Чому попри поразки страйку трудовий Борислав все-таки сміється? (за повістю Івана Франка «Борислав сміється»)
Повість І. Франка «Борислав сміється» увійшла в історію української літератури як перший твір про організовану боротьбу робітників проти експлуатації й визиску. її темою є зображення життя робітничого класу кінця XIX століття, наростання боротьби між працею і капіталом, організація першого робітничого страйку, змалювання життя капіталістів, конкуренції між ними, виродження буржуазної сім'ї. Франко перший в українській літературі розробляє тему праці робітничого класу в умовах капіталістичного визиску. Своїм об'єктивним показом життя, праці і домагань бориславських ріпників, отих вчорашніх селян, що пройшли пекло нафтових копалень, заробляючи гроші на існування, письменник не тільки підкреслює закономірність боротьби робітничого класу, а й наголошує, що така боротьба — єдиний можливий вихід. Це — шлях підневільних трударів до поліпшення економічного і соціального становища.
Розгортаючи події повісті, автор показує, що робітничий колектив пропонує два варіанти такого шляху: перший — це організована боротьба (її ідея належить центральному персонажу — Бенедьо Синиці), а другий — стихійна помста над окремими кривдниками, яку обстоювали Андрусь і Сень Бесараби. Та за тим, з якою симпатією Франко змалював Бенедьо Синицю, я відчув, що автор поділяє погляди і такти¬ку саме цього героя. Тому він із старанною виразністю показує, як зростає робітнича солідарність та свідомість побратимів, що гуртувалися навколо нього, як «від слів почало доходити до діла». Я думаю, що саме оця зростаюча свідомість і народжувала Франковий оптимізм і впевненість у перемозі підневільних робітників.
Наскрізною сюжетною лінією є розповідь про те, як стихійний рух бориславських робітників за свої права при активній участі «нових людей» переростає в організовану форму боротьби — робітничий страйк. Він стає кульмінацією повісті, до якої ведуть події, що розгортаються гостро і дуже цікаво: твір весь час тримає нас у напруженні, спонукає до власної оцінки події чи героя. Відчувається майже фізично те схвильоване збудження страйкарів, бо вони обстоюють свою гідність, своє суто людське право на щасливе життя. У цьому я бачу ту усмішку надії, що згодом переросла у «сміх Борислава». Задоволення вимог, висунутих Бенедьо, дало б робітникам можливість домогтися своїх прав — тому вони з гідністю наполягають на них.
Та Гольдкремер як представник капіталістів цинічно заявляє, що Борислав висміє такі вимоги, на що дістає таку відповідь: «Весь Борислав нас висміє? А хто же то такий, той Борислав? Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами!» Ось чому Борислав, незважаючи на поразку страйку, продовжує сміятися: він відчув силу, народжену у єдності, згуртованості та одностайності виступу.
...Повість прочитана. Перегорнута остання сторінка. Та мої думки знову і знову повертаються до її героїв, неначе я сам був поруч з ними у їхній нелегкій буденній праці й боротьбі. Думаю, що саме у цьому і полягає неперевершена сила Франкового таланту: променистим словом розкрити очі на становище народу й політику держави; пробудити свідомість, вказати шляхи боротьби за краще життя. І хоч зі зміною епох змінилися й наші судження та оцінки, твір залишається для нас цікавим і як художнє полотно, і як документ часу.