Літературно-музична композиція,
присвячена Марійці Підгірянці
(Марії Омелянівні Ленерт-Домбровській)
...Прості і безпретензійні вірші ці — одне з багатьох свідчень великої духовності краси українського народу, душевної краси нашого жіноцтва.
М. Рильський
На середину зали виходять дівчатка, одягнені в гуцульський народний одяг. 1-а дівчинка.
У Марійки Підгірянки Вірші ніжні, як світанки, Пісеньки, як рута-м'ята, В них струмочки і Карпати.
2-а дівчинка.
Вийдеш з лісу на галяву, Впали роси на мураву, Край звіряток і пташин, І смерічок переливи. У Марійки Підгірянки Мов із золота співанки.
3-я дівчинка.
Гей, почнемо цю співанку
Про Марійку Підгірянку.
Мов би пташкою злітала,
Край свій рідний оспівала. г
4-а дівчинка.
Ці пісні із Верховини Знають нині всі родини. Край свій рідний так любити Треба всім нам, рідні діти.
Ведуча. Поетичний вінок України веселково прикрашає роз маїта полонинська квітка Марійки Підгірянки, яка була вирощена й щедро доглянута в мальовничому гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчительки —Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська.
Ведучий. Село Білі Ослави — колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами 29 березня 1881 року. Тут вона навчилася ро зуміти мову сивого лісу, полюбила своє Прикарпаття. А ще більше людей — щирих, працьовитих, творців пісень, казок і переказів.
Ведучий. А ще Марійчині життєві дороги перехрещувалися в тринадцяти селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття, Львів щини й Австрії, які для неї також стали рідними, адже в цих місцях вона жила, ростила своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу своєї творчості.
1-ий читець.
Ліс
Шумить.верхами буйний ліс —
дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
і воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
в ярку потік мугиче.
. Цілує сонечко листки
у ніжній, теплій ласці,
гриби наділи шапочки
так само, як у казці.
Ведуча. Марійка була розумною, талановитою дівчинкою. Але через матеріальні умови батьки не могли дати їй освіту. З п'яти дітей {чотири дочки і один син) їм вдалося вивчити лише сина. Дівчатка повинні були змиритися зі своєю долею. їх чекала хатня робота, господарство. Марійчине ж серце прагнуло краси і світла, вона хотіла вчитися.
Ведучий. У село Заріччя, що сусідить з Білими Ославами, босоніж бігала до дідуся — священика Миколи Волошина. Дід мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, ай кількома іноземними мовами. Потім батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. В Уторопах допитлива Марійка за кінчила початкову школу.
Учениця. Пізніше Марійка Підгірянка згадає: «Я т- самоук, несміле дитя Підгір'я. Списувала, що мені старі ліси розказува ли, та не знаю, чи розуміла добре смеркову мову... А писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, яким напу вала мене краса природи».
2-ий читець.
Смерека
Смереко, смереко,
Смеркові шуми."
Чи шлеш свої думи
У ту даль, мов з лелій.
У гір край веселий, далеко...
Смереко, смереко,
Не шуми так шумно,
Бо і мені сумно,
Й мене болить серце,
І мені, сестрице,
Нелегко.
Смереко, смереко,
Зелена, висока.
І ти одинока,
І я одинока,
Обі ми від роду
Далеко.
Ведуча. У Марійки Ленерт з малих літ була мрія стати вчителькою. І будь-що вона вирішила досягти своєї мети, бо була наполегливою та працьовитою. 1896 року складає іспити до Коломийської (так званої — виділкової) школи. А 1900 року — іспити на атестат учительської народної школи. З того часу понад сорок років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття.
3-ій читець.
Шкрла
Школо наша, школо, Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас, Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш. Як у світі жити, Як зло оминати, А добро чинити.
Бджілоньки — на квіточки, Дітоньки — до школи, Там збирають мудрість, Як мед в полі бджоли.
Учні виконують пісню.
Пісня школярів
Як то срібно дзвінок гра,
Гей, як до школи нас скликає!
