План конспект ВИДАТНІ ПОСТАТІ УКРАЇНИ В ЖИТТІ, ІСТОРИКО-ДОКУМЕНТАЛЬНІЙ ТА ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, ІСТОРІЯ)
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 31-01-2013, 20:41
ВИДАТНІ ПОСТАТІ УКРАЇНИ В ЖИТТІ, ІСТОРИКО-ДОКУМЕНТАЛЬНІЙ ТА ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, ІСТОРІЯ)
ХІД УРОКУ
Учитель. У драматичній історії нашого народу є величні постаті, яких ніколи не огорне темінь забуття, які завжди будуть з Україною, попри лихоліття і незгоди, байдужість і духовне забуття.
Наші пошукові групи досліджували і вивчали матеріали про І. Мазепу, Т. Шевченка і С. Бандеру. Підготували науково-практичну конференцію на інтегрованій основі «Історичні постаті в житті, історико-документальній і художній літературі».
Звучить пісня Т. Петриненка «Україно».
Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
1-й учень. Іван Мазепа народився 1639р. в Мазепинцях на Київщині. Походив із старого роду Мазепів, і вже його прадіди-діди служили в козацькому війську.
Батько Мазепи, Степан, був урядником у Білій Церкві, а що сам був розумний та освічений чоловік, то і свого сина Івана виховав освіченою людиною. Мати Мазепи була начальницею жіночого монастиря в Києві.
Спершу вчився Іван у дома, а у віці 12 років пішов вчитися в Києво-Могилянську колегію. А потім батько послав його як пажа до двору польського короля Яна Казимира. Дуже скоро Мазепа завоював його при¬хильність. Коштом короля Іван побував у Франції, Голландії, Німеччині та Італії. Він одержав широку освіту, володів кількома мовами, зібрав значну бібліотеку. Король посилав його з важливими листами до гетьмана Тетері і Дорошенка. Нарешті Іван став служити в Дорошенка. Одного разу послав його гетьман у посольстві в Крим. По дорозі зловили його в степу козаки лівобережного гетьмана Самойловича. Але Самойлович не карав Івана, а навіть іменував генеральним осавулом, бо помітив розум і спритність Мазепи. Послав гетьман Івана в посольстві до царя московського, й там Мазепу також полюбили, бо такого освіченого й добре вихованого чоловіка не було тоді й при царськім дворі. Не диво, що коли цар ув'язнив Самойловича, то сам був не проти, щоб козаки вибрали гетьманом Івана Мазепу. Козаки також вибрали його добровільно.
Мазепа добре розумів значення освіти. За його гетьманства у 1700 р. було побудовано Чернігівський колегіум. А у 1701р. домігся від Петра І підтвердження титулу академії Києво-Могилянському колегіуму. Володіючи незліченними багатствами, Мазепа не шкодував грошей на будівництво, реставрацію і оздоблення церков, він також реставрував 20 і побудував 12 церков. В останні роки життя доля піднесла Мазепі щедрий дар — кохання до Мотрі Кочубей. Але шлюб не відбувся, бо лягла тінь на Мотриних батьків, а Мазепа.ще й був хрещеним батьком їй.
Мазепа займався впорядкуванням земель, тобто роздачею їх старшині, домігся максимуму панщини — 2 дні. Брав участь у поході на Крим, у Північній Війні. І от почалися роїтися думки у Мазепиній голові, що буде, якщо Україна стане незалежною?
Сценка з твору Б. Лепкого «Мотря» (виконують учні)
1-й учень. Про зовнішню політику Івана Мазепи.
2-й учень. Кілька століть дозволялося Мазепу лише проклинати, обливати брудом, паплюжити. Скільки-то витрачено паперу та чорнила, щоб показати гетьмана Мазепу у потрібному для царського уряду світлі. Незважаючи на правду історії, на існуючу в Європі думку про нього, царські, а згодом і офіційні радянські дослідники переважно показували його в чорному світлі. Ще недавно, 1981 року «Українська Радянська Енциклопедія» твердила: «Українські буржуазні націоналісти намагаються виправдати зрадництво Мазепи і всупереч історичній правді зобразити його борцем за свободу України; подібні намагання дістають гідну відсіч у українській радянській історіографії».
Не будемо ідеалізувати постать Мазепи, але й не будемо принижувати його, не будемо замовчувати, як це робилося досі, не будемо його відступ від царя Петра кваліфікувати як зраду. Кого зрадив Мазепа? Невже людина, яка прагне вирватись із кайданів, є зрадником?
Хоткевич, викладаючи зміст договірних статей між Мазепою і представником московського уряду, князем Голіциним, показує, як монархічна Росія урізувала права України.
Мазепа і козацька старшина змушені були миритися з цим, класти свої голови за інтереси імперії. Зросло незадоволення селян, поширювались чутки, що Мазепа запродався цареві. Хоткевич стверджує, що Мазепа йшов на цей крок за голосом совісті народу, а не за особистими амбіціями.
Хоткевич один із перших українських письменників поставив Мазепу в лави борців за кращу долю України.
«Може, не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх у нього на душі,— пише автор,— але все його ім'я серед борців, а не серед тих, хто продавав і рідний край, і народ, і його будучність і свободу».
З цими словами не можна не погодитися, особливо в наш час, коли воскресають забуті історичні імена. Цілком зрозуміло, що не всі міркування Хоткевича є науковими і зберігають на сьогодні своє значення.
Учитель. Про Мазепу, як історичну особу, керівника держави, написано багато книг — поеми Байрона і вірші Гюго, драма Словацького і твори Шевченка. Але радимо прочитати Б. Лепкого «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Мазепа».
А ось послухайте, які чудові слова в уста Мазепи вклав український поет В. Сосюра:
Учениця
Я так люблю твої дороги, Моя Україно сумна! Ти на груді моїй, мов рана... О, як за запізно вірю я, Що час визволення настане, І шабля золота моя, Мазепи, гетьмана Івана, Над трупом ката засія.
Учитель. Уявімо, що перед нами сам Іван Степанович.
3-й учень (у гетьманському одязі, з булавою). Кажуть, людське життя складається з тихих печалей і великих радостей, зі слави і принижень, образ і гордощів. У моєму житті було все: і злети, і падіння, але падіння було найтяжче.
Та повірте: все, що я робив, не для власної користі, не для вищих почестей, а для народу свого, розширення прав і вольностей козачих. Але почин мій був нещасливий.
А тепер, якби, за словами Спасителя з Євангелія, за кожну краплину крові, пролиту на цій землі, мусили надолужити ті, що її пролили, то яка б кара ждала катів українського народу? Вони проливали кров рікою тільки за те, що Україна хотіла бути. А я не міг зробити інакше, не міг зносити кривду і насильство супроти мого народу.
А ще я пам'ятав останні дні Богдана і його велике бажання — відірватися від царя. Мій задум не вдався, народ мене не підтримав, мене чекала смерть на чужій землі.
Але це вдалося вам, мої нащадки. Ви живете у вільній Україні. Любіть її, живіть і працюйте для неї.
А мене не судіть: йдучи між хрестами і зорями, я був мудрий у доброму і простий у злому.
Учитель. 9 березня виповниться 190 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.
1-а учениця. Року 1814-го, з 26-го на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом, в селі Моринці на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село огник — народилась нова панові кріпацька душа, а Україні її великий співець Тарас Шевченко...
2-а учениця. Минає рік і два роки, і п'ять років... Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп'явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки — на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш — скрізь тобі шляхи одкриті...
1-й учень. А в чотирнадцять років Шевченко з молодим паном Енгельгардом виїхав з Кирилівки. Спочатку у Вільно, потім — у Петербург. Тарас тут вчиться у Ширяева малярства, змальовує в Літньому саду скульптури. Його помітив український художник Іван Сошенко, котрого зацікавив талановитий юнак. Він його познайомив із художником Брюлловим. Карл Брюллов малює портрет Жуковського, який розігрують у лотерею. За виручені гроші викуповують Шевченка з неволі 22 квітня 1838 року. Щасливий день! Воля! Воля! Шевченко про це напише.
Учениця. Все йде, все минає... Минули часи, коли боролися за волю свою пригноблені українці, щоб не гинули більше від шляхтичів, не схиляти голови перед панським гонором. Була Коліївщина, коли доведена до відчаю Україна піднялася, загомоніла.
Учитель. Через 15 років розлуки з рідною землею Тарас Шевченко в 1843 році їде в Україну, і бачить скрізь нужду та горе, тяжку підневільну працю простого люду. Побував і в рідному селі.
Тяжко стало на душі поетові. Гірко на душі. Сумує він, думу тяжку думає, виливає свій біль на папері. Виконується пісня «Думи мої, думи».
Сумно схиляв голову Тарас до паперу. Виливав свої сльози-думи. Роздумував про людський світ. Який то чудовий світ! І скільки в ньому зла, насилля, хитрощів, ошуканства. В Україні зустрічався з людьми, розмовляв, розпитував, слухав — і серце боліло за скривджений народ.
Побував у древньому Києві. Милувався його красою, знайомився з людьми. Виявляється, його вже добре знали в народі. Його і його твори.
Шевченко з новими знайомими побував у Межигір'ї, в монастирі якого доживали свій вік старі запорожці, в місці, звідки на Січ привозили попів, які орудували шаблею не гірш, як хрестом. Спогади колись почутого, нові враження од відвідин, переказів про козаччину піднімали хвилі бурхливих думок.
Роздуми над долею України, її минулим і майбутнім з кожним новим відвідуванням куточків милої, рідної землі (особливо історичних) росли, заполоняли все більше і більше. А найбільше після відвідин залишків від маєтку Богдана Хмельницького у Суботові. Тут його думки оформились в рядки поезії «Стоїть в селі Суботові...», де він дорікає відомому гетьманові за акт возз'єднання України з Росією, бо москалі не діляться усім по-братськи з українцями, а навпаки — оббирають українців до нитки. Проте ті ідеї вольностей, самостійності для України, про які мріяв Б. Хмельницький, ще живі в душі народу, колись ці ідеї, як скарб, дістануться .українському народу.
4-й учень. Вірш «Стоїть в селі Суботові».
Розповідь учня про Кирило-Мефодіївське товариство.
5-й учень. Вірш «Тарасові Шевченкові в гірському селі».
Не ідолом, а постаттю живою,
Яка життям віки перемогла,
Ти істиною й правдою святою
І невмирущістю постав серед села.
Вкраїнський стяг сягає мирно неба,
Велично й гордо тягнеться до хмар...
Ми на розмову всі прийшли до тебе
І квіти пам'яті принесли в дар.
Мовчазний ти, та тільки так здається,
Звучить твій голос — полум'яний гнів.
Грімким відлунням в горах роздається,
До українських звернений синів.
В цім голосі — печаль, жура і туга І, болем сповнена, душа твоя бринить. Знесла і кривди, і гірку наругу, Та не вклякла покірно ні на мить. Тарасе, батьку, дай нам сили в слові, Щоб вміли ми страждати так, як ти, Щоб не були ми діти безголові, Землі своєї рідної кати. Своєю думкою і піснею ясною Від фальшу, від облуди вбережи. Манкуртами із свідомістю сліпою Дорогу світлом слова покажи. Нехай у світі нам не дорікають, Що ми без честі й гордості раби Нехай безсилля душу нам не крає, Вогонь свободи в серці розбуди! Дай голос свій відважний, щоб гукнути «Я-українець!» — щоб почув весь світ! І нероздільно нам з тобою бути Сьогодні. Завтра. І на многа літ!
Учитель. Постать Кобзаря настільки зміфологізована, що за нею важко побачити звичайну людину. З часом оте людське з історичних по¬статей стирається, і великі залишаються для нащадків героями, трибунами та пророками. Однак колись вони так само кохали й зраджували, боялися й ненавиділи, грали в карти й пили горілку, як усі.
1-й учень. У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав, голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість. На смаглявому обличчі — ледь помітні сліди віспи.
2-й учень. Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив'язував до себе всіх: від малого до великого. Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього.
3-й учень. Усі емоції Шевченко переживав з подвійною силою. Здатний був на ризиковані вчинки..
4-й учень. Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю — наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.
Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишив по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад ЗО офортів, близько 1 300 малюнків. До того ж не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, гарний голос.
5-й учень. Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Він переселився до відомого художника Карла Брюллова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна «Останній день Помпеї».
6-й учень. В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні юрмилися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по-французьки, очікували на його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і цікавості.
7-й учень. «Кобзар» Шевченка став предметом гарячих дискусій. Майже всі провідні літературні російські часописи надрукували на Шевченкові поезії свої рецензії, усі критики зійшлися на одноголосному визнанні поетичного хисту Шевченка і водночас шкодували, що такий поет пише не російською.
8-й учень. Натомість «неистовый» Бєлінський, який прославився великодержавним шовінізмом і заперечував існування самої української мови, гостро атакував Шевченка. «Гайдамаки» він звинуватив у... по¬рнографії. Про Шевченка писав так: «Здоровий розум повинен бачити в Шевченкові осла, дурня й циніка... Шевченка заслали на Кавказ солдатом. Мені не шкода його; коли б я і був суддею, я покарав би ще гірше... Ой уже мені ті хохли! Культивують лібералізм в ім'я галушок і вареників зі свинячим салом!». Таким було справжнє обличчя цього розрекламованого критика.
9-й учень. Ще 12-річним хлопцем Шевченко знав мало не увесь «Псалтир» напам'ять. Читав його замість дяка над покійниками. Як твердив поет, нести хрест на засланні йому допомагали листи друзів та молитви.
10-й учень. Як кожна емоційна й чутлива натура, Шевченко закохувався часто. Однак зла недоля переслідувала його усе життя, не даючи можливості жити в шлюбі. Ще парубком у Варшаві мав «любу Дуню, чорнобриву Гусіковську». Коли Шевченко став уже відомим поетом, не¬сподіваний роман зав'язався у нього в Яготині з 35-річною незаміжньою княжною Кейкуатовою. Вона належала до впливового в Україні роду князів Рєпніних, а її мати була внучкою гетьмана Кирила Розумовського. Однак Шевченко свідомо не дав розгорітися цій пристрасті, розуміючи безперспективність таких стосунків.
У 1843 році поет посватався до молоденької гарненької попівни зі свого рідного села. Однак батьки, пам'ятаючи його кріпаком, йому відмовили.
Він вирішив побратися з молодою дівчинкою-кріпачкою Харитою, яку мигцем бачив в Україні у приятелів. Друзі були шоковані і зробили все, щоб цього не сталося. Усі сучасники сходилися на думці, що саме ці трагічні переживання вплинули на передчасну поетову смерть.
11-й учень. Гроші в Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Починав турбуватися за них тоді, коли вже усі витратив.
12-й учень. У нечисленні роки свободи Шевченко жив життям мистецької богеми. Бував учасником непоміркованих забав, тому пив часто й багато. Однак це ніколи не зменшувало його працездатності.
13-й учень. Про своє фізичне здоров'я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.
У неділю 10 березня о 05.00 ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
І горів, і яснів, і страждав, і вмирав він для неї...
Звучить пісня «Зродились ми великої години».
1-й учень. Протягом багатьох століть український народ ціною вели¬чезних зусиль своїх кращих синів і дочок виборював священне право бути господарем на власній землі, самостійно вирішувати свою долю.
Важливою віхою в реалізації цієї мети стала Декларація про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р., які й можна вважати фундаментом побудови суверенної держави.
2-й учень. Давайте подумки перегорнімо кілька сторінок історії нашої держави, згадаємо її героїв, які були символом нації. До них, звичайно, в першу чергу належить Степан Бандера.
3-й учень. Говорити про С. Бандеру важко, передусім, тому що непросто знайти слова для розкриття його трагічної і в той же час величної долі. Хіба що можна сказати словами епітафії на його могилі «І горів, і яснів, і страждав, і вмирав він для неї» — неньки України.
4-й учень. Степан Бандера визначний український політик, теоретик і практик національно-визвольного руху, прапор боротьби за незалежність України. 1 січня 1999р. народ України і всі прогресивні українці світу відзначили 90-річчя від дня народження Степана Бандери.
Учениця
І глибинні думки, І душевні висоти... Скільки років ховала, їх прірва страшна, Що хотіла наш дух, Нашу суть побороти.
1-й учень. У сузір'ї січневих християнських свят є й свято Степана. А серед Степанів нашого народу є один Степан. Невеликий на зріст він вивищується над багатьма велетнями своєю мужністю і непохитністю в боротьбі за Україну.
Степан. Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий у Галичині. Мій батько Андрій Бандера греко-католицький священик. Моя мати Мирослава Бандера походила з родини священика. Старшою від мене була сестра Марта, молодші: Олександр, Василь, Богдан, Володимир, Оксана. Дитячі роки я прожив у моїх батьків в атмосфері українського патріотизму та національно-культурних традицій. Під час Першої світової війни я пережив чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село, а в 1917 році важкі двотижневі бої. .
У жовтні 1918 року я пережив хвилюючі події відродження української держави. Батько брав участь у формуванні державного життя в Калуші.
Весною 1922 року померла моя мати від туберкульозу. У 1927ро-ці я склав натуральний іспит в Стрию. Коли в 1929 році постала ОУН, я став відразу її членом.
2-й учень
їх — юних сміливців лиш жменька була. Із серцем зі сталі і духом з граніту, О, велич летіла у вічність з їх лав І літ їх навіки став юності літом. Мчав зойк слабодухів у путь:
— Куди вам? Ви ж діти... Загинемо марно...
— О, ні, бо це завтра за нами підуть Мільйони! На славу ми скинемо ярма!
3-й учень. Організація українських націоналістів ставила перед собою велике завдання: визволити український народ з-під влади чотирьох
окупантів. Своєю активністю і здібностями С. Бандера швидко вийшов на провідне місце в організації, на Великому зборі ОУН його вибрано головою проводу. Під його проводом ОУН знову стає кипучою революційною організацією. З 1933 року провід українських націоналістів під керівництвом полковника Євгена Коновальця призначає Степана Бандеру Крайовим комендантом УВО. На цих керівних посадах він залишається до дня свого ув'язнення в червні 1934 року. Учениця
Він — спалах гнівної свободи —
Крило священної війни.
Для українського народу —
Пломінь майбутньої весни.
4-й учень. Рішенням проводу організації ЗО червня 1941 року проголошено відновлення Української держави у Львові, але тому, що Гітлер доручив поліції негайно ліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Степана Бандеру до грудня 1944 року. Тоді звільнили його з ув'язнення, пробуючи приєднати собі ОУН і УПА як союзників проти Москви. Німецьку пропозицію С Бандера рішуче відкинув і на співпрацю рішуче не пішов.
Учениця
Шляхом повстанським йду,
Хай називає кат мене бандитом.
Туди іти,— сказав Великий Дух.
У серці голос чую той, налитий святістю.
Немає в мені іншої мети,
Лиш в ореолі щастя — Україна,
Хоч на шляху цім смерть, не кину йти,
Аж стане Месник на святих руїнах
З законом рідним!
5-й учень. Опинившись на теренах, що знаходились під німецькою окупацією, Степан Бандера займається впорядкуванням, заходів з подолання кризового стану, який утворився після трагічної загибелі Коновальця і загострився внаслідок різних поглядів про потребу радикальної протибільшовицької боротьби в краю і за кордоном. Наступив період посиленої організації підпільної мережі на українських землях
Учениця
Україно моя, Україно, Ти у наймах протакуєш весни. Розкошують кати твоїм вінком, У сльозах тонуть очі небесні. О, не плач, моя мати розп'ята, Накипіли вже гнівом сумління,
Чуєш? Гомін іде на розплату На грізних колісницях весняних.
6-й учень. Революційна діяльність у ті роки була пов'язана з іменем С.Бандери, хоча сам він сидів у тюрмі в Берліні, а потім в суворій ізоляції в концтаборах.
Учениця
Мов перед бурею тривожний сич, Кричу — Вставай! Готуйся, Україно! Вже блискавиці лютяться зміїні — • Гудуть громи... Синів на мури клич!
7-й учень. Після закінчення Другої світової війни Степан Бандера був обраний головою Проводу ЗУ ОУН. На цьому посту він залишався до свого трагічного загину 15 жовтня 1959 року. Віч впав жертвою вбивства. Німецький Верховний суд проголосив присуд вбивці Богдану Старшинському — 8 років важкої в'язниці.
Учениця
Він не страховисько ординське, Не крук з кривавої орди. Він — поклик, лицар український, Що в бій повів борців ряди. Які б кати не ставили бар'єри — Імперський бруд осунеться з лиця: Мазепа, і Петлюра, і Бандера Займуть в історії святі місця!
1-й учень. Головне значення Степана Бандери для українського визвольного руху в тому, що він зумів в різних обставинах знайти спосіб і метод ведення не тільки ідеологічної діяльності, але також збройної боротьби. Визначними для С Бандери є три етапи його діяльності:
Перший — це роки 1933-1934 на становищі Крайового Провідника ЗУЗ (Західних Українських земель), перервані довговічним ув'язненням у Польщі.
Другий — це роки 1940-1941 на становищі Голови Проводу ОУН з осідком в еміграції. Цей період закінчився німецьким концентраційним табором.
Третій — в роки 1945-1959 на становищі Голови Проводу ОУН з осідком у Німеччині. Він пише теоретичну працю «Перспективи української національної революції», в якій закликає до боротьби за визволення України.
Учениця
До бою, лицарі! за мною в наступ! Сміло! Із вами Я! Ваш Степан! Мій меч в руках! Я вас веду! Хай знає ворог озвірілий, Що у боях рішає Дух — не тіло!
2-й учень. Ім'я Степана Бандери для українського народу —легенда. Останні події відчутно позначилися на свідомості людей. Не кожен громадянин України знає, що у гірському селі Козаківка живуть сестри С. Бандери — Оксана, Володимира разом з Наталкою.
Батька С. Бандери розстріляли, старша сестра Марта померла на чужині після тяжкої хвороби, яку одержала в тюрмі. Брати Олекса і Василь загинули від рук фашистів у таборі смерті Освенцімі. Молодший брат Богдан загинув на Східній Україні після проголошення Акту про відновлення Української Держави ЗО червня 1941 року. Учениця
Ми йшли голодні, з ніг валились,
Ордою ворог наступав.
Ми в ката ласки не просили,
В нас честь України свята.
Вперед! Вперед! По трупах ката.
З Карпат з пробоєм на Дністер!
Благослови, Україно Мати!
В нас дух героїв не умер!
3-й учень. Історія — це пам'ять людства, його свідомість і совість до отчого краю, до землі української повернулося славне ім'я легендарного героя Степана Бандери.
4-й учень. Україно, колиско наша! Мудрі предки наші своїм розумом, серцем творили Україну, її славне минуле. День прийдешній наближали і вояки ОУН — УПА. Будемо ж і ми гідні своїх предків!
Усі (разом)
Присягаєм край наш рідний Над усе любити, Рідний народ шанувати І для нього жити. Присягаєм: рідну віру Завжди визнавати, По-українськи говорити, Молитися, співати. Як ріка не піде вгору, Як сонце не загасне, Так ми того не забудем, Що рідне, що власне. Нас ніколи ворог клятий Зломити не зможе. І дотриматись присяги Поможи нам, Боже!
Звучить гімн України «Ще не вмепла Україна».
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали