План конспект Літературний вечір, присвячений письменнику, видавцю, громадському діячеві Василю Короліву-Старому
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 2-02-2013, 14:55
Казкова стихія
Літературний вечір, присвячений письменнику, видавцю, громадському діячеві Василю Короліву-Старому
Напівзатемнена сцена, прибрана вербовими деревами, за ними імпровізоване озеро. Подекуди стоять запалені свічки. Звучить ау діозапис уривка «Політ джмеля» з опери М. Римського-Корсакова
«Казка про царя Салтана» (частина 2). Виходять міфологічні
істоти Мавки, Русалки, Перелесники, Лісовики, Упирі, Водяники,
Хухи, Потерчата, Чорт, Відьма, Вовкулака та ін.
Водяник. Гу-гу-гуг-гу!...
Перелесник. Ого-го-го!..
Упирі. Ігі-гі-гі-і-і!..
Відьма. Ох-ох-ох-ох!..
Русалки. Ха-ха-ха-а-а!..
Вовкулака. Угу-гу-гу-у-у!..
Чорт. Чую людський дух, дух-ух-ух-ух!...
Звучить мелодія сопілки. Повільно засвічується в залі світло. За ходять діти, одягнені в українські костюми, із свічками в руках. Виконується старовинна українська народна колядка. Міфологічні
істоти виходять.
Колядка «Як ще не було початку світу»
Як ще не було початку світу,
То ще не було неба, ні землі,
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки.
Три голубочки раду радили:
Як би ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та добудем дрібного піску.
Той пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум'яна зоря й звіздар прекрасні.
Ведучий. Сьогодні ми запросили вас на вечір, присвячений письменнику, видавцю, громадському діячеві Василю Костевичу Короліву, який друкувався під псевдонімом Василь Королів-Старий.
Ведуча. Народився Василь Королів-Старий 4 лютого 1879 року в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині, яка дала україн ській літературі таких видатних майстрів слова, як Івана Котля ревського, Панаса Мирного, великого українського та російського письменника Миколу Гоголя, який увів у духовне життя багатьох народів поетичний образ України, овіяний казками і легендами (згадаймо цикл поезій «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Май ська ніч, або Утоплена», «Страшна помста» та інші).
Ведучий. Замолоду, навчаючись в Полтавській духовній семі нарії, Василь захоплювався українським фольклором, творчістю Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, тягнувся до мистецтва, яке його цікавило більше, ніж теологія.
Ведуча. Але, прагнучи бути корисним своєму народові, він вирішив продовжити освіту не в духовному закладі, а в світсько му — Харківському інституті.
Закінчивши його, працював ветеринарним лікарем. Навіть видав популярний посібник з ветеринарії — «Скотолічебник».
Ведучий. У цей час в Україні та в інших країнах відбува ються революційні події: масові мітинги, демонстрації, страйки.
У Києві та інших містах починають виходити українські газе ти, журнали, книги. Як відомо, досі царський уряд своїми указа ми забороняв українцям користуватися рідною мовою. Василь Кос тевич енергійно включається в революційну боротьбу і відроджує культурне життя. Не злякали його арешт і ув'язнення 1906 року.
Звільнившись, він стає активним дописувачем українських газет «Рада», «Хлібороб», «Засів». Згодом журналістика та видавнича справа стають основними в діяльності молодого літератора: він пра цював редактором у видавництві «Час», редагував журнал «Кни гар», що виходив у Києві. Склалося так, що в 1919 р. Королів Старий виїхав до Чехо-Словаччини, де викладав в Українській сіль ськогосподарській академії в Подєбрадах і водночас займався літе ратурною творчістю. За кордоном почав писати й художні твори.
В 20-і роки з-під його пера виходять художні твори: роман «Чмелик» (Прага, 1920), збірка казок «Нечиста сила» (Київ, 1923), п'єса-казка «Русалка-жаба» (Львів, 1923) та ін. З них у наш час перевидана поки що лише збірка казок «Нечиста сила» (К.: Ве селка, 1992).
Майже чверть століття письменник перебував за межами України. Долю Короліва-Старого розділила і його дружина — українська письменниця Наталена Королева.
Літературознавець. У романі «Чмелик» (підзаголовок — «На вколо світу»), що не виданий ще й досі в Україні, розповідається про долю юнака з Полтавщини, який був змушений покинути рідну землю, блукати світами, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоч сяк-так владнав він своє життя в Австралії, туга за батьків щиною не полишає його. Врешті юнак повертається в Україну.
Ведучий. Роман засвідчує творче обдарування автора, його . велику любов до рідного народу. Характерно те, що у творі ви користано казковий мотив про маленького Чмелика, для якого його рідний дім — нехай то буде щілинка в моху — дорожчий від золотих палат на чужині.
Літературознавець. Втім, казкова стихія найповніше виявля ється в збірці казок «Нечиста сила». Автор вирішив оживити спо гади свого дитинства, переосмислити образи фольклорно-казкових представників «неіснуючого, невидимого світу», по-новому по трактувати персонажів української міфології, зокрема «нечисту силу» (чорти, вовкулаки, відьми, упирі, русалки, потерчата, до мовики, водяники, злидні, перелесники тощо).
Василь Королів-Старий у передмові до збірки «Нечиста сила» писав: «Дарма, що інтелігентні люди ставляться до «нечистої сили» з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини, котра б йняла віри якомусь чортовин ню. Однаково — найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось «злого духа». Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим завченим порожнім звуком, що не має в собі жодного зміс ту... Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чортовиння з на шого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як про персоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?! Я — не педагог і, можливо, поми ляюсь. Отож, як результат моєї помилки, з'явиться оця книжка казок, в яких собі дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», яких, на жаль, не звуть «нечистими».
Ведуча. У казках «Потерчата» та «Хуха-Моховинка» голо вними героями виступають міфічні істоти. Згідно з повір'ями на ших предків, потерчата — душі дітей, які померли нехрещеними й стали болотяними вогниками, Домовик — охоронець домаш нього вогнища та родинних святинь, а Хуха — міфічна істота, пухка, як мох, інколи з'являлась перед очима людей, коли, добре стомившись, вони казали: «Хух!». Всі названі герої наділені авто ром найкращими людськими рисами вдачі: Домовик і потерчата рятують п'яненького дяка Оверка від загибелі, Хуха-Моховинка, забувши заподіяне їй зло, рятує від смерті діда-дереворуба.
1-ий читець.
Уривок із казки «Потерчата»
Домовик по-селянському насунув шапку на вуха й швидко по дався назустріч господареві до великого болота, що було на шляху...
А саме в цей час дяк Оверко, добре уконтентований на Хра мовому святі й трошки під чарчиною, вийшов з другого села й підходив до болота з протилежного боку.
За селом вискочила поперед нього з-під вільхи маленька, мов темний клубочок, левадна Хуха. Вона помітила, що дяк трохи п'яненький й покотила попередити Потерчат, щоб ті заздалегідь розсвітили свої каганці. Бо ж тільки Потерчата могли показати дя кові Оверкові справжній шлях в тім недобрім місці. Інакше він — п'яненький — міг дуже легко оступитися з дороги й загрузнути в болоті.
А дяк, хитаючись, помалу посувався вперед. Він навмисно цюкав ціпком по твердій, підмерзлій дорозі, щоб почути, де буде м'яке болото. Знічев'я та щоб було веселіше, він тихенько на співував церковної пісеньки:
«Бла-а-жен му-у-ж, іже не ідеть на совє-є-т нече-е-сти-вих. Алілуя, алі...». Раптом дяк урвав співу, бо побачив, як перед ним блимнув малесенький зеленкуватий вогник.
Свят, свят, свят! — скрикнув дяк Оверко, спиняючись й проти раючи очі. — Чи не випив я зайвої чарки? Може, допився до зеле ного змія? Недурно ж у мене перед очима зелені вогні плигають!..
Тим часом далі засвітився другий вогник, потім третій, чет вертий, десятий, двадцятий... То Потерчата розсвічували свої ка ганці й бігли вперед понад дорогою, щоб вказати дякові Оверкові шлях додому. Потерчата були малесенькі, зовсім голі, з велики ми, блискучими очима й сторчоватими синенькими чубиками на голівках. Бігли вони жваво, тільки ж їхні маленькі криві ніж ки не могли широко ступати, а через те вони посувалися вперед дуже повільно. Тим-то дякові видавалося, що ті вогники тихо повзуть понад болотом, коливаються, як зачеплена головою лам падка в церкві. Він ще бачив, як вони то підскакували вгору, то поринали в долину. Це через те, що Потерчата бігли не рівним шляхом, а по багновиську й перестрибували з купини на купину.
Від того видовиська дякові й хміль увесь вийшов з голови. Поза шкірою покотив мороз, неначе хтось посипав йому за комір холодно го шроту. Шапка також полізла з голови, дарма що на його блиску чій лисині було всього одинадцять волосинок, які тепер стали дибом.
2-ий читець.
Уривок із казки «Хуха-Моховинка»
Ми, люди всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різ ні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях, — печерницями; що понад річками та озерами, — оче ретянками; ті, що у високій траві та бур'янах, — бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає боло тянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого.
Моховинка була зроду лісовою Хухою. И не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старо му бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Пересе ляються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину.
А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не рюзуміють, думають, що стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози...
Однак у тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісовик доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову.
В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три тов стих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузка ми, а щілини й ізокола, й зсередини — м'яким зеленим мохом.
Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіолетову квіточку — «братки». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки.
Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вов ничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховиночка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж, коли вона бі гла по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона бла китною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шип шини — рожевою, на вересі — фіалковою, на снігу ставала білою.
Ведучий. Письменник вважав, що прищеплювати дітям оте «без глузде й непотрібне почуття жаху перед вигаданими потерчатами та неіснуючими страхіттями навряд чи раціонально й педагогічно».
Тому не випадково письменник поставив перед собою нелег ке, але оригінальне завдання — облагородити «нечисту силу», по казати народові традиційно злі й лихі алегоричні образи добрими. Вчинки яких здебільшого приносять людям якусь користь.
Ведуча. Фантастичні казки Василя Короліва-Старого подібні до народних казок. Однак літературна казка має свої особливості, що відрізняють її від народної. Читач бачить те, що відбувається очима автора, який ділиться з нами життєвими спостереження ми. Так, мудрий погляд Короліва-Старого на життя вчить читачів справедливо оцінювати вчинки казкових героїв, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті.
3-ій читець.
Уривок із казки «Потороча Хрипка»
Було вже перед північчю. Давно спорожнів шлях, помалу темніло сяйво над містом, затихали дзвінки, свищики, гудки, торохтіння. Навколо тільки одноманітно падала мряка, подібна на дрібний дощ. Було вогко й холодно, бо стояв листопад, коли найгірше буває надворі.
Потороча напівока дивилися на шлях й майже дрімала. Коли це в імлі, в напрямі від міста, почала коливатися якася тінь. Хрипка враз впізнала людину. За кілька хвилин вона впізнала також, що то не був дорослий чоловік, а малий хлопчик. Він лед ве волочив ноги й ніс під пахвою невелику скриньку, що здалеку випадала на малу катеринку.
Коли він наблизився, Хрипка розплющила очі й дивилася навіть з цікавістю. Вона знала, що діти самі бояться ходити вно чі, а тим більше, ще так далеко за містом та в таку непогоду. Ще дужче вона здивувалася, коли помітила, що хлопчик звер нув зі шляху й помалу почав наближатися до цегельні. Спочатку Хрипка одразу хотіла була вилізти зі своєї схованки й заступити хлопцеві дорогу до небезпечної будівлі, але стрималась, бо ж зна ла, що не скрізь в цегельні було небезпечно. До того ж він був цілком знесилений; його очі застилали сльози, й він тихо хлипав чи стогнав, чого відразу не можна було розібрати.
І якесь незнайоме почуття зненацька заворушилося в Хрип чиному серці. Вона вчула жаль до дитини, якій, видимо, все на світі було байдуже. І їй мимохіть схотілося не тільки виконати свій обов'язок, а зробити бідолашному хлопчикові щось корисне. Тому вона чекала, що він буде робити в цегельні...
Ведучий. Ще одна особливість літературної казки — не тра диційна для жанру казки мова зі сталими зворотами, а індивіду альна, авторська. У Короліва-Старого вона витончена, шляхетна й трохи іронічна. Без сумніву, Королів-Старий — талановитий письменник. Його талант виявився передусім у вмінні пильними очима придивлятися до всього, що його оточувало. Він помічав те, чого не бачили інші. Змальовуючи створіння, які «невидимо живуть обіч із нами», Королів-Старий намагався розширити межі уявлення про довколишній світ природи й людини.
Ведуча. Сьогодні можемо говорити про те, що збірка «Не чиста сила» Василя Короліва-Старого репрезентує одну з багато голосих граней маловідомого, але об'ємного пласту української готичної (чи демонологічної) літератури, саме ту, яка започат кована Миколою Гоголем.
4-ий читець.
Уривок із казки «Мавка Вербинка»
Тепер лісникова хатка була порожня. Самого ж лісника угле діла Вербинка попереду мисливців з рушницею напоготові та дво ма псами на ретязі.
Чула вона, як знову вибухнули постріли, як жалібно заски глив підбитий зайчик. «Князю! Князю!» — кричав він, немовби просив пожаліти. Чула все нові й нові постріли й почала уважно шукати під кущами.
Під старим, спорохнявілим дубом її спіткав Лісовик. Він був сум ний, роздратований. Його світлі блакитні очі палали. Як сині вогники в печі, кулаки було затято так, що аж довгі кігті впивалися в руки.
Доню! — тихо озвався він до неї. — Поклич собі допомоги. Буде багато лиха.
Я вже покликала, тату. Послала Хух.
То й добре. Не гай же часу... ой, нароблять сьогодні ті без божники великого нещастя... Багато їх, багато...
Я тим часом піду попередити Водяника та Русалок. Може, хтось забіжить до води помирати...
Він сперся на свою сукувату патерицю й тихо посунув до болота.
А Мавка Вербинка вже угледіла пораненого Зайчика. Він закопався у мох, й тільки по тому як нервово здригалося його тільце, можна було впізнати, що там є хтось живий. Вербин ка обережно підважила мох. Наполоханий Зайчик аж напнувся з останніх сил, щоб втікати, але, поглянувши каламутними очи ма, побачив Вербинку й тихо застогнав:
Убили, убили мене, сестричко Вербинко!..
Куди ж тебе поранено, Зайчику-Вуханчику? — спитала вона.
Зайчику було перебито задню ніжку й прострелено бока. Вербинка швиденько знайшла чисту, суху порхавку, притрусила йому рани, на ніжку намотала листу подорожника й обв'язала плискуватою, мов бинда-,* травинкою. Потім спинила кількох по дорожніх пухнатих джмеликів, щоб вони дали хворому свого со лодкого білого меду, а з великого листа ведмежого вуха набрала водиці й напоїла пораненого. Йому стало легше. * Бинда — стрічка.
Ведучий. Кожна з оповідей цієї книги відзначається самобутнім сюжетом, мовним багатством, легкістю сприйняття. Цінним є те, що автор зосереджує свою увагу не тільки на українському міфо логічному грунті. Наприклад, у казці «Нечиста сила» діють персо нажі з фольклору інших народів. Так, на Лису гору під Києвом на свою нараду злітаються Диви та Джини з Персії, Тролі та Ельфи з Німеччини і Швеції, Коррігани та Нічні Прачки з Франції, чесь кий водяник Гастрман, польський чорт Борута, кавказький дух Гуд, єврейський чорт Хапун та багато-багато інших дивовижних істот.
Ведучий. Народи світу протягом століть творили свою історію, з покоління в покоління розвивали усну творчість. Письменник своєю книжкою казок неначе запитує читачів: чи варто відмов лятися від тієї багатющої духовної спадщини, яку людство ство рювало віками? І відповідає: «Не варто!» Не замикаючись лише в рамках українського фольклору, він хоче зацікавити юного чи тача міфологією інших народів. Але для цього, зрозуміло, укра їнська дитина має насамперед засвоїти національну фольклорну стихію. Окрім того, автор покладає великі вади на те, що казки привчають дітей бути уважнішими, чуйнішими, добрішими. Не дарма в хорі русалок мажорним акордом звучать слова:
Хай правда по світу полине,
Щасливі най будуть всі люди...
Звідціль, з чарівної Вкраїни,
Хай радість розійдеться всюди!
Ведуча. Книжка Короліва-Старого «Нечиста сила» доповнює і збагачує великий материк українських літературних казок, що витворили такі видатні майстри слова, як Марко Вовчок, П. Ку ліш, Ю. Федькович, С. Воробкевич, І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, а також Н. Забіла, А. Шиян, М. Пригара, П. Во ронько, В. Близнець та ін;
Ведучий. Ми переконані, що сьогодні літературний вечір «Казкова стихія», присвячений письменнику, видавцю, гро мадському діячеві Василю Короліву-Старому, допоміг зрозуміти і полюбити українську літературну казку, не боятися «нечистої сили», а вірити в почуття справедливості, добра та честі.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів