Мелодія кам'яної скелі

Було те багато тисяч років тому. В приазовських степах жило плем'я молочаїв. І були в племені двоє хлопчаків-ровесників, Яр і Гул, які з дитячих років завзято змагалися одне з одним, намагаючись в усьому бути першими. Хто далі кине камінці, хто вище вилізе на дерево, хто скочить на спи­ну тільки-но прирученому бикові. Часто зчіплялися в борні, яка виснажувала обох, але не виявляла переможця.

Прийшла пора юнакам ставати мужами. Зібралося все плем'я і вирушило до Гори Бика. Біля тієї гори просили люди милостей, вдалого полювання, добірного улову, багатого збо­ру плодів. Ватажок племені підвів юнаків до чаклуна, який владарював там.

Чаклун відвів хлопців до печери, викресав вогонь. На освітле­ній стелі всі побачили зображення четвірки биків, що стояли колом - хвостами всередину, наставивши роги на невідомого ворога.

— Отак ви мусите захищати своє плем'я, забувши всілякі чвари. Тільки тоді подолаєте ворожі племена й захистите сто­янку від хижих звірів, - промовив чаклун. - Відправляйтеся на полювання і вполюйте великого звіра, доведіть, що ви рів­ня чоловікам племені. Тоді відбитки ваших ніг будуть викар-бувані на цій скелі.

Уперше Яр збирався на лови, не ховаючись від матері. Він узяв із собою списа, кам'яного ножа, кресало. Зустрілись із Гулом, пішли в степ. Дорогою посперечалися. Яр пропонував шукати вовчу стежку до води, а Гул - нору звіра. Так і розі­йшлися.

Яр швидко відшукав на стежці широкі відбитки вовчих лап. Викопавши на ній яму, сховався в траві, чекаючи на звіра.

На ранок другого дня з'явився сірий. Здоровенний, з куд­латою шерстю на загривку. Спокійно пройшовши стежкою, перед самісінькою ямою вовк спинився, обнюхав очерет, що прикривав її, гребонув настил передньою лапою, позадкував. Потім, сильно відштовхнувшись, розбігся і переплигнув яму. Від несподіванки Яр тільки очима кліпнув. Вовк величезни­ми стрибками понісся просто до Ярової засідки.

Хлопець схопив списа і кинув у вовка. Спис застряг у вов­чому загривку, а сірий зі страшним гарчанням плигнув на хлопця. Яр знав, що вовк одразу перегризає горло своїй жерт­ві, і втягнув голову в плечі. Лежачи горілиць, обома руками схопив звіра за горло. Вовк тріпонувся, пазурами здер шкіру з Ярових рук. Та хлопець не відчував болю. Намагаючись пе­рекинути звіра, раптом відчув гострий біль - вовк упіймав іклами його плече. І вже несила стискати кудлату шию... Втрачаючи свідомість, Яр почув короткий свист у повітрі.

Коли очуняв, побачив звіра поруч. Той не ворушився. За­кривавлений Яр повернув голову і побачив, що до нього про­стує... Гул, несучи широколисте помічне зілля, яке спиняє кров і гоїть виразки.

—Приклади до рани. Я заночував біля нори, але проспав сі­рого. Потім побіг його слідом.

—Це твій вовк, - сказав Яр.

-    Ні, твій.

-    Він наш, - хитнув головою Яр.

Надвечір, коли вгамувався трохи біль Ярових ран, юнаки пішли з плавнів, несучи вовче тіло. Вони співали про вовчу силу, про свою відвагу, про те, як чаклун висіче на кам'яній скелі їхні стопи.