УРОК ПАМ'ЯТІ
Тема. "Народе мій, до тебе я ще верну..." (за поезією Василя Стуса).
Мета: ознайомити учнів із постаттю В.Стуса, його життям і творчістю; викликати інтерес до особи справжнього сина народу, незламного борця за волю України, за правду і справедливість; удосконалювати навички виразного читання віршів; формувати у школярів стійку громадянську позицію.
Обладнання. Виставка творів В.Стуса, матеріалів про нього; портрет поета, обрамлений вишитим рушником, прикрашений кетягами калини; архівні фотографії; свічки.
Ще й до жнив не дожив, . зелен-житанежав, ані недолюбив. І не жив. І не жаль.
В.Стус
Хід уроку
I. Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово вчителя.
Дорогі друзі! Сьогоднішній урок присвячено Василеві Стусу, його творчості, його подвижному життю, його пам'яті. "Верни до мене, пам'яте моя!" — писав поет. І сьогодні ми почуємо слова митця, його думки, крик його зболеної, але нескореної душі.
...Ми ще повернемось, обов'язково повернемось, бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні. Цими словами В. Стуса розпочнемо наш урок, і хай він стане уроком совісті, уроком пам'яті для всіх нас на довгі роки. (До портрета В. Стуса підходять Друг, Ворог і Поет.)
II. Актуалізація опорних знань учнів.
Друг. "Високий, худорлявий, трішки сутулуватий молодий чоловік у темному піджаці і картатій сорочці привертав увагу кожного, хто на нього позирнув би, бо виділявся і в натовпі гострим допитливим поглядом карих очей, широким розкриллям темних брів і впертим, крутим підборіддям людини з міцною волею. Складки, що вляглися з кутиків губ униз, свідчили про пережите, переболене і про настирний пошук — завжди. Такі очі, як у Василя Стуса, не бувають у звичайних людей. Така постава голови, такий погляд, така абсолютна впевненість у вищій правоті істини, і фанатична готовність служити саме Істині, Добру і Красі. До кінця... Друзі любили Василя".
Ворог. А вороги боялися Стуса. Боялися його слова, погляду, усієї його спрямованої проти Зла особистості. "Та це ж бандит, ваш Стус! Ви на нього лише погляньте! Як він дивиться! Як він на нас дивиться, як він на світ дивиться! Та він же ладен вбити усіх нас!.. Що він там із себе корчить героя! Та ми його скрутимо, не таких крутили!" Поет.
Коли твій вистражданий злочин,
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай ь часи обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,
Відступництва, і зрад, і змов, —
Той чорний суд тобі ні по чім
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.
І будуть глузи, глум, погорда —
Тобі найкраща нагорода —
І ти проби й гарт готов.
Ти крізь Мордовії й Сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов. (Звучить мелодія пісні "Повіяв вітер степовий". Учениця у вишиванці запалює свічку.)
III. Засвоєння нових знань.
Учитель. Як же починалася життєва дорога поета? Зовнішня канва життя Василя Стуса нехитра і вкладається у кілька визначених дат. Народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області у родині селянина. Дитинство і юність минули на Донбасі — зросійщеному і збюрократизованому.
Стус. "Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати... Найбільший слід на душі — од маминої колискової "Ой люлі-люлі, моя дитино". Шевченко над колискою — це не забувається".
Учитель. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького педінституту у кінці 50-х учителював, "стужілий за справжньою (не донецькою) Україною", як сам писав у передмові "Двоє слів читачеві", на Кіровоградщині, поблизу Гайворона, потім — служба в армії.
Стус. "Там витеплів душею, звільнився від студентського схимництва. Армія — прискорила. Почувся мужчиною. Вірші, звичайно, майже не писалися, оскільки на плечах — погони."
Учитель. Післяармійський період він вважав часом поезії, творчої реалізації своїх мрій, надій і планів. Здавалося, відкрилися неозорі дороги, далекі та світлі шляхи. Стус бачив, хоча й не зізнавався в тому навіть самому собі — щоб не наврочити, не сполохати долю, — своє літературне покликання. Можливо, літературного критика, історика літератури, перекладача... А тим часом, у 1961-1963 роках, учителював у Горлівці, з березня 1963 року працював літературним редактором газети "Социали¬стический Донбасе", цього ж року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР за спеціальністю "теорія літератури". До речі, тема його дисертації: "Джерела емоційності твору (на матеріалі сучасної прози)". І весь час писав. Писав багато, особливо вірші, але друкувався зрідка, бо, вочевидь, побоювався критики, а, головне, спрацьовувала висока самовимогливість. Бо вже навіть тоді, коли склалася збірка власних поезій, коли "Дніпро", "Вітчизна" і "Літературна Україна" подали перші добірки його оригінальних віршів, досить вправних перекладів і літературно-критичних статей, навіть тоді Стус не наважився назвати себе поетом.
Стус. "Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них — як на мене — путящі. І думка така: поет повинен бути людиною... А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі".
Учитель. У цих словах, мабуть, і розкрито головну причину того, що В.Стус став поетом. Його творчий доробок значний і навдивовижу цільний. І весь присвячений Україні, рідному народові, які займали так багато місця у душі поета, що його майже не залишалося для інших тем. Які поезії В.Стуса вам найбільше запам'яталися? Чому? Учні читають ранні вірші поета: "Сто років, як сконала Січ" (датований червнем 1963 року), "Не можу я без посмішки Івана" (5-6 грудня 1965 року) та інші, висловлюють свої думки і враження. Наприклад, у вірші "Присмеркові сутінки опали", написаному в жовтні 1968 року, чуємо:
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену,
Хай життя — одне стернисте поле,
але перейти — не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
Хай на ліктях, поповзом — дарма,
душу хай обшмугляю об камінь —
все одно милішої нема
за оцю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза. В.Стус бачив, як ширшала прірва між тим, що говорила офіційна пропаганда, і тим, що відбувалося у суспільстві насправді.
Учитель. Такий Стус 60-х років. Років, драматичних для нашої історії, бо, дійсно, все більше і більше увиразнювалася невідповідність між реальним плином подій та їх громадсько-політичною оцінкою. Цю невідповідність відчував Василь Стус, тому така трагічна, тужлива інтонація його тогочасної творчості. Стус.
Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі. Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота.
Очужілий
в своєму тілі. І кавалок болю,
І, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Учитель. Така певна роздвоєність В. Стуса не могла тривати довго. 4 вересня 1965 року громадськість побачила справжнього поета, коли у київському кінотеатрі "Україна" після перегляду фільму "Тіні забутих предків" він виступив з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України. Реакція офіційних органів була миттєвою. 15 вересня в Інституті літератури з'явився наказ: "За систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закіаду аспіранта другого року навчання Стуса Василя Семеновича з 20-го вересня ц.р. відчислити з аспірантури інституту". Що далі? Прощавайте, мрії. Стуса поглинула суцільна лавина невдач. Влаштувався кочегаром — звільнили, працював в історичному архіві — і звідти, м'яко кажучи, попросили, пішов на роботу в метро — і там побоялися тримати. Не допомогли ні Спілка письменників, ні ЦК ЛКСМУ, куди звертався, ні інші організації.
Стус. "У душу заходив розпач. Почалося ускладнення хвороби, втрата змоги друкуватися була для мене нестерпною, офіційні особи, що відмовлялися розмовляти зі мною, коли я йшов до них на прийом, тільки посилили відчуття розпачу, зневіри і нестерпно болючої гіркоти".
Учитель. Біль, образа, зневіра, розпач накопичувалися, вимагали ліків, виривалися з душі — то переходили в німий крик, то в бунт на людях, а найчастіше виплескувалися на самоті поетичними рядками. Стус.
Отак живу: як мавпа серед мавп,
Чолом прогрішним із тавром затури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб. Учитель. Ці рядки з'явилися драматичного 1968 року, особливо важкого для В. Стуса. Не вдалося видати першу книжку "Зимові дерева". Дружина — у тубдиспансері, малий син дістав після грипу ускладнення на легені. Василь везе хвору дитину в Донецьк до батьків. А там також недуги: 80-річний батько після крупозного запалення легенів захворів на грип. Але діватися нікуди — залишив хлопчика, а сам, з високою температурою, вирушає до Києва, бо ж там страждає дружина.
Стус. "І ні копійки грошей, борги, хвора сім'я і жодної перспективи попереду".
Учитель. Розпач затис поета в немилосердних лещатах. Не дивно, що знервований і знесилений безперспективністю свого життя, Василь Стус вдається до крайніх заходів. Після довгих роздумів поет наважився на самовидання своєї лірики. Він передрукував на машинці вірші, упорядкував у збірочку і кілька її примірників подарував своїм знайомим. Один із примірників потрапив за кордон і там вийшов окремою книжечкою. Крім того, Стус почав писати різні заяви, вимагати справедливості бодай для інших, які також зазнали ударів лихої долі й потребували підтримки, які, як і він, відчули, що таке беззахисність і безпорадність перед режимом. А ІЗ січня 1972 року Василя Стуса, як і Є. Сверстюка, І. Світличного, Ірину та Ігоря Калинців, було заарештовано за антирадянську діяльність.
Стус.
Вже цілий місяць обживаю хату, що, мабуть, і навикнути пора. Стілець і ліжко, вільних три квадрати, в віконці фати, а в кутку — нара...
Учитель. 7 вересня 1972 року судова колегія у кримінальних справах Київського обласного суду оголосила вирок Василеві Стусу — "позбавити волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму строком на 5 років із засланням на 3 роки".
(Учні читають вірші "Гора за горою ", "На схід,.. ", "На однакові квадрати ", "Яка нестерпна рідна чужина ", "На колимськім морозі калина "тощо, в яких йдеться про думки і переживання поета у засланні.)
Учитель. Лише у 1979 році В. Стус повернувся до Києва після ув'язнення в Мордовії і колимського заслання. А 2 жовтня 1980 року — другий арешт, другий вирок і засудження на 15 років (10 — позбавлення волі і 5 — заслання). Вирок страшний, трагічний і несправедливий. Постає питання: невже ніхто не захистив В. Стуса, не заступився за нього?
Учні згадують лист до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінських угод, на захист В. Стуса, з яким звернувся видатний учений-ядерник, академік А. Сахаров у жовтні 1980 року, зачи¬тують уривки з нього: "Учасникам Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод, головам держав-учасників Гельсінського Акту. 1980 рік позначився в нашій країні багатьма несправедливими вироками і переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному фоні вирок українському поетові В.Стусові вирізняється своєю нелюдяністю. Стус засуджений на 10 років табору особливого режиму і 5 років заслання нібито за антирадянську агітацію і пропаганду з метою підриву і по¬слаблення радянського суспільного і державного ладу... Вирок Стусові — сором радянській репресивній системі. Стус — поет. Невже країна, в якій вже загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети, потребує нової жертви, нового сорому? Я закликаю колег Василя Стуса — поетів і письменників в усьому світі, моїх колег-учених, Міжнародну Амністію, всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса... Вирок Стусові повинен бути скасований, як і вирок усім учасникам ненасильницького правозахисного руху.
Андрій Сахаров
12 жовтня 1980року, м. Горький."
Учитель. Стус мав звільнитися восени 1995 року. А в ніч з 3 на 4 вересня
1985 року під час сухої голодовки Василя Стуса не стало. Що було
справжньою причиною смерті? Якими були останні дні життя
українського поета?
(Учениця наводить факти зі спогадів Євгена Сверстюка "Загадка смерті Василя Стуса ", коментує їх.)
Учитель. Чи передчував поет свою смерть? Чи знав, що повернутися на Україну йому не судилося?
Учні декламують вірші "О Боже мій, така мені печаль", "Як хочеться — вмерти!", "Ще вруняться горді Славутові. кручі", зачитують слова з листа Олега Орача до Василя Стуса від 5 березня 1973 року: "Мабуть, тебе вистачить не надовго, але ти встигнеш зробити за три життя. Я певен того, як певен і того, що, зустрічаючись з тобою, дотикався завше до чогось чистого і талановитого".
Учитель. Василь Стус назвав свою останню збірку поезій "Палімп-сести" — словом, що означає "напис на рукописі, з якого стерто попередній текст". Так і Стус прагнув очистити історію, поезію, власну душу від нашарувань неправди, фальші, нещирості і відновити текст первісний — істину. Та робив він це тоді, коли на той фальшивий образ було накладено надто багато фарби, і заплатив за цю роботу життям. Стус.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Учитель. Він повернувся 19 листопада 1989 року, коли тисячі киян
і посланців з усіх куточків України провели в останню дорогу Василя
Стуса, Юрія Литвина, вчителя-філософа Олексу Тихого, останки яких
привезли з Пермських таборів і поховали на Байковому кладовищі. Борці-патріоти лягли в рідну землю, щоб хоч цим трагічно запізнілим поверненням на Батьківщину пригасити на якусь мить журбу рідних та друзів, розбудити нашу громадянську совість і відкрити весь жах ганебних компромісів та неминучість гіркого каяття.
Вже після смерті поета в Україні з'явилися його книги "Дорога болю" (1990), "Під тягарем хреста" (1991), "Вікна в позапростір" (1992). Тоді ж знято фільм "Василь Стус. Тернова дорога". Після смерті йому присуджено Державну премію України в галузі літератури. Вже після смерті...
(Звучить мелодія пісні "Повіяв вітер степовий ".) Стус. (На фоні музики.)
Верни до мене, пам'яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов'я
в гаю нічному. Пам'яте, верни
із чебрецю, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої, червонобокі, виснуть сни.
Нехай Дніпра уроча течія
бодай у сні у маячні струмує,
і я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя.
IV. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок. Заключне
слово вчителя.
V. Домашнє завдання.
Написати творчу роботу на тему: "Мої роздуми над поезією В. Стуса". * Матеріал для вчителя можуть використовувати також учні при підготовці повідомлень.
О.М. Грабовська