Емма Андієвська «Казка про яян»  Прихований повчальний зміст твору

Мета:  ознайомити учнів з життям і творчістю письменниці; осмислити поняття притчевості в мистецтві; розкрити ідейний зміст «Казки про яян» та її місце у циклі казок Емми Андієвської; розвивати культуру зв'язного мовлен­ня, пам'ять, логічне мислення, творчу уяву; вміння фанта­зувати, узагальнювати, робити власні висновки; формува­ти кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги, любові до творчості Емми Андієвської, шанувати красу і приваби світу; прищеплювати інтерес до пізнання нового.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Емми Андієвської, твори письменниці, дидактич­ний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

Чому окремі українські письменники вимушені були виїхати за кор­дон і там жити? Кого з них ви знаєте? (В. Королів-Старий, І. Липа)

Що вам відомо про казку як літературний жанр? З якими казками ви познайомилися, навчаючись у 5-му класі? Які з них вам запам'я­талися? Чим саме?

Як підрозділяються казки?

Назвіть особливості казкового твору.

За що ми полюбляємо казки?

У чому повчальне та виховне значення казок?

Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Найбільший вилов, хто — на слово ловить.

Емма Андієвська

У чому призначення людини? Бути людиною!

С.-Є. Лєц

1. Е. Андієвська. Життя і творчість (матеріал для вчителя)

ЕММА АНДІЄВСЬКА

(Народилась 19.03.1931 р.)

До найяскравіших імен, які невтомно і самобутньо репрезентують нашу літературу на зарубіжних теренах, безсумнівно, належить ім'я Емми Андієвської.

Поетеса, прозаїк, художниця. Народилася 19.03.1931 року у Сталі- но (тепер Донецьк). Під час Другої світової війни (з 1943 р.) емігрувала на Захід (Німеччина, США, з 1961р. — у Мюнхені, де зараз і живе). За­кінчила УВУ (1957 рік). Режисер і редактор українського відділу радіо «Свобода» (1955—1995). Літературну діяльність розпочала у 50-х роках (збірка «Поезії», Новий Ульм, 1951 р.).

Емма Андієвська — член-засновник об'єднання українських пись­менників «Слово». Учасниця Нью-Йоркської групи. Відома художниця виставляла свої мистецькі твори на багатьох персональних виставках у Німеччині, Франції, Швейцарії, США, Канаді, Бразилії, Австралії, а також в Україні. Автор багатьох поетичних збірок, серед них «Наро­дження ідола» (1958), «Риба і розмір» (1961), «Первні» (1964), «Пісні без тексту» (1968), «Наука про землю» (1975), «Кав'ярня» (1983), «Спокуси святого Антонія» (1985), «Архітектурні ансамблі» (1989), «Знаки. Тарок» (1995), «Межиріччя» (1998). Поетичні збірки оформляє репродукція­ми своїх малярських творів. Пише також повісті та романи: «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Джалапіта» (1962), «Герострати» (1970), «Роман про добру людину» (1973), «Роман про людське призначення» (1982); літературна нагорода фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, (1984). В українській культурі Андієвська найпослідовніший модерніст, сюр­реаліст або навіть ірреаліст.

Як живописець, Емма Андієвська працює з 1956 року. Виставки в Україні з 1992 року (Київ, Львів, Івано-Франківськ, Кам'янець-По- дільський). Брала участь у виставці художників з України «Україна-95» (Мюнхен), у Галереї Р. Мірбаха (Мюнхен); окремі роботи експонуються в Українському музеї (Нью-Йорк), картинній галереї УВУ (Мюнхен), Національному музеї літератури України (Київ), Харківській картин­ній галереї та ін.

Малює переважно в символістсько-фантастичній манері, в техніці олії, акварелі, гуаші, сюрреалістична тематика з життя уявних люди­ноподібних створінь, з інтригуючою містифікацією в площинах, деко­раційних композиціях. Сюрреалістична поезія Андієвської вражає ба­роковою несподіваністю образів, пов'язаних між собою віддаленими асоціаціями, її вірші мають багату лексику. Однією з прикмет поетики письменниці є дисонансна рима, яка спирається не на голосні, а на при­голосні (леп-лоб-лип-лап). Критика вказувала на те, що образність Ан­дієвської (як у літературі, так і малярстві) постає ніби з «дитячого світо­сприймання», коли кожен предмет побачено вперше. З цим пов'язане і відчуття «пластичності» світу: кожен образ може перетворитися на ін­ший, і завдяки цим взаємопереходам погляду поета починає відкривати­ся таємнича суть речей. Основний доробок Емми Андієвської-живопис- ця: «Зелені квіти» (1989), «Гномики» (1990), «Шатле» (1991), «Одаліска» (1994), «Сім'я», «Мати з дитиною», «Сніданок», «Портрет», «Батьки і діти», «Хліб і вино» (1995), «Колоністи» (1996) та ін.

Емма Андієвська створила понад дві тисячі (!) сонетів — досягнен­ня, яке не може не вражати і не дивувати.

Світ у її текстах постає як космічна містерія, що ошелешує і приголом­шує унікальною можливістю доторкнутися до «буття основи», побачити чи відчути «те невимовне», що «колись жило у снах», почути фатальний подих «кінецьсвітньої розгри». Тож не дивно, що ці твори здебільшого емотивні, в яких убито логічний аргумент, і єдиним провідником у них стає інтуїція. Цей світ має видимі реальні контури, але на цих контурах все матеріальне, власне кажучи, й закінчується. Далі починаються фан­тасмагорії, в яких реальні предмети, явища живої дійсності та ознаки ви­димого світу перетворюються на щось плинке, змінне, химерне. Дерево, приміром, може вирости на всю ширину всесвіту, око риби заслонити космос, а крапля води обернутися на потоп.

Письменниця намагається передати багатоплановість, відтворити словом і звуком те, що людині не суджено сприйняти органами чут­тя, але що незмінно присутнє у світі, як, приміром, дуже тонкий звук, що його неспроможне вловити людське вухо, але якимись внутрішніми глибинними центрами сприйняття поетеса вловлює його, щоб потім за допомогою слова оприсутнити на письмі. Тут наявне невисловлене, але те, що низько ходить і впливає на душу. Як медіум, вона сугерує тон­кі звуки і контури незримого світу. Відчувається, що предмети ніби про­мовляють крізь неї, послуговуючись її голосом і словом.

Емма Андієвська добирає такі слова, які чітко й точно окреслюють явища і поняття. Це одна з найприкметніших особливостей її стилю, і цим вона найпосутніше відрізняється від інших письменників. У неї не зустрінемо слів, що не несуть вагомого смислового й емоційного на­вантаження. Письменниця дуже прискіплива і дбайлива в доборі слів. Кожне з них вона ніби перевіряє на міць і силу, а разом з тим — і на кра­су звучання, запах та спроможність стати перевізником в інші виміри.

Що найбільше хвилює авторку? Якщо говорити назагал — люди­на і світ, генетична сила пам'яті, минуле і прийдешнє. Але цей світ пе­реломлений крізь призму сну, минуле перемішується з підсвідомими рефлексіями, прийдешнє за законами круглого часу стає сьогочасним. Її неповторна індивідуальність у тому, що вона все сприймає по-своєму, все прагне переломити крізь призму власного бачення: коли учуднено, коли гротескно, коли чималою дозою сарказму, але завжди несподівано, незвичайно, небуденно. Разом з тим її поезія існує в одному силовому полі з малярством, і їх можна розглядати як дві складові частини цілого, що не тільки доповнюють одна одну, а й не хочуть існувати нарізно.

Е. Андієвька — щедрий митець: наче повними пригорщами розси­пає вона навсібіч безцінні метафори, найвишуканіші поетичні образи, змішані барви кольорів, словосполучень і алітерацій.

Є щось перегукувальне в Андієвської з творчістю Мелларме, Борге­са, І. Костецького, Кафки...

Емма Андієвська — майстер глибоких емоцій, які ніколи не з'явля­ються на поверхні. Вона змушує нас шукати те, що знаходиться за межами видимого і відчутного, спонукає побачити велике в малому і навпаки.

Поетеса багато роздумує над сутністю життя, людським призначен­ням, а також над детермінативністю тіла, поневолюючого душу. Іноді вона показує світ з рослинного чи овочевого виміру, і це відкриває його нові несподівані грані.

Іноді складається враження, що поетеса прагне упорядкувати хаос, досягнути гармонії там, де панують вічні безлад та пітьма, і ця надважка непосильна робота спонукає її до апробації незвичайних форм і прийо­мів, які сприйняти з першого разу не тільки важко, а й неможливо.

Відчувається, що письменниця постійно живе у поетичній магмі творчості, не знаючи, коли вона виллється у невтримні рядки. Вона плескає цей світ, і її твори народжуються, як гейзери, спонтанно, ви­бухово. щоб постійно захоплювати і дивувати своєю красою і внутріш­ньою напругою.

Теорія літератури

Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, роз­повідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та фантастичні події; казка відзначається чіткою будовою: зачин, основ­на подія, трикратна повторюваність подій, розв'язка. За змістом поді­ляються на кілька різновидів: казки про тварин, фантастичні (чарівні, героїчні, пригодницькі), соціально-побутові.

Притча — коротенький фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.

Особливості казок Емми Андієвської

Окрім того, що Емма Андієвська пише поезію, прозаїчні твори, є майстром живопису, вона також пише твори і для дітей, а саме: каз- ки-притчі.

Усі казки логічно зв'язані між собою, вони ніби дифузно протика­ють одна в одну. Звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. Авторка може тільки поглиблювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв'язок між ними зберігається завжди.

Своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподі­ваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. Він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.

Серед казок Емми Андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «Казка про яян».

Перед викладом змісту має місце вступ, в якому здійснюється роз­мова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і ша­калом. Зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у сві­ті, свій зв'язок із людиною.

Консервна бляшанка: «...з ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. Люди гадають собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які пере­бувають в людському оточенні, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».

Шакал: «...щойно я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. Я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і ли­шається тільки душа шакала. Мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стри­мує мене. Справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і ра­зом з тим їм на думку не спаде ставитися до нас, як до людей, а на цьо­му ми завжди терпимо».

Нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втіши­тися почергово розповіддю казок. Вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.

Окремі, із запропонованих творів, супроводжуються коментарем- розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.

Наприклад, серед вибраних казок Емми Андієвської, є такі: «Гово- ряща риба», «Казка про галайла», «Казка про рінину, подарунок моря», «Казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «Казка про бика й метелика», «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «Казка про кулі зла», «Казка про яян», «Казка про мандрівника».

На світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшан­кою. «Час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіван­ням на нову зустріч. Але шакал іншої думки: «Не чекай. Я ніколи нічо­го не обіцяю. Обов'язки не для мене. Повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».

4. Опрацювання твору Емми Андієвської «Казка про яян» (2000)

Виразне читання твору.

Тема: зображення фантастичної події: хлопець-козопас потрапив

у місто, де живуть тільки яяни.

Ідея: засудження тих, хто чує тільки власне «я», до всього іншого — байдужі, возвеличення доброти, чуйності, прагнення подати безко­рисливу допомогу тому, хто її потребує.

Основна думка: сутність людського життя, призначення людини на землі — не відокремлюватися від суспільства, від оточуючих тебе лю­дей, не занурюватися в особистому «я», а допомагати ближньому, від­чувати власну необхідність для іншого.

Жанр: казка-притча.

Сюжет.

Хлопець, випасаючи кіз, погнався за однією, яка відокремилася від решти, і, «посковзнувшись, упав у глибочезне провалля». Пастушок по­трапив у місто Яян. Мешканці цього міста не звертали на нього уваги, бо кожний з них жив своїм внутрішнім «я». Однак козопасу пощасти­ло, він зустрів кволого діда. Старий розповів йому про мешканців Яян. Від діда хлопець дізнався, що покинути це місто можна через браму, але до неї слід звернутися на «ти». На знак подяки, поваги до старого, пас­тушок посадив його собі на плечі і вийшов через відчинену браму.

Потрапивши додому, замість діда на своїх плечах він побачив мішок, наповнений самоцвітами. Сюжетні лінії:

перебування хлопця у місті Яян, розповідь про цих мешканців;

попереднє життя старця (юнги).

Композиція.

Події у творі швидко розгортаються. За невеликий час хлопець зна­йомиться з життям яян, дізнається про можливість потрапити додому, і врешті-решт його мрія здійснилася.

Експозиція: випасаючи кіз, пастушок раптово потрапляє до міста, де мешкають яяни.

Зав'язка: через розповіді дідуся хлопець знайомиться з життям яян. Кульмінація: віднайдена можливість покинути яян через браму, яка на прохання хлопця відчинилася.

Розв'язка: хлопець на рідній землі, на плечах у нього замість діда мі­шок із самоцвітами.

Проблематика:

я — ти — суспільство;

бездушність і доброта;

повага і особиста надмірна гордість.

