УРОК-РОЗДУМ
Тема. "Усе вмісти в собі: і природу, і думи вільного народу, і запах рідної землі" (за поемою Миколи Вороного "Євшан-зілля").
Мета: ознайомити учнів з біографією М. Вороного, письменника, чия творчість замовчувалась за часів тоталітарного режиму; розкрити ідейно-художній зміст поеми "Євшан-зілля"; виховувати в дітей почуття патріотизму .
Обладнання. Портрет М.Вороного, запис пісень про рідний край, ілюстрації "Рослини — символи України"; зілля полину, розмаїття трав.
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів.
Довго-довго, цілі століття, український народ і його Муза терпіли муки, бо невільно їм було жити, мислити, творити.
Українська література — це і є той жертовник, на який принесли свої серця і свої життя кращі сини і дочки України.
Серед них — і Микола Вороний. Поет, якому судилася трагічна доля, а потім — безсмертя.
Він був поетом, драматургом, істориком і навіть актором. Його життєвий шлях бере свій початок з Харкова, на околицях якого пройшло дитинство митця.
Був високоосвіченою людиною — здобув добру на той час освіту: спочатку закінчив реальне училише у Харкові, а потім навчався у Віденському та Львівському університетах. Приятелював з Іваном Франком, разом із ним редагував журнал "Життя і слово". Чотири роки працював у трупі М. Кропивницького, викладав у Львівській консерваторії, заснував у Львові драматичну школу. Писав вірші. На початку буремного століття вийшло дві прекрасні збірки — "У сяйві мрій" і "Ліричні поезії". Творив нашу національну культуру і безмежно, по-синівськи любив Україну.
За Україну! З огнем завзяття Рушаймо, браття, Всі вперед. Так писав поет Микола Вороний, не відаючи, що за свої щирі почуття заплатить життям. А вже надходили горезвісні 30-і роки. Один за одним з клеймом "ворог народу" йшли у вічність вірні сини України. Десь на Соловках у тюрмі загинув його син Марко Вороний, молодий поет. А в травні 1938 року був розстріляний і сам Микола Кіндратович Вороний. Роздумуючи над трагічною долею поета, вірного сина свого часу і народу, згадаємо слова М. Рильського:
Миколо! Це ж перед Тобою, У Тебе вкрадений Євшан.
І тільки через роки прийшли до поета визнання і слава — Миколі Вороному судилося безсмертя. А нам залишилися його прекрасні твори, серед яких — поема "Євшан-зілля".
II. Мотивація навчальної діяльності.
Запис у зошитах теми і плану викладу матеріалу.
План.
1. Історична та літописна основи поеми.
2. Роль епіграфа у творі.
3. Особливості побудови поеми.
4. Ідейно-художній аналіз.
5. Значення художніх деталей.
III. Засвоєння нових знань.
1. Слово — "історику". (Учень робить повідомлення про історичну та літописну основу поеми.)
2. Виразне читання поеми "Євшан-зілля".
3. Слово — "теоретику". (Ученьрозкриває друге і третє питання плану.)
Робота над змістом твору.
1. Чому ханський син чужий край і чужі звичаї став "за рідні уживати"?
2. Знайдіть рядки у поемі, в яких говориться про муки осиротілого батька.
3. Яке рішення приймає хан?
4. Чому саме гудця, тобто співця, посилає він до сина?
5. "Вслухайтесь" у пісні гудця. Як звучить пісня про рідний край? А як звучить материнська колискова?
6. Чому ханський син не зреагував на жодну з цих пісень?
7. Як ви поясните бурхливу реакцію юнака на запах євшан-зілля? Які картини постали перед ним у цей момент? Прочитайте ці рядки.
8. Які слова вигукнув юнак? Чи можна вважати їх ідеєю твору? (Записати ці слова у зошити.)
TV. Закріплення знань, умінь і навичок.
Бесіда про роль художньої деталі у літературному творі.
Учень-"теоретик" дає визначення художньої деталі (за словником літературознавчих термінів). Учні записують його в зошити.
Учителька пропонує учням охарактеризувати запах полину (стебельця цієї рослини — на кожній парті).
— Чому запах полину такий терпкий, сильний і задушливий?
— Символом чого він є?
— Чому полин став однією з рослин-символів України?
— Які ще художні засоби використано у творі?
— Перечитайте епіграф. До кого звернені слова?
Бесіда про рослини-сймволи України. (На партах лежать гілочки верби, кетяги калини, стебельця полину і м 'яти.)
— Які ше рослини-сймволи України ви можете назвати? (Бесіда про
вербу, калину, м'яту, барвінок, чорнобривці...)
— Які картини з дитинства постають у вашій уяві, коли ви розглядаєте ці рослини або відчуваєте їхній запах?
V. Підсумок уроку. Оцінювання відповідей учнів.
VI. Домашнє завдання.
Написати твір-роздум на одну із запропонованих тем (на ілюстрованому плакаті — теми творів).
1. Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю.
2. Пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край вікна.
3. Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..
(За поемою М. Вороного "Євшан-зілля ".)
VII. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок.
По-різному складається доля кожного з нас. Та куди б не повела
життєва дорога, пам'ятайте, що у вас є рідна домівка, батьківська хата і мамина пісня. Є свій край, що зветься Україною. Є рідна земля, яка так ніжно пахне сінокосами і достиглим колосом, м'ятою і чебрецем, барвінком і чорнобривцями. Від людської кривди гірчить вона полин-травою.
Повертайтеся з будь-яких доріг до свого краю. Завжди пам'ятайте слова М.Вороного:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати...
P.P. Матуш
УРОК-РЕКВІЄМ
Тема. Література рідного краю. "Істина — це те, що творить людину" (за повістю Б. Харчука "Вишневі ночі")
Мета: ознайомити учнів зі змістом та ідейною спрямованістю повісті Б. Харчука "Вишневі ночі"; показати духовну силу, красу, особливий ліризм головних героїв Олени Мартинюк та В'ячеслава Денисенка, розкрити згубний вплив радянського диктаторства на долю нації і людини, його приреченість і безсилля перед очисною силою справжньої любові до рідної землі і людини; допомогти осягнути найвищу сутність нашої духовності і необхідність боротьби за неї.
Обладнання. Портрет письменника, добірка літературних матеріалів про нього, таблиця "Хроніка фізичного і духовного винищення українського народу", щоденникові записи Б. Харчука; рушник, хліб, розквітла гілка вишні (декоративна або справжня).
Людина, що воно? Цвіт душі, з якого росте добро
Б. Харчук ... Осліпнути, але напитися зірок.
Б. Харчук Учні працюють у двох групах: дослідники письменницького задуму та авторського "я" і виразники духовного світу героїв.
I. Актуалізація опорних знань учнів.
У ці сонячні весняні дні, коли природа являє світові свою найвищу мудрість — увіковічнює життя, заново творячи довкола його чарівність, людям хочеться бути й собі схожими на невмирущу праматір усього вартого життя. Як би не дошкуляли тимчасові негаразди, в цю пору завжди згадуємо, що ми — люди і що можемо бути такими ж мудрими, як і наша житгєзбудниця-природа. У ній черпаємо науку творення, просту й неза¬перечну, як хоча б оця вишнева гілочка (показ набубнявілої вишневої галузки), що ось-ось відкриє своє ніжно-зелене таїнство. Вона ще раз доводить: лиш тоді ми потрібні світові, коли творимо.
II. Мотивація навчальної діяльності.
Сьогодні особливо гостро відчуваємо: все в суспільстві починається з людини, лише тієї, що дбає, а не руйнує, іскрить, а не чадить. І перш, ніж братися за будівництво держави, ми, українці сьогодення, повинні збудувати в собі надійний, стійкий духовний храм. З яких же цеглинок має він вивершуватися? На це питання допоможе знайти відповідь наш неперевершений у художньому слові краянин Борис Харчук та його одухотворена найвищими злетами душі повість "Вишневі ночі".
(Звучить дзвін.)
Учень. Зі щоденника Роксан и Харчук: "Одного разу, незадовго перед кінцем, тато сказав: "Уві сні я бачив страшне: дзвін без дзвіниці. Він стримів серед неба і ячав, як окрадена людська душа. Здавалося, голосив з болю. Якби ж то почули? Справді лячно: у високому небі колосальний дзвін, що гуде і вдаря, а під ним самотній маленький ти. Той дзвін б'є в скронях, пульсує в серці: де дзвіниця? Нема".
Учениця. А в Україні невдовзі, як і щороку, рясно зацвіли вишневі сади. їхня буйна заметіль завжди ховає в собі якусь незвідану таємницю буття. Це вона заповнює все довкола життєзбудним хмелем, вривається навіть у заспану людську душу. І тоді в ній "починає ворушитися щось м'яке, тепле і полохливе, як зайчик, і торкається лапкою забутого, проте вічного і незнищенного".
Чи не в такі хвилини повертаються люди до Бога за повного зневір'я, повертаються до джерел роду, мріють про добро як сутність, а не маску, про працю як поклик, а не засіб, про сумління як вимір моральності.
А над усім цим витає високий дух святої Любові. Бо як же інакше?
Без неї і не було б нічого. Лише вона здатна повернути людині добре ім'я, чисте сумління, визнання на віки, а не на мить, а народам — справжню свободу.
В'ячеслав Денисенко. Сьогодні березневий світанок знову пробудив В'ячеслава Денисенка, в минулому оперуповноваженого групи радянських військ, а тепер вільну і вірну лиш правді і свободі людину, що не визнає над собою ніякого пригнічення особистості і завдячує цим Богу святому, хлібу насущному, вишневоцвітній українській весні і тобі, пресвята земна любове, ціна якій — найвища.
Олена Мартинюк. А за ним у світанок зійшла вона, Олена Мартинюк, в минулому зв'язківець УПА, а сьогодні — вільна і вірна лиш духу рідної землі людина, що не визнає над собою пригнічення і поневолення ні з боку зайд, ні з боку свого брата, що прогрішився і обезбожив душу. Завдячує цим Тобі, всемогутній Боже, тобі, великомученице-земле, вам, дорогі чесні люди, і вам, рідні вишневі ночі, що гоїли сердечні рани священним трунком кохання, ціна якому — найвища.
Вчитель. Ось такі вони, герої "Вишневих ночей" Олена і В'ячеслав, юні й непереможні у своїй святій любові, прекрасні і дужі, як квітуючі вишневі дерева. Вони входять сьогодні у наш невлаштований світ, щоб будити людяність, наповнювати наші душі весняним теплом і чарами найвищих почуттів.
А нам сьогодні належить збагнути секрет їхньої духовної сили і краси. Для цього слід звернутися до суворих часів виборювання Україною волі, що стало для героїв важким, але посильним іспитом на людяність і чистоту почуттів. Тоді й відкривається велика істина, що творить людину і кличе "осліпнути, але напитися зірок", стати підкорювачем найвищих духовних вершин, аби мати право сказати: "Людина — цвіт душі, з якого росте добро" (Б. Харчук).
(Запис учнями теми та епіграфа.)
III. Засвоєння нових знань.
Вчитель. Перед нами — твір виняткової багатоплановості. Ідейна суть його — у переплетінні національно-історичних, політичних і моральних проблем, які становлять не лише його складність, а й духовну наповненість, особливий ліризм. Мабуть, це й спонукало українських кіномитців на чолі з режисером Юрієм Микульським зробити чудову екранізацію роману з однойменною назвою.
Учень. Перед тим, як заглянути в ідейні глибини твору та охарактери¬зувати його історичне тло, важливо дізнатися, як сам Борис Харчук бачив історію України, живучи у час приховування правди, і яке місце в цій історії відводив він людині.
Після довготривалої праці над малодоступними джерелами, аналізу свідчень очевидців, письменник відкрив для себе приголомшливі факти. Зведені в єдине ціле, вони явили світові "хроніку фізичного і духовного винищення українського народу". (Звертається увага на таблицю.)
Хроніка фізичного та духовного винищення українського народу.
1932—1933рр. — Голодомор. Випробування смертю. Людоїдство.
1937 р. — Репресії. А перед тим — саморозстріли. Випробування смертю.
1941-1945 pp. — Війна. Випробування смертю.
1945—1946 pp. — Голод. Випробування смертю.
1949—1953 pp. — Апофеоз загнивання. Випробування смертю.
1960 pp. — Розтління, що зродило споживацтво. Це — теж випробування смертю.
Хроніка була б неповною без Чорнобиля і десятків реакторів, без хімзаводів і хімкомбінатів, що продукують смерть.
Цій картині суспільного руйновища та відчаю автор протиставляє розумне і вічне. (Запис на дошці або таблиця.)
Усі проблеми вростають у проблему людини.
Вселюдські ідеї, а не політична гегемонія, здатні врятувати людину і людство.
Людина ніколи не змириться з тим, щоб бути гвинтиком у механізмі чужої волі.
(Зі щоденникових записів Б. Харчука.)
IV. Закріплення знань, умінь і навичок.
Бесіда. (Робота учнів 1-ої групи: одні запитують — інші відповідають).
1. Які часи постають перед нами зі сторінок повісті?
(Друга світова війна напередодні завершення. А Україна і далі у вогні. В її західних областях успішному утвердженню авторитету радянських військ як "визвольної" армії активно протидіють загони УПА, що проголосила довгоочікуване "Воля народам і людині". Історія не знала національно-визвольної війни подібного розмаху, тривалості й напруги в умовах величезної нерівності сил і відсутності будь-якого зв 'язку та допомоги з боку зовнішнього світу.)
2. Між ким у творі ведеться політична боротьба. Хто представляє
воюючі табори і є їхньою ідейною силою?
(Боротьба ведеться між повстанським загоном, що відстоює політичне право українського народу жити в незалежній державі, і групою радянських військ, які прагнуть "визволення" українських земель від "бандитів" — націоналістів. Представниками перших у творі виступають командир загону Кожух, що втілює ідею незалежності української нації, та зв 'язкова Олена Мартинюк. Ідейна сила радянської системи втілена в особі майора Свиридова. Виконавцем його вказівок постає оперуповноважений групи військ В 'ячеслав Денисенко.)
3. Як характеризує Олена Мартинюк в розмові з Кожухом становище
своєї нації?
("Чому ми не маємо права жити? Чому нам дають тільки право вмирати?".)
4. Яку відповідь одержує героїня? Кого Кожух називає рабами ?
("Права дають рабам, вільні права беруть". Раби, в розумінні героя, —
жертви тоталітарної системи, вільні — борці проти неї.)
5. Яке враження склалося у вас про Кожуха як командира повстан¬
ського загону?
(Вимогливий, суворий, стриманий, безпощадний до малодушності, одержимий ідеєю звільнення нації. Це — саме ті риси, без яких в умовах війни і повної ізольованості та меншості сил про успіх не варто було і думати. Справа вимагала залізної дисципліни і повної відданості. Жорстокі закони, які застосовують до братів по зброї, продиктовані складністю історичного моменту.)
6. Які стосунки між Кожухом та Оленою? Чому дівчина не може
зрозуміти свого брата по зброї і, тим більше, відгукнутись взаємністю на
його особисті почуття?
(Кожух щиро кохає Олену, виявляє повагу до дівчини, вона ж сприймає його лише як людину, що видається їй жорстокою у своїй вимогливості до підлеглих: "Попався — значить сексот." Дівчина не сприймає вимог часу і причин знищувати всіх, хто потрапив під підозру. Душа Олени, вразлива і ніжна, відкрита для життя, а не для смерті, перед Кожухом відкритись не змогла. Не збагнувши до кінця складності становища героя, Олена, проте, тонко відчуває, що найвищу мудрість життя треба шукати не у війні чи кровопролитті. Війна (усяка) — це знищення життя. Чи можливе щось ганебніше? "Звірі б'ються, а я хочу бути людиною" .
Кожух для Олени — з числа диктаторів.)
7. Чому Олена не довіряє нікому з тих, хто називає себе визволителями
її краю?
(Маючи перед собою страдницьку долю земляків, доходить висновку: всі, хто не приходить, "визволяють ", забираючи хліб і волю.)
8. Що найбільше цінує дівчина в житті?
("Яхочу бути людиною в своїй землі." "Волі без хліба нема і нема хліба без волі." "Вбили батька — вбили її? Як жити без батька?")
9. Що допомогло Олені обрати саме такі цінності?
(Батьківська наука, що зобов'язувала любити землю і працю на ній;
особистий приклад батька, який, ризикуючи життям, доводив свою гідність і патріотизм перед загарбниками; власне відчуття болю через віковічні страждання рідного народу під гнітом поневолювачів.)
10. Чи можна стверджувати, що Олена і Кожух, по суті, ідейні
спільники? Обгрунтуйте свою думку.
(Обоє прагнуть волі своїй землі і обоє по-своєму борці. Святині, якими живе дівчина і які відстоює палким проникливим словом, Кожух захищає зі зброєю в руках у суворих умовах боротьби з підступним і сильним ворогом.)
11. Розкажіть, як потрапляє Олена до рук В'ячеслава Денисенка.
12. Що в поводженні поневолювача по дорозі до в'язниці бентежить і дивує Олену?
(Чуйність у ставленні до дівчини, незважаючи на її приналежність до ворожого табору. "Мабуть, у того громадянина начальника є душа, більшовицька, а душа.")
Чим могла бути викликана така чуйність?
13. Які думки найбільше непокоять Олену у в'язниці?
(Доля рідної землі, обурення діями загарбників. Собі наше поле, наш хліб, наші душі. Окупанти. Для них — простір, багатство і раби, якщо ж ні, своя поліція, своя міліція і —- в концтабори...
Я хочу бути людиною в своїй землі... Вони в мені — чесне поле... чесна душа.)
Учениця. Час спливав повільно. Олена чекала на свою долю. А так хотілось подивитися на сонце. Може, вже ніколи не побачить. В'язничні мури нагадували їй ненаситне потворище кари на смерть. Вона промерзла. То був не холод, а якесь оціпеніння: почуття і думки обростали льодом. Уривалось терпіння. Все пригнічувало, душило, і вже прокрадалася байдужість, коли знецінюються життя і смерть.
Учень. А в цей час поверхом вище поневолювач Олени міряв кроками кабінет, нетерпеливлячись розпочати допит і покласти край цій історії. Так, Олена йому подобалась; але була наче з якогось іншого, ілюзорного світу, який він всерйоз ще не сприймав. Надто багато було ще в ньому майора Свиридова, надто ледачим був ще дух, а може, просто не готовий до такого опору. Адже тоді мав би сам піти проти всіх.
14. В які моменти життя у Денисенку озивається майор Свиридов?
(Найчастіше — у час особливих випробувань волі, а втім — все життя
своє звіряв з його наказами. Про це свідчать фрази, щораз заразом зринають у пам яті Денисенка, проказані майором за подібних обставин: "Чекіст — очі й вуха дня і ночі"(коли боровся зі сном, підстерігаючи Олену); "Солдат і в сні несе службу!" (коли хотілося довше поспати); "Не напинай живота до носа" (коли хотілося їсти); "Що це ти робиш? Кого слухаєшся?", "Подобається бандитка?"( під час допиту, коли душа юнака складала свій найважчий екзамен на людяність.)
15. Розкрийте роль образу Свиридова у творі. Чому автор не вводить
цього героя у сферу безпосередніх дій?
(Ми спостерігаємо магнетично розтлінну силу впливу майора на хлопця: Свиридов уже почав отруювати його розум, бо міцно в ньому осів. Тому авторові не обоє 'язково було вводити цього персонажа у безпосередню дію. Він живе у самому Денисенкові. Під йосо впливом душа хлопця вже пдчала розчленовуватися на своє "Я" і "Я" Свиридова, після чого власна здатність мислити мала поступово згасати, поступаючись місцем чужим думкам і почуттям, що відповідали б державним вимогам. Отже, Свиридов у творі представляє диктатора, що добре знає і виконує свою справу — вбивати в юні відкриті душі ідейні постулати політичного гегемона, виховувати вірних тоталітарному режиму служак.)
16. Кого з літературних героїв нагадує цей персонаж? (Насам¬перед—доктора Тагабата з новели М. Хвильового "Я (Романтика)". "Фана¬тично відданими політичній ідеї, з утраченою людською сутністю постають брати Половці з роману Ю. Яновського "Вершники ", герої творів "Золотий гомін " П. Тичини, "Мати " М. Хвильового.)
17. Хто допоміг оперуповноваженому Денисенкові врятувати душу від розтління? Коли це сталося?
(Олена-полонянка щирими, мудрими, простими переконаннями під час допиту.)
18. Які моменти боротьби героя з самим собою під час допиту помітили
ви у творі?
Де, на вашу думку, кульмінація політичної суперечки героїв, яка приводить їх до духовного єднання?
(Олена доводить священність права на життя, вищість його понад усякими ідеалами, які, щоб утвердитися, вимагають тюрм, заслань, людських жертв і повної покори з боку т.зв. вільних громадян.)
19. Як Олена пояснює сутність псевдо "Калина"? (Як символ незни-щенності життя. "Мороз, сніг, а калиновий сік усе б'є з кореня ".)
20. Як могло статися, що Денисенко сприйняв науку Олени і повірив у неї, адже в його свідомості давно і владно панував Свиридов? Чому Олена віддає перевагу саме йому?
(У душі героя багато спільного з Оленою: чесна вдача (мріяв про відкриті фронтові бої, хоч і більш небезпечні, як робота в тилу), душевна доброта (поводження з ув 'язненою як з людиною), велика любов і повага до батьків, тонке відчуття та розуміння земної краси. Отже, у цьому юнакові ще до появи Олени жила внутрішня висока мораль, яку не вдалося вбити навіть такому досвідченому розпинателю духовності, як Свиридов.)
21. Яка роль Олени в житті героя?
(Уній — та висока духовна сила, що діє від імені любові до найсвятішого, а тому долає усякий гніт влади і сили над людиною, рятує заблудлу (а в основі своїй прекрасну і чисту) душу від загибелі.)
11. Що, на вашу думку, визначає духовну силу Олени і В'ячеслава і є тією істиною, яка творить людину?
23. На яких підвалинах мав би кожен з нас сьогодні будувати храм своєї душі? Хто з героїв повісті Б. Харчука і чим повинен допомагати нам на цьому шляху?
24. Інсценізація заключного уривка з повісті "Вихід з неволі". (Олена і В'ячеслав за столом під час допиту.)
Олена. А очі у нього зовсім не страшні. На обличчі печаль чогось наївно чистого, не спотвореного брудом життя. Ой, дивись, насуплюється і кривить брови. А, це він лише вдає, що строгий. Дуже я тебе злякалась. (Посміхається.)
В'ячеслав. Що це за сміх?! (Про себе.) Знову ці звабливі сірі очі. В них іскринки сміху і зачаєний сум. Вони манять і зачаровують. Він не міг збагнути, що з ним діється. Забув, хто тут, у цьому кабінеті, господар, а кому звідси дорога на суд. Не зважається глянути на неї.
Олена. А вона чекала, коли ж він подивиться. Душа тягнулася до нього.
В'ячеслав. Від неї почув про тяжкі, пережиті її народом страждання, що ніяк не припиняться. Виходило: він сам — теж один із т. зв. сумнозвісних до його світла... А вони здійснювалися в істині: осліпнути та напитися зірок.
Олена. Чуєш? Пахнуть вишні.
В'ячеслав. Пахнуть. І пахне хліб. В цій хаті є усе.
Олена. Не було нас.
В'ячеслав. Тут ми знайшли себе.
(Репліки з класу.)
1. Ястребки!
2. Під трибунал!
3. Україна понад усе!
(Звучить реквієм "Коли ви вмирали...". В'ячеслав дарує Олені вишневу гілку зі столу.)
Учень. Коли ви вмирали, вам дзвони не грали, Лиш ночі вишневі навік повінчали.
Олена. У ту вишневу ніч вони не загинули. Хіба такої ночі можна піти у небуття, коли народжується нова істина, нова вільна людина? Вони піднеслися до зірок, щоб напитися їх. Не боячись осліпнути. Вони заясніли від зір самі і освітили шлях усім заблудлим, щоб здійснилося вікопомне Харчукове:
В'ячеслав. "Людина, що воно? Цвіт душі, з якого росте добро. Дорівнятися до себе своїм життям? Ні, бути вищим за самого себе". Лиш тоді не зазіхатиме на чиюсь свободу диктатор і не хилитиме у рабській покорі чоло нації.
(Репліки з класу.) 1. Не буде бездумних рішень і мовчазного суспільства. 2. Великі любитимуть не тільки весь народ, а й людину в ньому. ? 3. Сльоза одного вартуватиме сліз усього світу. 4. Менше буде самотніх, скалічених, заблудлих душ. 5.1 не потрясатиме сумління натруджена рука, простягнута по шматок хліба, дрібку щирості, ковток надії на завтрашній обіцяно щасливий день. Учень. Тоді не голоситиме більше тугою дзвін без дзвіниці, а радісно провістить велике свято Любові у високих, світлих, золотоверхих храмах наших душ. (Звучить дзвін.)
Учениця. Встань з колін, народе мій, долю освяти.
На колінах не прийдеш до своєї мети.
Досить спати, час вставати, сонце вже зійшло.
Сонним, брате, не здолати жоднеє ярмо.
Учень. Просить, кличе і зове вся моя земля,
Україна рідная, матінка моя. Не барись, вже досить нам ганьби, пам'ять не мовчить.
Хто ти є у зоряних віках, пам'ятай щомить. (Дзвони змовкають.)
V. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок. Вчитель. Слухаючи цей тривожний передзвін, справді задаєшся питанням: "Хто ти є у зоряних віках і що лишиться по тобі?" За словами Б. Харчука "Людина—цвіт душі, з якого росте добро". А коли й цвісти душі, як не навесні? Коли ростити наші духовні сади, як не тепер, у час весняного пробудження нашого люду від сну безпам'ятства?
Мине небагато часу — і земля ця заквітує запаморочливо ніжним вишневим цвітом. Коли прислухаєтесь до його тихого шепоту на вітрі, торкнетесь його чистої краси, настане й для вас, я вірю, та мить, коли душа квітує добром, тим добром, що не в'яне, а дає розуміння краси й неповторності рідного краю, який потребує сьогодні наших рук і сердець, відчуття господаря, котрий любить свою магінку-землю, як любить вона усіх своїх дітей. А у цій великій взаємності чи не найбільше наше спільне щастя, чи не найвища земна істина. Не обминайте ж свого щастя, збагачуйтесь, облагороджуйтесь ним.
VI. Домашнє завдання.
На основі власних вражень від перебування у розквітлому вишневому саду написати твір-мініатюру "Неопалимий мій вишневий цвіте".
Л.Я. Перейми