідності! Хай вона прощає матері штовхання у спину перед суддею і жорстокість батьківського докору — у неї моральні борги перед батьками. Але дівчина не може пробачити собі того, що власноручно переписала ту кляту заяву і тим самим проявила легкодухість. Вона з відчаю свідомо обирає смерть, бо її чиста і світла душа не може змиритися з дійсністю. Мені дуже важко погодитися з таким рішенням Олени, яка стала для мене близькою, бо ж її життєві принципи і настанови багато в чому збігаються з моїми. Хочеться зупинити її, допомогти, коли чуєш її слова: «А жить так бажається... жить, працювать, робить щось гарне, велике». І поруч із цією жадобою до життя стоїть гірке розчарування Олени: «Де ж те гарне, велике? У мріях, надіях, у книгах!.. А в житті? Нікчемність, нісенітниця, зло...»

Та я розумію, що смерть Оленки — це протест проти суспільства, яке пригнічує особистість, руйнує волю і душу людини. Життя дівчини не «втрачене», а «страчене» тими суспільними умовами, в які вона потрапляє, закінчивши навчання. Мрії про працю на користь народу розбиває жорстока дійсність. Тут, на мій погляд, криється глибокий задум автора: Оленка — символ високої духовності, що з давніх часів є невід'ємною і виразною рисою характеру українського народу. Але в умовах злочинної дійсності, тогочасного безправ'я царського самодержавства їй не вистачає сил, щоб побороти зло. І тоді вона кидає виклик усій системі, що гнобила цю духовність, своїм самогубством.

Однак автор спрямовує читача до думки, що цей вчинок не є виходом із становища. Він подає надію: варто перечекати найважчу біду, як чорну ніч — і сонце зійде! (Недаремно Тесленко повідомляє, що запрошення на роботу надійшло Оленці одразу після її похорону).

...Повість вже прочитана, але ще надовго залишає по собі глибокі почуття, роздуми про добро і зло, про те, як і навіщо жити. Власне, мене ця повість навчила однієї важливої істини, яку я візьму із собою у подальше життя: якщо твоє серце сповнене добром, то його треба вміти зберегти і відстоювати до останнього подиху! Наші мудрі пращури заповідали нам: «Правдою життя стоїть».

 

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали