Дитяча Муза Усний літературний журнал, присвячений Наталії Львівні Забілі
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 1-02-2013, 16:19
Дитяча Муза
Усний літературний журнал, присвячений Наталії Львівні Забілі
В центрі зали — портрет письменниці, прикрашений вишиваним рушником: виставка книг, учнівські ілюстрації.
Ведучий., С письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі — дуже важкій, іноді мало поміченій, літературній роботі.
Ведуча. Серед них, ніби айсберг, височить постать чудової поетеси Наталії Забіли, чиє життя покладено на вівтар служіння Дитячій Музі.
Ведучий. Немає, напевно, в Україні дитини, котра б не знала віршів, оповідань та казок Наталії Львівни Забіли, адже вони ввійшли у всі шкільні читанки, друкувалися мільйонними тиражами, перекладені багатьма мовами народів світу. Не випадково їй першій серед українських письменників у 1972 році була присуджена престижна премія імені Лесі Українки, якою нагороджують за видатні досягнення в літературі для дітей.
І сторінка. Дитячі роки
Ведуча. Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро Забіла (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, а й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана Хмельницького, як генеральний судді в адміністрації Івана Брюховецького, нарешті як 105-річний генеральний обо¬зний. Рідний дід Наталі — Пармен Забіла (1830-1917) — прославився як скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т. Шевченка, М. Гоголя, пам'ятника О. Герцену в Ніцці.
Виходить учениця в ролі Наталі Забіли.
Наталя Забіла. Мій батько був сином академіка скульптора П. П. Забіли (автор відомого пам'ятника Герцену в Ніцці) та троюрідним племінником українського поета, друга Т. Г. Шевченка — Віктора Забіли. Батькова рідна тітка була дружиною славетного російського художника Миколи Ге. І хоча за своїм фахом батько працював у галузі економіки сільського господарства — але й він, і моя мати, яка до заміжжя вчилася в художньому училищі Штігліца в Петербурзі, добре зналися на мистецтві, самі малювали й привчали до цього дітей. Нас у родині було семеро сестер і братів, я по старшинству — друга. Мама не вміла співати, тому перед сном читала нам вірші, яких вона знала безліч. Не дивно, що майже всі ми змалку любили малювати, писати вірші та казки. Це було для нас найулюбленішою розвагою.
Ведучий. Парменів дядько Віктор Забіла (1808-1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса Шевченка, автором популярних пісень «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі». А Надія Забіла (1868-1913) — це не просто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла Врубеля (1856-1910), а й відома, російська співачка з чудовим лірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській картині «Царівна-лебідь» (1900 p.).
Учні виконують пісню «Не щебечи, соловейку».
Не щебечи, соловейку,
Під вікном близенько,
Не щебечи, малюсенький,
На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш: Так і б'ється в грудях серце, . Душу роздирає.
Як засвищеш голосніше, А далі тихенько, Аж у душі похолоне, Аж замре серденько.
Зовсім трошки перестанеш, Луна всюди ніде, Ти в темну ніч веселишся І як сонце зійде.
Твоя пісня дуже гарна, Ти гарно співаєш, Ти щасливий — спарувався І гніздечко маєш...
А я бідний, безталанний! Без пари, без хати, Не досталось мені в світі Весело співати.
Сонце зійде, я нуджуся, І заходить — плачу: Котру люблю дівчиноньку, Тієї не бачу.
Давно й чутки вже не маю Про милу дівчину, Цілий вік свій усе плачусь На лиху годину.
Не щебечи, соловейку, Як сонце пригріє! Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє!
Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться: Вони піснею твоєю Будуть забавляться.
А мені так годиться: Стогне — не співає; Нехай стогне коло мене, Та смерть возвіщає.
Ведуча. Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші, казки, . оповідання. Писала, як пізніше зазначить,Наталя Львівна, «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».
Ведучий. 1917 року сім'я переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської області. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити.
Наталя Забіла. Почалася громадянська війна, батько залишився в Петрограді, зв'язку з ним не було, й мати з цілою купою малих дітей опинилася у безпорадному стані. Довелося нам, таршим, якнайшвидше завершувати навчання і йти працювати. ідготувавшись самотужки за літо, я «перестрибнула» через сьомий клас гімназії, закінчила восьмий і з сімнадцяти років почала вій трудовий шлях.
II сторінка. Початок творчого шляху
Ведучий. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові особистість. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти.
Ведуча. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у Кам'янець-Подільській газеті «Червоний кордон» був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву «Війна — війні».
Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.
У 1926 році вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість.про Червоного звіра». Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів.
У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934).
1-ий читець.
