Л. В. Мудра «Без надії сподіваюсь»
Літературний вечір
У святковому залі перед глядачами портрет
Лесі Українки, прикрашений вишиваним рушником,
і епіграф свята:
Довго щирими сими словами До людей промовлятиму я...
Леся Українка.
По боках — плакати з поетичними рядками:
Ти себе Українкою звала. І чи краще знайти ім'я Тій, що радістю в муках сіяла, Як вітчизна велика твоя!
М. Рильський.
Твоє слово разюче, як зброя, Що боронить свій край і свій дім. І схиляю в шанобі чоло я Перед світлим безсмертям твоїм.
В. Сосюра.
На сцену виходять учениця в ролі Лесі Українки
та ведучі в українських костюмах (тихо лунає
«Місячна соната» Бетховена).
Леся Українка.
Мріє, не зрадь!
Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів,
стільки безсонних ночей...
А тепер я в тебе останню надію вложила.
О, не згасни, ти світло безсонних очей!
Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою! Слово, коли ти живе, статися тілом пора. Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, Той не вмре, не здобувши нового добра.
Ведучий. Пророчими стали слова Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю. І сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної доньки безсмертного народу.
Ведуча. Справді безсмертного, якщо має таких геніїв як Леся Українка, і якщо навіть після смерті живуть вони віки в пам'яті народній.
Леся Українка.
Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень І стримуваний пломінь засіяє; Вночі запалений, горітиме удень.
Вчитель. Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе зараз, устами своїх потомків. Тож нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам'яті її великій.
Ведучий. Хто ж ця безсмертназ Волині?
Ведуча. Лариса Петрівна Косач. Окраса і гордість української нації, одна з основоположників нової української літератури.
Ведучий. Геніальна поетеса і драматург.
Ведуча. Талановитий прозаїк і перекладач.
Ведучий. Учений-літературознавець, фольклорист-етнограф.
Ведуча. Публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський діяч.
Ведучий. Просто жінка, яка багато страждала, уміла кохати і хотіла бути потрібною.
Ведуча. Леся Українка — це така багатогранна творча особистість, про яку Микола Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім'я, яке дорівнювало б їй таланту, мудрістю, проникливістю, значущістю».
Ведучий. І світ не знав такої поетеси, не знав страдниці такої.
Учень.
Йти назустріч бурям і зливам, Буть одній —як велика рать, Жить в нещасті життям щасливим, Муку творчістю перемагать.
Учениця.
Хвора дівчино, бідна Лесю! Де ще хворі такі були, Щоб літали у піднебесся, Що його не сягнуть і орли!
Учень.
Де слова обертались у крицю, В кров живу друкований знак, Де підносив з мечем правицю, Вождь рабів — безсмертний Спартак.

Учениця.
Вся ти — трепет, вогонь, ідея, Вся ти — вірна, єдина струна, І хто знає співця Антея — Той тебе у ньому пізна!
Разом.
Ти себе Українкою звала, І чи краще знайти ім'я Тій, що радістю в муках сіяла Як вітчизна велика твоя.
Звучить пісня «Україночка» (сл. Демиденка, муз. Татарченка).
Ведучий. 25 лютого 1871 року на Волині, в інтелігентній, відомій волелюбними традиціями сім'ї Косачів-Драгоманових народилася дівчинка. Назвали її Ларисою.
Ведуча. Вона взяла все найкраще від свого батька Петра Косача, від своєї матері Олени Пчілки, відомої української письменниці, від свого дядька Михайла Драгоманова, але випередила їх у всьому.
Леся Українка.
У дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарства.
Тільки дивно, що не принци,
Таємницею укриті,
Не вродливі королівни,
Розум мій очарували.
Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців, Що, суперника зваливши, Промовляли люто «Здайся!»
Ведуча. Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестерпних, раптових, що рвались з глибини самого серця.
Ведучий. Та вона вміла стримувати «хвилю ридання», стискати серце лещатами залізної волі і в палких мріях творити бойову пісню.» Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті, борець, зброєю якого було Слово.
Леся Українка.
Горить моє серце, його запалила Гарячая іскра палкого жалю. Чому ж я не плачу? Рясними сльозами Чому я страшного вогню не заллю?
Душа моя плаче, душа моя рветься Та сльози не ринуть потоком буйним, Мені до очей не доходять ті сльози, Бо сушить їх туча вогнем запальним.
Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти лицем до сирої землі І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
Виходять два читці.
1-ий читець.
Крізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики слабі, На долю марні нарікання, І чола, схилені в журбі.
2-ий читець.
Над давнім лихом України Жалкуєм-тужим в колений час, З плачем ждемо тії години, Коли спадуть кайдани з нас.
І-ий читець.
Ті сльози розтроюдять рани, Загоїтись їм не дадуть. Заіржавіють від сліз кайдани, Самі ж ніколи не спадуть!
2-ий читець.
Нащо даремнії скорботи? Назад нема нам вороття! Берімось краще до роботи.
Читці (разом). Змагаймось за нове життя!
Звучить українська народна пісня «Ой у лузі червона калина».
Леся Українка.
Я знаю се, проклята я навіки, Бо я любить не вмію ворогів. О, кожний тихий усміх Фарисея Для мене гірш від скорпіона злого. Мені бридка не так сама отрута, Як все оте гнучке, підступне тіло. Я вся тремчу, коли його побачу, В моїх очах я бачу зброї полиск, В моїх речах я чую зброї брязкіт...
Ведуча. Це рядки із драми «Одержима», котру створила Леся за одну жахливу ніч при постелі вмираючого друга Сергія Мержинського, якого кохала великою і чистою любов'ю.
Ведучий. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.
Ведуча. Свого часу І. Франко зробив висновок, що «...ся слабосила хвора дівчина — чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну Україну».
Ведучий. А ми говоримо «вдина! На всю Україну! На весь світ!».
Ведуча. Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що накреслив на своєму щиті слова «умру — не здамся». Леся проголосила серед стогонів і зойків різних скигліїв «Contra Spem Spero!».
Ведучі (разом). Без надії сподіваюсь! Виходять три читці.
1-ий читець.
Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?
2-ий читець.
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись Жити хочу! Геть думи сумні!
3-ій читець.
Я на вбогім крутім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі.
1-ий читець.
І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая міцна, Може, квіти зійдуть, — і настане Ще й для мене весела весна.
2-ий читець.
Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать. І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать.
3-ій читець.
В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.
Читці (разом).
Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні. Без надії таки сподіватись. Буду жити! Геть думи сумні!