Пусти мене, моя мати,
Гей, та у школу мандрувати.
Бо в тій школі, як у раю,
Гей, сидять діти, як цвіт в маю.
Сидять діти рядочками,
Гей, та з новими книжечками.
Числять, пишуть і читають, Гей, ще й співаночки співають.
Дай же, Боже, добру долю,
Гей, в нашу землю, в нашу школу!
Там підемо всі ся вчити, Бо вкраїнські всі ми діти!
Рольова гра «Голосні звуки»
Дійові особи: голосні звуки — учні . О-о-о-
Яєчко одно
Знесла курочка чорненька.
Знайшла дівчинка одненька —
О-о-о-
Яєчко одно.
A-a-a-
A яблучка два.
Два яблучка червоненькі
Несе донечка для неньки.
А-а-а-
Аж яблучка два.
И-и-и- Ч
А хлопчики три
В калабаню упали,
І всі разом кричали —
И-и-и-
Тих хлопчиків три. І-і-і-
Лошачки малі.
Є в них чотири ніжки,
Коло воза ідуть пішки —
І-і-і-
Лошачки малі. У-у-у-
Песик на шнурку.
Цуценяток п'ять кудлатих
Полягало біля хати.
У-у-у-
Песик на шнурку. Е-е-е-
Де то мама, де?
Нема мами, пішла в поле,
Там бур'ян на ниві поле.
Е-е-е-
Ось вже мама йде! Ведучий. На вчительському віче у Львові'1904 року синьо ока Марійка запала в душу молодому вчителеві Августину Домб ровському. І запала на все життя... Довелося в селі Рибному на Косівщині разом з ним працювати в школі, а потім в селі Ворона Коломийського повіту. В Рибному народилися їхні сини Остап і Роман, а у Вороні — син Мар'ян і дочка Дарія. 4-ий читець.
Для тебе, нене!
Біг я на поле, зелене поле, Дорога нене!
Нарвав квіточок, перших свіженьких,
Для тебе, нене!
Глянь, ще на рясті, біленькім рясті,
Роса студена!
Цей квіт у дарі, за твої труди,
Для тебе, нене!
Ведуча. Далі свої корективи вносить Перша світова війна. Августина Домбровського забирають на фронт. А молода мати Марійка Підгірянка потрапляє в спеціальні табори з трьома си нами і дочкою. Про жахливе життя в австрійському таборі в міс течку Гмюнд вона розповіла в поемі «Мати-страдниця». її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вийшла у Львові в серії «Золота бібліотека», потім у 1984 році була над рукована у першому номері журналу «Дукля», що виходить у Че хословаччині.
5-ий читець.
Моя мама
Снилось мені ясне сонце, що в хаті світило — • а то лиш так моя мама дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся — а то мені моя мама гладила волосся.
Снялась мені ягідочка, як мед солоденька — а то мене цілувала мама дорогенька.
Снились мені ангелики, що в рай мене несли — а то мене мами ручки до серця притисли.
Учениця виконує пісню.
Наша мати
Мати, наша мати, як голубка сива, Любові крильцями усіх нас прикрила.
Мати, наша мати, як сонечко ясне, Цілий день нам світить і в нічку не гасне.
Мати, наша мати, як ангел із неба, Вдень і вночі знає, чого дітям треба.
Ведучий. У 1919-1928 pp. поетеса жила на Закарпатті. Тут у трьох селах Зарічево і Порошкове Перечинського та Довгому Іршавського повіту вчила дітей української грамоти. За демократичні погляди Марійку Підгірянку та її чоловіка Августина Домб ровського власті часто перекидали з місця на місце, не давали їм змоги працювати в одній школі. Це їх травмувало. Проте любов до школярів у них не поменшала. Марія Омелянівна віддавала їм усі свої сили, дозвілля і творчість, якою промовляла до них, зворушуючи і заворожуючи щедрістю і добротою.
6-ий читець.
Що я люблю
Люблю матусю, батька люблю,
люблю хатину рідну свою,
і рідну школу, і вчителів,
село, де вперше сонце зустрів.
Люблю в криничці блакитну глиб,
і лан, що родить для мене хліб,
садок, з якого грушку несу,
горбок, де білі вівці пасу.
Бо ті горбочки, лани, ліси —
для мене повні добра й краси,
бо все, що бачу навколо я, —
то люба, рідна моя земля! Ведучий. На цій срібній українській землі Марійка Підгірянка зібрала найбільший свій творчий ужинок. Тоді господарка літературного поля була якраз у розквіті творчих сил, а життєві круговерті давали теми для написання творів. Вона не мала по треби шукати сюжетів з чиєїсь долі — у неї своїх вистачало на багато книжок.
Ведуча. У 10-30-х роках XX ст. у Львові і Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжечки — «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпат ській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.
7-ий читець.
Ісусе маленький...
Ісусе маленький,
Чому ти бідненький,
Що не маєш на морозі
Ані сорочинки?
Ісусе маленький,
ЧоМу ти убогий,
Що не маєш пеленочки
На дрібненькі ноги?
Ісусе маленький,
Що тебе так гріє,
Що на вітрі, на морозі
Личко рожевіє?
Гріє та надія,
Що є в моїй власті —
За людей життя віддати,
Від недолі спасти.
8-ий читець.
В ніч Святого Миколая
Ввечір при лампі сидиться
Так мило кругом стола;
Діточкам довго не спиться:
Плеще громада мала.
Та десь історія інша,
Діти спішаться до сну;
Лише Іруся, найменша,
Просить ще казку одну.
Іруся спати не хоче,
А братчик говорить їй:
«Ірусю, та ж цеї ночі
Миколай ходить святий! Я
к місяць виплене з хмари,
По селах, містах він іде
І чемним діточкам дари
Під подушечку кладе.
Але з тим ділом чекає,
Аж діти всі поснуть;
А він же часу не має,
Сіл много й далека путь.
Тож помолися до Бозі,
Скоренько спати лягай,
Щоб не чекав на морозі
Святий Отець Миколай...»
9-ий читець.
Зимові радощі
Сніжок сипле без впину,
Вже засипав долину,
Вже засипав горбочок,
Вже шукаймо саночок!
їдуть сани з горбочка.
Сиплють срібло на очка,
Як дзвіночок, сміх дзвонить,
А вітронько нас гонить.
Не догонить, не бійся,
По дорозі десь дівся —
А ми згори в долину,
До царівни на гостину!
До царівни Снігурки,
Гратимемо в піджмурки,
На пуховій киреї,
Поміж срібні інеї...
Учні виконують хоровод.
Діти і пташата
Загостила вже зима,
Ніде й квіточки нема.
Ой нема, ой нема,
Ніде й квіточки нема.
На зелений моріжок
Вже біленький впав сніжок. .
Ой сніжок, ой сніжок,
Вже біленький впав сніжок.
То не квіти у садках,
То іней на гілочках.
Ой в садках, ой в садках
Вже іней на гілочках.
По доріжках, по стежках
Біло, срібно, тихо так.
Біло так, срібно так
По доріжках, по стежках.
Тільки пташечка:
«Цвірінь! Любий синку хлібця кинь!
Ой цвірінь, ой цвірінь,
Люба доню, хлібця кинь!»
Загадки
Чистенькі віконця
Сміються до сонця.
Діточки довкола.
Наша люба ... (школа).
Гострі кігті має —
В подушки ховає.
Лазить все на плотик,
А зоветься ... (котик).
Пара довгих вушок,
Сіренький кожушок,
Скорий побігайчик,
А зоветься ... (зайчик).
Ану, хто з дітей вгадає,
Що за звір вісім ніг має?
Снує з ниток тонкі сіті,
Щоб мушки в них ловити? (Павук).
В білій одежині цілий рік ходила,
Навесні зелений волос розпустила,
Кучері вмивала чистою росою,
Гай розвеселяла білою красою. (Берізка).
У гаю Петрусь гукає —
Хтось йому відповідає.
Якась мудра голова
Повторяє всі слова:
Як приємні — то приємні,
Як нікчемні — то нікчемні.
Що дістав, то віддає.
Ану, діти, що це є? (Луна).
Сидять у коробці
Укупочці хлопці.
Хто хоче світити —
Готові служити.
Не беріть, діти,
їх на забавки,
Бо можна згоріти.
Що це? (Сірники.)
Ведучий. У духовний світ свого народу Марійка Підгірян ка входила з своїми знайомими — Іваном Трушем, Василем Сте фаником, Антоном Крушельницьким, Костянтиною Малицькою. Вчиться майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.
На Прикарпаття повернулася Марійка Підгірянка в 1928 році. Спершу працювала в Антонівці, а потім у Братишеві і Вікнянах Тлумацького повіту. Життя в рідних краях потроху налагоджувалося. Та навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу 'налетів сполоханий кінь. На роки була прикута Марія Омелянівна до ліжка. Вдома вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків.
10-ий читець.
Діти при столі
Сидять діти при столі, І більшенькі, і малі. Обід смачно заїдають, А останки відкладають:
Кості, то дістане Босий,
Ще й для Мурка буде досить;
Пташкам будуть кришечки —
Про всіх дбають діточки.
11-ий читець.
Зайчик *
Зайчик в поле поскакав,
Видно пару вушок.
За ним песик: Гав, гав, гав!
Ловить за кожушок.
Але зайчик скік та скік,
Дав ніженькам знати.
Сюди-туди, скоро втік
До своєї хати.
Дівчинка виконує пісню.
Ганнусина пісня
Співаночки мої любі, де я вас подію? Понесу вас в полонину, з вітрами розвію.
А там будуть вівчарики вівці випасати, будуть мої співаночки у траві збирати.
Будуть, будуть. Вівчарики білі вівці пасти, будуть мої співаночки в трембіточку класти.
Дівчатка виконують хоровод.
Три віночки
Травню ласкавий, Маю-розмаю, Шовкові трави Стели нам в гаю.
Стели нам трави, Розсій квіточки, Щоб ми їх мали На три віночки.
Ведуча. У 1957 році поїхала доживати свій вік до дочки Дарії, у село Рудне біля Львова. В тому селі в суботу 18 травня 1963 р. згасла яскрава зоря Марійки Підгірянки. Звідси її прове ли в останню путь на Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили Великого Каменяра.
Ведучий. У радянський час при житті Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журна лах. З плином часу видавництва Львова і Києва видали малень кі збірочки для дітей «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть». За останні десять років побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано_ Франківська її книжечки «Гарний Мурко мій маленький», «Без кінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», « Мати-страдниця ».
Ведуча, Хто з сьогоднішніх дідусів і бабусь, татусів і ма тусь Галичини та Гуцульщини не пам'ятає з дитячих літ чудових, милозвучних віршів Марійки Підгірянки, які наче б із власного серця випливали. Повернення Марійки Підгірянки — це великий дарунок не дуже щедрої до нашого народу долі, це цілий сніп просвітнього проміння, здатного осяяти світ добра, заповнити прогалину виховного процесу, що віддавна турбує тих, хто щиро вболіває за відродження нашої духовності.
Ведучий. Добре якось сказав відомий поет Дмитро Павлич-ко, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде ніколи.
Учениця.
Під Твою милість
Під Твою милість, Мати, прибігаєм,
Най Твоя ласка хвалить нас спасенна,
Змилуйся, змилуйсь над вкраїнським краєм,
Єдина, чиста і благословенна.

Най нині ниви процвітуть щасливо,
Най любов наша їх гріє огненна,
Благослови нам і сівбу, і жниво,
Єдина, чиста і благословенна.

І хорони нас від думок тривожних,
Най віра в правду веде нас спасенна.
Од бід збави нас, від пророків ложних,
Єдина, чиста і благословенна.