План конспект УРОК-БЕСІДА Тема. "Пригадай собі голос матері, як хочеш почути совість" (Д. Павличко).
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 4-02-2013, 08:41
УРОК-БЕСІДА
Тема. "Пригадай собі голос матері, як хочеш почути совість" (Д. Павличко).
(Урок-бесіда з позакласного читання. В. Марченко. "Лист до матері
з неволі".) Мета: розкрити життєвий подвиг журналіста-правозахисника В. Марченка;
на прикладі його життя формувати в учнів кращі людські якості:
принциповість, почуття власної гідності, турботливість про рідних,
людяність, стійкість.
Обладнання. Тексти листів, портрет В. Марченка, фотомонтаж, записи класичної музики, виставка книг шістдесятників. (На дошці записано тему уроку, план, епіграф.) Словничок.
Епістолографія — листування приватного характеру, що в крайних своїх зразках має історико-культурне значення.
План
1. "Йому завжди зоріла Україна кровинкою на кінчику пера."
П. Сорока
2. "Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю."
В. Стус
3. "Моя духовна стійкість — це залога
І мого дому, й роду, і добра" (І. Гнатюк).
4. "Зойкнула мати, ковтнувши ридання, Душа моя зойкнула на прощання" (І. Драч).
5. "Скоріше б на мою Вкраїну до милих лук, гаїв, дібров, Вона для мене і дружина,
І наречена, і любов!" (О. Герман).
6. "Веди мене, дорого правоти,
Як не мені, дай іншому дійти
На тихі зорі і на ясні води" (Д. Павличко).
7. "Вклонімось матері у ноги
За всі турботи і жалі" (М. Сингаївський).
Яка святиня — мамина любов...
М. Луків
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів. Вступне слово вчителя.
Дорогі друзі! Наша українська історія — це терниста дорога мучеників, що своїм життям утверджували високе право називатися Людьми, Патріотами, Українцями. Алла Горська, Семен Глузман, Василь Стус, Іван Світличний, Левко Лук'яненко і В'ячеслав Чорновіл, Микола Горбаль та Євген Сверстюк — це лише кілька імен тих, хто у 60—80-х кинув виклик радянському тоталітарному режиму. Серед них був молодий журналіст, перекладач Валерій Марченко. У моїх руках книга, яка вийшла тиражем усього 5 тисяч примірників. Це, мабуть, єдина в епістолярному жанрі свого роду художньо-публіцистична і документальна, жива пам'ятка про неможливість і водночас можливість зберегти в умовах тоталітарної радянської системи собори людських душ. Більше того — здатність підняти собор суверенної людської душі до незбагненних висот — через Голгофу. Це — книга про Сина і Матір, що вистояли у страшному герці з безжалісною системою, бо керувала їхніми вчинками велика любов.
II. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети і завдань
уроку.
Сьогодні ми поговоримо про те, що допомогло правозахиснику Валерію Марченку залишитися самим собою, не схибити, не зректися своїх переконань. Настройте душі свої, відчуйте кожен подих його серця.
Йому завжди зоріла Україна
Кровинкою на кінчику пера,
Він лиш тоді згинав свої коліна,
Як припадав устами до Дніпра.
Він крила мав, щоб до небес злітати
І молоді, як провесінь, літа,
Він мав покару — так перо тримати,
Як цвях з руки розпнутого Христа.
77. Сорока Цю поезію наш земляк П. Сорока присвятив В. Івасюку, композиторові із трагічною долею, але, думаю, ми з повним правом можемо адресувати її мужньому В. Марченку.
III. Засвоєння нових знань.
Бесіда.
1. Що ви дізналися про Валерія Марченка, прочитавши книгу?
2. З якого він роду?
3. За що його було засуджено вперше? (Відповідь учнів.)
Вчитель. Кримінальна справа за № 60 була розпочата 25.06.1973 року проти В. Марченка, який народився в Києві 16.09.1947 року, неодруженого, з вищою освітою, працював у відділі зарубіжних літератур газети "Літературна Україна."
Мати (учениця) розповідає. 1973 рік закінчився. В нашу сім'ю кинули бомбу. Бігала, просила, канючила, повзала, голосила... Вірила, бо звикла вірити людям. Адже живу у державі, є її громадянином, у ній діють закони, є права, чітко визначені в Конституції...
А суд готували. Накрутили шість томів люб'язні слідчі. Розправу вчинили над хворим Валеркою, щоб жаху нагнати на літераторів, на "письменничків" (як висловлювався співробітник КДБ). Горе велике... А духом не занепала...
Вчитель читає вирок (мовою оригіналу). Руководствуясь ст. 323 УПК УССР, судебная коллегия приговорила Марченко Валерия Вениаминовича по ч. 1 ст. 62 УК УССР к 6 годам лишения свободы в исправительно-трудовой колонии строгого режима и к 2 (двум) годам ссылки.
Учень у ролі Валерія Марченка читає. "Мамусю, добрий день! . Добридень, Мар'янко й тату! Вітаю вас аж із Західного Уралу — Пермської тюрми. Це вже кінцевий пункт пересилки, наступна й остаточна зупинка буде в таборі... Це дні, які можна порівняти з роками, бо бачив і пізнав стільки всього різного, що ні в казці сказати, ні пером описати Данте колись блукав по пеклу, звідки виніс масу вражень, лишившись сам неушкодженим. Чимось нагадують його мандрівку і мої поневіряння."
10.03.1974 р.
(Звучить під музику вірш В. Стуса "Весь обшир мій 4 на 4...")
Учні зачитують листи.
З листа від 23.04.1974 р. "Мамочко, цілую тебе!... Отримав від тебе безліч листів, і всі мені любі, і всі охоче перечитую. Просто терзаюсь зараз за твої переживання. Я знав, що завдам тобі стільки болю. Чим і як нині можу заспокоювати тебе і себе?... Я знаю, як тяжко тобі знати, що я в біді. Але й мені надзвичайно нелегко чути, що ти так мордуєшся. Пам'ятаєш, у царя Нагана Мудрого був на руці перстень із написом "І це мине". Я дбатиму, щоб це все минуло з якнайменшими втратами для мене..."
З листа від 22.07.1974 р. "Рідна мамочко! Скільки я про тебе думав за цей час! Повір — без твоєї присутності не було жодного дня. Тюрма і табір не ті місця, де повинно б згадуватися ім'я моєї матері. Але нам призначено пройти і це випробування. Я часто бачив сни з тобою, дуже хотів поділитися враженнями від творів Достоєвського, Хемінгуея, ну й, звісно, після того, як надсадно вимагалось: розкажи все, розкайся. Це найжахливіще: бачити, як глумляться над найріднішим тобі і не могти нічого вдіяти. ...Я бачив очиці садиста, що впивається власною жорстокістю, що топче твою гідність із всілякими гарними словами про обов'язок, закон...
... Хоча тебе не було поруч, я ніколи не залишався сам на сам з бідою. Біоструми чи якісь інші сили давали відчути: там мамуся, там ті, хто найбільше хвилюється за мене. Це допомагало й розслабляло..."
Мати (учениця у ролі матері) читає. "Мій син у вихорі сміття... Що вже довелося наслухатися і набачитися моєму сину. Та раду давав. Знаходив засоби боронити себе. Утверджуючи з перших днів за собою статус політв'язня, домагався, коли потрібно, ізоляції від покидьків, рецидивістів, заявами боронився від знахабнілих, поза правами і обов'язками, конвоїрів. Моральні затрати були в цьому не дуже відчутні, а^ от як витримали хворі нирки — одному Богові відомо, бо на те була Його воля".
Із листа від 1.02.1975р. (читає учень у ролі Валерія Марченка).
"Мамочко! Якось я подумав, що з моїх знайомих ніхто не мав такої матері. Хлопці в один голос визнавали, у Валери мати — клас... Здається мені, наші взаємини — оптимальний варіант для батьків та дітей. Бачу тепер, як повага та любов до тебе облагороджували. Я просто не міг бути з тобою поганим... Таки пощастило мені на неньку-нестареньку".
Бесіда.
1. Яким постає перед вами В.Марченко із листів до матері?
2. Що вразило вас у листах, захопило, викликало роздуми?
3. Знайдіть його думки про смисл життя.
4. Що допомагало вистояти і зберегти незаплямованою душу?
5. Поділіться своїми роздумами над листами Валерія Марченка. (Відповіді учнів на запитання підтверджуються уривками з листів та
статей журналіста.)
(Звучать уривки з листів.)
З листа від 9.03.1975 р. "Такий гарний світ. Хлопці кажуть, що я великий життєлюб. Таки трохи є... Зачитався Біблією — кладезь мудрості. Як багато ще не знаю з основи основ, без чого не обійтися освіченій людині. Але дарма — поступово надолужу".
З листа 10.07.1975 р. "... Мамочко люба! ...оглядаючись на своє генеалогічне древо, гадаю: та левова пайка, що я маю позитивного, припадає на твій бік... А зараз потрібно лише зберегти в собі оте добро. Як казав Чехов, я по краплині вичавлював з себе раба... Виявляється ж, є на світі так званий великий рахунок, за яким людина порядна й мусить вимірювати себе... Знаєш, коли бачиш, що людиною можна залишатися за будь-яких обставин, це вражає..."
З листа від 31.12.1975 р. "..Хто слідкує за покликом сумління — перемагає, бо є Людиною. Та на це потрібно величезну силу духу. Дивовижна річ — відданість. Щастя зустріти людину, яка здатна на це, і народитись від такої людини — теж щастя... Друге вже даровано мені життям, а перше сподіваюсь сам віднайти..."
Вчитель. У вересні 1977року Валерія привезли з Пермського табору до КДБ УРСР (Київ, вул. Володимирська, 33) для "перевиховання". Мати просила написати заяву-каяття.
(Учень-Марченко зачитує лист від 20.10.1977 р. (Журнал "Дивослово",
№ 9, 1999 р.).) *
Мати (учениця) розповідає. Шестимісячне безрезультатне пере¬виховання завершилося п'ятитижневим етапом до установи ВС 389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської обл., під час якого Валерій захворів на запалення легенів, ускладнилася хвороба нирок. Та тепер уже на заяви і скарги ніхто не зважав. Його примушували виходити на роботу, поки не знепритомнів. Тоді у дистрофічному стані госпіталізували і з плеври викачали 1,5 літра рідини. На побаченні у липні 1975 року був украй виснажений і сказав мені: "Перст Божої Матері у мене на чолі. Вона мене врятувала".
(Лист до сина звучить під музику.)
З вітальної листівки від 7.02.1978 р. "Люба матусю! Ти — мій безцінний скарб. Світло, що розсіює гнітючу темноту, матерія добра, яку викликаю в уяві завжди, коли мені сумно чи боляче. Відчувати твої страждання (а я відчуваю їх, навіть якби ти надсилала чистий папір) і бути неспроможним нічим зарадити — "синівський тягар не з найлегших. Але я вірю в нашу тріумфальну зустріч."
З листа від 21.06.1978 р. "Читаю у "Всесвіті" номер 6 цікавий роман "Сервантес". Декілька розділів про його ув'язнення в турків. Я, коли читав, переживав за нього і разом з ним. У тексті згадую прекрасну фразу з "Дон Кіхота": "Свобода — це єдине, за що можна і треба віддати життя."
"Ох, ці вартості, їх здатен виміряти лише позбувшись. Як рвався Сервантес із своєї тюрми! Цікаво описує автор чинники, які спонукали цього зовсім не найдужчого чоловіка вірити і діяти до остану, а коли приходила хвилина смерті, не здригнувшись, зустрічати її. Я читав і думав, що все це бачив на власні очі. І вітальність, і жертовність, і зневагу до небезпеки — риси справжнього чоловіка у справжніх чоловіків".
З листа від 25.12.1978 р. "Рідна мамо! Пишу тобі го докори, то доручення, то регочуся, то журюся. І, далебі, забуваю, що тобі також потрібні моя підтримка, моя увага. Але це так важко тут, майже те саме, що виделкою й ножем їсти кашу. Ти знаєш, що я тебе люблю і як я тебе шаную. Тому не часті згадки про ці почуття зовсім не означають, що вони кудись зникли. Я — все той самий люблячий син, чия мама — краща з матерів, яких я будь-коли знав."
Учитель. Що ж допомагало юнакові вистояти?
Глибока віра у Бога і почуття власної гідності!
З листа до Євгена Сверстюка- від 8.03.1983 р. "...Співаючи з усіма "Вірую", я збагнув, що це воно й є спілкування з Богом. Розшарпуваний пристрастями, втомлений щоденними турботами, приходиш до храму, аби підвести підсумок пережитому протягом тижня. ...Жити правильно, праведно можна, тільки спираючись ка християнське віровчення. Самого інтелекту, щоб бути непомильному, замало. Почуття розумом не перемагають, на них потрібні віжки релігії..."
Бесіда.
1. Що довелося зазнати В. Марченку на волі?
2. За що його судили вдруге? Останнє слово на суді.
(Учень у ролі В.Марченка виголошує останнє слово иа суді (кн. "Листи до матері з неволі".)
Учитель. У судовому процесі В.Марченко брав активну, навіть ведучу роль, ставлячи питання свідкам, судді та адвокатові, нагадував секретарці, щоб записувала все. Він розвінчував підступність, брехню та демагогію. Протягом судового засідання почував себе погано, з'явилися ниркові коліки, боліла голова. Стояти міг, лише спираючись на бар'єр, просив у охоронців пити. На запитання судці — що хоче від суду, В.Марченко висловився: "Та вже давайте ваші 15 років!"
Слідство — 3 місяці, суд — 1 день. Особливо небезпечний державний рецидивіст отримав 10 років табору особливого режиму та 5 років заслання. Дівчата прорвалися в зал, кинули Валерію червоні гвоздики. Учениця читає.
Господи!
Яке коротке скупе життя,
самі надії.
Але Ти відкрив йому дорогу честі
і судив полягти на цій дорозі,
тож у короткім скупім житті
він не був бездольним.
(Є. Сверстюк)
Учитель. "Вони не простили йому вірності живим хвилинам, живим почуттям, живим і чистим очам. Більше вже листування не було. Більше життя не було: вони його добивали на задушливих літніх етапах, де за поїздом невідступно їздила мати і волала до німої стіни". (Звучить пісня "Страждальна мати ".) Учитель.
Не відбувши і року,
як у дивному сні,
Він вернувся в цинковій труні.
У високому небі
голубіло, як стишене слово,
Свято Покрови.
А земля тепла, рідна,
пересиливши холод і вітер,
принесла йому квіти.
(Є. Сверстюк) Учениця запалює свічку перед портретом і кладе кетяг калини. Учитель.
Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих # По соловках, сибірах, магаданах...
(В. Стус)
IV. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок учнів.
V. Домашнє завдання.
Написати лист-подяку матері.
М.А. Нова
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали