І. М. Очеретнюк
«Пісня та, що не згине зо мною»
Усний журнал за книгою А. Костенка «Леся Українка»
На столику портрет Лесі Українки, вишитий рушник,
книга Анатолія Костенка «Леся Українка», колоски
у вазі, свічка, збірки поезій Лесі Українки.
Хто хоче розуміти поета, Мусить піти в поетову країну.
Й. В. Гете.
? Вступне слово вчителя.
Ці слова написав Анатолій Костенко у «Передньому слові» до своєї книги «Леся Українка». Автор усвідомлює, яка то «почесна річ — писати книгу про Лесю Українку», але водночас він добре розуміє, що це надзвичайно складна і важка праця, бо таку чесну і благородну душу, таку обдаровану і талановиту людину не часто зустрінеш навіть серед відомих письменників.
Щоб говорити про Лесю Українку, треба бути уважним до кожного слова, пильним до кожної фрази, щоб ніщо не порушувало правди, не падало тінню на цей благородний образ.
Пишучи книгу цро Лесю Українку, автор дотримується документальних джерел. Це і Лесині листи, й спогади сучасників, її публіцистичні і мемуарні документи, художні твори, сімейний архів. Саме тому ми сьогодні перегорнемо кілька сторінок цієї книги, а разом з ними — і кілька сторінок із життя Лесі Українки, спробуємо зрозуміти, які проблеми хвилювали поетесу, насолоджуватимемось її чудовими віршами.
Сторінка перша «На Івана, на Купала...»
Дівчата виконують пісню-хоровод «Ой на Івана...».
Учитель. Завдяки матері, поетесі Олені Пчілці, діти були обізнані з народними звичаями і традиціями. Тому деякі поезії настільки пронизані народними мотивами, образами, художніми засобами, що їх можна сприйняти як народні.
Інсценізація вірша «Калина».
Учні виконують поезії на мотив коломийок «Ой здається, не журюся», «Ой піду я в бір темненький».
Сторінка друга «Під містечком Берестечком»
Учитель. Такі поїздки, розповіді очевидців глибоко западали в душу юної Лесі. Вони зоставалися там до пори до часу, щоб потім вилитися у вірші-стогони, вірші-зойки, вірші-страждання за долю поневоленого народу. Такими є поезії циклу «Сльози-перли».
Виразне читання учнями поезій: «Сторононько рідна:
коханий мій край», «Україно, плачу слізьми над тобою»,
«Всі сльози наші тугою палкою».

Сторінка третя «Тридцятилітня війна»
Учитель. Хоч як не знущалася важка недуга над слабосилою дівчиною, та не зуміла подолати її, скорити, поставити на коліна. Безнадійно хвора Леся знаходила сиди «крізь сльози сміятись», «серед лиха співати пісні».
Сторінка четверта «Прощавай, музико»
Учитель. «Мені здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт», — писала Леся до свого дядька Михайла Драгоманова.
Виразне читання ученицею'поезії «До мого фортепіано». Учениця виконує на фортепіано одну з улюблених мелодій Лесі Українки.
Сторінка п'ята «Мінська драма»
Учитель. Було тоді Лесі тридцять років. Вона знала, що про взаємні почуття з боку Мержинського не може бути й мови, бо він любить іншу. Більше того, біля постелі умираючого Мержинського вона писала листи тій, котру він любив.
Виразне читання ученицею поезій «Уста говорять», «Все, все покинуть».
Сторінка шоста «Останні дні»
До портрета підходять дівчата із запаленими свічками.
1-а учениця.
Світ опускався на коліна, Камінний, він хилився ниць. І прилітала Україна До мертвих Лесиних зіниць.
2-а учениця.
Над всі недолі та потали, Над страти всі та над бої Безсмертя Лесине вростало В народ, що народив ЇЇ.
1-а учениця.
І квола, невисока жінка Лице підводила бліде. Народжувалась Українка Для світу, що над смерть іде.
2-а учениця.
Візьміть, співці, ви кобзи голоснії, Складіть пісні найкращі, жалібні Тому, хто був між вас співцем натхненним, Чиї, як дзвін, лунали скрізь пісні.
Леся.
Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень. І стримуваний пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме удень.
Пісня «Українка» (виконує дівчина на бандурі). Леся.
Інші будуть співці по мені, Інші будуть лунати пісні, Вільні, гучні, одважні та горді Поєднаються в яснім акорді.
І полинуть у ті небеса, Де сіяє одвічна краса; ' Там на їх обізветься луною Пісня та, що не згине зо мною.