Позакласна робота
Сорочинський ярмарок
Літературно-музична композиція
Мета: формувати у дітей моральну культуру, толерантне ставлення до давніх традицій та культури українського та інших народів; розвивати моральні чесноти на основі зразків українських традицій, залучати школярів до збереження культурних надбань, їх розуміння крізь призму історико-культурного розвитку української нації.
Сцена 1
На сцені стіл. Родина збирається вечеряти. Господар миє руки. Господиня подає вечерю. Чути спів солов'я. За сценою голос — учень читає уривок з твору М.В.Гоголя "Майська ніч, або утоплена".
Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї. Із середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали ліси, сповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймана гущавина черешень та черемхи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, підкравшись умить, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дихає, усе чудове, усе урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і ліси, і стави, і степи. Сиплеться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба… Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще більше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять. Де-не-де тільки світяться вузенькі вікна. Перед деякими тільки хатами, біля порога, запізніла сім'я сидить за пізньою вечерею.
— То що, Горпино? А чи зібралася ти завтра до ярмарку?
— Аякже. Десять повнісіньких міхів пшениці насипала, тютюну та махорки набрала.
— Микола також з тобою поїде?

— Авжеж, підсобить мені, коли потрібно буде.
— А ти що ж, Горпино, з нами не поїдеш? Думаєш, баба з воза, то й коням легше? І як то ми без тебе базарувати будемо?
— Ой, йой! Не плещи язиком. Пізно вже. Краще ідіть спати. Завтра рано вставати, щоб добре сторгувати.
Сім'я встає з-за столу, іде зі сцени. Чути голос (учень читає уривок із твору Гоголя "Сорочинський ярмарок").
Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосно гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На ньому ні хмаринки. У полі ні звуку. Все начебто вимерло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає в степу. Ліниво й бездумно, ніби гуляючи без певної мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі маси листя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку тільки при великому вітрі бризкає золото. Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над барвистими городами, отіненими стрункими соняшниками. Сірі скирти сіна й золоті снопи хліба табором розташовуються в полі й кочують по його безкрайності. Нагнулося від ваги плодів розлоге гілля черешень, слив, яблунь, груш; небо, його чисте дзеркало — ріка в зелених, гордо піднятих рамах… Яке повне розкоші й солодкої знемоги малоросійське літо!
На сцену виходить учень. Читає уривок із твору Гоголя "Сорочинський ярмарок".
Такою розкішшю сяяв один із днів гарячого серпня року тисяча вісімсот… вісімсот… Та років з тридцять буде тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців, кипіла народом, котрий поспішав з усіх околишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тяглися нескінченною валкою чумаки із сіллю та ри¬бою. Гори горшків, закутаних у сіно, поволі сунули, здається, нудьгуючи, зі своєї неволі й темряви; подеку¬ди тільки яка-небудь розмальована яскраво миска чи макітра хвастовито висувалася з високо піднятого на возі плоту й привертала погляди прихильників розкоші. Багато з подорожніх поглядало з заздрістю на високого гончара, власника цих коштовностей, який, повільно ступаючи, йшов за своїм крамом, дбайливо закутуючи глиняних своїх чепурунів та кокеток ненависним для них сіном.
Самотою збоку тягнувся стомленими волами віз, навалений мішками, прядивом, полотном і всякою хат¬ньою поклажею, а за ним брів, у чистій полотняній сорочці та в забруднених полотняних шароварах, його хазяїн.
За сценою чути пісню:
Їде, їде, їде, їде люд, Курява клубочиться, І з усіх, усіх, усіх усюд— Ярмарок в Сорочинцях.
Історична довідка
Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Уже в 40-х роках ХІХ ст. тут діяло 12 тисяч ярмарків, у тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського повіту, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки наш великий земляк — український і російський письменник Микола Васильович Гоголь. Саме тут, у будиночку, який на початку ХІХ ст. належав відомому тоді на Миргородщині лікареві Трохимовському, і народився майбутній письменник.
Учень. У часи М.В.Гоголя поселення мало статус містечка. У давнину воно ще називалось Краснопіль, а з 20-х років ХVІІ ст. вже відомо під назвою Сорочинці.
Учениця. Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.
З 1966 року ярмарки починають відроджуватись і започатковує, відновлює ту давню традицію Сорочинський ярмарок.
Учень. На сьогоднішній день ярмарок у Великих Сорочинцах — це єдиний загальнодержавний ярмарок в Україні, який за наказом Президента з 1999 року має статус Національного. Він збирає сотні тисяч гостей не тільки з України, а й з інших країн світу. Ярмарок об'єднує товаровиробників та бізнесменів, є відображенням економічного та культурного життя держави. Описаний М.В.Гоголем Сорочинський ярмарок зберігає народні елементи в його проведенні. Він увібрав у себе історію та традиції України, став виявом національного буття, відображенням історії ук¬раїнського народу.
У залі створюється ярмаркова атмосфера. Всі поспішають, намагаються зайняти зручне для продажу місце, розкладають і пропонують свій товар. Звучить пісня "Сорочинський ярмарок".
Ложки, мед і пироги, Ще й намиста дорогі Хто купля, хто продає, А хто байдики б'є… Перший хоче більшевзять, Другий дума сторгувать, Третій хвалить так і сяк, Покуштує на дурняк:
Приспів:
Ярмарок! Ярмарок! Сорочинський ярмарок! Ярмарок! Ярмарок! Душу звеселя. Ярмарок! Ярмарок! Сорочинський ярмарок! Сорочинський ярмарок гуля!
Ну чого тут лиш нема, Є ковбаси і корчма, Є тут юшка з карася Ще й городина уся! Тут і борошно, й зерно, Ситець, шовк і полотно… Той везе, а той несе — Тільки дорого усе! Приспів:
Ведуча. Увага! Увага! Спішіть, поспішайте, Господарі й гості, — глядіть, не минайте. На ярмарок прошу, гуртом, поодинці, Чекають на вас тут чудові гостинці. На ярмарку нашім, веселім, багатім, Є чим дивуватись і є що придбати. Тут речі умільців, ні з чим незрівнянні — Барвисті стрічки, рушники вишивані. Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте, Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте.
Господиня. Ще й сіріти на дворі не починало, а під дверима, мов із гучномовця: — На ярмарок! Уставайте! На ярмарок.
На ярмарок слід зарані вирушати, бо до нього двадцять верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, і стати як слід, і щоб не проґавити жодної хвилини з того ярмарку. Дехто іще з вечора волами посунув.
Жартівлива пісня "На ярмарок".
— Но-о, малий! Гей! Цоб! Цабе! Но!
1. — Куди їдеш, Явтуше?
Куди їдеш, мій друже?
— Не скажу.
— як твоя та й добрая ласка, То й скажеш.
— На базар.
2. — А що везеш, Явтуше?
А що везеш, мій друже?
— Не скажу.
— А як твоя та й добрая ласка, То й скажеш.
— Грушечки.
3. — Ой дай мені, Явтуше,
Ой дай мені, мій друже.
— Не дам.
— А як твоя та й добрая ласка, То й даси.
— Візьми одненьку, та й ту гниленьку, корінчика
відкрути, а грушечку назад поклади.
4. — Люблю тебе, Явтуше,
Люблю тебе, мій друже.
— Не бреши.
— А як твоя та й добрая ласка, То й цілу грушечку даси.
— Не дам!
— Но! Цоб! Цабе! Но.
Ведучий. Пливе річка селянських возів:
— На ярмарок!
Їдуть малинівці, їдуть брованці, їдуть василівці, їдуть федорівці, їдуть ясинівці, їдуть хуторяни. І їдуть, і їдуть, і їдуть… І вже десь спереду чути:
— Тпру! Приїхали!
— Квасу! Холодного квасу! Ось квас, Тільки в Москві та в нас!
За п'ятака! Продам за одного лиш п'ятака.
— Добирайте тараню! Тараню велику й малу. Купуйте.
— Ось яйця! Отут яйця!
Господиня. Ларьок тріпоче червоною вивіскою. Справжнє баб'яче царство. Мануфактура, хустки!
Сценка
— І ви тут, кумо? Здрастуйте!
— Здорові були! На спідницю берете?
— Та ні, кумо, це Федькові на сорочку.
— А чи ж міцне?
— Зубами не розірвеш (пробує).
— Невже? А почім?
— Тридцять п'ять.
— Та й дорого ж як! Ходімо, я дешевший товар покажу.

— А я оце дітям гостинця… Піду пошукаю. (Ідуть до іншої лавки з цукерками.)
— Цукерки! Тістечка! Конфетики купуйте!
— Почім?
— На копійку три штуки.
— Дорого дуже.
— Є й по дві на копійку.
— І це дорого.
— А оці по п'ять на копійку.
Виходять, продавець навздогін:
— А ось по двадцать на копійку, беріть, сьогодні добрі, давайте.
— По двадцать? На копійку? Оці берем.
Сценка Виходять два куми
— Куме, куме! А йдіть-но, куме, пирогів скуштуємо.
— Аби були пиріжки, то знайдуться і дружки. (З лавки чути голос.)
— Пітухи! Півні! Справжні індики! (Куми йдуть туди.)
— А що за цих пару курчат?
— Та сто гривен.
— Сто, кажете ?
— Сто, кажу.

— Довго рахувати треба. Кажіть ділом, щоб менше було рахувати.
— Як ділом, то п'ятдесят.

— Ото вже інша справа. (Куми смакують пироги.)
— Поїли, тепер можна й заспівати. (Співають пісню "З сиром пироги".)
Конкурс української народної пісні (виступають представники від кожної лавки).
Ведучий. На ярмарку не лише набирали крам на сорочку чи спідницю, купували дітям гостинці чи жінкам прикраси, не лише торгували півнями та пирогами, а й зустрічали друзів, знайомих, і навіть підшукували женихів своїм дочкам.
Сценка за участю героїв гоголівського твору "Сорочинський ярмарок".
(Неподалік стоять хлопець з дівчиною.)
— Еге-ге-ге, земляче! Та ти майстер, як я бачу, обійматися! Щоб мене дідько взяв, коли я не на четвертий тільки день після весілля навчився обіймати покійну свою Хвеську, та й то дякувати кумові, бувши дружкою, вже напоумив.
— Ти, певно, чоловіче добрий, не знаєш мене, а я тебе відразу впізнав.
— Може, і впізнав.
— Коли хочеш, то й як звати, і на прізвище, і всяку всячину розкажу: тебе звуть Солопій Черевик.
— Так, Солопій Черевик.
— А придивись-но гарненько: чи не впізнаєш мене?
— Ні, не впізнаю. Не в гнів сказати, на віку стільки довелось надивитися пик усяких, що чорт їх і пригадає всіх!
— Шкода, що ти не пригадуєш Голопупенкового сина!
— А ти ніби Охрімів син?
— — А хто ж інший? Хіба тільки лисий дідько, як не він.
(Тут приятелі взялись за шапки і почалося чоломкання; Голопупенків син, одначе, не гаючи часу, наважився одразу ж запосістись на нового свого знайомого.)
— Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя покохали одне одного так, що хоч би і вік жити вкупі.
— Що ж, Параско, може, й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі, і той… щоб і паслись на одній траві! Що? По руках? Ану лишень, новообраний зятю, став могорич!
(До дружини, на весь ярмарок.)
— Агов, Хвесько, диви-но, якого я дочці жениха знайшов.
(А десь з іншого боку ярмарку "пересварюються" дівчата і хлопці.)
Перша дівчина. Агов, дівчата, а чи не соромно, що ми сидимо, хіба з хлопцями не посперечаємось?
Друга дівчина. Чом ні? Давайте позмагаємось. А чи знаєте ви, хлопці, переспівки жартівливих пісень?
Хлопці. Знаємо! Знаємо!
Порубаємо яворика На білі трісочки, Ге й співаємо всі разом Наші співаночки.
Дівчата. Ой кувала зозуленька В лузі на калині, В мене очка, в мене очка, Як волошки сині.
Хлопці. По дорозі жук, жук, По дорозі чорний, Подивися, дівчинонько, Який я моторний.
Дівчата. Неглибока криниченька — Качата купаються, А з Іванка-нечепури Кури насміхаються.
Хлопці. А вже вечір, вечоріє, Буйний вітер віє, Мамця хату підмітає, Бо доня не вміє.
Дівчата. Полюбила хлопця я —
Така доля моя.
Я ж думала кучерявий —
В нього чуба нема.
Хлопці. В Лепешисі густо хати, Вітер не провіє, Сама мати ложки миє, Бо доня не вміє.
Дівчата. Чом ви, друзі, сидите, Танцювати не йдете? Ми ж до танців беручкі, Нумо вдарим в каблучки.
(Хлопці та дівчата танцюють хоровод.)
Хлопець.Ну й молодці у нас дівчата. А красунечки ж які! Ніде більше таких не знайти.
Звучить пісня "Що ж є краще за дівочі коси?"
Закрутили кучері дівчата Ще й підвели брови для краси, Тільки ж ти роби, як вчила мати, Не відрізуй русої коси.
Хай вона росте густа та пишна — Чорнобровим хлопцям на біду. Я ж тобі, моя чарівна вишне, Сам троянди в коси заплету.
Стигнуть коси, як ранкові роси, В пелюстках срібляться золотих, Що є краще за дівочі коси І троянди, вплетені у них?
Проводиться ярмарковий конкурс "Чарівна коса". У цьому конкурсі дівчата, які мають довге волосся, повинні назвати якнайбільше прислів'їв, приказок про дівочу косу.
Господиня. Гості дорогенькі! Запрошуємо вас на наш ярмарок.
(Виходять діти, виконують народні пісні Польщі, Англії та Франції.)
Господиня. Придбайте щось про ярмарок на згадку. Купуйте все, чого душа бажає. Ми недорого беремо, майже даром продаємо.
(Гості купують речі, виготовлені дітьми.)
Ведучий. Сорочинський ярмарок 2008 року зібрав понад 1,5 мільйона відвідувачів. Тут зустрілися понад 3 тисячі учасників художніх колективів та зірки сучасної української естради, проводились конференції, круглі столи, семінари. Завдяки М.В.Гоголю зберігається культурна традиція нашого народу, яскраво забарвлена національним колоритом, — Сорочинський ярмарок.
Література
1. Гоголь Микола Васильович. Повісті. — Х.: Прапор, 2007. — 416с.
2. Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість: навч. посібник. — К.2001.
3. http://www.yarmarok.poltava.ua/ukr/yarmarok/history/