С. Олійник «ля-ля-ля»

Мета:  познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом С. Олій­ника — видатного українського гумориста; проаналізувати його твір «Ля-ля-ля», виділяючи тему, ідею, основну дум­ку; розвивати вміння виразно і вдумливо читати художні твори, розуміти підтекст, спрямованість; логічно мислити; грамотно висловлювати власну думку; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати почуття пошани до творчості С. Олійника, до українського гумору загалом; прищеплю­вати інтерес до результатів власної праці.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет С. Олійника, бібліотечка творів письменника та митців гумору інших народів світу, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

Через що люди по-різному сприймають сміх, одні — ображаються, інші — сміються досхочу?

Чому говорять, що сміх додає життя?

Яке значення має гумор для українців?

Які письменники-гумористи світової літератури вам відомі?

З якою метою письменники, окрім доброзичливого сміху, викорис­товують також іронічний? Наведіть приклади.

Які сучасні гумористичні видання ви знаєте?

Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Якщо ти усміхнешся світові, він відповість усмішкою.

Я. Райніс

Пісня складами славна. Народне прислів'я

Треба любити людину. Більше, ніж самого себе.

Тоді тільки ти маєш право сміятися.

Остап Вишня

1. Життєвий і творчий шлях С. Олійника (матеріал для вчителя) СТЕПАН ІВАНОВИЧ ОЛІЙНИК

(1908-1982)

Степан Олійник майже чотири десятиліття свого життя віддав пра­ці в літературі, понад п'ять десятиліть — у журналістиці, безпосередньо роботі в редакціях газет, виступам на сторінках літературно-художньої преси. Поет-лірик (а свої перші вірші він надрукував в одеських газетах уже в середині 20-х років) і публіцист, автор нарисів і репортажів, він од­разу після Великої Вітчизняної війни стає одним з активних новобранців у жанрі гумору й сатири. Минають роки, десятиліття, і С. Олійника вже знають як автора багатьох збірок гумористичних і сатиричних творів — численних усмішок, гуморесок і фейлетонів, що, будучи надрукованими в республіканських газетах або в журналі «Перець», на сторінках «Прав­ды», журналу «Крокодил» та інших союзних видань, доходили до міль­йонів читачів і здобували масову, всенародну популярність.

Становлення таланту Олійника-поета припадає на 30-ті й початок 40-х років. У цей час молодий літератор працює переважно як журна­ліст — спочатку в одеській газеті «Чорноморська комуна», потім у редак­ціях «Вістей», «Радянської освіти» і після війни — в журналі «Перець». Як виявилося, це була добра життєва школа, що плідно позначалась на формуванні його громадянських позицій і творчого обличчя літера­тора — поета-лірика, гумориста, сатирика. Справді-бо, в історії україн­ської гуморески це відрадний факт, і вже перші збірники гумористичних і сатиричних творів С. Олійника «Мої земляки» (1947), «Наші знайомі» (1948) засвідчили про прихід у літературу талановитого і самобутнього майстра сміху. Це підтвердила і широка популярність поетових усміхне­них, а часом і ущипливо-приперчених віршів, і одностайно схвальні від­гуки на них тодішньої критики, і присудження авторові за збірку «Наші знайомі» високої відзнаки — Державної премії СРСР.

Поет недаремно з дитячих літ вслухався в гомін життя, виявляв як­найпильнішу увагу до сучасності і настійно навчався її самобутньому художньому осмисленню.

Народився Степан Іванович Олійник 3 квітня 1908 року в селі Па- сисели (Балтський район) Одеської області в родині селянина-бідняка.

Дитинство його пройшло в селі Миколаївка Третя Ісаківського (нині — Миколаївського) району, куди переїхала родина Олійників. Тут хлопець закінчив початкову школу, тут пізнав щоденні турботи селян- хліборобів, тут дізнався про велику подію в світі — Велику революцію, яка відкрила бідняцьким дітям шляхи до навчання, освіти, громадської діяльності. С. Олійник продовжив своє навчання в Одесі: закінчив тру­дову семиричну школу імені Лесі Українки (1926), а згодом кооператив­ний технікум (1929) і педінститут (1934).

Допитливий, пильний до всього хлопець був свідком знаменних онов- лен і перетворень у рідному селі і в районі, що їх принесла революція.

У дні Великої Вітчизняної війни С. Олійник активно виступає як працівник нашої преси та як літератор, друкуючи нариси, газетні ре­портажі, вірші. З березня 1942 до листопада 1943 року він працює в га­зеті «Сталинградская правда», пише твори високої драматичної напруги, сповнені пафосу героїки, самовідданості й патріотизму. Твори С. Олій­ника сталінградського циклу дають уявлення і про досвід письменника як поета-громадянина, пізнаний і набутий у дні Вітчизняної війни.

Уже в повоєнні роки С. Олійник із щирою вдячністю згадував тих, у кого він навчався мудрій науці життя, хто підтримував його у великих і малих турботах, ставав для нього добрим прикладом. В автобіографіч­них розповідях поет присвячує слово любові матері, батькові, земля- кам-хліборобам, сільським учителям, широко знаним і вже уславленим письменникам В. Сосюрі, І. Микитенку, Остапу Вишні.

Чуття жарту, гумору, комічного в С. Олійника формувалося й міцніло з дитячих літ, і джерело його — багатюще, щедротне мудрістю і вічним оптимізмом народне життя.

Перебування С. Олійника в технікумі й інституті, праця в редакціях газет навчали уважному ставленню до подій, явищ сучасності, сприяли пізнанню життя з його неповторними бувальщинами і комічними колі­зіями, яскравих людських «натур», самобутніх типів. Усе це знаходило своєрідне зображення в його творах.

Так улюблений жанр віршованої гуморески й усмішки залишається на довгі роки для С. Олійника і формою, і засобом поетизування нового, передового в сучасній дійсності, відкриття й уславлення суспільного діян­ня героя-сучаника. У творах письменника наголошується на таких акту­альних питаннях, як громадянська високість і чистота моральних якостей сучасника, культура людських взаємин. Поет підносить на п'єдестал шани героїв-трудівників, гідних найтепліших барв і найщирішого уславлення.

Стосовно сатири, у С. Олійника цей пафос гострий, авторове став­лення до вад, недоліків — рішуче, непримиренне. Він — майстер вислов­лювати та викривати негативне. Винахідливо висміює поет-сатирик мі­щанство, обивательщину.

Погляд митця осягає величезний життєвий лан — осягає, щоб ви­полювати з нього бур'яни, всякий непотріб, шкідливий для корисних урожайних злаків.

Сатирик виводить на світло діяння різних типів, зокрема губите­лів природи — браконьєрів, формалістів, методи діяння підлабузників;

висміює, піддаючи осуду, ледарство, утриманство, споживацьку психо­логію і загалом аморальний спосіб життя окремих членів суспільства.

Девіз і гасло всієї творчості та громадської діяльності поета-ліри- ка, гумориста, сатирика — це, кажучи його словами, невсипуща турбо­та про те, «щоб люди всі були щасливі, щоб захистить від зла добро!» Життя і творчість Степана Олійника сповна потверджують вагомість і слушність цих слів.

Теорія літератури (повторення)

Гумор (англ. humw — настрій; удача, натура, від лат. humor — воло­га, рідина) — доброзичливий сміх, спрямований на викриття певних вад людського характеру чи недоладності у житті людей, у їх поведін­ці, спосіб зображення комічного.

Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — вид худож­ньої літератури у прозі чи віршах, де зображення здійснюється через різке осміювання, критику всього негативного. Об'єкт висловлювання часто малюється в перебільшеному смішному чи комічному вигляді. У вузькому значенні — вірші з таким змістом.

Опрацювання твору С. Олійника «ля-ля-ля» (1981)

Виразне читання гуморески.

Тема: відчуття незадоволення ліричного героя від слухання «обрид­ливого "ля-ля-ля!"» у порівнянні з Шаляпіним і Гмирею.

Ідея: уславлення справжніх митців слова і музики; засудження тих, хто не має вміння, хисту, обдарованості, голосу для співів на сцені, а тільки здійснює — «вереск», «лящання».

Основна думка:

людина полюбляє співати, танцювати, слухати музику, але не кож­ний сам обдарований у цьому:

виконавець пісні по-різному сприймається слухачами або глядача­ми, оскільки у кожного з них є індивідуальний смак.

Обговорення змісту гуморески за питаннями:

Чи полюбляєте ви ходити до театру? Як ви ставитеся до різних ви­конавців пісень?

Яким пісням ви віддаєте перевагу?

Для чого С. Олійник таланти минулого порівнює з талантами сучас­ності?

Яким ми уявляємо виконавця «ля-ля-ля!»?

Про що свідчить перебільшення у відображенні співака?

Якою лексикою оперує автор щодо відображення героя на сцені?

Що критикує С. Олійник у творі?

Як ви ставитеся до цієї гуморески?

Які українські музичні групи вам відомі? Якій саме ви надаєте пере­вагу? Чому?

Чим пояснити, що музичні смаки людей індивідуальні?

Яким ви бачите у майбутньому сучасного співака? Власні думки об­ґрунтуйте.

Художні особливості гуморески:

повтори: «ля-ля-ля!»;

метафори: «чув весь світ», «бацати ногами», «динамік «верещить,. лящить «ля-ля-ля»!»;

епітет: «крикливе «ля-ля-ля!»»;

порівняння: «мікрофон.несе, мов гирю,»..верещить, .як недоріза- ний козел»;

риторичні оклики: «... «ля-ля-ля!», «запас незайманих джерел!», «як недорізаний козел», «у нас подібних співаків»;

риторичне запитання: «збагни — чи спів то, чи розмова?»

Цитатна характеристика діяльності співака на сцені. Виконавець — «цей мікрофон. несе, мов гирю», «за собою тягне

дріт», «завзято бацає ногами», «безголосий», «верещить, .як недоріза­ний козел!», «чи спів то, чи розмова?», «щось шепче й вертиться, круж- ля», «лящить обридле, крикливе «ля-ля-ля»».

Композиція.

Експозиція: порівняння виконання пісні у минулому (Шаляпін, Гмиря) і з теперишнім часом.

Зав'язка: опис поведінки і співу виконавця на сцені, що іронічно сприймається ліричним героєм твору.

Кульмінація: «Та щось багато розвелося У нас подібних «співаків»!»

Розв'язка: таке виконання пісні, як на сцені, можна почути і по радіо.

V. Закріплення вивченого матеріалу за гуморескою С. Олійника «Ля-ля-ля»

1. Розв'язання тестових вправ

1. Кого було колись чути «без мікрофона на весь світ»? а) Езопа; б) Шаляпіна; в) старця-бандуриста.

Мікрофон порівнюється:

а) з книгою; б) лампою; в) гирею.

За собою співак тягне:

а) магнітофон; б) танцюристів; в) дріт.

Потрапивши на сцену, співак:

а) усіх щиро вітає під аплодисменти; б) бацає ногами; в) починає плигати і махати руками.

С. Олійник у творі іронічно зазначає, що «динамік в залі верещить, як.»: а) нечиста сила; б) недорізаний козел; в) бита собака.

6. Співака у творі названо: а) безголосим; б) убогим; в) бездарним.

На сцені герой під час виконання пісні:

а) вертиться і кружляє; б) пританцьовує навприсядки; в) бігає біля глядачів.

У співі слухач не може розібрати: а) мови; б) слів; в) акценту.

Художній засіб, який використав С. Олійник у рядку: «Лящить "ля­ля-ля!"», називається:

а) епітетом; б) метафорою в) алегорією.

Як у творі характеризується «ля-ля-ля»?

а) Обридливе і крикливе; б) скигляве і моторошне; в) жахливе та огидне.

«Ля-ля-ля!» можна почути безпосередньо не тільки на сцені, але й: а) по радіо; б) телебаченню; в) магнітофонному запису.

Чому автор був незадоволений подібними співаками?

а)         Їх кількість надто збільшилася;

б)        вважав це втраченим мистецтвом;

в)        намагався позбавити себе від такого слухання. Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Розкажіть, посилаючись на зміст гуморески, яким, на думку С. Олій­ника, повинен бути співак.

Порівняйте ставлення до співака «ля-ля-ля!» ліричного героя твору і власне. Особисті думки обґрунтуйте.

Гумореску «Ля-ля-ля» С. Олійник написав: а) у 1949 р. б) 1971 р. в) 1981 р.

Картка № 2

Поміркуйте та висловте власну думку стосовно того, якими ж були співаками Шаляпін, Гмиря. Власні міркування вмотивуйте.

Чому С. Олійник хвилюється з приводу того, що таких «співаків», які виконують «ля-ля-ля», останнім часом збільшилося? Чи є це загрозою для мистецтва слова, музики і співу? Свій погляд аргументуйте.

Скільки разів у творі «Ля-ля-ля» повторюється його назва? а) Двічі; б) тричі; в) один раз.

Картка № 3

Доведіть, що народне прислів'я «Як умієш, так і пієш» розкриває основ­ний зміст твору С. Олійника «Ля-ля-ля»

Якими, на ваш погляд, повинні бути майстри сцени? У чому повчальне значення мистецтва слова, музики та співу? Думки обґрунтуйте, по­силаючись на власний досвід та зміст твору.

Виконавець «Ля-ля-ля» — це:

а) дитина; б) молода людина; в) школяр.

Підсумок уроку

Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

Домашнє завдання

Підготувати міні-розповідь «Як я навчаюсь», проаналізувати гумо­реску С. Олійника «Чудо в черевику».