Ми називаємо їх «печалі бронзове лиття» (Володимир Сосюра, Максим Рильський)
Погожий сонячний день 21 червня 1941 року. Природа наливається життєдайною силою в цю благодатну пору раннього літа. Колосяться хліба, радуючи серце селянина-трудівника. Над рідною землею повільно спускається літній вечір. Спалахують міріади електричних вогнів, з широко відчинених вікон шкіл линуть веселі мелодії. Це учні-десятикласники, отримавши атестати зрілості, прощаються з рідною школою на традиційному випускному вечорі.
Та от на світанку тої далекої чорної неділі з безхмарного неба полетіли на нашу землю ворожі бомби. Почалася Велика Вітчизняна війна. Тяжкі випробування випали на долю нашого народу в ці роки. 25 письменників України загинули на війні смертю хоробрих. Серед них Олекса Десняк, Микола Трублаїні, Микола Шпак та інші.
Героїчні подвиги захисників Вітчизни яскраво відображені в художній літературі. Радянського воїна на подвиг кликали священне почуття любові до рідної Батьківщини, дружба наших народів і непохит¬на віра в перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.
У перші роки Великої Вітчизняної війни Максим Рильський, звертаючись до сплюндрованої ворогом України, утверджує її нездоланність, бо запорукою цього є дружба наших народів-братів:
...Україно! Ти в славній броні не одна,
В ній з тобою під стягом багряним — народи!
У «Слові про рідну матір» образно розкриваються джерела сили і могутності нашої Вітчизни: всенародна демократія, дружба народів, патріотизм народу:
Ні! Сили на землі нема
І сили на землі не буде,
Щоб потягти нас до ярма
Щоб потоптати наші груди... «Слово...» завершується образом сонця, що устає на Сході — символом недалекої перемоги над ворогом.
У грізні години Вітчизняної війни В. Сосюрою була написана поезія «Любіть Україну». Наша Армія вже завершувала звільнення рідної землі від фашистських загарбників. Поет повернувся з фронту в напівзруйнований Київ. Любов до рідного міста і гордість за рідну країну, а також жаль через те, що ворог заподіяв їй шкоди, — всі ці високі патріотичні почуття злилися в душі поета і зродили поезію «Любіть Україну».
«Вітчизна непоборна і вічна», каже поет, вона зводиться з руїн
і знову живе:
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах...
Поет використав із давньої легенди образ купини, яку не бере вогонь. Неопалима купина — символ безсмертя.
Давним-давно зарубцювалися рани війни. Але не слабшає біль втрат у нашого народу. Обеліски, пам'ятники, братські могили, вулиці і площі, названі на честь переможців, навічно зберігатимуть у нашій пам'яті доблесних солдатів, що розгромили фашистську нечисть.
Гордо звівся на кручах древнього Славутича величний меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчиз¬няної війни 1941—1945 років». З усіх куточків нашої країни, з багатьох країн світу сюди приїздять люди, щоб низько вклонитись мужності і стійкості радянської людини.
...Дні севастопольських боїв! Вони легендами встають із історії. На курганах та узгір'ях славного міста зводяться обеліски — вічні пам'ятники героям, які полягли в боях за честь і незалежність Вітчизни.
Крик зболеного серця, відчуття минулого горя народу викликає у нас страшна трагедія білоруської Хатині, яка сприймається як узагальнена картина фашистських злочинів часів Великої Вітчизняної війни.
Серце стискається, коли бачиш скалічені стіни Брестської фортеці, напівзруйновані каземати і форти.
Бабин Яр — одна з найстрашніших трагедій в історії людства — трагедія усієї України, всіх її народів.
Бабин Яр увійшов в історію людства як гігантська братська могила.
Для нашої Батьківщини завжди буде святом 9 Травня. У ті весняні дні закінчився великий шлях, позначений багатьма жертвами.
І наш святий обов'язок — завжди пам'ятати про тих, кого немає поряд з нами, хто загинув на війні. До цього нас закликають рядки з вірша М. Ісаковського:
Куди б не йшов, не їхав ти,
А тут ти зупинись
Могилі рідній, дорогій
Всім серцем поклонись.