Моє ставлення до Олександра Довженка, людини і митця
Споконвіку людина прагнула творити, втілювати свою душу в полотна і симфонії, в мармур чи бронзу, і в поеми. Багато їх, творців прекрасного. Але кожен твір мистецтва ми сприймаємо відповідно до власного смаку. Одному подобається велична простота пейзажів Шишкіна або Васильківського, інший захоплюється абстракціонізмом чи то якимись іншими модерновими картинами. Комусь зігріває душу прозора лірика Сосюри, а хтось у захваті від складних асоціативних образів поем Драча... Постають перед нами земний, якийсь «домашній» колгоспний бригадир і великий письменник Стельмах, і весь устремлений до чогось вищого, готовий, мов буревісник, різати крилом хмари, Довженко.
Довженко... Моє захоплення ним почалося після зустрічі з висловом цього письменника про те, що треба вміти і в буденних калюжах бачити зорі. Це підштовхнуло мене читати і його твори, і написане про нього. І з кожним рядком все більше зростало захоплення. Але були й фільми... Залишалося тільки дивуватися, якою ж людиною треба бути, щоб зробити за одне життя стільки прекрасного.
Він був різним — це можна побачити з портретів. Часом — суворий і енергійний, часом — лагідний, ніжний, з теплою усмішкою... Автор-лірик «Зачарованої Десни» і пристрасний автор «Повісті полум'яних літ» та «України в огні».
Не правильно, що кіномитці більше звертають увагу в своїх творах саме на так званий відеоряд — принаймні Довженка це не стосується. У нього особлива мова, власний її стиль, що робить його саме письменником. Урочистим речитативом, сповненим болем і вдячністю звучать вступ і кінцівка («обрамлення») оповідання «Мати». А яка висока напруженість звучить у монолозі Уляни Рясної про князя Святослава (урок історії в присутності фашистів — «Повість полум'яних літ»). І ще приваблює мене Довженко цілісністю своєї натури. Щодо значення особистості письменника існують різні погляди. Мені завжди хотілося, щоб письменники і в житті були саме такими чистими і прекрасними, близькими до ідеалів, що пропагуються у їхніх кращих творах. Без цього неможливо вірити у створене ними. Так от, Олександр Довженко був сильним, мужнім і принциповим і в житті.
Ну хто ще за часів репресій насмілився б у листах до Сталіна відстоювати гідність свого народу, святе право на патріотизм та інші думки, що не співпадали з тодішньою політикою «отця народів»!
Красивий внутрішньо і зовні, безмежно обдарований письменник та кінорежисер, Олександр Довженко навіки залишиться жити у своїх творах, у пам'яті людей, як воїн (у прямому та переносному значенні слова) та співець свого краю.
І коли думаю про нього, тепло стає на душі. Радісно знати, що є такі люди. І ще приємно відчувати, що я належу до того ж самого народу, що і він.