4.9. Казково-притчеві ознаки твору.

Казкові особливості:

пастушок перечепився, упав і потрапив до іншої місцевості;

місто з вузьких довгих веж, що весь час завалювалися;

спосіб життя яян;

брама у місті відкривається тоді, коли до неї звернешся і скажеш зви­чайнісіньке «ти»;

брама — жива істота (чекала, коли до неї звернуться);

замість дідуся на плечах хлопця — мішок, по гузир наповнений са­моцвітами;

сім брам;

щасливе закінчення твору.

Повчальне (притчеве) значення твору:

повага до старших;

уміння боротися з труднощами і долати їх;

відчувати не тільки своє «я», а також «я» оточуючих;

нічого немає кращого за рідну домівку, країни.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Розв'язування тестових завдань

Емма Андієвська народилася:

а) в Мюнхені; б) Донецьку; в) Києві.

Письменниця виїхала за кордон на постійне місце мешкання: а) 1943р.; б) 1939 р.; в) 1970 р.

Емма Андієвська не тільки видатна письменниця, але й талановитий: а) художник; б) скульптор; в) музикант.

«Казка про яян» була написана Еммою Андієвською: а) у 2003 р.; б) 2000р.; в) 1995 р.

Скільки сонетів написала Емма Андієвська? а) Понад сто; б) тисячу; в) дві тисячі.

«Казку про яян» Емма Андієвська передала через розповідь

а) шакала; б) консервної бляшанки; в) істоти у людській подобі.

Які казки розповідав шакал?

а) Сумні; б) героїко-патріотичні; в) про хижаків.

Яяни — це мешканці:

а) Якутії і Саян; б) які знають тільки своє «я»; в) прізвище та ім'я яких починається на «я».

9. Брама відкрилася, і хлопець побачив:

а) ту козу, яка відбилася від решти; б) знайомі скелі; в) людей, які хотіли потрапити до міста Яян.

Потрапивши на рідну землю, хлопець звернувся до старця, який сидів у нього на плечах, з такою піднесеною промовою:

а)         «Яке щастя врешті бути вдома!»;

б)        «Тепер ти бачиш, який гарний цей світ!»;

в)        «Подивись, як гарно у мене на рідній землі!».

Браму хлопець назвав:

а) вельмишановною; б) дорогою; в) любою.

Дідусь, який допоміг пастушку, у минулому був:

а) теж, як і хлопець, козопасом; б) юнгою на кораблі; в) ковалем у пана.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Проаналізуйте слова консервної бляшанки: «... надмірне зосередження на власній особі не призвело до зайвих ускладнень...» (Вступна частина до казок Емми Андієвської). Особисті міркування обґрунтуйте.

Доведіть, що, на думку Емми Андієвської, всі речі, які знаходяться біля людини, олюднюються? Про що свідчить розмова консервної бля­шанки і шакала з цього приводу (Вступна частина до казок Емми Ан- дієвської)?

Покинувши місто яян та торкнувшись своїх плечей, де повинен був сидіти дідусь, хлопець виявив, що там («Казка про яян» Емми Андієв- ської):

а) знаходився один із яян; б) був мішок, наповнений самоцвітами; в) лежала валіза щастя. Картка № 2

Прослідкуйте, як ставляться люди до консервної бляшанки. Чим вона незадоволена? Висловіть власну думку? (Вступна частина до казок Емми Андієвської).

Висловіть власну думку стосовно слів шакала: «Справді дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм і на думку не спа­де ставитися до нас, як до людей... (Вступна частина до казок Емми Андієвської).

3. Чим була здивована брама («Казка про яян» Емми Андієвської)? а) Щирою промовою хлопця до неї; б) красою пастушка; в) хлопець був наполегливим у своєму проханні.

Картка № 3

Чому, на ваш погляд, консервна бляшанка дозволила голодному ша­калу поласуватися м'ясом, яке приготували люди для себе? Це вияв доброти до шакала чи помсти людям?

Поміркуйте, які б ліки ви запропонували героям твору, що стали яянами? Обґрунтуйте власну думку.

Скільки брам має місто Яян (Е. Андієвька «Казка про яян»)? а) Три; б) п'ять; в) сім.

Підсумок уроку

Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

Домашнє завдання

Написати міні-твір за «Казкою про Яян» Емма Андієвської на тему: «Я у країні Яянії».