Переказ на тему Учитель
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 25-07-2013, 15:33

Учитель

Юрій Нечипоренко хотів бачити свого вчителя, він задовго до зустрічі уявляв собі, як поцілує натруджені руки Григорія Матвійовича, але в той же час йому було якось соромно, ні­яково через те, що от він, такий молодий, такий ще порівня­но невправний, став відомим усьому світові, у той час як його вчителя знає тільки оце маленьке сонне місто на березі теплого моря.

Але всі його побоювання пропали, як тільки він побачив Григорія Матвійовича. Той зовсім не постарів і, здавалося, був ще бадьорішим, ніж кілька років тому, очі його сяяли мо­лодо й радісно.

-   Ну що ж, - сказав він Нечипоренку, - пишаюся тобою, Юро. Ти, може, й забув уже про свого вчителя, але я ще пам'ятаю, як будив тебе вдосвіта і вкладав у твої втомлені руки смичок. Ти тепер лауреат, відомий музикант, але все ж я твій учитель, і ти мусиш ще раз, можливо, востаннє, позмагатися зі мною перед людьми, серед яких я прожив усе життя. Ми будемо грати з тобою разом. Згода?

-   Звичайно, - відповів йому Нечипоренко. - Як ви скажете, так і буде, Григорію Матвійовичу.

На цей не зовсім звичайний концерт зійшлося стільки людей, що невеличкий зал місцевого театру не вмістив і половини їх. Першим виступав Нечипоренко. Лауреат грав так, як мусить грати лауреат - не гірше й не краще, вітали його, як вітають у нас лауреатів - щиро й бурхливо. Але ось одлунали останні оплески. Нечипоренко зійшов зі сцени, сів у першому ряду і тим самим перетворився з виконавця у звичайного слухача.

Завіса довго не одкривалася. Коли ж нарешті вона розсуну­лася і Нечипоренко рвучко підвівся зі свого стільця, він поба­чив таке, від чого в нього перехопило подих.

На сцені, вишикувавшись у п'ять рядів по вісім чоловік у кожному ряду, стояло сорок ще зовсім юних музикантів -хлопчиків і дівчаток - зі скрипками в руках. У білих соро­чечках і в білих блузках вони стояли тихо, непорушно, і всі дивилися на свого вчителя Григорія Матвійовича, який скром­но притулився десь збоку.

Усі присутні встали. Ще мить - і мертву тишу розбив сплеск чиїхось долонь, і шалені, нестримні овації загриміли в приміщенні.

Учитель переміг навіть без гри. Коли в залі врешті запанува­ла тиша, Григорій Матвійович точним коротким рухом затис­нув скрипку під підборіддям. Найбільший критик не міг би зробити жодного зауваження, побачивши цих юних музи­кантів. Центр ваги тіла - на ліву ступню, лікоть лівої руки -навпроти серця, гриф затиснутий великим пальцем, щоб не лягав на долоню - все так, як у найбездоганніших маестро.

Потім Григорій Матвійович ледь помітно кивнув головою, і сорок смичків блиснули в повітрі й ударили по струнах, і струни заплакали, а потім засміялися своїй силі й міцності і заспівали пісню, прекрасну й широку, як море.

Нечипоренко слухав до того багато прославлених кварте­тів, секстетів, був присутній на концертах, де виступали так звані унісони, але таке він бачив уперше. Це було торжество життя старого вчителя, торжество людської праці, це було те, що називають великим і хвилюючим словом - безсмертя...

(455 слів)                                     ЗаП. Загрсбєльним

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали