Бесіда про позакласне
читання. У вінок Кобзареві.
Митці про Т. Шевченка
Мета: формувати вміння виразно декламувати, самостійно аналізувати поетичні та живописні твори; поглибити знання учнів про літературу рідного краю; виховувати почуття національної гордості й гідності.
Тип уроку: бесіда про позакласне читання, урок-конкурс на кращого читця.
Обладнання: книги про Т. Шевченка (виставка), збірки сучасних поетів, аудіозаписи пісні В. Вихруща «П'є моє коріння сік землі».
Хід уроку
I. Організаційний момент.
II. Повідомлення теми, мотивація навчальноїдіяльності.

Його ім'я входить у наше життя з дитинства, з маминих пісень, з наших перших книжок. І з роками Шевченкове слово стає все ближчим, все дорожчим.
«Кобзар» є в кожному домі, він друкується мільйонними тиражами, десятками мов, але все одно в книгарнях не залежується. Люблять, шанують у нас геніального поета, художника, мислителя.
Священним обов'язком для кожного митця є особисте слово про Кобзаря. Тож і маємо сьогодні величезну мистецьку Шевченкіану: у поезії й прозі, у бронзі й дереві, у листівках і на великих полотнах...
Свої квітки у вінок Кобзареві вплели й поети Тернопілля: Б. Лепкий і В. Вихрущ, О. Герман і Б. Демків, Г. КостівТуска і Г. Петрук-Попик... Давайте ж перегорнемо кілька сторінок їхнього творчого здобутку.
Учитель повідомляє тему, мету уроку, пропонує учням
обрати членів журі, нагадує про вимоги щодо проведення
конкурсу, виразне читання, рецензування відповідей.
План уроку
1. Виразне читання учнями віршів напам'ять.
2. Слово про авторів прочитаних творів.
3. Усне і письмове рецензування.
III. Бесіда про позакласне читання.

Степан Будний. Життя його, воістину як спалах, — коротке і яскраве. Народився він у Струсові 23 серпня 1933 р. Тут пройшло його дитинство і розквітала юність, тут були написані перші вірші. Звідси починалась його дорога в життя. П'ять років на філологічному факультеті Чернівецького університету ще більше відшліфували грані його поетичного таланту. Повернувшись додому, спочатку вчителює в Кровинківській семирічній школі, згодом працює в редакції районної газети.
Він поспішав жити. Плодотворно, всеосяжно, з повною віддачею сил. Ніби відчував, що скупа доля так мало вділила часу для праці за фахом і покликанням.
У 1958 році в обласному онкодиспансері йому зробили операцію. Тривала вона майже чотири години. То був початок важких випробовувань. Шість місяців перебував він у двобої зі смертю: «Я дивлюся в очі смерті строго, на життя виборюю права».
У найважчі хвилини поет звертається за порадою до Лесі Українки і глибоко усвідомлює, що у «сильних духом людей страждання повинні перековуватися на мужність».
22 червня 1958 р. хвороба вибила з його рук перо і погасила в очах його сонце. «Людина до сонця іде» — кредо С. Будного.

Слово Шевченка
Хмаринка в небі парусом зникає. Про щось своє видзвонює овес, А я «Кобзар» улюблений читаю, Корів забувши, світ забувши весь. І бачу я лани, лани широкополі, Дніпро в час бурі гордо виграє.
І на сторожі вселюдської долі
Поета слово мужньо устає.
І щось в мені зароджується тихо,
Незбагнене, велике і нове,
І все чуже, чиєсь далеке лихо
Стає моїм, в душі моїй живе.
І я іду з косою в гайдамаки,
Щоб бити шляхту і панів рубать,
Бо і мені, звичайно, не однако,
Хто на Вкраїні буде панувать.
Рядки поета б'ють набатом зрана, Дзвенять струмками в рідній стороні, І гнів Шевченка, біль його і рани Ночами спати не дають мені. Це все було в дитинстві польовому, Що загубилось у густих хлібах... Я повертався ввечері додому Із піснею поета на устах. І зрозумів я: з долею народу Навічно злившись в діях і думках, Дістав поет для себе в нагороду Безсмертя і пошану у віках.
1956 р.
Перед виступом про В. Вихруща учні співають його пісню «П'є моє коріння сік землі».

В. Вихруща українській громаді представляти не треба: понад ЗО років він працював у царині красного письменства, видав у нас і за кордоном понад 20 книжок, написав до 100 пісень, які золотими крилами шумлять над усією планетою. «П'є моє коріння сік землі...» — ось таким рядком можна узагальнено відтворити силу, красу і енергію його поетичного слова.
У віршах В. Вихруща — оспівування святих козацьких та прабатьківських могил, росяного кущика калини і синьо-жовтих наших прапорів, і вічної материнської пісні, і навіть зловісного полинного Чорнобиля. А понад усім цим Т. Шевченко, Б. Лепкий, В. Стус. Три пекучі рани України, її три сини — сльоза і слава її невідцвітна.
Народився В. Вихрущ 4 березня 1934 р. в с Августівка Козівського району Тернопільської області в селянській родині. Навчався в Конюхівській восьмирічній школі, У 1952 р. закінчив Львівський фінансово-кредитний технікум, відтак Одеський кредитний інститут, аспірантуру. Працював завідувачем відділом у районній газеті, головою колгоспу, деканом факультету Тернопільського фінансово-економічного інституту, упродовж багатьох років був заступником голови Тернопільського облвиконкому.
В. Вихрущ — автор більше 100 наукових праць, багатьох монографій, навчальних посібників. Йому присвоєно вчений ступінь доктора економічних наук, звання професора.
Вірші почав писати ще з дошкільного віку. Вийшли збірки: «Барви сонця» (1972), «Утверджую день» (1975), «Чебрець» (1977), «Веління серця» (1979), «Подих весни» (1980), «Поезії» (1982), «На крилах любові» (1984), «Вірші та поеми» (1986), «Полум'я калини» (1988), «Серпень душі моєї» (1990), «Мамина світлиця» (1991).
В. Вихрущ — автор багатьох пісень, музику до яких написали композитори М. Колеса, А. Кос-Анатольський, А. Горчинський. Пісні видано окремими книжками, наприклад: «Нема кращої землі, як наша рідна Україна» (Австралія, 1991 p.).

Шевченкові очі
Єсть безсмертна зоря, І слова єсть пророчі їх не спалить вогонь, Не зігне бурелом. Супроводять мене Скрізь — Шевченкові очі, Що палають, як цвіт, Під високим чолом. Вони кличуть людей Стати гордо на чати, Рідну землю і рід
Берегти від іржі.
І за правду святу
Невідступно стояти,
Подолавши і ляк,
І сумні міражі.
Вони вчать
Відрізняти зерно від полови,
І вогонь чистоти
В їх глибинах горить.
Очі кажуть мені:
Як зречешся ти мови,
Станеш блудом навік,
Скам'янієш в ту ж мить.
З них, немов з джерела,
Я наснагу черпаю.
Бережуть вони світ
Від негоди та бід.
Очі кажуть мені:
— Як зречешся ти краю,
Змиють перші дощі
Неглибокий той слід.
Дивовижне якесь
В них незгасне сіяння,
Вони кажуть, щоб вчитись
І в дії рости.
Очі кличуть людей
До братерства, єднання,
До любові, до віри і доброти.
І зневіри летять
В чорне прірвисько ночі,
І снагується словом
Тяжіння земне.
Відчуваю повсюдно
Шевченкові очі,
Що — як совість людська —
Сповідають мене.

Ганна Костів-Гуска народилася 18 квітня 1947 р. в с. Бабинцях Борщівського району Тернопільської області. Закінчила Чортківське медичне училище, працювала фельдшером. У 1977 р. закінчила Тернопільський медінститут. Працювала лікарем у м. Борщовії Автор збірок «Автограф вірності» (1978), «Нічлава» (1985), «Цвіте біля хати калина» (1993).

Тарасові Шевченкові
Життя стражденне і високе,
Без сонця — день, без хліба — сіль.
І недругів чавунні кроки
У душу й тіло — звідусіль.
Аральський берег. І степи.
І пустка душ. Чи є що гірше?
Але писалось вперто вірші
На гострім вітрі самоти.
Щербились поглядів мечі:
Він що? Заслаб? Чи одержимий?
При світлі місяця вночі
Слова приходили незримо,
Вони вривалися, як смерч,
І налітали, наче злива,
Душа, знедолена й щаслива,
Переживала ночі смерть.
О, як слова оті пекли!
Вони кришили навіть кремінь.
Рядками мужності текли
У царську непроглядну темінь.
О, як боліла та душа!
Хто цьому болю міру знає?
Коли тих слів важка печать
Гнітила душу, наче камінь.
0 де ви, друзі і рідня?
Де ви, калино і тополе?
Чужа, як мачуха, земля,
Чужих степів перекотиполе.
І, як нагайка, муштри крик.
1 слів чужих не розібрати.
І марно пропадає вік
В глухих солдатських казематах. І знов чорнів рядок, як дим. Лягав безжально, наче доля. І Україна, як тополя, У снах схилилася над ним.

Шевченко в Канаді
Діди поля з хатами продавали, Щоб піифами1 податись за моря. Серед пожитків, що з собою брали, Вони везли в Канаду «Кобзаря».
Бувало, в мить зневіри чи розпуки, Відчувши в грудях тужну тяготу, Сідали, брали «Кобзаря» у руки, Читали, наче Біблію Святу.
Тарас Шевченко завжди був із ними, Вливав наснагу в зболені серця Та надихав їх віршами палкими Нести й за морем хрест свій до кінця.
Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, — Тобі ясніш світитиме зоря, Коли і ти полюбиш Україну, Пройнявшись віщим словом Кобзаря.

IV. Підсумок уроку.


Урок
Запитують мене у класі діти: —
Скажіть, письменник скільки заробля? — ...
Відкіль оця хвороба — все на світі
Ще змалечку підбити до рубля?! ...
Урок. Шевченко. Не згаса вовіки
Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток?
Отримав десять років заслання.
Його вінець — над золоті корони.
Задосить було муки і покар.
Писати й малювати заборона —
Оце його був другий гонорар.
Не каявся. Писав у казематах.
Відрікся від щедрот і нагород.
І не зважав на цензорів пихатих —
Яка цензура викреслить народ?!
А допити, а вічні протоколи?
Священна будь, нетоплена жаго!
Невже і ви не чуєте ніколи,
Як плаче слово голосом його?
А він згорів. І так бува не часто.
а гроші промовчав би — і живи.
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Бо з його болю починались ви.
Політика, освячена царями, —
Понівеч, зрадь, купи чи задуши!..
Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров'ю на душі.
У кожний звук, у кожний тон у слові
Крізь чорноту минулих лихоліть
Услухайтесь! Почуйте в його мові
Те, що лікує, плаче й попелить.
Почуйте серцем голос несхололий,
Вдивітеся у змучене лице.
Ви рідну мову чуєте у школі
І чим йому заплатите за це?
VI. Повідомлення домашнього завдання.
1. Написати відгук на самостійно прочитаний вірш про Т. Шевченка.
2. Повторити відомості про І. Франка.