8 клас
Іван Малкович «Свічечка букви ї», «Музика, що пішла». Глибокі роздуми сучасного поета про те, якою повинна бути людина
Мета: ознайомити учнів із поезіями Івана Малковича, навчати виразно й усвідомлено читати його вірші, вміти аналізувати їх прихований зміст, переданий за допомогою художніх засобів, вказати на роль мови в житті людини; формувати в учнів творчу уяву, уміння логічно викладати думку; виховувати любов до рідної мови через поетичне слово, естетичні смаки як запоруку культурологічної компетентності розвиненості людини.
Обладнання: портрет письменника, видання його творів, виставка книжок дитячої літератури, зокрема видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», дидактичний матеріал (тестові завдання).
Тип уроку: Засвоєння нових знань.
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
1. Ідейно-художній аналіз вірша В. Підпалого «Запросини».
ІІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями:
• Творчість яких письменників вам подобається? Чим саме?
• Яким чином ви сприймаєте письменницьку діяльність того чи іншого митця слова? У зв’язку з чим це відбувається?
• Які поетичні твори є актуальними на сучасному етапі?
• Що робити для того, аби захиститись від нечистої сили, зла?
• Як творча діяльність митців слова впливає на внутрішній світ читача, його інтелект, світогляд, кругозір, загальну культуру?
IV. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності
V. Основний зміст уроку
1. «Знайомство з письменником».
Його можна провести як інтерв 'ю або прес-конференцію.
Один учень дає інтерв'ю від імені письменника. Другий (ведучий) веде прес-конференцію, надає слово «журналістам». Запитання «журналісти» повинні підготувати вдома. Коли «журналісту» надають слово, він повинен назвати газету чи журнал, який він репрезентує. Питання формулюються чітко, стилістично оформляються відповідно до контексту.
Ведучий (разом з учителем) готує коротку вступну промову («Панове журналісти! Сьогодні у нас відбудеться зустріч з відомим українським поетом та видавцем Іваном Малковичем ...») та кілька запитань на той випадок, якщо інтерв'юери будуть недостатньо активними.
Учень, що грає письменника, звичайно, повинен досконало знати його біографію та творчість, тому краще таку роль доручити добре підготовленому старшокласнику або зіграти самому вчителю.
(Матеріал для вчителя. Іван Малкович народився 10 травня 1961 року в гуцульському селі Березові Нижньому Косівського району на Івано-Франківщині у селянській родині. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища. Після закінчення філологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка працював редактором видавництв «Веселка», «Молодь». Тоді ним було підготовлено до друку чимало гарних видань (твори Т. Шевченка, Лесі Українки, Б.-І. Антонича), а нових задумів було ще більше. Щоб їх здійснити, 1992 року заснував власне видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», на рахунку якого нині більше півсотні різноманітних, чудових ілюстрованих дитячих книжок українською мовою. І. Малкович має віршовані переклади і переспіви (з польської, англійської, російської літератур). Оригінальна творчість представлена поетичними книжками «Білий камінь», «Ключ», «Вірші», «Із янголом на плечі» (За кн.: Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року. — Частина друга (7—8 класи). — К.: Ґенеза, 2003).
— Кажуть, що дитячі казки та вірші не може писати, або й видавати, людина, яка не здатна на хлоп 'яцтво, у душі якої не живе дитина. Як на вас, це правда?
— Ловлю себе на думці, що багато людей мене сприймають старшим. Так уже вийшло, що біологічний вік у мене менший, а виглядаю на більше. Інколи звертаюся до своїх приятелів «дитино», спеціально ототожнюючись зі старшим і, певно, мудрішим віком ... Коли ми познайомилися з дружиною — у нас різниця шість років, — вона спочатку чомусь сприймала мене як учителя. Носила мені фотографії Леонардо да Вінчі, казала, що я дуже на нього схожий. А Андрухович, пам'ятаю, розповідав, що коли він навчався на вищих сценарних курсах у Москві, то в одній розмові згадав моє прізвище як свого друга. А йому: «Стоп-стоп, це хіба не поет 20-х років, розстріляний і так далі?..» Так само й мама Ярининої однокурсниці колись принесла тій книжку з віршами «одного чудового репресованого поета». Можете уявити, як та однокурсниця реготала, виявивши, що той поет — Малкович. Така вже планида моя, що мене сприймають старшим. Але хоча й виглядаю солідно й лисо-кучеряво, насправді я не такий аж дорослий. Ви знаєте, що власні дружини чоловікам, з якими живуть майже 20 років, фактично нічого доброго вже й не кажуть. Та десь перед Різдвом моя Ярина протягом одного вихідного слухала мене, слухала — а я для поради то новий рядочок з віршика про Миколая їй прочитаю, то абзаци із редагованого тексту проскоромовлю, то ще щось у цьому дусі — бо і в хатній буденщині у мені якась там творчість вирується, — а тоді раптом стала, глянула на мене ніби іншими очима й каже: «Малкович, а в тебе таким гарним набита голова!..» Суперкомплімент! Розумієте, коли живеш поруч із дитинством, занурюєшся в дитячий світ, постійно думаєш про вірші чи прозу, щось дописуєш, довигадуєш, — дивишся на все навколишнє іншими очима. Проте, як і всім, доводиться мати в голові штовханину дуже багатьох проблем, тільки вони там якось мирно собі співіснують ...
— Я знаю, що ваші діти ростуть на якісній рафінованій літературі, вони навіть інколи виступають «співавторами» деяких текстів. Але незважаючи на таку серйозність стосунків, ви можете зі своїми синами — Тарасом і Тордійчиком — як то кажуть, «змалитися» ? Чи здатні ви на якісь витівки, за що потім вкупі «отримуєте» від дружини ?
— У мене старший син студент уже, і він від природи дуже серйозний, значно серйозніший, ніж його вік, вдумливий, раніше дуже любив читати. Поглинав книжки, просто аж відбирали. Не знали, що потім комп'ютер з'явиться, і дещо зміниться ... Але так, справді, — хлопці допомагають мені. Вони перші діти, які слухали переклад «Гаррі Поттера». Я зазвичай голосно читаю їм нову книжку, яка ще в роботі, і, читаючи, правлю. Діти вкрай чутливі до фальшивого слова, їхні зауваження часто допомагають. До речі, я справді раджуся зі своїми синами — і то буває, з різних питань, навіть із серйозних політичних, хоча моя політика — видавання найкращих у світі українських книжок. Колись мені пропонували посаду заступника міністра з інформаційних питань. Я вагався і запитав старшого сина, якому було тоді 12 років: «Тарасе, мені пропонують те то й те то, що порадиш?» Він подумав і прорік: «Татку, знаєш, у світі так багато міністрів і так мало гарних українських дитячих книжечок». Я запам'ятав ці золоті слова. А з меншим, Гордійком, неможливо інакше, як змалюватися, бо все довкола нього крутиться, тож доводиться і самому ставати дитиною. Якось я зламав пальці на нозі, граючи з ним у футбол у коридорі. Ми організували «світовий чемпіонат з коридорного футболу», 66-ий матч, чи що ... На жаль, я маю для своїх синів мало часу, бо приїжджаю на восьму тридцять на роботу і йду о дев'ятій вечора. І це найбільша дурниця: сидіти у видавництві, коли можна зайнятися чимось здоровішим ... Але так збіглося, що видавництво дитячої книжки — це є моє хобі, моя любов і моя пристрасть ... ) ще й моя годівничка.
— Я чула, ви горді, що ваші хлопці виростали під класичну музику, і навіть самі просять включити їм «справжнього Моцарта». Це, мабуть, дуже тішить вас як батьків, для яких музика — ще один, крім літератури, сенс життя, адже і ви, і ваша дружина — скрипалі, і навіть ваше знайомство відбулося завдяки цьому інструменту?
— Син відомого дисидента Валентина Мороза, який із батьком перебував якось у нас, цілими днями цигикав на скрипці, і, видно, це моїм батькам страшенно подобалося, на відміну від мене, тому мене також віддали до музичної школи. Я дуже настраждався тоді, бо скрипка — це неприродно для дитячого вуха. Слухаєш, як пташечка співає прекрасно, а ти звуковидобуванням жахливим займаєшся. Це муки страшні, доки не навчишся бути в ладах зі скрипкою, десь до третього класу, коли вже відчуваєш, що ти дотягнув принаймні якусь ноту, і вона зазвучала згідно світовим вібраціям ... Але в десять років я вже написав свою першу пісню, в одинадцять — керував невеличким дитячим хором. Першу пісню зі сцени виконувала моя п'ятирічна сестра, а я акомпонував їй на скрипці. Дебют провалився, бо сестра заспівала перший куплет, а далі затнулася — забула й мовчить. Я це сприйняв просто трагедійно. Це ж моє перше творіння! Дуже хотів, щоб люди почули, а вона його знищила! Нічого не лишалося, як врізати її серед сцени смичком — сестра розридалася, і зі сцени нас проводжав грім аплодисментів!
А з майбутньою дружиною ми зустрілися у березні 1985 року, і цей день ми завжди святкуємо. У київській книгарні «Поезія» влаштовувалися літературні читання, там я й побачив неймовірної вроди дівчину в червоній шапочці, яка пригортала скрипковий футляр і когось визирала. Це була зворушлива пригода — мене тут же підсватали до неї старші колеги по перу. Вразило, що дівчина відповіла українською мовою, що звали її Ярина і що навчається в десятому класі музичної одинадцятирічки імені Лисенка. Того ж вечора ми разом пішли на концерт до філармонії. По дорозі з'ясувалося, що вона — киянка з галицьким корінням. Почали зустрічатися — скоріше як друзі-приятелі, бо Яринка була закохана в іншого, а в мене тривав роман з однокурсницею. Але через рік із хвостиком ми побралися. Весілля відбулося спершу в Києві, а через тиждень — у Березові. Ми ходили запрошувати на весілля з короваєм, на якому був зображений цілий гуцульський світ. А які в нас були музики! Ми з Яриною спимо вранці в кімнатці нагорі, а музики прийшли під вікна нас будити: скрипка; цимбали, сопілка — грають весільної. Ми просинаємося під дивовижну музику — такого не забудеш! А на весіллі було понад 500 гостей!
— Психологи стверджують, що дитинство має величезний вплив на все подальше життя, бо тільки малим ти сприймаєш світ своїми очима, а потім — очима суспільства. Які події ніжного віку вплинули на ваше доросле життя?
— Ми хоча й жили в селі, але воно могло б бути мікрокосмосною моделлю людського співіснування, тому що в нас там віддавна була польська школа, українська, церква і костьол із вірганом. Кажуть, навіть була синагога, але у війну її спалили. Тобто в нашому селі жили різні люди, і було доволі культурне середовище.
1486 року 26 родів було нобілітовано на шляхетство, у тому числі й роди Малковичів (по татовій лінії) і Арсеничів (по маминій). Колись до нашого Березова Франко приїжджав. До речі, тому й видавництво моє називається «А-ба-ба-га-ла-ма-га» — з оповідання Франка «Грицева шкільна наука». «А-ба-ба-га-ла-ма-га», якщо перекласти з дитячої мови, — це ж «абетка». У Березові, навіть за радянської доби, був сільський театрик, у якому грав і тато мій, і мама, і навіть я у виставі «Фараони» Олексія Коломійця, де жінки стають чоловіками. Я грав хлопчика-посильного. Приїжджав у сусідні села вже актором, а не просто хлопчиком. Вірші почав писати з восьми років. І вже у школі мрія, бути шофером. Дитинство моє було дуже-дуже поетичне. Наприклад Різдво, колядки, адже вони в Карпатах особливі, а надто, коли їх забороняли — це ж дуже солодко. Йдеш колядувати, а там іде машина якась із району, і ти знаєш, що тобі не можна на центральну дорогу, маєш перебігти, ховаєшся, провалюєшся у сніг ... З вертепом ходиш — це така скринька-театр. І в ній ми робили ліхтарики маленькі, які освітлювали Божу Матір, Ісусика, овечок ... Але дитинство моє було й сповнене багатьма обов'язками — накосити траву, привезти її, нагодувати худібку. На мені також було виховання молодшої сестри. Пам'ятаю роблю домашнє завдання, колишу її однією рукою, і вітер від колиски здуває промокальний папір. Мушу шукати його під столом ... Купа мороки була. Але дитинство надзвичайне. Воно, може, потім усе життя нас душевно годує.
— Може, тому, що у вас було таке яскраве дитинство, й нинішні книжки яскраві?
— Можливо, тільки я думаю, на відміну від психологів, що внутрішній світ дорослих від цього не залежить. Багато хто виростає у кращих умовах, яскравіших ... Але згадаймо Андерсена, у якого було найбідніше дитинство, яке можна лише уявити. Його мама продавала сірники, і це був єдиний заробіток, напівжебракування фактично. По тім він це описав у геніальному оповіданні «Коробка сірників»: діб чинка продає сірники перед Різдвом, але нема покупців, вона голоднії, холодна ... Тоді вона зважується на нечуване — запалює сірники, бо хоче зігрітися. Але це великий злочин, бо ж вона спалює свій єдиний заробіток! Дівчинка бачить у сяйві цих сірників Різдвяну ялинку, гуску на столі в якихось людей, свою бабцю, яка померла. Та кличе її на небо, каже: «Тут так гарно, тут янголи ...» 1 дівчинка неймовірно щаслива, вона помирає, але із прекрасною мрією, що буде разом із бабцею, що зустрінеться з янголами ... Це трагічне оповідання, як і життя автора. Знаєте, можливо, сумне — справжнє. Коли маєш тільки забави, то з тебе щось не виходить. Може, тебе життя й тисне інколи, але з того викрешується щось справжнє. А що саме викрешеться — то вже як Бог дасть.
— На ваших книжках зазначено: для малят від 2 до 102. Якщо є такий віковий простір, то, звісно, їх можна прочитати і для себе, не тільки для дитини. А чи знаєте ви випадки, коли дитячі книжки змінили життя дорослих?
— У віковому проміжку мої книжки «для всіх малят», тобто для тих, хто може бути дитиною на час перегортання сторінок, може скинути із себе ту полуду, яку суспільство придумало про нього: хто він, що робити повинен і як має поводитись. Я роблю книжки, які б піднімали естетичний рівень, і через них намагаюся виявити своє ставлення до світу. Я б хотів, щоб діти в моїх книжках говорили не так, як професори літератури, а як діти. І коли ми видаємо перекладну літературу, то мусимо ще й створювати дитячі говірки, сленги — і це нелегко з огляду на мовну ситуацію в Україні. Багато російських видавництв відкриває у нас свої філіали, і вони видають книжки такою українською мовою, що краще б уже китайською. Колись до мене прийшов якось лист про книжку «Улюблені вірші». Здається, з Дніпродзержинська. Люди писали, що завдяки «Улюбленим віршам» вони почали між собою говорити по-українськи. Хтось їм подарував цю книжку і аудіокасету до неї. І дитятко слухало, потім навчилося цих віршів, і дорослі разом із ними ... От це книжка таки й справді дещо змінила тим людям погляд на світ.
Скажімо, наші книжки російською мовою я продаю в Росії, а в Україні (доки тут така химерна мовна ситуація) я ніколи не видаватиму книжок російською, хоча це може приносити декількамільйонні річні обороти. Але ці гроші мені не печуть і не ваблять. Я вже не раз казав, що всі люблять Україну до глибини душі, але дуже мало тих, хто любить її до глибини кишені...» ( За О. Кириченко).
2. Видавництво І. Малковича «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Матеріал для вчителя (додаток № 1.).
3. Робота над поетичним твором І. Малковича «Свічечка букви ї»
Виразне читання вірша «Свічечка букви «ї».
. Бесіда за питаннями.
- Які роздуми викликали у вас поезія?
— Що ви «бачили», «чули», слухаючи вірш?
— Із чим порівнює автор букви «ї» та «є»? А з чим у вас асоціюються ці літери української абетки? (Зверніть увагу, що у російському алфавіті таких літер немає).
— Який епітет до слова «мова» вжито у вірші? Підберіть ще кілька епітетів до цього слова.
— Які ще відомі вам художні засоби використав автор?
— Як ви вважаєте, чи «можуть настати і такі часи, коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко»? Що, на вашу думку, треба зробити, щоб цього не сталося?
— Поясніть зміст рядків: «Тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино». Чому саме таке звертання («дитино») вживає письменник?
— Визначіть основну думку твору.
- Чому свічечка порівнюється з буквою «ї»?
- В чому призначення дитини? («...Покликана захистити своїми долоньками крихітну свічечку букви «ї»»; оберігати місячний серпик букви «є»)
- Для чого письменник звертається до дитини?
- Що нагадує буква «є»? Словесно намалюйте цю букву.
- Яке значення має мова в житті кожної людини, держави загалом?
- Яких страждань зазнала наша мова впродовж минулих століть? Чи варто її оберігати?
- Через що мову українців називають солов’їною?
- За яких умов є ймовірним, що нашу мову не будуть пам’ятати, поважати, шанувати, застосовуючи під час спілкування?
- Від чого застерігає автор поезії дітей? («...Можуть настати і такі часи коли нашої мови не буде пам’ятати навіть найменший соловейко»)
- Що необхідно робити для популяризації рідної мови?
- За яких обставин наша мова впродовж історії зазнала певних змін?
- З якою метою І. Малкович написав цю поезію? Чого він навчає дітей? Над чим змушує їх замислитися?
(Матеріал для вчителя. Відверто притчовий зміст має поезія «Свічечка букви «ї». Використавши форму ліричного монолога сільського вчителя, автор осмислює наболілу проблему ролі рідної мови у становленні особистості. І. Малкович уникає фальшивої патріотичної риторики, натомість удається до оригінальних образів-символів, поетизую чи літери алфавіту, притаманні лише українській мові «ї», «є», які мас захищати дитина змалку
Устами ліричного героя — сільського вчителя — поет висловлю свій пекучий біль з приводу нехтування рідної мови. І, як заключний акорд, звучить притчовий фінал ліричного сюжету: «Тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино». Отже, у підтексті вірша звучить думка про необхідність боронити найдорожчу святиню народу від загрози винищення. Виразно дидактичне спрямування вірша пом'якшується щирістю й виболеністю почуттів, якоюсь притаманною лише І. Малковичу дитинною безпосередністю, що увиразнюється вживанням слів демінутивів (пестливо-зменшувальних) (За Н. Анісімовою).
Вірш «Свічечка букви «І» має виразне національне спрямування. За формою він нагадує внутрішній монолог, спрямований на самореалізацію людини. У поезії порушено проблему збереження мови. Розгортаючи поетичний роздум, автор насичує текст зменшено-пестливими формами, що передають особливості нашої мови:
долоньки, пальчики, свічечка букви «ї», серпик букви <<є». захисність мови стає потужним мотивом у світлі власної а хищеності. Метафора «крихітна свічечка букви «ї» будується на зіставленні. В основі цього тропа — асоціативна паралель-зберегти рідну мову так само важко, як уберегти вогонь свічки від вітру. Все залежить від активної діяльності людини на захист рідної мови, тому наставник закликає дитину «захищати» її, «оберігати», а «не покладатися тільки на солов'їв». У цьому за автором,— життєве призначення людини.
Тема: звернення до дитини — майбутнього країни, яка повинна плекати і оберігати свічечку букви «ї» і серпик букви «Є».
Ідея: увіковічення рідної мови і бережливе ставлення до неї.
Основна думка: доки є мова, доти існує нація. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко).
Жанр: громадянська лірика.
. Римування: білий вірш.
3.2. Зміст поезії.
- Кожна дитина покликана захищати національну святиню. Зараз свічечку букви «ї», місячний серпик букви «є», а потім мову — культурну спадщину народу.
- Возвеличення нашої мови.
-Застереження дитини, щоб вона особисто прагнула зберігати мову, не покладаючись на будь-кого.
3.3. Художні особливості твору.
- Пестливі слова: свічечка, серпик, пальчики, ниточка, долоньки.
- Епітети: «місячний серпик», «мова солов’їна».
- Метафора: «місячний серпик зрізаний з неба».
- Повтори: дитино.
4. Поетичний практикум.
— Дослідіть особливості римування та строфічної будови поезії. Спробуйте визначити віршовий розмір. Як називається вірш без рими і впорядкованого розміру, з довільним чергуванням рядків різної довжини? Чому, по-вашому, у ньому відсутні розділові знаки? (Їх замінює своєрідний лад ритмічної мови). Пригадайте прізвище українського поета, який писав твори, подібні за віршовими особливостями до поезії Івана Малковича «Свічечка букви «Ї» (ви вивчали їх у сьомому класі).
Творче завдання. Доберіть до будь-якої букви алфавіту характеристику, подібну тій, що у творі з літерами «ї», «є».
4. Опрацювання ідейно-художнього змісту поезії І. Малковича «Музика, що пішла»
4.1. Виразне і вдумливе читання вірша.
4.2. Тема: відтворення призначення музики в житті людини, зображення її подорожі у «звабній ночі».
4.3. Ідея: возвеличення єдності людини і музики.
4.4. Основна думка: звучання музики залежить від інструмента та натхнення її виконавця.
4.5. Віршований розмір: ямб.
4.6. Римування: перехресне.
4.7. Художні особливості поезії.
Метафори: «вона (музика) плелася в коси», «скрипка відвернулась пріч, сивина спадає з пліч», «вітер завиває».
Епітети: «музика боса»; «непевна звабна ніч», «розхристані сліди».
Повтори: «...в таку непевну, звабну ніч».
Риторичні запитання: «Чом, скрипко, відвернулась пріч?»,
«Як музику пустила босув таку непевну, звабну ніч?»
4.8. Обговорення змісту вірша. Бесіда за питаннями:
- Що таке музика?
- Яким чином І. Малкович оживляє її? Для чого він це робить?
— Яким настроєм пройнята поезія?
— Які думки і почуття вона викликає?
— Уявіть картину, яку змалював поет. Що ви при цьому «чуєте», «бачите»?
— Виділіть образ ліричного героя у творі. Чи можна ототожнювати його із самим поетом? Поясніть свою думку.
— Чому, на ваш погляд, ліричний герой звертається до скрипки та смичка? Чи знаєте ви, як називаються такі засоби поетичного синтаксису? З якою метою вони вживаються?
(Довідка. Щоб виразити якесь сильне почуття, надати мові поетичності, жвавості, використовуються такі засоби поетичного синтаксису, як риторичні фігури. До них належать риторичні запитання (ставляться не для того, щоб одержати на них відповіді, а щоб привернути увагу до певного явища або самим запитанням висловити ствердну думку), риторичні оклики, риторичні ствердження та риторичні звертання (ними письменник привертає увагу до якогось явища, висловлює до нього своє ставлення, досягає сильнішого забарвлення мови, вони можуть бути спрямовані до відсутніх людей, до персонажів твору, до різних предметів і явищ.)
— Опишіть, якою ви уявляєте «музику, що пішла». Чому вона «боса»? Який художній засіб використав автор для зображення цього персонажа?
— Чи важко описати якісь предмети або явища за допомогою персоніфікації? Спробуйте це зробити, описавши, наприклад, вітер райдугу, сніжинку, осінній листок тощо.
— Визначіть віршовий розмір твору, вкажіть особливості його строфічної будови та римування.
- Поясніть, що мав на увазі автор поезії, зазначаючи: «Коли вона (музика) плелася в коси».
- Назвіть музичні інструменти, які вам подобаються. Чи опанували ви які-небудь з них?
- Як ніч пов’язана з музикою?
- Хто, на думку автора, повинен був утримати музику від нічної прогулянки?
- Яким чином І. Малкович поєднує рідну землю з людиною? («Візьму собі землі окраєць Піду блукати по світах»)
- З якою метою, на ваш погляд, ліричний герой поезії вирушить у подорож світом?
- Чим пояснити те, що герой перед тим, як залишити домівку, бере із собою окраєць землі. Які ще подібні прикмети вам відомі?
- Як син ставиться до своїх батьків? З якою промовою він до них звертається?
- Для чого герой вирішує піти на пошуки музики?
- Що намагався І. Малкович довести читачу даним поетичним твором? Висловіть свої враження після ознайомлення з цим віршем?
4.9. Міні-дискусія. Обговорення питань:
- Музика — це вид мистецтва чи розвага? Відповідь вмотивуйте.
- Яким чином музика впливає на внутрішні почуття людини?
- Стисло охарактеризуйте тих, хто є авторами музики і її виконавців.
Проблема реалізації мистецького хисту людини у житті розгортається у поезії «Музика, що пішла». Слово музика є ключовим у поезії, воно винесене у заголовок. У прямому значенні — це вид мистецтва, дуже близький авторові, адже він скрипаль. На це вказують і слова скрипка, смичок.
На початку твору використано художній прийом умовчання. Об'єкт поетичного мовлення тут прихований за особовим займенником «вона». Так створюється експресія загадковості, таємничості. За допомогою метафоричного епітета «боса» окреслено узагальнений образ музики, що уособлює музу-натхненницю. Одночасно виникають асоціації з її природною «босоногою» сутністю. Слово «музика» наближається до поняття «лірична стихія творчості». Поетичний образ ночі символізує невідомість, яка очікує творчу особистість на незвичайному життєвому шляху: «піду блукати по світах». Емоційна місткість віршового тексту досягається вживанням риторичного звертання, питальних речень. Вони підкреслюють відповідальність митця за своє творче покликання:
як босу музику пустити
в таку непевну, звабну ніч?..
У підтексті поезії визріває ідея: призначення митця - бути вічним мандрівником, шукачем тієї незримої ліричної сутності.
4.10. «Мікрофон». «Яка музика вам подобається?»
VI. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
«Свічечка букви Ї»
1. Покликання захищати букву «ї», на думку автора поезії, є завданням:
а) глобальним; б) не найсуттєвішим; в) відповідальним; г) першочергової важливості.
2. Буква «є» нагадує:
а) свічечку; б) півколо; в) місячний серпик; г) окраєць хліба.
3. Мова у творі названа: а) ліричною; б) милозвучною; в) мелодійною; г) солов’їною.
4. Свічечку букви «ї» дитина покликана захищати:
а) своїми долоньками; б) власними мріями; в) розумними вчинками; г) хусткою і рушником.
5. На думку автора, може статися так, що українську рідну мову не буде пам’ятати навіть:
а) вчитель-словесник; б) дитина дошкільного віку; в) найменший соловейко; г) той, хто за неї боровся.
6. Місячний серпик букви «є» зрізаний з неба разом із:
а) хмаринкою; б) зіркою; в) сонцем; г) ниткою.
«Музика, що пішла»
1. Музику в творі названо: а) босою; б) гучною; в) відомою; г) популярною.
2. З пліч ліричного героя спадає: а) втома; б) важкий тягар; в) сивина; г) піднесення і втома.
3. Перед тим як вирушити у подорож, герой поезії:
а) отримує благословення у батьків; б) візьме із собою окраєць землі; в) відвідає церковний храм; г) прочитає молитву.
4. Художній засіб, який використав І. Малкович у рядку поезії «Хай тільки вітер завиває»:
а) порівняння; б) гіпербола; в) епітет; г) метафора.
5. До кого звертається ліричний герой наприкінці твору?
а) До батьків; б) кобзарів; в) творців музичного мистецтва; г) всіх, хто закоханий.
6. Герой твору намагається музику:
а) розповсюдити; б) розшукати; в) написати; г) осмислити.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
VII. Підсумок уроку
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності
IX. Домашнє завдання
Ідейно-художній зміст поезій «Свічечка букви ї», «Музика, що пішла».
Додаток № 1.
А-ба-ба-га-ла-ма-га
Нині Іван Малкович — упорядник, автор і перекладач декількох десятків книжок для дітей. З 1992 року — засновник і директор видавництва дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», права на книжки якого купили відомі видавництва з одинадцяти країн світу. «Видавництво Івана Малковича „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"» — українське книжкове видавництво, перше приватне дитяче видавництво незалежної України, засноване у Києві 1992 року. Перша «абабагаламазька» книжка «Українська абетка» видана у липні 1992 р. Назва видавництва походить з оповідання Івана Франка «Грицева шкільна наука», у якому вислів «А-ба-ба-га-ла-ма-га» означав абетку. Історія видавництва почалась з публікації дитячої абетки у липні 1992 року.
Я не думав спочатку про видавництво, я думав про одну книжку. Це була абетка, вона починалася з «Ангела», принципово. Я не хотів, щоб вона починалася з «Акули» чи з «Автобуса», чи ще з чогось. Хотілося саме з «Ангела» — Іван Малкович.
Видавництво порівняно молоде, але вже встигло заявити про себе: Спілка письменників України визнала найкращою книжкою 1994 року «Улюблені вірші», які були випущені ним. За тринадцять років роботи «А-БА-БИ...» вийшло майже 70 найменувань книжок загальним тиражем 2 мільйони. Деякі з них 22 рази завойовували гран-прі та займали перші місця на Всеукраїнському форумі видавців у Львові та в рейтингу акції «Книжка року». Книги цього видавництва «Снігова королева», «Казки туманного Альбіону», «Абетка», «Аліса у країні чудес», «Вінні-Пух», «Тореадори з Васюківки» — справжні витвори поліграфічного мистецтва.
У 1995 році права на книжку «Котик та півник» купує американське видавництво Alfred A. Knopf. Це був перший випадок в історії українського книговидавництва, коли велика Західна компанія купує ліцензію в українського видавця.
Після успіху на Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку у 2001 році, де були продані усі його книги, Малкович вирішує розпочати видавництво у Росії. 2004 року видавництво відкриває представництво у Москві. Філія друкує книжки російською мовою з приміткою «Без права продажи в Украине».
У 2002 році Форум видавців у Львові визнає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» найкращим видавництвом року в Україні. У 2004 році видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» отримало право на створення філії в Москві (за умови, що на кожній книжці буде зазначено: «Книга без права продажи в Украине»). Того ж року Форум видавців у Львові визнає Івана Малковича найкращим директором видавництва в Україні. Тоді ж Іван Малкович став кавалером Міжнародного ордену усмішки (свого часу цю нагороду отримували Папа Іван-Павло ІІ, Астрід Ліндґрен, Сєрґєй Образцов, Дж.Роулінґ та ін.).
У 2005 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «100 казок. 1-й том»,
З 2008 року Іван Малкович починає видавати в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» «дорослу» літературу. У 2009 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить «Дитяча Євангелія» з благословіннями Предстоятелів найбільших традиційних християнських церков в Україні.
2008 року «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видає першу книгу для дорослої аудиторії — «Гамлет, принц данський» у перекладі Юрія Андруховича, яка одразу ж завойовує гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Найкраща книга львівського книжкового форуму»
2004 — Форум видавців у Львові визнав І.Малковича найкращим директором видавництва в Україні. Тоді ж став кавалером міжнародного Ордену усмішки. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» друкує видатних авторів минулого й сучасності, українських та іноземних у власному перекладі. З видавництвом співпрацювали Юрій Андрухович, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Сашко Дерманський, Марина та Сергій Дяченки, Андрій Кокотюха, Всеволод Нестайко, Дмитро Павличко, Володимир Рутківський, Юрій Винничук. Переклади іноземних авторів для видавництва виконували Юрій Андрухович, Віктор Морозов, Роман Осадчук, Євген Попович, Юрій Винничук, Валентин Корнієнко. Пані Катерина Ющенко переклала англійською мовою книжку Івана Малковича та Софії Ус «Мед для мами».
Видавництво приділяє велику увагу якості оформлення своїх книжок, співпрацюючи з такими визначними художниками та графіками як Кость Лавро (головний художник «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»), Владислав Єрко, Євгенія Гапчинська, Вікторія Ковальчук, Катерина Штанко, Анатолій Василенко, Володимир Голозубів, Валерія Соколова (автор малюнків до «Крихітки та Киць — Киць»), Володимир Харченко (автор малюнків до першої «Української абетки»).
Немає, мабуть, такої дитини в Україні, яка б не чула про дивовижного хлопчика Гаррі Поттера, героя книжок англійської письменниці Джоан Ролінг. Та чи знаєте ви, що Гаррі Поттер українською мовою «заговорив» саме у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га», засновником якого є Іван Малкович, до речі, співавтор українського перекладу всіх частин «Гаррі Поттера», які фахівці вважають кращим від російського. «Покиньте телевізора, комп'ютера і шприц, читайте «Гаррі Поттер і напівкровний принц», — таким двовіршем у зрозумілому для сучасних дітей стилі припрошував Іван Малкович до шостої книжки про Гаррі Поттера. Український переклад її з'явився у першій європейській трійці із Францією та Німеччиною, натомість російський — лише через два місяці.
Та це не єдиний успішний проект видавництва. Книжка «Снігова Королева», перекладена російською, литовською, латвійською та англійською мовами, наприкінці 2005 року стала бестселером* у Лондоні, у 2000 році визнана Форумом видавців у Львові кращою книжкою року. Центром рейтингових досліджень «Еліт-профі» — кращою книжкою року, кращою дитячою книжкою року, а на конкурсі «Мистецтво книги України» отримала першу премію. Ще одна книга — «Ліза та її сни» — Малковичева історія про дівчинку та знаних у світі художників — Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Пабло Пікассо, Сальвадора Далі, Брейгеля й українця Казимира Малевича — стала у 2005 році «Книжкою року».
Іван Малкович — редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. «Це людина, маніакально віддана ідеї «особливо якісної української книги». (Книжковий огляд, №1, 2002). У 2004, 2008, 2009 рр. входить до «ТОП-100 найвпливовіших людей України» щорічного рейтингу журналу «Кореспондент».
На сьогодні видавництво має сім серій книг:
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА — поезія
Гаррі Поттер
Доросла серія
Книги, які здолали час
Міні-диво
Найкращі ілюстратори світу
СміхоТерапія
До кінця 1990-х років двадцятого століття «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» здобуває репутацію якісного і дорогого видавництва, недоступного пересічним українцям. Іван Малкович вирішує виправити цю ситуацію.
31 грудня 2001 року стартувала акція «Міні-диво», покликана зробити якісну дитячу книжку доступною для кожної української родини. 1 600 000 примірників 16-сторінкових міні-версій чотирнадцяти кращих книжок видавництва було розповсюджено через відділення Укрпошти за ціною одна гривня за книжку.
Учасники акції, які до 1 червня 2002 року надіслали до видавництва п'ять корінців книжок серії, мали змогу виграти персональний комп'ютер. Видавництво отримало понад 40 000 листів.
Акція «Міні-диво» стала найбільшою книжковою акцією за всю історію незалежної України. До кінця 2002 року загальний наклад «Міні-дива» сягнув майже 2,5 мільйонів примірників.
Вірші Івана Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, литовською, грузинською та іншими мовами.
В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ» також побачили світ такі дитячі книжки письменника:
«Українська абетка» (упорядкування та вірші), 1992, 1993;
«Золотий павучок, 1997», 2009;
«Абетка» (упорядкування та вірші), 1999, 2000—2012;
«Вовченятко, яке запливло далеко в море» (у співавторстві), 2002—2012;
«Різдвяна рукавичка», 2004, 2009;
«Ліза та її сни», 2005, 2006, 2007, 2009—2012;
«Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами», 2007, 2008, 2009—2012;
«Дитяча Євангелія», (упорядкування та редакція), 2009, 2010—2012
«Нове вбрання для короля», (переспів з англійської), 2010
«Улюблені вірші» у ДВОХ томах (упорядкування, переклади та переспіви), 1994, 2000—2012
«100 казок» у ТРЬОХ томах, (літературне опрацювання та упорядкування), 2005—2012
Гаррі Поттер
Обкладинка книги «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії»
Один з найвідоміших проектів видавництва — публікація серії романів Дж. К. Ролінґ про Гаррі Поттера у перекладі Віктора Морозова. На сьогоднішній день видано усі вісім книг. Переклад «Гаррі Поттера та Смертельних реліквій» вийшов першим у світі. Остання книга — «Казки барда Бідла» надійшла у продаж 4 грудня 2008 року. Обкладинки до книг серії, які намалював київський художник Владислав Єрко, вважаються найкращими у світі.
До серії входять:
Гаррі Поттер і філософський камінь (2002)
Гаррі Поттер і таємна кімната (2002)
Гаррі Поттер і в'язень Азкабану (2002)
Гаррі Поттер і келих вогню (2003)
Гаррі Поттер і Орден Фенікса (2003)
Гаррі Поттер і Напівкровний Принц (2005)
Гаррі Поттер і смертельні реліквії (2007)
Казки барда Бідла (2008)
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» володіє ексклюзивними правами на видання серії романів «Гаррі Поттер» в Україні.[26] Книги про Гаррі Поттера у виконанні «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» користуються незмінним успіхом: кожен том передруковується по кілька разів на рік.[27]
Доросла серія
27 квітня 2009 року видавництво презентувало дві перші книги з «Дорослої серії»: романи Марґеріт Дюрас «Коханець» та Богуміла Грабала «Я обслуговував англійського короля».[28] У 2010 році в рамках серії з'явилася книга «Сновиди. Сни українських письменників», а також новий роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».
Відзнаки та нагороди
2002 рік — Форум видавців у Львові визнає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» найкращим видавництвом року в Україні[29]. Книги видавництва щороку перемагають у рейтингу «Книжка року» у номінації «Дитяче свято». Понад половину видань «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» здобували перемоги на поважних книжкових конкурсах[1].
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» занесено до Книги рекордів України — вона видала найбільшу книгу в Україні — «Абетку» розміром три на чотири метри та вагою 250 кілограмів.
Довкола видавництва згуртувалися провідні українські митці різних поколінь. Висока художня, естетична та поліграфічна якість вигідно вирізняють «абабагаламазькі» видання. З видавництвом тривалий час співпрацюють знамениті українські ілюстратори Владислав Єрко, Кость Лавро, а також «живий класик» української дитячої літератури Всеволод Нестайко.
Книжки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» невід’ємний атрибут кожної інтелігентної української родини, вони стали одним з найкращих культурних презентів у міжнародних контактах українців.
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — одне з небагатьох видавництв Східної Європи, права на книги якого придбали провідні видавництва майже з 20-ти країн світу — від Англії (Тemplar Publishing) та США (Alfred A. Knopf) — до Південної Кореї.
Книжки видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» гідно оцінюють чимало світових та українських знаменитостей:
ПАУЛО КОЕЛЬО так відгукнувся про нашу «Снігову Королеву», проілюстровану Владиславом Єрком : «Це чи не найдивовижніша дитяча книжка, яку я бачив у своєму житті».
Пауло Коельо з Владисловом Єрком, який ілюстрував також деякі твори самого Коельо
Перед виходом заключної саги про Гаррі Поттера в ефір вийшло велике телеінтерв’ю з ДЖОАН РОЛІНҐ, записане в її кабінеті. Єдиною книжкою, повернутою до глядачів «лицем», став перший том абабагаламазького «Гаррі Поттера» . (Переклад 5-го і 7-го томів «Гаррі Поттера» «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видала першою в світі)
Книжки найкращого українського дитячого видавництва спонукали першу леді України Катерину Ющенко стати перекладачем. Протягом двох останніх років вона з успіхом переклала на англійську мову чотири книжки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Першу з них — «Мед для мами» було з успіхом презентовано на передріздвяній зустрічі з дружинами іноземних посольств в Україні.
Кредо видавництва: «Серед десятків тисяч дитячих видань наша (українська) книжка має бути така гарна, щоб дитятко потяглося саме до неї. І тоді відпаде багато прикрих, штучно надуманих, «мовних проблем». Дуже важливо, щоб у дитинстві все українське «римувалося» у наших дітей з поняттям «якість»... (І.Малкович).