ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В НАРОДНИХ ДУМАХ ТА ПІСНЯХ (УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, ІСТОРІЯ)
ХІД УРОКУ
Учитель. Тяжка й трагічна наша історія. Століттями знемагала співуча душа України в ярмах поневолювачів і загарбників, що забороняли її синам і дочкам спілкуватися рідною мовою, знати минувшину, гордо називати себе українським народом.
Учіть історію! Вона зробить вас великими, у тяжкі хвилини життя допоможе перебороти слабодухість, не стати зрадником.
Пам'ятайте, що Україна дала вам не тільки хліб насущний, але й духовний, поблагословила ваше народження маминою ніжною колисковою піснею, загартувала думою, закохала красою краєвидів.
Звучить пісня.
Горнусь до тебе, Україно, Як син до матері, горнусь. За тебе, рідна і єдина, Щодня я Богові молюсь. Щоби послав щасливу долю Тобі — народу моєму,
Щоб освятив жадану волю, Що дарував тепер йому.
Горнусь до тебе, Україно,
Щоб нас ніхто не роз'єднав,
Підставлю плечі, щоб калину
У лузі вітер не зламав.
У нас є лицарі й гетьмани, Що за собою поведуть, І вікові глибокі рани На нашім тілі заживуть.
Молюсь за тебе, Україно,
І свої сили віддаю,
Щоб відродити із руїни
Наш дух і славу бойову.
Очистимо усі джерела,
Дніпро-Славутич оживе,
І заспіваєм: «Ще не вмерла Україна наша і не вмре».
Учениця.
Боже Великий, дякую Тобі від усього серця, що Ти дав мені благо: мою любу матусю і татка — вірних родичів, котрі роблять для мене стільки добра, вчать любити Україну і Бога. Від усієї душі бажаю шанувати й любити їх до кінця життя, бути їм вдячною за все, що для мене зробили, і за всю їхні ласку, щирість, доброту.
А Ти, всемилостивий Боже, помилуй і благослови Україну, дай їй довгі літа, спокійне, багате життя і веди всіх рятівною дорогою Твоїх заповідей.
Хор виконує пісню «Боже великий, єдиний».
1-й читець
ОДА ДО ПІСНІ
Пісне велична, рідна пісне! В тобі є все:
І древня наша слава, і Володимира
Хист, і мудрість Ярослава,
І наших прабатьків ворогування злісне,
І Богдана розвага, і Богу на відвага,
І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи,
І гомін гір, і блиски зір,
І шум лісів, і розговори степу,
І материнськая любов, і чар палкий кохання.
За свободою жаль і мрії про свободу,
1 весь наш біль, всі наші сподівання.
Пісне! Ти дзеркало душі країни та народу.
Ось як, наприклад, змальовується в пісні напад татар.
2-й читець
За річкою вогні горять:
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
І багатства розграбили.
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
У долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть.
Коло шиї аркан в'ється,
А по ногах ланцюг б'ється.
Вчитель української мови та літератури. Пісню складав народ, Щиро, просто, безпосередньо виливаючи в ній те, що відчувала його душа.
Найкращий підручник нашої історії — це народні оповідання, думи та пісні. Усна народна творчість — це народне джерело, яке дає силу, творчість і наснагу багатьом поколінням. Це основа літератури. А література — це людинознавство, яке ми пізнаємо ще з колиски.
Устами матері у пісню колискову
Вливаєш ти любов до племені до краю.
І донесе дитя твою таємну мову,
І донесе вражіння незатерті
Аж до самої смерті.
Хоч би забув хто мову та звичаї,
Хоч би навік припав в чужую пісню,
Хоч би вже душу й ум чужа земля забрала,
Як вчує де тебе, журлива пісне, скаже:
«Матуся так співала».
Учні виконують «Колискову».
3-й читець
Ти мов лицар стоїш на сторожі ідей. Ти лицарям під ноги стелиш рожі. Твій звук святий наказує живим Мов Заповіді Божі.
Виконується гімн «Ще не вмерла Україна».
4-й читець
0 пісне!
Твоїх таємних, рідних, любих чарів Не видержать серця й запеклих яничарів, В турецьких пивницях, у зимному Сибірі, Потіхою була невольникам страждущим, Облегшувала біль, піддержувала в вірі,
муки їх за край нащадкам ти
Грядущим передала,
Щоб ті учились, як
Рідний край і як народ кохати,
Як задля них і жити й умирати.
5-й читець. Князь Дмитро Вишневецький, за прізвиськом Байда, зажив у козаків великої слави, але його спіткала лиха доля». Козаки про нього склали пісню.
В Цареграді, на риночку,
Та п'є Байда мед, горілочку.
Ой п'є Байда та не день, не два,
Не одну нічку тай не годиночку!
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!».
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая».
Ой як крикнув цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте!».
6-й читець. Але Байда не захотів потурчитися. Січ, що її заснув; Байда-Вишневецький, скоро стала козацькою матір'ю.
Усе своє життя поклали запорожці на те, щоб боронити люд український од сваволі польських магнатів та нападів татар, дбали щоб у цій боротьбі зажити лицарської слави, а про особисту корис і ь. і не думали.
Про козацьку вдачу співається в «Думі про козака Голоту». Запорожці вважали боротьбу з ворогами українського народу найпершії найсвятішим ділом.
Виконується українська народна пісня «Розвивайся, сухий дубе».
— Розвивайся, сухий дубе,
Завтра мороз буде.
Ой збирайся, молодий козаче, Зараз похід буде.
— Я морозу та й не боюся —
Зараз розів'юся.
Я походу, козак, не боюся, Зараз соберуся.
7-й читець.
Аза козаком побивалася його кохана.
Жде, жде а його все нема.
Та й заплаче сердешна:
В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила;
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой немає козаченька —
Поїхав за Десну;
« Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!
Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала;
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой не плачте, карі очі,
Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При місяці стоя.
8-й читець. Та бували у козаків і чорні дні, коли з нещасливого походу повертались лиш недобитки, а решта зоставались на полі битви, або попадали в неволю.
Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить,
Укрив личко китайкою,
А ніженьки нагайкою.
У головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
«Не плач, коню, ти за мною,
Не бий землі під собою,
Біжи, коню, дорогою,
Дорогою широкою,
Широкою стовбовою,—
Щоб татари не дігнали,
Щоб сідельця не зідрали,
Прибіжи ж, коню, під батьків двір
Та вдаришся об частокіл.
Ой там вийде стара мати,
Вона тебе розгнуздає.
Розгнуздавши, розсідлає,
Розсідлавши, розпитає,
Розпитавши, та й заплаче:
«Ой ти, коню вороненький!
Де мій синок молоденький?».
«Не плач, мати, не журися:
Уже твій син оженився.
Узяв жінку-паняночку —
В чистім полі земляночку.
Туди вітер не завіє,
І сонечко не загріє».
9-й читець. Траплялося так, що невільникам і щастило втекти («Дума про Самійла Кішку»).
Багато народних дум і пісень складено про Богдана Хмельницького.
Висипали козаченьки з високої гори:
Попереду козак Хмельницький на воронім коні.
«Ступай, коню, дорогою широко ногами:
Недалечке Берестечко й орда за нами».
10-й читець. У Галичині особливо прославився отаман опришків Олекса Довбуш, якого вбито 1745 р. в Космачі.
Звучить пісня «Ой попід гай зелененький».
11-й читець.
Знищивши козацтво, Катерина II його землі пороздавала панам, а простий народ у кріпацтво повернула.
Добре було нашим батькам на Вкраїні жити,
Доки не знали наші батьки панщини робити.
12-й читець. У 1830 роках на Поділлі прославився гайдамака Устим Кармелюк у боротьбі проти панщини.
За Сибіром сонце сходить:
Хлопці, не зівайте!
Та на мене, Кармелюка,
Всю надію майте!
Нарешті панщину було скасовано.
Ой летіла зозуленька з зеленого гаю
— Утікала панщинонька із нашого краю.
13-й читець. Нещаслива доля нашого народу. Гетьман Іван Мазепа порівняв її з тією чайкою, про яку в пісні співається:
Ой біда, біда та чайці-небозі
Що вивела чаєнята при битій дорозі.
Там чумаки йшли, чаєнят знайшли
— Чаєчку зогнали, чаєнят забрали.
А чаєчка віється, об дорогу б'ється,
До дороги припадає, чумака благає:
— Ой чумаче, чумаче, ще ж ти молоденький,
Верни мої чаєнята — вони ще маленькі!
— Ой не верну, чайко, не верну, небого,
Бо забереш чаєнята, полетиш у поле!
Рідний краю — доле моя,
Цвіт калини, спів солов'я,
Сонце золотить поля,
-Збережем тебе, земле!
Інсценізація пісні «їхав козак на війноньку». Усі (співають)
їхав козак на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку. Хлопець
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужую сторононьку.
Дай ми, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Накриють очі темної ночі
— Легше в могилі спочину.
Дівчина (в національному костюмі, у віночку, дає хустину)
Дала дівчина хустину,
Стрілець у бою загинув. і
Накрили очі темної ночі —
І висипали могилу.
Підходить до могили, кладе віночок із синьо-жовтими стрічками, вклякає, припадаючи до могили. Дві дівчини підходять і забирають її від могили.
А злії люди насилу
Взяли нещасну дівчину.
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.
Троє дівчат підходять до могили, запалюють свічки і вклякають.
Ніхто за ним не заплаче,
Бо то є тіло козаче.
Лиш летить ворон з далеких сторін,
Летить тай жалібненько кряче.
Мати йде з сином повз могилу. Він питає її: «Хто ж тут у могилі, моя матусе, спочиває?». Вона відповідає: «У цій могилі, гранатами зритій, лежить січовик убитий».
Ось тут, на горі високій,
Калина гіллям хитає.
Січових стрільців — цвіт України —
Народ не забуває.
4 Учні складають присягу.
Український рідний краю,
Над усе у світі милий.
Любов тобі присягаю
Вірну до могили.
Не покину твого стягу
В хвилю небезпечну,
Скорше вмру, як ту присягу
Зламаю сердешну.
Не залишу твого поля,
Не злякаюсь труду.
Хай мене забуде доля,
Як тебе забуду.
Учитель історії. Наш народ повертає із забуття національних героїв, пам'ять про тих, хто віддав своє життя за волю України. Довго замовчувались славні сторінки історії українського народу, обливались брудом кращі його сини і дочки. Але не вмирає пам'ять. Не вмирає народна пісня!
Учитель української мови та літератури. Бо, як писав Тарас Шевченко:
Наша пісня, наша дума Не вмре, не загине. От де, люди, наша слава, Слава України.
Надіюсь, дорогі діти, сьогоднішній урок не залишив вас байдужими. Ми ще раз перегорнули героїчну сторінку нашого минулого і побачили, що історія та література, як дві рідні сестри, допомогли вам у цьому.
Любіть свою Батьківщину, пам'ятайте про її минуле, будьте справжніми патріотами своєї держави, щоб жити в щасливому майбутньому.