Неореалізм
Стильова течія в українській літературі початку XX ст. (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням удійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реаліс¬тичного письма сюжет.
Визначальні риси неореалізму:
т у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага;
? неореаліст заглиблюється у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення;
? внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;
? зазвичай автори не пропонують читачам простиходнозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.
Неореалізм виявився у творчості В. Винниченка, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, В. Домонтовича (В. Петров) та інших митців.