Література рідного краю
ПОЕЗІЯ І ПІСНЯ ОЛЕКСАНДРА БОГАЧУКА
Володимир ФІЩУК,
ст. викладач Рівненського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти
Мета: ознайомити учнів із біографією поета, його творчістю; виховувати любов до поетичного слова, пісні; розвивати естетичні смаки школярів.
Тип уроку: урок літератури рідного краю.
Обладнання: портрети поета-пісняра, збірки його творів, грамзаписи пісень.
Епіграф уроку:
…Доки буде жити Україна,
Не заблудить пісня і моя…
О. Богачук
Хід уроку
Вступне слово вчителя. Коли люди відходять, залишається пам’ять про них. Коли відходять поети — залишаються їх слова, їх вірші, їх пісні — як заповіт нам усім.
«Живіть радістю, добротою — найвищим людським добром. Не скигліть і не падайте на коліна. Беріть своє. За правду вставайте на повний зріст», — таким було життєве кредо нашого поета-земляка О. Богачука.
Нещодавно виповнилося 75 років з дня його народження. Цьому ювілею ми і присвячуємо наш урок.
Олександр Теофілович Богачук народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл на Волині в сім’ї простих селян. Батько й дід — сільські ковалі — любили грати на скрипці, мати гарно співала.
Можливо, саме там, біля гарячого ковальського горна, так, як колись Іван Франко, Олександр Богачук відчув у собі силу творити. З часом спогади про найдорожчих йому людей стають поезією… Вишивала мати
Вишивала мати, вишивала,
До листка листочок прикладала,
А між ними цвіт голубуватий —
Простилався барвіночок хрещатий.
Виростав барвінок зелененький,
І дивились з нього очі неньки.
Усміхався цвіт на рушникові
Світом материнської любові.
Вишивала мати вправно, швидко,
Та неждано обірвалась нитка…
Обірвалась. Впала у безсиллі…
… Дороста барвінок на могилі.
Учень 1. Олександр Богачук належить до покоління людей, дитинство яких, окрадене війною, закінчилося, щойно почавшись. Виростав у голоді і холоді, ставав не по роках серйозним і відповідальним.
І вже в роки студентської юності, навчаючись на історико-філологічному факультеті Луцького педагогічного інституту, він багато пише, друкує свої твори, працює журналістом. Олександр свідомо обирає для себе долю поета.
Три доленьки
Три доленьки — три квітки на столі.
Одна дивилась радістю живою,
А друга —
Синім болем на стеблі,
А третя,
Третя — сивою журбою.
Три доленьки — три квітки на столі.
Три доленьки… Яку ж узять собі?
Чи першу ту? Чи другу?
Чи останню?
Спитаю свого серця, далебі…
Порадь мені,
Дай відповідь питанню!
Три доленьки — візьму всі три собі.
Учень 2. У 1958 році виходить у світ перша збірка віршів О. Богачука «Незабутнє». Авторові тоді виповнилося 25 років. Його вчителями й порадниками, про яких поет вдячно згадував усе життя, були М. Рильський, А. Малишко, В. Сосюра.
Творчість О. Богачука цього часу — це пристрасть, лірика, ніжність, розкутість, щирість і відвертість почуттів.
Теми його поезії вічні і незмінні: рідна земля, любов, синівська вірність, повоєнні лихоліття, нескореність народу.
Кажуть, що справжня поезія народжується тоді, коли боляче. Для Олександра Богачука таким болем є спогади про війну:
Приснилось матері
Приснилось матері, що ожили солдати,
Які стоять одягнені в граніт…
Приснилось матері: іде один до хати
І раптом зупинивсь біля воріт.
Чого не йдеш? Чого стоїш, мій сину?
Чи мало настоявся край путі?..
Вже стільки літ не знаєш відпочинку!
Вже стільки літ чекаю в самоті!
Приснилось матері, що привела в оселю.
Він автомат поставив у куток.
І, мовчки скинувши запилену шинелю,
Узяв у руки скрипку і смичок.
Вустами струн почав розповідати,
Як він ішов додому крізь грозу.
І в тихім сні, у сні ридала мати
І витирала радості сльозу…
Приснилось матері, що подала сніданок,
І син присів, і сперся над столом.
Та раптом променем зашелестів світанок —
І сон розтав, як роси за селом.
«Чи це мана?» —
й самі побігли ноги.
«О, де мій син?!» —
і впала край воріт…
А в далині, де сходяться дороги,
Стояв солдат, одягнений в граніт.
Учень 3. Рідна земля — це світ, де ти вперше бачив сонце і небо, це коріння твого роду і паростки твого майбутнього. І якщо ти поет — то Батьківщина для тебе така ж дорога і свята, як батькове слово і мамина молитва.
Україна
Вишита колоссям і калиною,
Вигойдана співом солов’я,
Звешся веселково — Україною —
Земле зачарована моя.
Ти мені боліла важко ранами,
Як тебе хотіли розп’ясти…
І хрещато-чорними й багряними —
Власний образ вишивала ти.
Вишивала ніжністю суворою,
Муками і полум’ям надій…
Я читаю всю свою історію
На сорочці вишитій твоїй.
Бачу, як злітала блискавицею,
Пломеніла правдою в борні…
І стікала мужньою живицею,
На хресті, на палі, на вогні.
Вишиту колоссям і калиною,
Виборену кров’ю і вогнем,
Називаю гордо — Україною —
І ніхто мені не дорікне.
Учень 4. Поет щиро любить людей свого народу — простих селян, студентів, дітвору. То були його герої.
І він був щасливий від того, що вмів відчувати лірику буденного життя у всіх його найнеприємніших дрібницях:
Я знав і вірив
Я знав, я знав, що ти на світі є,
Але не відав, звідки виглядати.
Тобою серце проросло моє,
Коли ще навіть не була моя ти.
Я чув, я чув, як у душі скребло
Моїх надій розплющувало вії…
І хоч тебе ще в мене не було,
Але з чеканням виглядали мрії.
Я вірив, вірив, що знайдемся ми,
Хоч і блудили довго дні побачень.
Так проростає пролісок з пітьми,
Коли ще сонця навіть сам не бачить.
Учень 5. У 1968 році О. Богачук вступає до Спілки письменників України. Багато пише, поповнює свій літературний доробок книгами «Вересневий грім», «Зелене руно», «Ні», «Крики попелу», «На лісовому озері», «Стогін землі», «Цвіт роси», «Горно», «Прощай Волинь». Любов читачів здобувають і його драматичні твори «На заході сонце не сходить», «Брат із шатра». Якщо ти син
Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не виставляй любові на плакат.
Заколоси хоч клаптичок єдиний —
Вона відплатить синові стократ.
Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не мікрофонь себе на всі лади,
А беручи добро з її вощини,
Удвічі більше в соти поклади.
Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не рви плоди, ламаючи гілля…
Якої не сягнув би ти вершини —
Найвища вись — колосяна земля.
Вона — твоїх прапрадідів коріння,
Праправнуків верхів’я молоде…
І хто до неї загубив тяжіння,
Той і себе ніколи не знайде!
Якщо ти син своєї Батьківщини,
Не на чужий лакомся коровай,
А свій спечи, із власної розчини,
І ним своє життя благословляй.
Запам’ятай, від роду і до роду
Священна нагорода з нагород:
Якщо живеш ти іменем народу —
Своїм ім’ям вростаєш у народ!
Учитель. Якою б не була людина, найщирішою вона стає тоді, коли бринять бентежними акордами всі струни розбурханої і щасливої душі…
У 1985 році доля приводить О. Богачука до Рівного. Тут він очолює обласне управління СПУ, пише свої найкращі твори. Тут минають останні роки його напруженої письменницької праці. Білий голуб
Білий голуб сів на голову.
Що ти скажеш тому голубу?
Можеш плакати, можеш охати —
Не прогнати, не сполохати.
Сів тихенько, не літаючи,
Пригніздився, не питаючи,
І, обнявши мовчки крилами,
Приголубив сизо-білими.
Чом так рано, друже-голубе,
Та й до мене принесло тебе?
Білий голуб сів на голову…
Що ти скажеш тому голубу?
17 грудня 1993 року в обласному драматичному театрі вся культурна громадськість Рівного й України святкувала ювілей поета. 60 років — золота пора, коли вже так багато зроблено, а ще більшого прагнеться…
Але доля розсудила інакше — 18 травня 1994 року О. Богачука не стало, рівно через півроку після його ювілею.
Сьогодні О. Богачука немає між нами. Але 75 років тому він прийшов в цей світ, щоб залишити по собі добру пам’ять, відверту поезію талановите слово.
Він залишив усе це нам з вами. Тому читаймо, шануймо, пам’ятаймо.
А слово і пісня, якщо вони справжні, завжди будуть з нами.
Віримо в це, як вірив О. Богачук.
Учень 1. Чиста, дзвінка, земна поезія О. Богачука, мелодійні, ліричні чуттєві вірші легко лягали на музику — як для величного хору, так і для тихого, проникливого одноголосся. І пісень тих народилося багато. Нині їх знають, співають і люблять не тільки в Україні. Тож пригадаємо їх і ми…
Музика, злившись із поетичними словами О. Бога-чука, надала пісням крилатого розмаху. А добре ім’я, здобуте піснею, — то закоханість автора в музику, у глибини слова, щоденна праця в безмежній царині творчості.
Відомий український композитор Георгій Майборода у передмові до збірника пісень «Світи мені, Дніпре» на вірші О. Богачука писав: «Поезія Олександра Богачука приваблює композиторів різних поколінь. Кожен знаходить в ній нові смислові й звукові інтонації, теплі барви образної гами.
Сила його поетичного слова в його емоційній правдивості. Воно природно пульсує з душі поета, переплітається невидимими стебельцями почуттів з мотивами народної пісні. Ця невимушеність, висока емоційна напруга поетичного вислову ставить О. Богачука в ряд поетів щасливої долі, його поезія знаходить найкоротші шляхи до людських сердець. Давно, ще не будучи особисто знайомим з поетом, я прочитав його вірш «Димить туман». Зримо постала переді мною сива мати, яка довгі роки після війни виглядає свого сина.
Безмежність материнської любові й надії подана через образ сивого туману...»
Давно-давно відплакали вдовиці,
І дим війни розтав у зморшках ран.
А мати жде, і біль пече зіниці.
Димить туман,
Димить туман...
Дістала знов із скрині вишиванку,
Що так любив носити син Іван.
Згасає день в манливому серпанку —
Димить туман,
Димить туман...
На ній цвіте незламана калина,
Блакить озер і колосистий лан.
І мати знов хова сорочку сина.
Димить туман,
Димить туман...
День догорів, як маки на покосах,
Сорочка жде, коли ж прийде Іван.
І ніч не спить,
Не спить на сивих косах.
Димить туман,
Димить туман...
(«Димить туман»)
Учень 2. А в цій відомій пісні музика ніби спонтанно накреслюється інтонаційним плином строф, народжується одночасно зі словами. До речі, Олександр Теофілович — автор не лише вірша, а й музики.
Тиша навкруги,
Сплять в росі луги.
Тільки ти і я,
Й пісня солов’я.
Розкажи мені,
Любиш ти чи ні?
І в очах сія: «Я — навік твоя!»
Скільки я пройшов...
А тебе знайшов
У своїх краях,
Ластівко моя!
Згасла вже зоря,
Пісня солов’я,
Лиш любов сія —
І твоя, й моя.
Розкажи мені,
Любиш ти чи ні?
І в очах сія: «Я — навік твоя!» («Тиша навкруги»)
Учень 3. Ця пісня стала своєрідною візитівкою відомого тріо Мареничів. Інша пісня — «Троянди на пероні» (музика Анатолія Горчинського) — облетіла весь світ. Її визнано «Шлягером XX століття», а поета О. Богачука нагороджено дипломом на підтвердження всенародного визнання цієї пісні.
На пероні, на люднім пероні,
Де розлуки і зустрічі плачуть,
Хтось розсипав троянди червоні,
І, здається, ніхто їх не бачить...
А троянди полум’яні
До людей пелюстками кричать:
Ми — не квіти, ми — кохання,
А кохання не можна топтать.
На пероні, на тихім пероні
Вже не чути далекого стуку...
Хтось розсипав троянди червоні,
Чи то зустріч свою, чи розлуку.
А троянди полум’яні
До людей пелюстками кричать:
Ми — не квіти, ми — кохання,
А кохання не можна топтать.
(«Троянди на пероні»)
Учень 4. Його вірші, пісенні за своєю строфічною будовою, приваблювали багатьох відомих українських композиторів. Климентій Домінчен написав музику на слова:
Біла хата в саду,
Біла хата, як лебідь у морі.
Я під вишнею жду,
Жду тебе в солов’їному хорі.
Я під вишнею жду,
Я під вишнею жду,
Жду тебе в солов’їному хорі.
Тихо падає цвіт,
Тихо падає цвіт, наче роси...
Скільки весен і літ
Я шукав твої очі і коси...
Скільки весен і літ,
Скільки весен і літ
Я шукав твої очі і коси...
Не сумуйте, сади,
Не сумуйте уранці за цвітом.
Так буває завжди,
Як весна покохається з літом.
Так буває завжди,
Так буває завжди,
Як весна покохається з літом. («Тихо падає цвіт»)
Учень 5. А цей вірш зачарував композитора Володимира Верменича. І знову народилася пісня.
Іду я росами ногами босими,
Жену попереду туманів череду.
А чайка крилами майнула білими
І доторкнулася далеких мрій.
Кого, кого, кого, кого
Шукаєш вранці на зорі?
Кого, кого, кого, кого
Гукає чайка угорі?
І зупинився я, і задивився я,
Як перші промені несли тепло мені.
А мрії зграйкою пливли за чайкою,
І незабудками цвіла блакить...
Кого, кого, кого, кого
Чекаєш ти у тиху мить?
Чого, чого, чого, чого
Занило серце — і болить? («Іду я росами»)
Учень 1. Поет кількома штрихами створює настрій, уміло передає стан душі, наповнює віршований рядок смислом, життєвим порухом. У тому не тільки мотив подружньої вірності, але й вірності рідному берегу, рідному краю. Усе це в природному, органічному поєднанні дає простір для музичної інтерпретації.
Журавель курличе,
Журавлиху кличе:
Журавлихо-мати,
Час нам відлітати.
Кру-кру-кру-кру,
Час нам відлітати.
Розгойдалось море,
Котить сині гори.
В небі клин за клином
Лине в даль невпинно.
Кру-кру-кру-кру,
Лине в даль невпинно.
Чути, журавлиха
Промовляє стиха:
— Ой, журавлю милий, Більш не маю сили... Кру-кру-кру-кру, Більш не маю сили.
— Сядь мені на крила, Бачиш острів, мила, Там усі спочинем, Потім знов полинем. Кру-кру-кру-кру, Потім знов полинем.
— Ой не треба, друже, Краще тут помру вже, Щоб мені був видний Завжди берег рідний. Кру-кру-кру-кру, Завжди берег рідний.
(«Журавлі»)
Учень 2. Щире музичне тлумачення Богачукового болю й тривоги, кохання і гордості, віри та правди звучить у творах рівненського композитора Анатолія Андрухова. Це такі відомі пісні на вірші О. Богачука, як «Моя родина — Україна», «Звели нас очі», «Не сумуй, що соловей затих», «А зозуля кує», «Погадай мені циганко» та багато інших. Цей перелік можна продовжувати. Понад сто Богачукових поезій покладено на музику.
Цілу гаму почуттів і розуміння чуємо в піснях рівненського композитора Миколи Корейчука, коли під його керівництвом гурт «Медіатор» виконує пісні «Заспівай мені, мамо моя», «Цвіт роси», «Ой ти, доленько, доле».
Співпраця з такими волинськими композиторами,
як Мирослав Стефанишин, Микола Седлярук, Віктор Герасимчук, подарувала життя багатьом творам поета, які й досі звучать на українській естраді.
Учень 3. Творча дружба єднала Олександра Богачука з багатьма композиторами. Чимало пісень було написано у співпраці з Іваном Сльотою:
Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україно!
(«Щедрик»)
Учень 4. Уже після смерті Богачука Іван Сльота написав нову пісню на слова поета:
Встань, козацька славо, засвіти знамена,
Гордо й величаво піснею промов:
Ой ти, Україно, купино священна,
Ми твоя надія, віра і любов.
Нас благословляють береги Дніпрові
Заповіт козацький в серці берегти.
Ой ти, Україно, скільки сліз і крові
Тут було пролито, щоб не вмерла ти.
Всі ми твої діти й підем за тобою.
Чуєш, сурма грає — кличе волі час.
Ой ти, Україно, будь завжди собою,
І ніхто ніколи не здолає нас.
Встань, козацька славо, засвіти знамена,
Сонцем звий хоругви в небо голубе.
Ой ти, Україно, купино священна,
Хай біда і лихо обмине тебе.
(«Козацька слава»)
Учень 5. Є в Олександра Теофіловича такий мело¬дійний вірш:
Обнялися журавлі з весною
і мене з веснянкою звели.
Забриніло срібною струною:
Кру-кру-кру,
Курли-курли-курли.
Через даль відому й невідому
Мерехтіли співи з-під крила.
Пісня повертається додому,
Де б вона на світі не була.
Не питайте, хто її родина,
Звідки прилетіла і чия...
Доки буде жити Україна,
Не заблудить пісня і моя.
(«Пісня»)
Можливо, і ці слова колись стануть піснею... Хочеться вірити: доки буде жити Україна, доки співатиме український народ, доти ніжною струною бринітиме й Богачукова пісня.