Художня правда п'єси
Івана Карпенка-Карого «Хазяїн»
Творчість Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) слушно вва¬жається найвищим досягненням української драматургії кінця XIX — початку XX століття, бо в ній геніально переплелись вірність життєвій правді і висока художня майстерність митця. Він уважно спостерігав за процесом розвитку економічного та соціального становища в Україні кінця XIX століття, коли повновладними господарями ставали поодинокі капіталісти-аграрії, що жорстоко експлуатували десятки тисяч сільських пролетарів. Такі спостереження лягли в основу комедії «Хазяїн», що була написана 1900 року. Минуло століття від дня її появи, але ця п'єса і сьогодні примушує замислитися читачів та глядачів над сенсом людського життя, нелегким утвердженням усього нового, над особливостями людської психології. Щодо мене, то я читав «Хазяїна», ніби приміряючи його до нашого часу: окремі сцени нагадують картини буття сьогодняшніх українців-«хазяїнів».
Перш за все, мене цікавило, що є основою моралі Пузиря та йому подібних? Відповідь мені він дає сам: «З усього треба користь виймать, хоч би зубами прийшлося тягнути — тягни!» Всіма його вчинками керує лише корисливість; «хазяйським колесом» називають економи поміж собою систему господарювання Пузиря, яке «так крутиться: одних даве, а другі проскакують!» Але перших — набагато більше, їх тисячі лише на землях Пузиря, вони не можуть поки що оборонятися та протистояти хазяїнові, який є втіленням зажерливості та цинізму. З неперевершеною майстерністю розкриває перед читачем Карпенко-Карий гірку правду тогочасного буття, коли збагачення жорстоких і нікчемних «хазяїнів» супроводжувалося тяжким стогоном сотень і тисяч трудящих людей, їхніми сльозами, потом і кров'ю.
Та не можна без кінця терпіти панування тупих і жорстоких Пузирів. Поки що вибухає лише поодинокий бунт, перший камінь летить у голову одного з експлуататорів. Поки що «пузирі» не поступаються нічим. Але життя змусить їх змінитися, переродитися, інакше народна ненависть зітре «хазяїна» з лиця землі.
На мою думку, в образ Пузиря, в саму назву «Хазяїн» Карпенко-Карий заклав і певний позитивний смисл. По-перше, Пузир — дійсно хазяїн (слід зауважити, що працьовитість і дбайливе ставлення до господарства — традиційна риса характеру українця). Він — не марнотрат, рахує кожну копійку, бо добре обізнаний у фінансових справах.
Пузир — працьовита, ділова людина, тому я сприймаю його господарські здібності як передові на той час, навіть необхідні, бо вони сприяють оновленню суспільства. Хіба не з цих «хазяїнів» вийшли тогочасні Харитоненки та Терещенки, що стали позитивною силою та економічним рушієм того періоду, коли Україна ліквідувала пережитки феодалізму і переходила до капіталізму?
Але все ж таки важко погодитися з частково позитивним сприйняттям образу Пузиря, бо ніякими об'єктивними процесами не можна виправдати хижацьку натуру пузирів. Без культури, гуманізму, цивілізованих прийомів господарювання вони недовго протримаються як справжні хазяїни — історія це доводила неодноразово.
Я думаю, що в наші дні ця п'єса зазвучала по-новому актуально, і нам слід з великою увагою прислухатися до слів автора та персонажів.