Уривок із оповідання «Пригода з автобусом»
На вулицях міста усе поспішає: ідуть, гуркочуть трамваї. Автобуси мчать, пробігають таксі. Усі поспішають, працюють усі.
І був там автобус — великий такий, блискучий. Червоний і дуже швидкий. Одне тільки лихо: куди б він не їхав, завжди буркотів» працювати не хотів:
Не хочу возити по місту людей! Не хочу гудіти, катати дітей! Візьму та втечу, і поїду я сам співати-гудіти полям і лісам.
І от серед ночі, як люди поснули, в автобуса очі ураз спалахнули. Тихенько, поважно сирена гудить. І двері гаража відкрилися вмить.
І виїхав з нього автобус врочисто шукати дорогу по сонному місту. Шофера немає, ніхто не сидить. Він сам повертає туди і сюди. Повз темні будинки, заводи та міст виблискують шини великих коліс.
Останні будинки лишились позаду. І їде автобус по полю у ліс.
Ведуча. Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об'єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до заключного «Ведмедико-ва хатка» проходить рівно рік — від зими до зими.
2-ий читець.
Оповідання «Ясоччин садок»
За вікном сьогодні вітер. Вітер — аж по кімнаті чути як гуде. В дитсадок давно пішли всі діти, а маленька Ясочка не йде.
Наша Яся нині трохи хвора, все кахика й носик витира. Застудилась, мабуть, Яся вчора, як ліпила бабу дітвора.
Може, Яся буде сумувати? Може, слізки рясно потечуть?
Ні! Ясюня не така вдалася! :— в неї досить іграшок, ляльок. У своїй кімнаті наша Яся улаштує власний дитсадок.
Діти будуть — лялька, та ведмедик, та конячка сіра без сідла. І собачка Бум, така кумедна, що угору вухо підвела.
Ще Ясюня посадила й кішку. А вона стрибнула у куток!..
Ну й сиди собі сама під ліжком, не візьму тебе у дитсадок!
От усі в кутку біля канапи посідали.
— Тихо! Не шуміть! А чому в ведмедя чорні лапи? Мабуть, вранці їх забув помить? Зараз я будинок вам збудую із великих татових книжок і обідом добрим нагодую — дам цукерок вам иі пиріжок...
А тоді візьму цікаву книжку, покажу своє знайоме «о»! Яся певна, що ведмедик Мишка хоче знати літери давно. Потім Яся хусточку розстеле на вовнянім теплім килимку.
— Ну, лягайте, діточки, в постелю! Так і ми спимо у дитсадку!
У куточку сплять слухняні діти: і ведмедик з лялькою, і кінь. За віконцем виє вітер. А в кімнаті тиша і теплінь. От і мама двері відчинила і на руки Ясю підійма.
— Ой, яка ж у мене доня мила, що так добре грається сама!
III сторінка. Громадська та літературна діяльність
Ведучий. У роки Вітчизняної війни Наталія Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популяр¬ністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959).
Ведуча. Цикл віршів «Про дівчинку Маринку» — одна з вершин дитячої української дитячої літератури. Наталія Забіла любовно уважно створює образ маленької людини, крок за кроком простежує її зростання. І чим старшою стає Маринка, тим більше збагачується образна система віршів, ускладнюється мова ' і навіть енергійний ритм лічилочки змінюється на уповільнений темп розповіді.
3-ій читець.
Про дівчинку Маринку та руду кішку
Є в нас дівчинка Маринка, Зовсім крихітна дитинка. І сестричка Галочка, Галочка-стрибалочка.
І руда вусата киця — На малюнок подивіться!
Ось Маринка спить у ліжку,
А круг ліжка бродить кішка.
Кішка спину
вигинає,
на Маринку
поглядає.
— Ой, як добре у колисці!
А мені немає місця... Я не хочу спать сама, В мене й ліжечка нема.
Я пішла б собі в комірку,
Тільки мишачі там нірки.
мишенята
там стрибають, киці спати
заважають.
Я заснула б на вікні — ' Буде холодно мені.
Я б заснула у кутку,
у кутку на килимку, • тільки там сидить жучок,
не пускає у куток.
Ой, як добре у колисці!
Може, й киці буде місце?
Наша кішка — в ліжко скік! До Мариночки під бік, Вмить згорнулася в клубочок І тихесенько вуркоче. Тут прибігла галочка, Галочка-стрибалочка.
Подивилась — от біда! Спить у ліжечку руда!
— Ах ти ж, киця, наша киця!
Так робити не годиться,
бо Мариночка мала налякатися могла. А Маринка прокинулась, побачила кішку — і сміється!
Ведучий. Тематика дитячих творів Наталії Забіли дуже різноманітна. Це тематичні цикли про природу («Проліски», «Казки лісової кринички», «Навесні та влітку», «Восени та взимку», «Дванадцять місяців»), мініатюри про побут і пригоди дітей удома і в школі, у дитсадку, і на прогулянці.
4-ий читець.
Лісова криничка
На зеленій галяві, де рясна трава, дзюркотить криниченька, чиста, лісова.
До води схиляються квіти запашні. Камінці поблискують в темній глибині.
Ми збирали ягоди, забрели сюди. Відпочити в затишку сіли край води. Ходять в лісі шелести, дзюркотить вода... Це казки криниченька нам розповіда.
Інсценізація казки «Двоє козенят»
Дійові особи: автор, сіре і біле козенятка.
Автор.
Біг струмок через лужок,
через воду кладка.
І прийшло на бережок
сіре козенятко.
— Зараз, — каже, — перейду
я на той бік сміло!
Та назустріч, на біду,
козенятко біле.
Ось на кладку тупотить
сіре з цього боку,
а вже біле там стоїть
і назад — ні кроку!
Та й вузенька ж кладка ця,
розійтися ніде...
Сіре козеня.
Гей, піду спочатку я, потім ти вже підеіп!
Біле козеня. Відступи з дороги! Сіре козеня.
Ні!
Перше перейду я!
Біле козення. Дай дорогу ти мені! Автор.
.... друге вередує. Галас, крик на весь лужок знявся над водою. Козенята на місток кинулись обоє. Й посередині містка так стикнулись з ходу, що обидва сторчака полетіли в воду!
Біле козеня.
Ой, рятуйте! Потону! Ні за що вхопиться!
Автор.
По камінчиках, по дну,
ковзають копитця... Невелика й глибина -дно крізь хвильки видко, та біжить вода ясна дуже-дуже швидко. Раптом сіре як гукне:
Сіре козеня.
Не лякайся, брате! Я тебе, а ти мене Будемо тримати!
Автор.
Ухопилися вони міцно той за того і з страшної бистрини підвелись на ноги! Ось уже на бережку дружні козенятка, а про сварку на містку вже нема і згадки!
Ведуча. Наталія Забіла — вроджена казкарка. З багатющої скарбниці української народної творчості беруть витоки її казки, де вона без голої дидактики вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнай більше відповідають світосприйманню дітей. Письменниця твердо обстоює право на «щасливий кінець», виходячи з несхитного ереконання, що дитячу душу можна поранити.
5-ий читець.
Уривок із казки «Кіт і Півник»
Приходить кіт на галявину
і бачить: перед ним
стоїть хатинка лисяча
із ґанком різьбленим.
А ось дочка лисиччина —
маленьке лисеня —
з метеликами грається
та жабок доганя.
Підкрався кіт тихесенько,
стрибнув, що сили мав,
враз дочку лисиччину
за хвостик упіймав!
В мішку дочка лисиччина
пищить та верещить,
Лисичка з хати вибігла,
побачила й кричить:
— Ой котику-воркотику!
Та де ж моя дочка?!
— А ти навіщо, злодійко,
взяла мого дружка?
Віддай негайно півника, —
оддам тобі дочку! —
А півник, в хаті замкнений,
кричить: — Ку-ку-рі-ку!
Побачила тут лисонька —
змагатися не слід,
та й випустила півника,
й дочку віддав їй кіт.
От кіт-воркіт із півником
Вернулися назад.
І знову у хатиночці
Настали мир і лад.
Лисиця вже боялася
Приходити сюди.
А півник жив із котиком
І слухався завжди.
Ведуча. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою». Не забувала письменниця і про набутий в інституті фах історика. Просто і дохідливо розповіла вона малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. У 1972 році ці твори були відзначені літературною премією імені Лесі Українки.
Ведучий. Поетеса широко відома як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Варто, С. Маршака, К. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори самої письменниці перекладалися багатьма мовами. А крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для 2 класу (1933) і «Читанка» для 3 класу (1939), які перевидавалися кілька разів.
Ведуча. Наталія Львівна вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець. Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року.
Ведучий. За майже півстолітній творчий шлях Наталія Забіла подарувала дітям більш як півтораста книг. І у своїй літературній праці вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще.
Ведуча. Наталія Львівна ніколи не загравала з юним читачем, а вела розмову з ним серйозно й шанобливо, і часто — про речі дуже важливі, вселюдські моральні цінності та пріоритети, що залишаються незмінними у всі часи. Саме тому книжки письменниці й донині читають, знають, люблять
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали