Сучасні вимоги до уроку
Додав: maria
Коментарів: 0
Додано: 20-03-2014, 23:26
Сучасні вимоги до уроку
Урок є типовим "вузлом", у якому поєднуються та реалізуються як ідеї фундаментального, так і методи та прийоми прикладного рівнів педагогіки. Тут зустрічаються і зливаються оптимальні рекомендації теорії й завдання та можливості фахових методик. Звідси, думаючи про урок у нашому випадку з концептуальної точки зору, мусимо з'ясувати, як на ньому мають реалізуватися ті дидактичні принципи, які виникають із нового соціального замовлення і про які йшлося в попередньому розділі. А, відтак, як повинні діяти на уроці принципи традиційні. Бо, власне, для цього принципи й існують.
1. Сучасний урок з будь-якого предмета повинен бути особистісно зорієнтованим (І. Бех та ін.). Це означає, що, готуючи його, вчитель мусить найперше бачити не програму чи підручник, які треба правдами чи неправдами "пройти", не власну діяльність на майбутньому уроці, а реальних дітей з індивідуальними, лише їм притаманними можливостями, своїми найближчими і далекосяжними цілями. Тому й різні запити до уроку. Перший обов'язок учителя — задовольнити саме ці запити та вимоги. Звідси — відмова від "валу", від домінування фронтальних форм роботи в класі, від однакових для всіх навчальних завдань. Водночас він повинен виробити в собі як професійну якість толерантне ставлення до можливостей кожної дитини.
2. Готуючись до уроку, вчитель покликаний постійно, на кожному етапі забезпечувати реалізацію триєдиної мети едукації — навчання, розвитку і виховання, І навряд чи варто її формулювати як три окремі завдання при визначенні мети уроку. Бо кожен урок (і постійно) повинен ці три фундаментальні завдання вирішувати — не інакше як у єдності процесу едукації. Крізь призму такого розуміння (триєдності мети) урок повинен і будуватися — "цеглинка до цеглинки", — і оцінюватися.
3. Як зміст навчання на уроці, так і вся конкретна діяльність учителя та учнів повинні забезпечувати стан рівноваги (гармонії) усіх підсистем життєдіяльності дитини: працю душі (участь почуттів, далекосяжні наміри, високі помисли, моральні вчинки тощо); належний рівень психічної напруги (участь розуму, волі, прагнень тощо); можливість спілкування учителя та дітей (з ним і між собою); нормальний фізичний стан і нормальну фізичну поведінку, зокрема, зведення до мінімуму дуже шкідливого для здоров'я "тихосидіння" (див. розділ 12). Організація уроку повинна апелювати до внутрішніх потенцій дитини і бодай приблизно забезпечувати природовідповідний спосіб життя дитини, домінування почуття оптимізму, гуманізму, толерантності.
4. Повноцінна самостійна праця учнів на уроці можлива лише за умов повної відсутності страху, коли дитина не боїться здійснювати вчинок, аби не зробити помилку, за яку вчитель покарає її поганою оцінкою. Лише вдале технологічне вирішення організації самостійної роботи учнів забезпечить їм такий стан свободи, почуття відповідальності й партнерства щодо вчителя. Зрозуміло, що любов до дітей та гуманізм взагалі відіграють тут велику роль, але далеко не завжди вирішують проблему глибинно.
5. Принцип "золотої середини" оберігає урок від крайнощів у всіх його виявах. Навіть вимога перенесення акценту на самостійну діяльність учнів не повинна перебільшуватися, а лише забезпечувати досягнення певної рівноваги цієї діяльності з фронтальними прийомами, які застосовує вчитель. Так само вимога лібералізації в навчанні та вихованні означає лише подолання авторитаризму зі збереженням при цьому об'єктивного керівництва процесами і т. ін.
6. Структурною нормою сучасного уроку є навчальна задача, бо лише за її допомогою можна вирішити як проблеми навчання, розвитку та виховання, так і завдання індивідуалізації та ще багато інших важливих завдань. Побудова уроку, таким чином, передбачає трансформацію колись засвоєних учителем знань в фаху в ланцюг задач різного рівня, призначених для дітей з різними можливостями. До вирішення такого завдання майбутнього вчителя в педагогічному навчальному закладі мало б спрямувати засвоєння ним педагогічних технологій.
7. Принцип урахування етнопсихологічних особливостей дитини стосується найперше виховання. Але і в процесі едукації, що також дотична до нього, відповідні завдання повинні бути в полі зору вчителя. Впевненість у собі, цілеспрямованість, воля та інші подібні якості формуються не лише поза школою, але й щоденно на кожному уроці.
Зрозуміло, що під час побудови сучасного уроку враховуються й всі інші (традиційні) принципи — в тій частині, в якій вони не суперечать новому соціальному замовленню, і постільки, оскільки інформація та її засвоєння стосуються і сучасного уроку. Бо не можуть, наприклад, втрачати значення розумні й незаперечні вимоги науковості, систематичності, зв'язку з життям, природовідповідності, унаочнення тощо пропонованої інформації.
Отже, всі викладені вище вимоги до уроку мають теоретичний характер. Фахові методики (фахові педагогічні технології) покликані втілити їх у конкретні рекомендації з орієнтацією на конкретні навчальні предмети.
Позаурочні форми навчання
Найбільш поширеною формою навчальної роботи в позаурочний час є виконання школярами домашнього завдання. Воно стосується практично всіх учнів, і вони мають з ним справу постійно. З огляду на це вчитель повинен дуже ретельно і обережно ставитися до підготовки цих завдань.
В історії нашої школи доцільність таких форм навчання іноді піддавалась сумніву. Зокрема, К. Ушинський доброю ознакою навчання вважав відсутність домашніх завдань (Ушинський К., 1954, т. 2, с. 61) бо, на його думку, вони є часто звалюванням на плечі дітей того, що не осягнуте на уроці через педагогічну невправність учителя (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 167). Домашніх завдань не давали в колишньому СРСР у перші роки після революції, але це дуже негативно позначалось на наслідках навчання. Г. Ващенко категорично наполягав на доцільності домашніх завдань, але, на його думку, в процесі їх виконання учні повинні не стільки щось заучувати, як розвивати свої здібності до самостійної праці, дослідницькі й винахідницькі нахили, вміння користуватися іншими (додатковими) джерелами, самостійно читати художні твори, робити якісь замальовки з книжки, копіювати схеми тощо (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 386—389). Сьогодні практично всюди домашні завдання учням пропонуються, але, як підказує досвід, у їх підготовці доцільно дотримуватися певних вимог.
По-перше, питома вага такої роботи учнів за існуючих тепер умов перевантаження інформацією повинна бути мінімальною. Практика, коли вчитель намагається перекласти на домашню роботу все те, що не зумів зробити на уроці, підлягає осуду. Навіть норми часу, які рекомендуються і які начебто мали це регулювати (від одної години в першому класі — до чотирьох годин у старших класах), не можуть вважатися обґрунтованими, бо різні діти на виконання одного і того ж завдання витрачають різну кількість часу.
По-друге, найбільший дидактичний і виховний сенс мають завдання конкретні (письмові вправи, малювання і графічні роботи, вивчення напам'ять тощо). Вони зобов'язують, вимагають вдумливого ставлення з боку учнів, добре піддаються контролю. Усні завдання виконуються, як правило, поверхнево, іноді взагалі не виконуються; вчителеві важко таке з'ясувати, а це веде до формування в окремих учнів звички лукавити.
По-третє, домашні завдання повинні бути пов'язані з тим, що робиться на уроці, фактично слугувати його продовженню. Але відповідні завдання і вправи повинні бути значно легшими, ніж ті, що виконувалися в класі під керівництвом учителя.
По-четверте, домашні завдання потребують глибокої та добре продуманої диференціації — з таким розрахунком, щоб жоден учень не відчував своєї неспроможності їх виконати. Якщо вчитель володіє добре побудованим апаратом вправ, то він може запропонувати учням самим обрати домашнє завдання (навчальну задачу). Великою помилкою вчителя є давати всім учням одну вправу, а надто — важку. Це зумовить "списування".
По-п'яте, домашню роботу учнів учитель постійно тримає в полі зору, але у випадку її невиконання не вдається до "крайніх заходів", бо в цьому винна не завжди лише дитина. Страх бути покараною спонукає до брехні. Доброю формою контролю домашніх завдань є взаємоконтроль, коли учні перевіряють вирішення навчальних задач один в одного (див. розділ 13).
По-шосте, домашні завдання слід давати не в кінці уроку, і тим більше не наш вид кору ч (після дзвінка), а на початку або в процесі заняття, щоб учні могли заздалегідь враховувати потребу його виконання вдома.
Зрозуміло, що зміст домашньої роботи учнів визначається також природою навчального предмета, і систему вправ та рекомендацій до них розробляє відповідна фахова методика.
Предметні гуртки. Вони покликані задовольнити потреби тих дітей, які виявляють помітне зацікавлення якоюсь дисципліною та сприяють поглибленню їх компетенції в ньому. Успіх таких гуртків часто залежить від того, наскільки вчитель віддано ставиться до свого предмета і не вбачає у відповідному гуртку лише нав'язане додаткове доручення дирекції. Організація, планування та проведення гурткової роботи детальніше трактується фаховими методиками.
Семінари та диспути. Вони орієнтовані на обговорення учнями певної проблеми і на висловлювання кожним із них власної думки. До свого виступу учень може самостійно підготуватися, вибрати форму (усну чи з опорою на текст), скласти тези чи конспект. Предметом диспуту може бути прочитана учнями цікава книжка чи якась суспільна подія. Розмова може вестись у річищі одного предмета або мати міжпредметний характер. У педагогіці є спроба детальніше трактувати різні підвиди таких занять (Фіцула М., 2000, с. 176—182). Успіх цієї роботи залежить не лише від вибору предмета, але й від уміння вчителя організувати розмову, дати простір для ініціативи дітей.
Факультативні заняття. У нашій сучасній системі освіти вони е паростком реалізації фундаментальної ідеї вибору предмета. Діти записуються на них добровільно, керуючись власними нахилами та інтересами. Ці заняття забезпечують поглиблення компетенції в межах окремих предметів, іноді — вивчення додаткових дисциплін. Сьогодні, зокрема, популярними стають інформатика, іноземна мова, українознавство тощо. Досягнення учнів у процесі факультативних занять підлягають оцінюванню, і запис про відповідний предмет вноситься до атестата.
Екскурсії є однією з форм позакласної діяльності, але за певних умов можуть виконувати і конкретну функцію в межах вивчення певного предмета (ботанічні, краєзнавчі екскурсії тощо). Такі форми навчання ретельно плануються (вибір об'єкта, мета, план, завдання учням, техніка безпеки тощо), а після проведення — завершуються обговоренням.
Практикум— це форма навчання, яка, як правило, передбачає самостійне виконання практичних та лабораторних робіт з певного предмета, самостійну роботу з технічними засобами (магнітофони та комп'ютери у навчанні різних предметів тощо), у лабораторіях, на дослідних ділянках, у майстернях чи студіях. Практикуми можуть проводитися групами, що працюють певний визначений час за складеним графіком, після чого учні звітують про виконану роботу.
Додаткові заняття та консультації мають епізодичний характер і покликані допомагати учням, які готуються до іспиту, або тим з них, які з певних причин мають прогалини у засвоєнні предмета.
Завдання для самоконтролю
1. Опишіть основні етапи розвитку класно-урочної системи.
2. Назвіть і розкрийте основні вимоги до сучасного уроку.
3. Розкрийте основні вимоги до організації домашніх завдань.
4. Назвіть та схарактеризуйте основні позаурочні форми навчання.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали