ПІСНІ ЛІТНЬОГО КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ.«У РЖІ НА МЕЖІ», «Ой БІЖИТЬ, БІЖИТЬ МАЛА ДІВЧИНА», «ПРОВЕДУ Я РУСАЛОЧКИ ДО БОРУ»; «ЗАПЛЕТУ ВІНОЧОК», «Ой ВІНКУ, МІЙ ВІНКУ», «КУПАЙЛО, КУПАЙЛО»; «МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО», «ТАМ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА»

Мета: продовжити знайомити школярів з обрядовою поезієюукраїнців, зокрема з піснями літнього циклу; навчити ро­зуміти магічну силу обрядових пісень для наших предків, розрізняти і називати їх різновиди; розвивати естетичне сприйняття народних пісень, уміння відчувати неповтор­ну красу обрядових творів; пам'ять, вміння грамотно, послідовно висловлювати власні думки, почуття; формувати світогляд; виховувати любов і повагу до славного минулого народу, до його історії, звичаїв і традицій, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання:записи народних пісень, ілюстрації, учнівські малюнки, збірники творів обрядової поезії, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

Запитання:

Дайте визначення народної пісні.

Чому люди складали пісні?

Як звичаї, обряди, вірування відображувалися в народних піснях?

Що вам сподобалось у веснянках? Вмотивуйте свою відповідь.

Які літні народні свята вам відомі? Що ви про них знаєте?

Яке значення має застосування у народних піснях анафор, рефренів? Наведіть приклади.

Перевірка домашнього завдання

Опитування учнів напам'ять веснянки за їх вибором. Міні-конкурс «Кращий виконавець обрядової поезії весняного періоду».

Огляд учнівських малюнків до літнього циклу календарно-обрядової поезії з відповідним стислим коментарем.

Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Основний зміст уроку

Що за милозвучність та краса, не кажучи вже про класичну простоту та безпосередність натхнення! Се — джерело, з якого на здоров'я довго ще будуть пити нащадки. Влучність вислову — надзвичайна, а стислість просто не передатна.

П. Грабовський

1. Літній цикл календарної обрядовості (загальна характеристика)

Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної ка­лендарної обрядовості. Давні предки-слов'яни святкували прихід літа із настанням тепла, тобто з «повною перемогою літа над зимою».

Літній цикл народної творчості становить цілісну систему обрядово- поетичних дійств, що сягає корінням у сиву давнину. Як і в інші періо­ди року, літні ритуали були тісно пов'язані із найдавнішими культами та віруваннями, древньою міфологією. Центральне свято — Купала, а всі інші передують йому, вважаються своєрідним приготуванням, із нарос­таючою силою виявляють повне панування літа на землі.

Хоча чіткої межі між весняними та літніми ритуалами немає, умов­но початком святкувань літнього циклу можна вважати день Раю (Ураю, Ярія, згодом Юрія).

Його основу становить давній міф про воротаря Рая, якийключа­мивідкриває небесну браму, випускаючи на землю росу. Цей день був святом першого вигону худоби на пасовиська, тому зберіг багато рис тотемізму. Від цього часу здійснювалися ритуали поклоніння деревам, а також тваринам — і свійським, і диким. До цього свята входили також обряди народження деревця-гільця, величання корів та овець, яких при­крашали вінками із квітів, стрічками.

Найвищого вияву культи дерев та тварин сягали у Клечальну неділю (Зелену неділю). До цього свята всі будівлі в селі, ворота та вулиці «кле- чалися» — тобто прикрашалися зеленню. Це, на думку давніх людей, по­виннобуло відганяти нечисту силу і було пов'язано з рослинною магією та вірою в те, що «замаюванням» людина допомагає землі швидше по­криватися зеленню. Цей день вважався початком святкування Русалій, які знаменували повне завершення весни і настання літа.

Свято Русалій у слов'ян («русальні розгри»), про яке згадується у давньоруських пам'ятках XI-XII ст., відбиває грецько-римські впливи поминального свята Rosalia, назва якого походить від dies rosal — при­крашання гробів трояндами (чи Parentalia — поминки предків). У грець­ко-римській традиції це свято супроводжувалося іграми та «визначалося гулящим характером».

Подібним воно було і в слов'ян, але в них воно мало певні особли­вості. По-перше, тут акцент переносився із поминання померлих на за- добрення духів поля та лісу — русалок (духів русел рік та потоків), звід­ки і назва — Русальний тиждень. Русалками вважалися істоти, які уяв­лялися душами утоплеників (подібною була назва «нявки» чи «мавки», що означала мерців, неприязних духів). Тому ці свята виявляли сильний вплив анімістичних уявлень, маючи на меті задобрити духів ліса та поля, померлих предків, щоб вони не завдавали шкоди людям. Вважалось, що упродовж русального тижня русалки та душі померлих (які, як уяв­лялось, зимують у воді) виходять на землю і приходять гостювати до лю­дей. Саме для них прикрашалися зеленню будівлі та вулиці, а на поля виносилися жертовні обіди, на гіллях розвішувалися подарунки — по­лотно, рушники, сорочки тощо. Існувала низка оберегів та пересторог, щоб захиститися від цих духів. На думку праслов'ян, русалки могли за­брати із собою у світ мертвих когось із людей (найчастіше — парубка чи дівчину), тому люди носили часник чи полин як обереги. Їх ставили й на вікна, щоб недоброзичливі духи не завдавали шкоди в хатах.

Свято Русалій у слов'ян, як і в інших європейських народів, супро­воджувалось розмаїтими гуляннями та іграми молоді. Вони проводили­ся, як правило, не біля води, а серед лісів чи гаїв. Тут поширеними були так звані «гойдалки», які робили парубки із гілля верби і вішали на де­ревах. Під час забав дівчата з хлопцями гойдались на них, і це виконува­ло магічну функцію очищення повітря. Найвищою точкою в русальних ігрищах був так званий Русальний великдень, який припадав на четвер після Зеленої неділі. Ритуалом цього дня було «водіння куста» — най­кращої дівчини в селі, яку одягали в зелень та квіти, клали на голову ві­нок із папороті, який повинен був закривати їй очі (сліпота — ознака представника потойбіччя), і водили по селу разом з прикрашеним де- ревом-гільцем. На деяких територіях відбувалась містерія «водіння то­полі» — дівчини, одягненої в червоне (в язичників —колір смерті та по­кійників) зі зв'язаними хусткою над головою руками. Нерідко обряди «водіння куста та тополі» супроводжувались ритуальним поливанням дівки на кожному дворі.

Цей обряд на деяких територіях зберіг відлуння давніх людських жертвоприношень з метою задобрення духів (прощання з дівчиною, її оплакування, ритуально-символічне знищення). Вважалося, що при­несені в жертву дівчата ставали русалками. Язичницький обряд «водін­ня куста» (в окремих регіонах подібним дійством є «топлення Марени»), як і багато інших ритуалів весняно-літнього періоду, мав значний вплив на весільну обрядовість (зокрема прикрашання нареченої в зелень, він­ки, стрічки, весільне гільце та ін.).

Після Русального великодня відбувались проводи русалок із села, якими умовно завершувалися святкування, пов'язані з приходом тепла, оживанням та розквітом природи. Русалії як поклоніння богині води Дані — «матері русалок», були приготуванням до пізніших свят літньо­го циклу — купальських.

Подібним до проводів русалок було гоніння Шуляка (або чорної пти­ці), яке, очевидно, було ритуальним проганянням смерті разом із душами покійників. У цей час на палках носили забитих птахів або їх опудала.

Потім відбувалося ритуальне поховання чорного птаха, яке супро­воджувалося радісними піснями:

Чорний ворон — птах у землі, у землі, А ми, люди, — при житті, при житті!

За християнською традицією на період Зелених свят припадає два свята — Вознесіння Ісуса та П'ятдесятниця (Трійця) — зіслання Свято­го Духа на землю — відповідно 40-й та 50-й день після Воскресіння Ісу­са Христа. Тому церковними творами цього часу є троїцькі пісні. Але, як у багатьох інших випадках, елементи язичницької обрядовості (зама- ювання) злились із церковними звичаями.

Після Русалій наступала Петрівка — пора найдовших у році днів та найкоротших ночей, яка завершувалась на Купала (24 червня за старим стилем — день літнього сонцестояння). Свято Купала було чи не най­важливішим в усій календарно-обрядовій системі. Відбуваючись під час найбільшої в році сонячної активності, воно вважалось періодом шлюбу сонця (вогню) із водою, що згодом відобразилось у міфі про одружен­ня Лади (дочки Дани) із Купалом. На деяких територіях ще одним цен­тральним персонажем була Марена, яка, на думку І. Нечуя-Левицького, уподібнювала хмару. Купало вважався язичницьким божеством, що сим­волізувало сонце в зеніті (літнє сонцестояння), тому цьому святові по­декуди передував весняний обряд топлення Ярила (сонця весняного рів­нодення). Цей обряд означав, що Ярило «запліднив природу плодючим дощем», і тому влада переходить до Купала. У святкуванні збереглись відголоски найдавніших вірувань та уявлень, що виявились в обрядах прикрашання деревця, водіння хороводів навколо нього, ритуального годування ідолів Купала та Лади, яких садили на криницях чи поблизу води, співали їм пісень і танцюювали для них, величали як наречених (цей звичай до цього часу зберігся в окремих селах).

Поширеним також був обряд вінкоплетення, під час якого найкра­щій дівчині зав'язували очі, садили її у глибоку яму з вінками, звідки вона подавала їх кожній дівчині. Тут поєднались елементи жертвопри­ношення і ворожіння (залежно від того, дістався свіжий чи зав'ялий ві­нок, така передбачалася і доля).

Під вечір молодь збиралася в гай поблизу водоймищ на купальські оргії. Хлопці зрізали у лісі чорноклен, а дівчата прикрашали його стріч­ками та квітами, називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «віль­цем», «мареною» та ін. Дівчата цього дня збирали пахучі трави, які при­носили в жертву Купайлу. Поки дівчата водили навколо нього хороводи, що носили характер поклоніння, парубки розводили високе вогнище, яке повинно було горіти всю ніч.

Згодом відбувався обряд собітки, який здійснювався поблизу та на­вколо вогнища. Це було вшанування вогню, його задобрення, жерт­воприношення — спалювання в ньому Марени (згодом — солярних тварин — коня чи півня, іноді —кота), що супроводжувалось водін­ням хороводів зі співами. Поширеною традицією було пускання вінків на воду та ворожіння на них чи вибір пари, а також штовхання запале­ного в собітковому вогні колеса до води, що символізувало шлюб сонця із водою. Поширеним також був обряд перестрибуваннячерезвогонь, у якому спалювали опудало Купала, що носив магічний характер і вва­жався своєрідним ворожінням на наступний рік. Спочатку перестрибу­вав кожен хлопець окремо, потім парами — хлопці із дівчатами. Вважа­лось, що через дим із вогню на них переходить дух лісу, що втілювався у зрубаному чорноклені чи зображанні Купала. Поблизу вогнища від­бувались купальські ігрища та забави, дуже схожі на весняні. Молодь парами йшла у ліс шукати Перунів цвіт (цвіт папороті), а біля вогню за­лишались охоронці, що оберігали його від відьом, оскільки його попіл вважався чарівним і використовувався в магії. Любовні ігри, що продо­вжувалися всю купальську ніч, завершувались під ранок обрядом спіль­ного купання. Поширеним був також звичай вранці після купальської ночі зустрічати сонце, яке, як вважалось, цього ранку «купається у воді». Купальські ігрища могли відбуватись упродовж кількох днів та ночей, завершуючись у Петрівку (12 липня).

Петрівчані свята були провіщенням початку нового періоду — пра­ці на полі чи часу жнив, як початку осені. Тому після купальської ночі молодь прощалась із часом забав та Купалом, якого спалювали разом з Мареною у вогнищі.

Спільним для весняного та літнього циклів був звичай царинних процесій — ритуально-магічних обрядів жерців (згодом старих господа­рів), які обходили поля, водойми, криниці, хати, трясовини та болота, замовляючи природні стихії, щоб вони не шкодили господарству. Такі обходи могли здійснюватися під час посух чи паводків, затяжних дощів, хвороб чи епідемій; а також з метою накликання успіху в окремих видах діяльності —бджільництві (обходи пасік), тваринництві (обходи пасо­виськ), рільництві (обходи полів) та ін.

2.Опрацювання пісень літнього календарного циклу

Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували маївки, русальні, петрівчані, купальські, собіткові та царинні пісні.

2.1.Русальні пісні.

Русальні пісні —жанр календарно-обрядової лірики, пов'язаний зі святкуванням Русалій (Русального тижня,Русального великодня). Оскільки це свято було пов'язано з духами землі і води, то в русальних піснях широко відображені й ті образи, які їх супроводжують: ночі, мі­сяця, берега річки, криниці, верби тощо.

Так, образ місяця в піснях-замовлянках є невід'ємним атрибутом ру­салчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і во­дять хороводи).

Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов'язаних із Зеленим святом, чи Клечальним тижнем (Трійця, за православним календарем, кінець травня — початок червня). Самі епітети «зелений», «клечаль­ний» указують на особливість цього свята — вшановувати зелень, рос­линність, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли ставати рослинами або людино­подібними духами, які знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще Русальний, або Маївський, тиждень, під час якого ці фантастичні істоти показувалися в селі.

Вірування в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, виявился досить стійким. Серед бага­тьох народів Європи залишилися легенди, перекази, балади й обрядові пісні, в яких згадуються мавки (нявки), віли й самовіли, русалки — струн­кі зеленоокі й русокосі дівчата в легкому прозорому вбранні, уквітча­ні водяними лілеями чи польовим зелом. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їх улюблене заняття — во­дити танки, а побачивши необережних юнака чи дівчину, які опинили­ся серед них, втягували у свої ігрища і залоскочували до смерті, через що русалок ще звали іноді «лоскотухами» чи «лоскотарками». Проти них були відомі й обереги — деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили і втікали.

Замаюючи хати й подвір'я, водячи з піснями по селу прикрашену зеленню дівчину — «тополю»,завиваючи і розвиваючи «берізку», наші предки вшановували рослинний світ і своїх прародичів у ньому. Ще й досі в деяких українських та білоруських селах на Поліссі в останній день Зелених свят «випроваджують русалок із села» — дівчата й жінки у віночках, узявшись попід руки, утворюють щільний ряд, перегороджу­ючи вулицю і простуючи нею в напрямку до лісу, поля чи водоймища під спів: «Проводили русалочок, проводили, щоб вони до нас не ходили да наших дівчат не ловили...» Вважається, що віночки, кинуті на город, сприяють збільшенню врожаю — це одне з вірувань у силу магічного впливу на сили природи.

Пісні русального циклу — ліричні, повні радості буття, вони слав­лять буяння світла, простору, відчуття духовного здоров'я. Героїні пі­сень — дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою: «Ой, зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки — ой, лучиж мої всі зелені».

Повір'я про русалок та про чудесне перетворення дівчини ожива­ють у Шевченкових поемах «Причинна», «Утоплена», «Тополя». Обра­зи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної були навіяні Лесі Укра­їнці («Лісова пісня») народними русальними пісням. Ці ж пісні лягли в основу «Майской ночи, или Утопленницы» М. Гоголя та однойменної опери М. Лисенка.

2.1.1. «У ржіна межі».

Виразне читання обрядової поезії.

Тема:зображення русалки, яка, сидячи на кривій березі, зверну­лася до дівчат з проханням, щоб ті дали їй сорочку.

Ідея:віра людей у всі потаємні міфічні сили, вміння контакту­вати з ними.

Основна думка:єдність людини з міфічним світом.

Опрацювання змісту твору за питаннями:

Хто такі русалки? Які вони бувають?

З яким проханням русалка звернулась до дівчат?

Для чого, на вашу думку, русалці потрібна була сорочка, хоча б будь- яка?

Намалюйте усно картину за цим твором.

«Ой біжить, біжить дівчина».

Виразне читання твору.

Тема:відображення русалки, яка, наздогнавши малу дівчину, за­пропонувала їй відгадати три загадки.

Ідея:возвеличити, з одного боку, мудрість русалки, а з іншого — засудити її прагнення хитрістю заволодіти людською дитиною.

Основна думка:намагання русалки заволодіти малою дівчиною шляхом надання відповіді на загадки, які дитина не відгадала б, зва­жаючи на свій вік.

Аналізування змісту обрядової поезії за питаннями:

Чому русалка бігла за дівчиною?

Які загадки русалка запропонувала дівчині? А ви можете їх відга­дати?

Чи впоралась дівчина із завданням русалки? Давайте допоможемо повернутися дівчині до батька.

Що ви знаєте про загадки як жанр усної народної творчості? Наве­діть приклади.

Для чого, на вашу думку, в пісні застосовані загадки?

Що свідчить про мудрість і хитрість русалки?

Примітка.Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поети­зації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою на той світ. Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок люди­ні, з якою вона зустрілась.

Але дуже часто ці пісні завершуються тим, що «Дівчина загадок не вгадала, Русалочка дівчину залоскотала».

«Проведу я русалочки до бору».

Виразне читання поезії.

Тема:зображення проводів русалочок до бору, щоб вони не за­вдавали людям будь-якої шкоди.

Ідея:намагання людей позбавитися русалок.

Основна думка:достаток, благополуччя людей залежить від уник­нення стосунків з русалками.

2.1.3.5. Обговорення змісту обрядової поезії за питаннями.

Через що люди, проводжаючи русалок до бору, намагалися уникнути подальшого контактування з ними?

Якої шкоди завдавали русалки людям? Чому люди намагалися по- доброму розлучитися з русалками?

Як цей твір пов'язаний з попередніми?

Поясніть свою поведінку, якщо ви зустрінетеся з русалкою. Примітка. Завершення Русалій урочистими проводами русалок

із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама «ставала русалкою»).

2.2.Купальські пісні.

Найбільшого розпалу проведення ритуалів та ігрищ літнього періоду дістало свято Купала. У давнину воно відбувалось із виконанням бага­тьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супроводжувались купальськими піснями.

Купальські пісні виконувалися на святі Івана Купала, знаного у всьо­му язичницькому світі. Стародавній сенс купальських обрядів, як і самої назви «Купало», остаточно не з'ясований; зі спогадів пісень, що дійшли до наших днів, зрозуміло, що це свято, яке припадає на період літньо­го сонцестояння (кінець червня — початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії — сонце (вогонь) і воду.

Запалене колесо встановлювали на високій тичці (це подекуди роб­лять і тепер) або пускали його на воду. На галявині вкопували обрядове дерево, увішане дівочими віночками, потім їх пускали на воду і спосте­рігали: в який бік вінок попливе — там і чекатиме суджений. Біля де­реварозкладали кострище, і парубки — іноді й у парі з дівчатами — пе­рестрибували через вогонь. Купальського вогню не гасили, а залишали дотлівати («Лежи, лежи, купалочку, в червоному багаттячку»). Вважа­лося, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить — буде щасливим.

Серед купальних пісень є велика група творів, якими супроводжува­лися збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінкоплетіння.

Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким символом — річ­ного коловороту сонячного світила, безконечності, а також — дівочос­ті, долі. Він є обов'язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за яким під «деревом щастя» садовили прибрану дівчину із зав'язаними очима, роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном люд­ського жертвоприношення).

Іншим видом ворожіння на вінках був обряд пускання їх за водою, і за тим, як вони пливли (швидко, обертаючись, тонули, зв'язавшись з іншим вінком тощо), загадували майбутню долю.

Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Ку- пайлиці), а ввечері — навколо ритуального вогнища, що має «горіти ви­соко», символізуючи з'єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум'я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою: у давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних тварин.

Ще в кінці XIX ст. вченими було досліджено, що купальські пісні втратили зв'язок зі стародавнім обрядом. У найдавніших з них звучить звертання до Купала як до істоти, яка ночує, вечеряє, купається. Моти­ви купання, вінкоплетіння переходять з пісні в пісню; багато з них при­свячені оспівуванню почуттів молоді.

Художників, композиторів, письменників приваблювала поетична атмосфера купальських обрядів та пісень. М. Гоголь написав «Вечір про­ти Івана Купала», М. Старицький — «Ніч під Івана Купала», М. Стель­мах — «На Івана Купала».

«Заплету віночок».

Виразне читання поезії.

Тема:відображення значення вінка для молодої дівчини.

Ідея:уславлення обряду плетіння вінка, який сприятиме щасли­вій долі молодиці.

Основна думка:сплетений віночок —