План конспект Казковий світ Богдана Лепкого Літературні читання
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 2-02-2013, 14:58
Казковий світ Богдана Лепкого
Літературні читання
У приміщенні шкільної бібліотеки оформлена виставка творів
Богдана Лепкого. В центрі — портрет письменника, уквітчаний
чорнобривцями, кетягами калини та горобини.
За столами сидять учні.
Ведучий. Богдан Теодор Нестор Лепкий — одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культу ри, розвою національного духу, гордість народу. Це — видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літерату ри, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник, публіцист.
Ведуча. Понад півстоліття в нашій країні не публікувалася художня спадщина Богдана Лепкого. Тривалий час він жив у на роді однією своєю піснею — «Видиш, брате мій...» — і то безімен но, слів автора не називали. Та хіба замовчувалися твори тільки Богдана Лепкого? Десятки імен відомих українських художників слова, починаючи з 30-х років, випадали з історії літератури...
Учні виконують пісню.
«Видиш, брате мій...»
Музика Левка Лепкого
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Кличуть: кру! кру! кру!
В чужині умру, Мерехтить в очах
Заки море перелечу, Безконечний шлях,
Крилонька зітру, Гине, гине в синіх хмарах
Крилонька зітру. Слід по журавлях.
Ведучий. Народився Богдан Лепкий 4 листопада 1872 р. на хуторі Кривенький (нині не існує), неподалік від мальовничого села Крегульця, розташованого між Гусятином і Копичинцями Тернопільської області, в краї щедрому й овіяному легендами.
1-ий читець.
Заспів
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.

Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.

Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.

Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І — так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду.
Ведучий. Батько Богдана — людина прогресивна, з універси тетською освітою, був сільським священиком, якому сан духовної особи не завадив бути ще й літератором: він писав вірші, оповіда ння, друкуючи їх під псевдонімом Марко Мурава. Мати — До мна Глібовицька, освічена на той час людина, виховувала дітей в християнському дусі.
2-ий читець.
Різдвяний вечір
Різдвяний вечір. Сніг притріс дорогу,
Мов білий килим перед ноги кинув
Тим, що ідуть молитись в церкву Богу.
Пішли. Останній гомін кроків згинув
І розіплився у святочній тиші,
Що із небес злітає на долину.
Мороз на вікнах срібне квіття пише,
Смерк сірі тіні метає по хаті,
В куті живицею ялинка дише.
Часом горобчик сяде на загаті,
Часом дідух при дверях ворухнеться,
Як духи мрії літають крилаті –
А серце згадує і сумно б'ється.
Ведуча. Перші знання одержав в родинному домі. Домашній учитель Богдана Дмитро Бахталовський знайомив його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури, завдяки чому учень уже в дитинстві знав напам'ять багато віршів Тараса Шевчен ка, читав твори Квітки-Основ'яненка, цікавився історією України.
Ведучий. Шестилітнім хлопцем він почав навчання у школі з польською мовою викладання, а потім — у гімназії в Бережа нах, де починає віршувати. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, у хорі «Боян» (м. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Мав змогу познайомитися з акторами мандрівного театру «Української Бесіди» Владиславом Плошев ським, Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса), Марією Рома новичівною та ін., які кілька разів гастролювали в місті, бували в домі Лепких. Малярство вивчав у Юліана Панькевича, згодом знаного українського художника. Під його керівництвом намалю вав портрет діда — о. М. Глібовицького, бабусі, батька — о. Силь вестра Лепкого, матері — Домни (з дому — Глібовицької), низ ку портретів українських поетів, зокрема Т. Шевченка, портрети своїх учителів — Матеуша Куровського, Михайла Соневицького; деякі з цих робіт були виставлені в гімназійних класах.
Ведуча. Малий Богданчйк, зростаючи в культурній інтелі гентній родині, замолоду пройнявся любов'ю до селянського ото чення, увібрав у свою чуйну душу народні звичаї, обряди, болі і радощі простого люду. Під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок і сховав її під стріху, де вона й пропала.
3-ій читець.
Ту присядуть, там приляжуть,
Ту щось вчують, там щось скажуть,
Тутки сльози, тамки роси,
Крачуть круки, дзвонять коси,
Тутки з гніву стрепенешся,
Там заплачеш, ту всміхнешся.
А побачиш плуг, мій друже,
Скажеш: «Помагай Біг, плуже!
Помагай Біг, руки чорні,
Щоб були кріпкі й моторні,
Щоб колись на ріднім полю
Кращу виорали долю!»
Ведучий. У 1891 р. закінчив гімназію і вступив до Академії мистецтв у Відні. Через три місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського това риства «Січ», у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, разом із Ф. Колессою займався етнографічними досліджен нями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою; з ним приїжджав на літ ні канікули до Жукова, де їм позували селяни; у селі створив кілька картин на історичну тематику, серед них: «Коронація ко роля Данила»; робив рисунки для дальших праць «Козацькі бої»; малював сцени з полювань. У Відні він тужить за рідним краєм, за сільськими пейзажами. 1-ий читець.
Гори сині, ріки чисті,
Ниви рівні, колосисті,
Чи у щастю, чи в недоли
Не забуду вас ніколи.
Завтра, так само як нині,
Вдома, як і на чужині,
Рідний краю, рідні люди,
Я вас люблю все і всюди.
Ведуча. Щоб бути ближче до батьків, до України, Лепкий пе ревівся на навчання до Львівського університету. З другого курсу студіював на філологічному відділі університету; українську іс торію та літературу вивчав під керівництвом М. Грушевського, О. Огоновського, І. Шараневича; закінчив університет у 1895 р. Брав участь у львівських молодіжних товариствах «Ватра» і «Со кіл», хорі «Бонн».
Ведучий. З 1895 р. почав працювати учителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бе режанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки і позич кові каси, виголошував реферати та промови на святкових акаде міях, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Зіграв роль Петра у «Наталці Полтавці», (1898).
Ведуча. Одружившись у 1899 p., виїхав на роботу до Кра кова на посаду вчителя української мови та літератури. Після відкриття в Ягеллонському університеті (м. Краків) лекторату української мови та літератури його запросили сюди викладати ці предмети.
Ведучий. Був членом управи (заступником голови) краків ської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культу ри; ввів у традицію постійні Шевченківські академії; один із ор ганізаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М. Шашкевичу, 1. Франкові, М. Лисенку, В. Стефаникові та іншим видатним українцям. У кра ківському помешканні Лепких бували Василь Стефаник, Михайло Яцків, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук (створив портрет Б. Лепкого, 1909), Осип Курилас, Олекса Но ваківський, Кирило Трильовський, В'ячеслав Липинський, Ми хайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Федір Вовк, Михайло Жук та ін. 1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
Ведуча. Праця в університеті давала йому змогу утриму вати родину, залишаючи небагато вільного часу на літературну творчість. З огляду на все викликає подив та велика художня спадщина, яку залишив Богдан Лепкий. Він опублікував десятки поетичних і прозових збірок своїх творів (оповідання, нариси, но вели, повісті), науково-критичні праці (статті, дослідження, моно графії), підготував до друку, спорядив своїми вступними стаття ми багатотомні видання творів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Олекси Стороженка, Леоніда Глібова та інших письменників.
Ведучий. Богдан Лепкий упорядкував кілька поетичних ан тологій, співаників, читанок, переклав польською мовою «Сло во о полку Ігоревім», багато творів Т. Шевченка, В. Стефаника, М. Коцюбинського. Був одним з найактивніших діячів на ниві української літератури і культури, загалом його творчу працю високо цінували І. Франко, В. Стефаник, М. Коцюбинський та інші письменники.
Ведуча. Поезія Богдана Лепкого розмаїта за своїм змістом і художньою формою. Митець звертався до зображення картин іс торичного минулого українського народу, створив чимало гострих соціальних віршів і поем, проникливо змалював трагічні події першої світової війни, зокрема, поневіряння мирного населення, страждання батьків, матерів, малих дітей. 2-ий читець.
Біле марево, що кружляєш
Над водою низько-низько,
Чом же ти так безупинно
Б'єшся й жалібно квилиш?
Подивися, біла марево,
Як же ти мала-маленька,
Проти моря як нужденний,
Проти гулу хвиль твій крик.
О, подумай, серце моє,
Чим ти є супроти світа,
Проти горя світового
Чим є твій маленький біль?!
Ведучий. До надзвичайно великого творчого доробку Богдана Сильвестровича належать декілька поетичних творів-казок, якими захоплювалися малі читачі-школярі 30-х років не лише на захід них землях України, а й за кордоном, зокрема в Канаді і США. Із задоволенням читають ці твори і в наш час діти та дорослі.
Інсценізація уривків із казок Богдана Лепкого
Уривок із казки «Про діда, бабу і качечку кривеньку»
А рано-раненько, Пішов дід на гриби, Баба на підпеньки — Обоє раденькі.
Назбирали грибів
Дві пригорщі ще й пів,
Веселенькі.
Вертають.
Відчинили двері,
А там до вечері
Накрито, вареників повне сито,
І сметана у тарілці
І повісмо* на кужілці**
При вікні.
«Ну, скажи ти мені, — Каже баба, — є кужілка, А де ж твоя прялка-дівка, Де вона?»
Дід по хаті зазирнув,
Лиш плечима здвигнув:
«Нема!»
І післала баба діда:
«Іди, — каже, — до сусіда, f
Може, бачив, або чув,
Хто в нас був,
Хазяйнував,
Ще й кужіль пряв, —
Най скаже!»
Вертає дід:
«Ой бачив сусід,
Дівчина була,
Варила, пекла,
Та вхопила коновки,***
Та принесла води,
Гарна така, як пава,
Хоч малюй,
Хоч цілуй.
Лиш на одну ногу кулява,
Ледь, ледь». І тоді-то баба з дідом Порадились за обідом, Що буцімто підуть у ліс, А тим часом залізуть в кут, Що бачити, який то біс Ґаздує тут.
Як загадали, так і зробили
І як не раз у ліс ходили,
Так буцім й тепер ходили,
А тим часом,
Принишкли вдвійку за ріжком
І тільки все на двері: лип!
Аж двері: рип!
Виходить дівчина, як пава,
Хоч малюй,
Хоч цілуй,
Лиш на одну ніжку кулява.
Побігла до криниці
У червчатій**** спідниці,
А дід і баба в хату: шусть!
Та й до гнізда,
Глядь — їх качечки нема.
Скам'яніли,
Оніміли,
Що лиш тепера зрозуміли
Цілу річ.
Взяли гніздо та й кинули в піч...
Згоріло.
* .Повісмо — пучок оброблених конопель або льону, готовий для прядіння.
** Кужілка (кужілка) — частина прядки
у вигляді кілка, на який намотують пряжу.
*** Коновки — дерев'яні відра. **** Червчатий — яскраво-червоний.
Уривок із казки «Мишка» (Казка для малих і великих)
Раз якось вертає мишка і чує: в хаті чужим духом пахне. Знялася на задні лапки — заглядає. Перше побачила великі чер воні черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спід ниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. «Це одна з тих, із міста, — погадала собі мишка. — Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо».
А жінка говорила, мовби за труною ішла:
Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вер тати? Най би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж мати. Я вам цього, спасителько моя, вовіки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені, Боже, дай спокійно сконати, що принесу...
А господиня:
Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб незапустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не ма ємо що пити. Спитайте в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі й рідного батька продали б, а в нас нема що про давати, хоч і хотіли б.
Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори.
«Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший від життя? Але я їм!»
І в маленькій мишачій голові зродилася велика ідея. Зни щити, потрощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір.
Вона припала до дерев'яного ящика, і гризла, і гризла, і гризла. Зразу ящик, а там і гроші. Працювала цілу ніч. В днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж не було що гризти.
Уривок із казки «Казка про Ксеню і дванадцять місяців»
Йде в гори Ксеня. Сніг і сніг.
Стежок не видко, ні доріг,
Леди в ярах, а по верхах
Так вітер виє, що аж страх.

Йде в гори Ксеня. Йде і йде,
А ф'ялок не знайде ніде.
Бо поки світа, то, мабуть,
Вони в зимі не зацвітуть.

Йде в гори Ксеня. В серцю жах
, У грудях лід, свічки в очах;
Не чує рук, не чує ніг,
Мороз її вже переміг.

Аж тут нараз... ах, що це? Сон?
Чи світло ясне б'є з вікон?
Чи ватру ставлять легіні,
Що наверху такі вогні.

І Ксеня не іде, — біжить.
Прибігла, стала і глядить:
А там — дванадцять каменів,
На них дванадцятьох мужів.

Трьох газдів сивих і старих,
І трьох ще старших коло них,
Трьох в повні сил, останні три
Буйні і гарні, як вірли.

Між ними ватра, — ясний жар,
Немов пожар б'є аж до хмар,
Багрою крию всіх від ніг
До голови й кривавить сніг.

А ґазди так сидять, як мур;
Не ворухнуться, ні мур-мур,
В горючу ватру вперли зір,
Мов привиди, мов духи гір.
Булаву найстарший із них
Тримає у руках кріпких;
На бровах в нього бурульки,
Волосся — ледяні шпильки.

Це місяць січень. А отсі
Круг нього — інші місяці.
Думають думу: як би їм
Пускати дощ, тримати грім,

Як завертати від левад
По довгих спеках зимний град,
Як не пускать його до нив,
Щоб людям шкоди не вчинив.

А Ксеня як туди прийшла,
То до землі мов приросла,
Аж січень голову підняв.
Зірвався з місця і почав:

— Ти по що від людей з села
В столицю нашую прийшла?
Не місце тут таким, як ти!
Чого шукаєш? Говори!

Сказав. Мов грім перегримів.
Знов на камені присів.
А Ксеня каже:
Із села
До вас по ф'ялки я прийшла.

Розреготався сивий дід:
Який дурний цей людський рід!
Не бачить, що тепер зима
І що квіток ніде нема...

Квіток нема, я знаю це,
Та мачуха мене жене,
Ще й грозить, що потне в кавалки,
Як я не принесу їй ф'ялків.

О, ви не знаєте, яка
Вона невблаганна, лиха!
Не серце має, тільки камінь, —
Вона і вам зробила б амінь...
Ах, що ти кажеш! Ха, ха, ха!

Ну, та коли ж така лиха
Та мачуха, то брате Маю,
Сідай отут, де я сідаю.
Підняв булаву місяць май,

І зашумів зелений гай,
Заграв потік, стопився сніг,
Зазеленів кругом моріг.
А на зеленім моріжку,

Під корчиком у холодку
Такі фіалки зацвіли,
Пахучі, сині, тільки рви!
Ну, дівко! — каже місяць Май.

— Нарви собі й назад вертай!
А мачусі скажи від нас,
Що на квітки тепер не час.
На все в житті своя пора:

Ти молода, вона стара,
Тобі лиш жити, їй думать,
Як з богом душу поєднать.

Скажи ти їй, що зависть — гріх,
Бо Господь обділив усіх:
Кому краса, кому добро,
Для кожного щоб щось було!

Вклонилась Ксеня місяцям:
Великеє спасибі вам
За вашу ласку! — і пішла
З верхів високих до села.

Ведучий. Богдан Лепкий завжди хотів бачити молоде поко ління фізично здоровим, духовно багатим, національно свідомим. Він розумів душу дитини, яка відкриває для себе світ, прагнув допомогти їй пізнати, що таке добро, правда і справедливість, на магався прищепити своїм юним читачам пошану до праці, повагу до людей, якої б нації вони не були, виростити в їхніх душах почуття любові до України.
Ведуча. Любіть, шануйте, оберігайте свій рідний край, укра¬їнський народ, свою рідну мову, як це робив Богдан Сильвестро-вич Лепкий.
Читець.
Де взяти слів в буденній нашій мові,
Щоби безсмертне щастя змалювати?
Найкращі мисли б'ються так у слові,
Як птаха в клітці... Вийди вечором з хати
І глянь на небо... Зорі, се чудові
Слова, лиш треба вміти їх читати,
І треба з небом бути на розмові,
Щоб змалювати щастя в людській мові.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали