План конспект Урок-діалог поколінь Тема. Із блискавицею на устах, із Україною в серці (за мотивами громадянської лірики Лесі Українки та Олени Теліги)
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 5-02-2013, 13:51
Урок-діалог поколінь
Тема. Із блискавицею на устах, із Україною в серці
(за мотивами громадянської лірики Лесі Українки та Олени Теліги)
Мета: показати роль громадянської лірики Лесі Українки та О. Теліги на шляху духовного зростання нації на тлі різних суспільно-політичних епох, ознайомити з основними мотивами творів патріотичного звучання видатних українських поетес; формувати відчуття глибини і краси рідного слова; розвивати творчі здібності; виховувати громадянську зрілість, мужність, національну гідність, почуття відповідальності за долю України.
Обладнання: портрети Лесі Українки та О. Теліги, збірки поезій та критичних статей, музичні записи, схеми опрацювання навчального матеріалу.
Епіграф: По їхніх плодах ви пізнаєте їх...
(Євангеліє від св. Матвія, 7-16)
Записи на дошці:
Жадаю віри в ту велику силу,
що... всіх людей збере в громаду вільну...
(Леся Українка)
... Перейдемо ми на свої дороги...
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
(О. Теліга)
План
1. Місце художника слова в боротьбі нації за духовний поступ.
2. Через діалог - до пізнання життєвого та літературного подвигу двох великих поетес України:
а) світ, що гартував майбутній дух митця;
б) крізь горіння серця у вогонь слова.
3. Якими нам бути.
І. Повідомлення теми, мети
Вступне слово вчителя.
Цей урок присвячуємо живому, невмирущому слову поезії двох представниць славного, талановитого українського жіноцтва, що возвеличили край наш перед світом своєю громадянською мужністю та національним поетичним спадком. Йтиметься про Лесю Українку, володарку "меча двусічного" у слові, та її щиру послідовницю, поетку "вогненних меж і крицевої ніжності " Олену Телігу. Предметом обговорення буде життєвий і літературний подвиг поетес, основні мотиви їхньої громадянської лірики.
Чи можуть бути багатшими плоди людських діянь на землі, як ті, що їм належить майбутнє? Саме такі плоди, зроджені з могутності духу й титанічної праці розуму й серця видатних наших попередниць, нам належить сьогодні пізнати, щоб згодом творити власні, не менш вагомі засіви на нивах грядущо го України.
(Запис учнями теми й епіграфа.)
Ліричний вступ (звучить "Аве, Марія"Й.-С. Баха).
Учениця від імені Лесі Українки.
Мох любі, до мене ходіть! я сама. Поговоримо думами тихо. Межи мною і вами нікого нема -не розлучить ні щастя, ні лихо... Часи глухонімії не заглушать Дзвінких думок, коли б вони могли Збудить луну і розтроюдить душу В серцях людей, що мохом поросли... Жадаю віри в ту велику силу, що розумом просвітить найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним. Учень. її творчість "глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв'язана нерозривно з життям народу... Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення..."
(М. Гру шевський) Учень. "Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності... її поезія - то огнисте оскарження того гніту сваволі, під яким стогне Україна".
(І. Франко) Учениця від імені Лесі Українки.
"Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно."
"... у нас на Україні ще багато мусить загинути марне, поки що-небудь людське вийде. І я, і всі мої товариші, певне, роковані на марну згубу, та й нехай, якби ж з того просвіток був комусь."
(Леся Українка, з листів до М. Косача і М.Драгоманова) Учениця від імені О. Теліги.
Усе - лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова у барвах однакових, Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання в запорошених оковах. Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби -
І варто буде жити чи вмирати!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться -
Лише по спеці гряне жданий грімені
Із хмар ковзне-багнетом-блискавиця. Учень. "Це була людина, яка хотіла радости... Радости неприступної для плебея... Вона вся, як істота, була протестом проти сірости, проти безбарвнос те, нудоти життя..."
(Є. Маланюк)
Учень. "Поява її, що увірвалась в наш "сірий натовп" межидіб'я з своєю горіючою душею... є проречистий знак, що невидимими, таємними путями на руїнах і згарищах минулої слави росте й формується наново... дух нової України. "
(Д. Донцов)
Учениця від імені О. Теліги.
"Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї батьківщини."
"Традиції треба шанувати, але не всі. Можемо і ми відкинути традицію свого духовного жебрацтва з найбільшою для себе користю."
II. Актуалізація та мотивація
Учитель. Після цих перших словесних акордів, якими промовляла сама Україна, її сторозтерзана, та аж ніяк не втрачена доля, дайте відповідь на пи тання:
1. Яку лірику слід вважати громадянською?
2. Хто з українських поетів минулого створив зразки цієї лірики?
3. Яку роль в Україні повинна відігравати громадянська лірика сьо¬годні?
Учитель. Кожен митець - син своєї епохи. І якщо він здійснює прогре сивні зрушення у свідомості народу, з якого вийшов, то стає речником доби. Він, бачачи далі, ніж його співвітчизники, формує нове обличчя дійсності. Тоді митцева любов до нації обов'язково виливається у всенародну любов, хоча б і посмертну, виважену часом. А коли на шлях боротьби виходить мужня й нескорена жінка і поетичним словом бореться за правду, — віримо, що перемо га належатиме їй. У такому разі маємо право говорити про можливість ду ховного поступу нації, в ім'я якого жили і творили Леся Українка і О.Теліга. (Схема "Духовний поступ нації", ст. 6.)
Кожною іскрою полум'яного слова, кожним злетом думки і почуття жи вуть серед нас дві володарки народного духу, неперевершені як письменниць ким хистом, так і всіма проявами людських чеснот. Крізь віхоли часу несуть вони нам чистоту своєї поезії, яка стала нашими гордістю і болем, вірою й переконанням, не дочитаною ще до кінця книгою любові й жертовності. їхня творчість належить до різних епох, їхнє світобачення формувалось у різних

середовищах, а поетичні манери так мало нагадують одна одну. Та головне не в цьому. Перед нами героїні духу, будительки народної свідомості і грома дянських почуттів, які у найважчі для України часи переслідувань вільної думки, нечуваних людинознищень-свідомо взялися за справу далеко не жіно чу, ставали прикладом служіння ідеї визволення України з-під чужинського ярма та ярма бездуховності її дітей. Водночас залишили за собою право на жіночність, велике кохання. Чи не це нерідко ставало могутнім джерелом творчого й духовного горіння?
Як сприйняла Україна цей нестримний злет у небо наших сподівань? Чого навчилися ми і що візьмемо в майбутнє з цього невгасимого полум'я патріо тизму, освяченого в поезії? На ці питання маємо дати відповідь у формі діало гу поколінь.
(Знайомство з учасниками діалогу, які поділені на три групи: покоління Лесі Українки - прогресивно налаштована молодь 2-ї пол. XIX ст., сучасники О. Теліги - представники середини XX ст. та молодь сьогодення.
Вказівка на план, записаний на дошці, що за ним має відбутися розмова між учасниками, серед яких звучатимуть голоси правди і боротьби, обереж ності і скептиків.
Голоси (1) - представники епохи Лесі Українки.
Голоси (2) - представники епохи О. Теліги.)
III. Опрацювання навчального матеріалу
(Орієнтовний хід діалогу)
Учитель. Серед небагатьох прогресивних діячів української культури на тлі задушливої атмосфери царсько-поміщицької сваволі 2-ї пол. XIX ст. з'явилася гідна подиву, благородна жіноча постать. "Я думав, що вона тільки в крузі своєї поезії, аж воно далеко не так... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння людського життя," - писав про неї М. Павлик.
Учень. Ви говорите про Лесю Українку. Дозвольте нам, як представникам її доби, продовжити цю розмову.
Учениця. Сторононько рідна, коханий мій краю!
Чого все замовкло в тобі, заніміло?
Де-не-де озветься пташина несміло,
Немов перед бурею в темному гаю,
І знову замовкне... як глухо, як тихо...
Ой лихо!
О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойнії рани
На лоні у тебе, моя Україно!
Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?
Ой боже!
... Чи довго ще, о Господи, чи довго
Ми будемо блукати і шукати
Рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти Духа,
Що він зламав свій заповіт великий,
Той, взятий з бою волі, заповіт!
Коли скінчиться той полон великий,
Що нас зайняв в землі обитованній?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли новий загине Вавилон? Учень. Як гадаєте, нащадки, що в людській душі могло покликати до життя такі сповнені туги і нестерпного болю рядки?
Хтось із молоді сьогодення. Насамперед свята любов до свого народу, вбо лівання за його долю, шукання виходу з його гіркого становища.
Учень. Цій перлині української поезії судилося з'явитися на світ у люті морози поневолення України російсько-імперською владою, яка цілеспрямо вано підточувала коріння національного духу, маючи на меті стерти наш край з лиця землі. Цьому сприяли, на жаль, ще й ганебні прояви української мен тальності — терплячість, лінощі, запобігання перед грубою силою. Людність, паралізована темнотою і страхом перед розгулом беззаконня в державі, була позбавлена останніх надій побачити світло волі. Україна як нація вмирала. Нам так бракувало Лесиної відваги, завзяття, волі, щоб вистояти в тій страшній завірюсі. Та виявилися негідними її духовного подвигу. Таке сумне станови ще в країні і вилилось у слові поетеси, від якого віє мужністю войовниці, що самотужки пробиває найнеприступнішу твердь суспільного беззаконня. Учениця. У чорную хмару зібралася туга моя,
Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,
Ударив перуном у серце,
І рясним дощем полились мої сльози.
Промчалась та буря-негода палка надо мною,
Але не зломила мене, до землі не прибила,
Я гордо чоло підвела,
І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше,
І в серці моїм переможнії співи лунають.
Я вийду сама проти бурі
І стану - поміряєм силу! Голос обережності (1). Звідки таке розуміння всенародного лиха?Звідки ця мужність, цей прометеївський гарт у молодої дівчини, враженої важкою недугою? І чи могла вистояти одинока поетка серед розгулу монархічної сва¬волі?
Голос боротьби (1). Така ймовірність була. Допомогло те особливе ото¬чення, в якому зростала поетеса. Найперше - мати, відома письменниця, куль¬турна і громадська діячка Олена Пчілка, яка не мислила ні себе, ні своєї сім'ї поза Україною. Це і М. Драгоманов, видатний учений і пристрасний борець проти царизму. Це і коло передових людей часу - друзів, знайомих сім'ї Косачів: М. Старицький, І. Франко, М. Павлик, М. Лисенко, Л. Старицька-Черняхівська та ін. З ними пліч-о-'пліч жила і боролася, долаючи свою бага торічну непоступливу недугу, нездоланна Леся.
Учениця. З цього приводу хочу процитувати такі рядки. За правду, браття, єднаймося щиро, Єдиний маєм правий шлях, Єдину, браття, всі маєм віру, Єдине серце у грудях. До нас ходіте усі, хто за правду Не жалує життя оддать, Ми приймемо того, мов брата рідного, Хто правду любить, той наш брат. Голос боротьби (2). А це вже зовсім у дусі нашої доби,коли формувалися . повстанські загони. Часи були не легшими, та наші правдоборці не знали відчаю.
Учениця від імені О. Теліги.
Вона не була киянкою. Вона була петербуржанкою. Там виросла, вчила ся... ну й, зрозуміло, проймалася культурою імперії. І коли опинилась у неве личкому чеському містечку, була приголомшена. Батько - колишній міністр УНР, ректор Української господарської академії, безперешкодно викладає українською, на стінах - портрети Петлюри. Та головне - згодом. Якось на балу серед російських монархістів, блискучих кавалерів, Олена, здавалося, зна йшла нових друзів. У всьому добрий гумор, шаноба. Та ось мова зайшла про Богом забуту Україну, і тут вона почула:
Учні від імені російських монархістів.
- Как можна разговаривать на этом "собачьем языке"? Надоело. Гнать бы их в шею.
- Не язык, а "мордописня" какая-то! Но пардон, барышня, эти разговоры не для вас. Позвольте пригласить вас на танец!
- Извольте, сударь, танец был обещан мне!
Учениця від імені О. Теліги.
- Ви хами! Та собача мова - моя мова, мова моїх батька і матері! Я вас
більше не хочу знати.
Відтоді Олена Теліга почала говорити тільки українською. Згодом загли билась у писання Донцова, Липи, Маланюка, заприязнилася з Ольжичем. І зробила свій вибір - шлях боротьби за вільну Україну, за розвиток її мови і культури, а ще поезію, якій судилося стати окрасою рідної української літера тури.
Голос обережності (1). Бачу, і вашому поколінню довелося боротися. Муж ня дівчино, що породжувало неспокій таких, як ти, і перетинало межі щастя? Невже лиш скептики у панських салонах?
Учениця від імені О. Теліги.
Неспокій мого покоління особливий, як незвичайною була його доба. Україна спливала кров'ю, бо шматували її спочатку червона і біла Росії, а згодом німецькі окупанти та радянські "визволителі". Ми зобов'язані були її рятува ти. Часу для роздумів чи вагань не було. Події розгорталися блискавично. Край згоряв у подвійному полум'ї. Ідейною силою тих, які не могли змирити ся з втратою УНР у 1918., стала ОУН, протиставивши всім хижацьким пол ітичним системам гасло "Воля народам і людині!"
Коли Олена ступила у пекельний Київ для роботи у Спілці письменників, -чулася щасливою. Дорога самопожертви не лякала. Мужньо била в свої "Літав ри" голосом правди в самісіньке вухо німецьким забродам.
У мене дні бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим законам,
І тиснуть в серце вогняну печать,
І значать все не сірим, а червоним.
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть - не зимне умирання.
Голос боротьби (2). Де ви,скептики? Чи залишає право на сумніви в лю дині така поезія? Це ж, як і в Лесі, - мужність через край, коротке, але яскраве, як спалах зорі, життя.
Голос скептика (1). Не хочеться вірити, що майбутнім жінкам України довелося жертовно помирати. Та що дала б її одинока смерть? Безглуздя якесь. У таких умовах Україні потрібна була б масова жертовність, принаймні чоло віча. Та й, зрештою, від цих поезій ще далеко до справи.
Голос боротьби (2). Помиляєтесь. Україні потрібні були ми живі. Цінність людського життя в лавах ОУН була понад усе, але готовність віддати його за спільну справу набирала особливої ваги. Стосовно ж правди у віршах, то вірність собі й Батьківщині Олена довела останнім найяскравішим спалахом життя - героїчною смертю у Бабиному Яру від рук фашистів.
Голос обережності (2). А я не хочу цього розуміти. Олена мала можливість уникнути арешту того судного дня. Та й взагалі, чи не заважкий тягар, як на жіночі плечі? Освічена, інтелігентна, надзвичайно вродлива, вона повинна була жити і зберегти себе і свій дар для України ще на довгі роки.
Голос боротьби (2). Не забуваймо, цей шлях поетеса обрала сама, з відчуття власного обов'язку перед народом. В її записах читаємо: "Коли ми, поети, пишемо про відвагу, мужність, шляхетність і цими творами запалюємо на небезпеку інших, як можемо самі цього не робити? Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила... як повинна була жити; коли ж сидітиму в без печнім запіллі - це буде зрада мене самої." Олена Теліга залишила нам у спадок дві посмертно видані поетичні збірки: "Душа на сторожі" і "Прапори духа", що переповнені любов'ю до життя, наповнені вітром і сонцем, полум'ям і жагою дій, коханням і вірністю ідеалам, безкомпромісністю устремлінь.
Учениця. Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив...
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому є й моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, - я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог. Голос боротьби (1). Так само й Леся завжди обирала найважчі - прямі дороги до заповітного. І жодної скидки на слабкість фізичну, казала всім, що недуга її гартує для більших випробувань. Розуміла, що справжній поет має бути гідним тих ідеалів, які проголошує. Закликаючи інших до бою, має вправно володіти своєю зброєю сам. І завжди відповідає за тих, кого зове.
Учениця від імені Лесі Українки.
На підтвердження цих думок хочу нагадати дорогі для мене рядки.
Палкими блискавицями, мечами
Хотіла б я вас виховать, слова!
Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
Щоб краяли, та не труїли серце,
щоб піснею були, а не квилінням...
Душа боротись буде до загину,
Або загине, або переможе...
Поет не боїться від ворога смерті,
бо вільная пісня не може умерти.
... Хто мене поставив
сторожею серед руїн і смутку?
Хто наложив на мене обов'язок
будити мертвих, тішити живих...
Хто дав мені одваги меч двусічний?
Хто наказав мені: не кидай зброї;
не відступай, не падай, не томись?
Чому ж я мушу слухати наказу ?..
Що ж не дає мені промовить просто:
"Так, доле, ти міцніша, я корюся !"
Чому на спогад сил покірних слів
рука стискає невидиму зброю, а в серці крики бойові лунають?
Голос скептика (1). Але ж поряд з цими ми зустрічали багато сумних і навіть розпачливих віршів поетеси. У них чимало туги, ридань і навіть ба жання заспівати "лебединую пісню собі". Сама плакала, читаючи ці твори. Причину таких настроїв зрозуміти не важко, але...
Голос боротьби (1). Хочете сказати, що Леся скочувалася до декадансу і це мало б знецінити її як борця за всенародні інтереси? Та перед тим згадайте: "Ні, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись"... "Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба трем тить моя рука чи пісня й думка кволі?" Це не просто бажання здолати фізич ний біль, а жага самоутвердження духовно сильної особистості. У Лесі цей шлях не обходився без гірких роздумів. Адже більшість народу не підтримала її при житті, не розуміючи мистецтва вищої проби та шляхів вирішення своїх насущних проблем. А той благородний труд, що до нього поетеса так щиро до кладала рук, дав відчутні плоди вже через кілька років по її смерті, коли Украї на зробила першу велику спробу утвердитися в світі як самостійна держава після кількасотлітньої летаргії. Лесині поетичні збірки "На крилах пісень" та "Думи і мрії" стали програмою дій і криницею душі для волелюбних нащадків.
Учениця. Згинули мрії, і темрява слід їх накрила...
Ледве що зникли, а в мене вже знов над чолом
Полум'ям в'ють огненні широкії крила, -
Мрія новая літа надо мною орлом.
Мов зачарована, слухаю голос надземний:
"Ти блискавицею мусиш світити у тьмі,
Поки зорею рожевою край твій
освітиться темний,
Треба шукати дороги тим людям, що
ходять в ярмі...
Кличеш? Я йду! за тобою усюди полину,
Знов повернуся у той занапащений край,
Де, може, волі не буде мені до загину.
Мріє новая, з тобою і там буде рай!"
Учитель. А тепер, шановні учасники діалогу, час перейти до ще одного дуже важливого питання. Проблема національної гідності, непримиренності до її приниження завжди була актуальною і чи не найболючішою у нас серед проблем загальнонародних. І було б дивно, якби такі володарки духу, як Леся Українка та О. Теліга, на неї не відгукнулися.
Голос боротьби (1). Сповненою гідності українкою з високо піднятим чо лом ішла у світ невгамовна Леся і такими ж хотіла бачити своїх земляків. На жаль, її рідний народ, таврований царизмом як "меншовартісний", не раз зна ходив вияв цьому назвиську. Готовність самих українців зрадити самих себе, високу ідею, однодумців обурював, кликав до пристрасних.слів, що, мов затруєні стріли, вражали свідомість духовного раба, ворушачи там злежалі рештки українського "Я".
(Сцена з драматичної поеми Лесі Українки "Бояриня".) Оксана. Дивую, ти з яким лицем
збираєшся з'явитись на Вкраїні! Сидів-сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні, -тепер, як "втихомирилось", ти їдеш туди ясного сонця заживати, що не дістали руки загребущі, та гаєм недопаленим втішатись. На пожарині хочеш подивитись, чи там широко розлилися ріки від сліз та крові? Степан. Ти тепер картаєш...
А як сама мені колись казала, що ти прийняти можеш тільки руку, від крові чисту? Оксана. Правда, я казала...
Ми варті одне одного.., дай руку!
От, здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не кров, а так... немов якась іржа... як на старих шаблях буває, знаєш?.. Степан. Ти, Оксано, вмієш
зарізати словами без ножа. Оксана. Та тільки се я вмію, більш нічого... Степан. Та пожалій себе й мене хоч трохи! Оксана. Занадто я жаліла... В тім і горе... Якби я мала силу не жаліти, то вирвались би геть з сії кормиги -і ти б ослобонився від іржі... Учениця від імені Лесі Українки.
Брати мої, нащадки Прометея !
Вам не орел розшарпав груди горді, -
Бридкі гадюки в серце уп'ялись...
Ви не приковані на тій кавказькій кручі,
Що здалека сіяє сніжним чолом,
Про в'язня звістку людям даючи!
Ні, ви поховані в землянках, звідки навіть
Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання,
Ні непокірних слів... Степан.
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі... Голос обережності (1). Досить! Несила вже чути ці незаслужені докори. Зважити на них, то всім нам і жити було б не варто. А хто зробив із нас тих бездомних сиріт, тих паралітиків безвольних?! Корились владі - так не від щасливого життя, мовчали чи говорили чужою - не з особливої любові до неї. Всім відомо, як пишався царизм своїми тюрмами і міцністю кайданів.
Голос боротьби (1). Та не таким, як ти, їх одягали. А все ж добре, україн цю, що тебе пробрало хоч тепер гірке Лесине слово. Ще, певно, ти не зовсім пропащий. Жаль тільки, що пізно берешся за розум. Мабуть, дуже сподобала ся роль обережної жертви.
Голос обережності (1). Так, при всіх наших нещастях ми не мали сидіти склавши руки. Сором пече перед цією мужньою жінкою, перед усім українсь¬ким родом за мовчанку і сліпоту. А Леся все-таки в нас вірила:
Гей, царю тьми!
Наш лютий вороже! Недарма ти боїшся
Кайданів тих залізної музики!
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти кволим рукам! Голос боротьби (2). Бачу, що наше покоління більш гідно відпові ло на цей заклик, адже в Україні і поза її межами у 30-х р. XX ст. активно розгорнувся національно-політичний рух. Серед безлічі новітніх небезпек тво рився новий тип українця, і тільки він міг врятувати край від чужинських посягань і власного духовного каліцтва.
Учениця. Саме це й підтвердила О. Теліга своєю публіцистикою "Ми всі мусимо... спільними зусиллями нищити ту їдку отруту, що хотіла випалити в душах українців почуття нерозривної національної спільноти " (О. Теліга, зі статті "Розсипаються мури"). "Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання - стати батьками своєї нації. Хай же вона не зрікається цієї чести, вихову ючи себе на сірих рядовиків. Хай пам'ятає, що хто готує себе лиш на те, щоб впрягатися до плуга, завжди матиме погоничів, а чи не забагато погоничів мали ми в минулому?" (О. Теліга, Si статті "Сила через радість").
Учень. Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти дорогою одною.
Заметемо вогнем любові межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом. Голос скептика (1). Чудово! Захопленню немає меж, по щирості кажу, без скептицизму. Ваш час дав світові нового українця - активного борця, котрий знає свою справу. Та чи підтримали його нащадки?
Голос боротьби (2). Про це і ми хотіли б знати. Чи й далі мовчить Украї на, чи виборола вже своє омріяне майбутнє? Молодь сьогодення.
1. Відкриймо їм серце відверте і чисте, Відкриймо їм душу незаспану. Вчитаймось у їхнє слово іскристе Очима живими та ясними.
2. В минулім столітті я йшла чи в майбутнім, Де сині джерела виспівують дзвінко. Україна рідна - у мальвах і в руті,
її оспівала дочка Українка.
Ледь-ледь променіло, зі сходу світало,
І нива під сонцем ввесь світ золотила.
Ішла Українка й мене запитала:
- А ти свій досвітній вогонь запалила?
І часто я думи, мов книгу, гортаю,
А там, в самім серці, слова заповітні.
І в темряві днів сама в себе питаю,
чи я запалила вогонь свій досвітній.
(Петльована Ірина, 10-Вкл.)
3. Дорога Лесю! Пишу до тебе я, маленька частинка твого рідного народу. Так багато хочеться сказати, що, здається, ніколи не вистачить часу... Як важко без тебе. Народові потрібна людина-борець, яка б вела його, як колись Мойсей, у новий край, у нове життя. Боюся засмутити твоє добре, сповнене любові до України серце, але... Поглянь на нас зараз! Зневіра в собі й бай дужість - по один бік, прагнення легких перемог, бездуховність - по другий -панують над нами. Що робити із спустошеними душами? Як відродити справжні почуття, як запалити згаслу іскру любові у зчерствілих серцях? У мене є ще багато запитань до тебе, героїне українського народу. А відповідь знайти спо діваюся на сторінках ще не прочитаних мною перлин твоєї творчості.
(Лист у минуле. Доля Олена, 10-Б кл.)
4. ... Я згадую борців за волю, Вже неживих поетів-патріотів. І розумію я, що недаремно Вони боролись за свободу стільки років. Одною з захисниць була Теліга. її слова за кожен ніж гостріші. Вона будила нації свідомість, Свобода й правда були наймиліші. ... За ті думки вона сплатила Своїми кращими роками. Але той слід, що людям залишила, Будуть вшановувать віками.
(Дроздовська Ольга, 10-Б кл.)
5. Дивлюсь я на твоє фото, що в душі своїй тримаю. На ньому ти незвичайно красива, тендітна і ніжна. Та поряд з цим у тобі палає душевна сила...Дивуюсь лише, чому ти залишилася непізнаною криницею з чистою водою, що її ми відцуралися самі. Невже тоді, коли розстріляли тебе, це зробили і з майбутнім України, принаймні дуже важливою його частиною? Згадуючи долі багатьох борців за всенародні ідеали, я мимоволі порівнюю їх йрацю з Сізіфовою... Але мені хочеться вірити, що ти, мужня жінка, недаремно пожертвувавла собою за нас і що наше покоління зуміє достойно вшанувати своїх героїв.
(Розмова з образом на фото, Захарків Ірина, 10-Б кл.)
6. Шануючи пам'ять про великих поетес, ми уклали невеликий збірник власної творчості під назвою "Відлуння", яким хотіли виразити нашу вдячність поетам минулого за їхній громадянський подвиг і рішуче заявити: хочемо бути такими, як вони. Цю ідейну суть виражають слова І. Франка, взяті за епіграф: "В правди і волі світ ходімо разом!" Зібране включає і нашу власну поезію, і звернення до поетес у формі листів у минуле, відгуків на вірші, роздуми за афоризмами і зображеннями на фото. (Учениця демонструє збірник.)
Голос скептика (1) (награно аплодує). Дуже добре! Слова, поезія... Та невже далі цього й ви не пішли? Не нам вам докоряти, та у вас в руках гіркий наш досвід. Де ваші великі діяння, епохальні зрушення, де духовний поступ?
Голос обережності (2). Зачекайте! Хіба можна так відразу, не розібрав шись і не перевіривши факти...
Голос боротьби (2). А як же ще з ними говорити? Тільки й знають, що нарікати на долю, а, живучи в самостійній державі, і досі дають себе гнути "партачам життя". А згодом і самі стануть ними. Факти перевірені. Почитайте їхню пресу - самі дізнаєтеся.
Молодь сьогодення. Не поспішайте звинувачувати нас у ще не заподіяно му, бо поки що не відповідаємо за наші державні негаразди. Дозвольте низько вам вклонитися за той пам'ятний урок життя, що його дала нам мужня муза України. Сьогодні вибір за нами і нам до душі дорога прометеїв. Ідемо в жит тя із правдою на устах і з Україною в серці.
IV. Підсумок
Учитель. Саме час повернутися всім у наші дні і підвести підсумки роботи.
1. Назвіть вірші Лесі Українки і О. Теліги, які стали для вас дорогими і повчальними, і поясніть свій вибір.
2. Які твори ви порадили б опрацювати вашим друзям, сучасникам, на щадкам? Чому саме ці?
(Демонстрування таблиці "Основні мотиви громадянської лірики Лесі Українки та О. Теліги", яка є водночас схемою опрацювання літературного матеріалу, в центрі уваги якої подвиг поета в ім'я духовного прогресу нації.)
3. Назвіть основні мотиви громадянської лірики видатних поетес України, звіряючи свої думки зі змістом таблиці.
4. Поясніть, виходячи з провідних мотивів поезії, якими маємо бути ми самі, щоб виграти вирішальну битву за духовний поступ нації. Адже це те, чого навчають нас наші славні попередниці Леся Українка і О. Теліга.
Орієнтовна відповідь учня
Потрібно щиро любити свій народ, почуватися його частинкою, тоді його болі будуть твоїми власними;
потрібна громадянська мужність, бо без неї щира любов до народу в часи суворих випробувань ніякої користі не принесе;
ким би ми не були, маємо працею і вчинками доводити свої щирі грома дянські почуття, як це робили наші великі поети;
нам дуже важливо подолати власні негативні риси, а особливо відчуття меншовартості; пройнятися самоповагою, вміти відстоювати свою національ ну гідність перед світом;
маємо жити з вірою в себе, у власні можливості, щоб не опускалися руки перед складністю завдань, що стоять перед нами.
Учитель. Леся Українка й О. Теліга постали перед нами мужніми захис ницями всенародної правди, та серед провідних мотивів їх лірики є один не менш виразний, вартий особливої уваги - усвідомлення свого активного жіно чого "я". Цю тему винесемо на розгляд на наступний урок з позакласного читання.
V. Домашнє завдання
І - II рівні. Вивчити напам'ять одну з поезій: "Не дорікати слово я дала" (Леся Українка), "Вечірня пісня" (О. Теліга).
III рівень. Ідейно-художній аналіз одного із запропонованих творів.
IV рівень. Доповідь на тему "Співзвучність поезії Лесі Українки (чи О. Те-ліги) нашому часові."
Заключне слово
Дорогі діти! Дуже хочеться, щоб живе й полум'яне, мужнє й пристрасне, ніжне й хвилююче слово рідної поезії, що звучала на уроці, гріло, єднало ваші душі, вело за собою, було порятунком у скруті, кликало діяти, творити і любити свій край, щоб не став він для вас чужиною, а лише найбільшою у житті святістю. Цього завжди прагнули ті, чиї імена не стерлися часом, а піднеслись у зоряне небо нашого майбутнього. Пам'ятайте, що й по ваших плодах пізна ватимуть вас, як ми сьогодні своїх попередників. Вірю, що плоди ваших щи рих старань будуть багатими тим незнищенним духовним зарядом, що дарує нам неопалима часом лірика Лесі Українки і Олени Теліги. Тоді радість жит тя відчуєте сповна і світ радітиме разом з вами. (Звучить "Две, Марія" Й.-С. Баха.)
Учитель. Зловісний брязкіт днів, що б'ються на кавалки, І жах ночей, що затискають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй сповна, але не все пробач. Чи сум, чи блиск зорі, чи радість свята... Зів'яли мрії? Розпікає зло? Яке ж байдуже все, коли душа зім'ята, Сліпа, безкрила - сунеться на дно. Учениця від імені О. Теліги.
А ти її лови, тримай, тягни нагору! Зринай скоріше - і пливи, пливи. Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним - живи! Учениця від імені Лесі Українки.
І прийде час, коли в ясну годину
Твій дух знесилитись уже не зможе. #
Учитель. Тоді розтане сніг, завесняніють мрії І заяснять, мов нитка провідна! Ти приймеш знов життя і так захочеш жити, Його пізнати глибоко до дна.
(У виконанні учнів звучить пісня І. Вілозіра на слова П. Запотічного "Встань, народе мій!")
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів