Твір Засудження кріпаччини і безправ'я у повісті Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря»
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 22-01-2013, 19:32
Засудження кріпаччини і безправ'я у повісті Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря»
Україна за всю свою історію зазнала немало тяжких часів і випробувань. Одним із таких періодів був для неї скрутний час кріпацтва, коли підневільний народ, увінчаний своїм славним минулим, страждав від нестерпного кріпосницького гноблення і знущань. Важка праця на панщині, жорстокі покарання, обкладання численними непомірними податками виснажували життя кріпаків, примушували або миритися з таким злиденним існуванням, або шукати якогось виходу.
Кращі письменники того часу у своїх творах, змальовуючи страждання співвітчизників, гаряче вболівали за них і співчували. Наприкінці XIX сторіччя почали друкуватися видатні твори, де поряд із засудженням кріпацтва стверджувався тип нової людини, здатної до боротьби проти нього. Одним із таких творів є повість І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», що була написана 1876 року.
Автор розкриває перед нами образ головного героя — Миколи Джері, що як бунтар, протестант висловлює настрої селянства. Змальовуючи його життя від юнацьких літ до сивої старості, письменник не лише засуджує кріпаччину і безправ'я, але й замислюється над можливістю змін та шляхами їх здійснення.
Із перших сторінок повісті ми переймаємося любов'ю до Миколи Джері, що постає перед нами як правдива, порядна і горда людина. Це він у своїй першій сутичці з осавулою відстоює справедливість і захищає кріпаків. Джеря усвідомлює нерівність сил, проте вступає у відкритий конфлікт із паном і осавулою: «Як же його не зачіпать, коли він ніби знущається над нами», — відповідає він на застереження матері. Навіть церковна проповідь рабської покори, всетерпіння не можуть зупинити Миколу.
Пан Бжозовський погрожує Миколі і його спільникам за їх непокору солдатчиною, що було майже рівноцінно смерті. Разом зі своїми односельчанами Микола тікає з села, але не дарує панові своїх кривд: йдучи шукати бурлацької долі, він із товаришами мстить панові.
Та не краща доля чекає втікачів і на сахарнях. Безправ'я і злиденне становище заробітчан посилюють бунтарський опір Миколи. Ми бачимо його таким же непримиренним у конфлікті з посесором: «Хіба ми не знаємо, як ви недодаєте грошей, годуєте нас собачим м'ясом або ж дохлятиною та пацюками?» Він закликає бурлаків протестувати проти нелюдських умов життя.
Лихо знов жене Джерю з товаришами у вільні степи, потім до Бессарабії. І скрізь, стикаючись із безправ'ям, він нікому не дає себе кривдити: у конфлікті з Іваном Ковбаненком у риболовецькій ватазі, в сутичках із поліцією, судом, церквою.
...Тільки через 20 років повертається Джеря у село, яке після скасування кріпацтва опинилося під новою панщиною. Громада, хоч і мала права, але головою був обраний заможний селянин, який разом із писарем обкрадав її. І Микола підмовляє громаду обрати головою чередника, не платити за «лисі гори» «скажені гроші», не брати того поля, не сіяти на ньому хліб. Таким залишається Микола до кінця свого життя: чесним і непримиренним.
Його образ глибоко западає в душу, примушує замислитись над його долею, бо в ньому втілені великі духовні сили українського народу, його незламність у найтяжчі часи, прагнення до волі, гідність і самоповага.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів