План конспект СТОРІНКАМИ ТВОРІВ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ (УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА; ІСТОРІЯ)
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 1-02-2013, 11:06
СТОРІНКАМИ ТВОРІВ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ (УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА; ІСТОРІЯ)
Мета: посилити зацікавлення учнями літературою української діаспори сторінками творів Докії Гуменної; розкрити найстрашнішу трагедію 30-років на Україні —голод; дослідити умови життя людей на селі та в місті тих часів, способи їх виживання;виховати юнаків і дівчат яскравими особистостями,носіями кращих рис українського менталітету; з повагою ставитися до найсвятішого — до хліба.
Тип уроку: узагальнення та систематизація вивченого; бінарний урок.
Методи й прийоми: круглий стіл, обговорення.
Обладнання: 1. Виставка творів художньої та документальної літератури (В. Барка — «Жовтий князь», У. Самчук — «Марія», Є. Гуцало — «Сльози Божої матері», Д. Гуменна — «Діти Чумацького Шляху», книга-меморіал «Голод — 33р.» Л. Коваленко та В. Маняка та ін.). 2.Хліб на вишитому рушнику у вінку з барвінку, перев'язаний чорною стрічкою, на учнівських столах-свічки. 3. Підготовлена дошка.
Не дай, Боже, мору. Народне прислів'я
ХІД УРОКУ
І. Вступне слово вчителя української літератури
Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах... А кажеш — не було голодомору! Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерна вимели дотла? Як навіть вариво виймали з печі І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі І з торбинок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голодомору? Чому ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору,— Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський Молох світ нам затуляв!
II. Голодомор — трагедія українського народу
Учитель історії. Голод... Страшне слово для людей усіх поколінь у будь-який час. Якою гіркотою і розпачем вливаються в душу слова поезії Д. Білоуса.Постає питання: що за голод був у 1932-1933 роках на Україні?
У СРСР правду про жахливий голод 1932—1933 роках, що мав місце на Україні, багато років приховували.Чому? А тому, що був голод не через нестачу продуктів, а голодомор — штучно організований голод. Урожай 1932 року був не нижчий, ніж у попередні роки, отже, ніби не існувало причин для голоду. Однак Сталін прагнув прискорити індустріаліза¬цію — будувати «заводів більше і швидше. На це потрібні були кошти. Отож і вирішено було збільшити продаж зерна за кордон, узяти його за будь-яку ціну в українського селянства. Одночас Сталін тим самим розраховував притиснути селян України, які опиралися колективізації. А оскільки селяни становили значну частину населення України, то голодомор був спрямований проти них.
Отже, в рік, коли урожай був непоганий, з Москви прийшло розпорядження збільшити здачу хліба державі. З колгоспів вивозили все зерно, навіть посівне, забирали не лише колгоспне, а й те, що знаходилось по хатах у людей. За кордон продавалось зерна більше, а за ці кошти купувалось устаткування для промисловості. У містах введено картки на хліб, у крамницях нічого не продавалося,
Узимку 1933 р. селяни почали гинути від голоду. Рятуючись, вони тікали в міста, але і там часто вмирали просто на вулицях. Намагаючись зберегти дітей, селяни залишали їх біля лікарень, на вокзалах. Щоб перепинити втечу селян, навколо сіл виставляли військові загони.
Селяни, не маючи чого їсти, пекли хліб з висівок, з домішками трави, варили юшку з бур'яну, їли бруньки. У селах зникли коні» вівці, кури, собаки, коти, ворони і горобці. Українське село перетворювалося на пустку. Люди дичавіли, їх гнітив страх,добрі звичаї заступили жорстокість та страх перед смертю.
В архівах не знайдено документації надзвичайної хлібозаготівельної комісії, бо її не було. Молотов, а іноді Каганович, здійснюючи поїздки по Україні, давали вказівки усні. Те, що діялось в Україні 1933 р., не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища.
Учитель літератури. Усе стає минулим: біль і сльози, смерть і горе, а пам'ять залишається. У ній записане все: і життя людини, і життя держави. Такою пам'ятю, спогадом є твори художньої літератури, які дійшли до нас. (Демонструє художню і документальну літературу про голодомор 30-х pp., на основі яких, організована виставка.)
Покоління за поколінням, як естафету повинно передавати пам'ять про тих, хто в пекельних муках залишив своє земне життя і пішов від нас навічно.
Учні запалюють свічки; всі присутні вшановують пам'ять про загиблих хвилиною мовчання.
Трагічні сторінки історії відбились на сторінках діаспорних творів митців, а зокрема письменниці, нашої землячки Докії Гуменної. Знаменні роки, знаменні дати: 2003 рік — 70 років голодомору на Україні, 2004 рік — 100-річчя від дня народження письменниці.
III. Тема голоду в творчості Гуменної
1-й учень. Тема голоду в таких страшенних проявах як канібальство і божевілля багато кого з сучасних читачів відштовхує своєрідною неетичністю, пропагуванням жахів і страждань. Людина відгороджується від страшної сторінки історії скептичним «Невже таке могло бути!» або примирливим «Краще не згадувати». Але такий однобічний підхід — не вихід із становища, тим більше що в художній літературі високого гатунку, у романах «Діти Чумацького Шляху», «Дар Евдотеї» Гуменна акцентує не на натуралістичних сценах, а звинувачує систему, представники якої й нині готові заперечувати всі її злочини. А останнє вже справа політична, проблема, яка торкається історії як минулої, так і теперішньої. Ось чому твори Д. Гуменної — дзвін на сполохг нагадування, попередження, що комуністичні ідеї пахнуть кров'ю і смертю.
Учитель літератури. Шановне товариство! Спробуймо перегорнути сторінки творів Докії Кузьмівни і переконатися, що голод не обминув ні її, ні її героїв.
Учні цитують з творів Докії Гуменної, де піднімається проблема голоду.
2-й учень. У романі «Діти Чумацького Шляху» йдеться про село Розумницю і чутки,які в ньому ходили: «...Кажуть, у Розумниці, за день 60 дітей померли, їх закопали всіх разом, а собаки розграбали яму та розтягували...».
А ось що розповідає героїня Наталка: «...Настася з голоду ума тронулась. Дитину з'їла й ніхто не знав. Це ж пляма яка на всю сім'ю. На всіх нас. Забрали її, десь повезли...
Про ту божевільну розказують, що вона, з'ївши дитину, й пізнавши смак людського м'яса, заманювала людей до хати з дороги: « А зайдіть, подивіться, що в мене в скрині є!» Чоловік довірливо йшов, заглядав у скриню, а вона спускала важке віко й одрубувала голову...
О, розп'яте село! А він гірший ката, своя дитина, її розпинає!»
1-а учениця. А ось сцена з картками на хліб.
«...День у день довбало його (Тараса Кармаліту) те саме: «Дайте хліба!» Він ладен був зненавидіти його, коли б не стояло на сторожі з дитинства засвоєне, відчуте: «Хліб-святий». До хліба не можна ставитися зневажливо чи ненависно — тільки побожно. Так казала мамина, від предків засвоєна, релігія.
Біля будки із хлібом стоять троє селян...
Дайте хліба! — сказав знов селянин.
Продайте! — принижено сказала жінка.
Нє могу, граждане! — відповів солідно продавець.
Хоч хунт! — просила жінка.
Нє могу, граждане в сілу свіх служебних обязанностей... Не могу. Только ра-бочім...
Ми ж ваші робочі! — канючив селянин.
На карточкі — пожалуйста!
Переговори ні до чого не доводили. В селян не було карток.
2-а учениця. У книзі «Ніч» у розділі 7 «Бенкет під час чуми» письменниця на весь голос заявляє про голод на Україні. Ось що читаємо: «Все частіше й частіше лунало страшне слово «голод»! Загадкове слово. Який може бути голод в Україні, коли неврожаю на було? В газетах тільки й мови було про хлібопоставки, хлібоздачу, хлібозаготівлі, проценти недовиконання, шаленний опір найлютішого ворога — куркуля, непримиренну й нещадну боротьбу з ним.
Про голод ні слова не було... до слів: «Так вони звались, такими були й насправді».
3-й учень. Так, люди, як могли, тікали до міста в пошуках їжі і просили з простягнутою рукою.
«—Люди! Згляньтеся! Хоч шкуриночку... Хоч сухарика дайте!... Це ті, в кого вистачило сил дійти до міста,— а скільки тих, що по дорозі гинули? А скільки їх у селі померло? А не доходить людина до того, що байдуже обминає опухлий труп на вулиці?
...Просто посереду вулиці стояв навколішки сталий дід... з довгою сивою бородою. Він благуще простягав руки до перехожих городян, щоб вони врятували його від голодної смерті. Він усе життя хурами віддавався містові — чому ж йому й шкуриночки ніхто йа дає?
Наче вирізблена серед мурів будинків і кам'яних сердець стояла навколішки ця постать, благаючи милостині. Люди наче й не бачили цієї символічної картини, не підготованої жодним режисером, але такої, що серце запікається. Проходили мимо й не спинялися.
І врятується він від смерті чи ні,— це теж дрібниця в цій, моторошній трагедії. Ось вона, безсило розпластана під чоботом Україна — і дід цей, і молоді неспроможні піднести на захист руку...»
Постає питання в Тараса Кармаліти: «Чого був хліб і ніколи не було голоду — хіба землі стало менше?»
3-я учениця. А ось яку страшну картину подає нам Гуменна у романі «Дар Євдотеї»: «Біля воріт, перед їдальнею завжди стояли діти з села. Стояли і дивилися. Із страшними очима мудреців і суддів, із видутими животиками на тонких ніжках, з ниточками-руками, з тільцями, на яких ледве жевріло життя. Вони не просили, не простягали рук. Вони тільки стояли й дивилися, як повбирані ситі пани з міста жеруть працю їхніх батьків. Милосердніші санаторники виносили хліб чи що вдалося, але потаємно, в кишенях, під полою, бо не дозволялося...
Це були діти з сусіднього села, що вмирали поруч із вщерть насиченою харчами їдальнею для МІСТА, куди кликали 5 разів на день жерти котлети,м'ясо, яйця, манну кашу і всякі пундики...»
Учитель літератури. Дійсно, це було так. І Докія Гуменна неодноразово ставила перед собою питання: «Це дико, що уряд на словах так піклується долею трудового народу, а на ділі нічим не запобігає голоду».
«Виморочені села... А в газетах писалося одне: «Жіть стало лучше, жіть стало вєсєлєй».
А на фоні цього села — інша картина: пайки, будинки відпочинку, санаторії, медична допомога, і все — безкоштовно. І знову питання., що довбало голову письменниці: « Де ж брала на це кошти держава, як у селі люди їли одне одного? Чого це в державі робітників і селян падає з голоду той, хто виробляє харчі, а дармоїд має в закритому розподільникові стільки, що ще й чорний ринок постачає?
От тоді билася над питанням, чому це людина людині вовк. Питала: чи я у державі вовків живу? То це якесь вовче лігво, а не держава, коли одні мають, що в горло не лізе, а інші вмирають з голоду. Мені сказали, щоб я сховалась зі своєю «християнською мораллю».
Але питання не покидали Гуменну: «Хто винен? Хто це робить? Бо ніяк не містилося в голові мені, щоб так безглуздо сама держава видушувала своїх же громадян. Це за це, мабуть, Є. Плужник називав мене елементарною й примітивною. Чому взятий на своєму полі колосок, вирощений своїми ж руками — кримінальний злочин? Це тепер, із викриттям таємних планів Москви-Сталіна — взяти Україну голодом — все ясно».
А ще чула, що «за одверті розмови висилають кудись на п'ять років...».
Почали зникати письменники один за одним.
4-а учениця. Мене вразив епізод з жінкою,-про яку розповідає Килина, жінка, у якої в голодні 30-ті на руках лишилось двоє дітей.
Епізод читається в ролях, аби глибше відчути і пройнятися лихом героїні.
«Вела та жінка одну дитину за руку, другу ж тримала на руках. Постукала в двері одної такої віли. Звідти вийшов військовий... і злобно крикнув:
Чєво нада?
Може, в вас є хоч кусник хліба? Для дитини...
Я тєбє покажу — хлєба! — визвірився вищий чин.— Вон атсюдава! Бродяга! Воровать тут ходіте? Шляєтесь тут без канца, атбоя от вас нєт!
Жінка злякано почала відступати, а вищий чин її підштовхнув кулаками, щоб вона швидше йшла «вон».
4-й учень. Я хочу довести, що 33 рік був справді врожайним. Цитую з твору: «Вони вийшли з лісу й пішли поміж пшеницею та житом вузькою доріжкою. Половіли жита й пшениці, вгинаючись від зерна, нічого не знаючи, що діється. Урожай цього року якийсь казковий, неймовірний. Хліба розрослися, все гналося до сонця, все дихало плодороддям і пишнотою. Наче навмисне, щоб довести, що не від убогих фунтів голод лютує по селах, зародила земля цього літа.
А хіба ж того року був неврожай... Навіть волошки такі ж самі, як і щороку, міцносилі, задумливі і чисті поглядом. І вони нічого не знають, що діється в Україні».
Учитель літератури. Мало того, що голод нищив наш люд, запрацювала ще й «репресивна машина» Сталіна.
Своїми роздумами про голодні 30-ті на Україні і в житті Д. К. Гуменної ділиться кандидат історичних наук.
II. Підсумок уроку (учитель літератури)
Навіть через 70 років моторошно ступати цими болючими стежками трагедії, до глибини душі боляче читати сторінки творів Гуменної й інших письменників про трагічні роки в нашій історії, які мають стати уроками на майбутнє. Ми свято шануємо тих, хто відійшов від нас у голодні 30-ті, а пам'яттю про цю трагедію нам нагадує тільки Хрест, що є в нашому селі, який здійнявся на зажуреному пагорбі — символ розп'яття українського народу в 1932—1933 pp. Тому нам, молодим, слід ще раз усвідомити, що хліб — це життя і його треба берегти, як святиню.
Звучить пісня Т. Петриненка «Боже, Україну збережи».
Навіть на останнім рубежі Промінь віри в нас ще не погас. Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас! В наших грудях кулі і ножі. Нас розп'ято й знищено не раз Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас!
Оцінювання
Домашнє завдання
Записати спогади очевидців про голод 30-х pp. у Вороному.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали