Фольклорні джерела повісті
Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (І варіант)
Піснею, думою, легендою, чарівною казкою називають цю повість, бо джерела її — із гуцульського життя, з глибин народної пісні, легенди, казки.
Із перших сторінок ми поринаємо у світ народних переказів і вірувань. Малий Іванко живе серед таємничих розповідей про лісовиків і нявок. В скелях є злі духи, а в ріках — русалки. Веселий чугайстер подарував йому пісню, яку він так довго шукав. Іванко знається на травах: одомен, підойшла — це помічне зілля. Марічка звертається до ворожки і носить на тілі часник, наговорений нею. Світ народних звичаїв, легенд, вірувань, народної медицини — це стихія, в якій кохають, співають, вмирають, живуть гуцули. А таке злиття з природою, коли ти і полонина, Черемош, біланя і голубаня — єдине ціле, це від народного світобачення,вія народного світосприймання.
«Тіні забути прехків» — дума про добро і зло, любов і ненависть. Одвічні прагненнїглюдини до краси, любові, добра.. Та на перешкоді завжди злі сили, земні і небесні. Піснею переплелись вони в житті Івана, головного героя повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». У казковий, зачарований світ "природи покотився він зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби. Зустріли його гори своїм синім диханням, пісні веселого чугайстра. Але сумні чорні смереки нашіптували йому про панування нечистої сили, русалок, нявок, щезника. Не раз здригалась душа Іванкова від цих розповідей...
Та й у світі людей не легше. Народилось в сім'ї Палійчуків двадцятеро дітей а живими залишились тільки п'ятеро. Не раз звучала трембіта, ОПОВІДАЮЧИ про смерть у господі Палійчуків. Та батько і брат загинули від рук ворожого роду. Знала ненависть дорогу і до серця Іванового. Не раз хапався за татову бартку в бажанні помститися родові Гутинюків. Та страшні хвилини сліпої злоби розтопили глибокі матові чорні очі Марічки. То була велика і єдина пісня життя Іванкового, бо вквітчала всі полонини своїми співанками про їхнє кохання Марічка, а з мережаної дудки Іванка «з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця...» То ж несила було жити Іванкові, коли загинула Марічка.
Цій світлій силі кохання протиставлені почуття Палагни та Юрка. Не ховаючись ні від кого, зраджує вона Іванові і стає любаскою Юри. Та й він, спізнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя.
Гине Іван, зачарований нявкою. Зло перемагає. Але смертю своєю стверджує він невмирущу силу кохання. Заключна сцена повісті є ще одним тому ствердженням. Перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останніх рядках твору. Ними письменник завершує роздуми про сили добра і зла, ненависті і любові.