План конспект 8 клас УРОК № 26 Тема. Воєнно-політичні події 1654—1657 pp.
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 1-04-2013, 09:50

УРОК № 26

Тема.Воєнно-політичні події 1654—1657 pp.

Мета:розповідати про перебіг воєнних дій у 1654—1655 рр.; пояснювати, як і чому відбулася зміна зовнішньополі­тичної орієнтації Б. Хмельницького; характеризувати дії українського війська в Польщі в 1657 р.; давати оцінкуБ. Хмельницькому як людині, політику й полководцю; удосконалювати набуті вміння і навички; виховувати по­чуття поваги до історичного минулого Батьківщини.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, зображення історичнихпам'яток.

Основні поняття й терміни: Віленське перемир'я.

Основні дати: 19—21 січня 1655 р. битва під Охматовим; вересень 1655 р. битва під Городком, облога Львова; 24 жовт­ня 1656 р. підписання Московською державою і Річчю Посполитою Віленського перемир'я; грудень 1656 — ли­пень 1657 р. україно-трансільванський похід у Польщу; 27 липня 1657 р. смерть Б. Хмельницького.

ХІД УРОКУ

I.                 ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II.             ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1)        Схарактеризуйте ставлення католицьких держав Європи до Гетьманщини.

2)         Наведіть приклади підтримки і приязного ставлення до Гетьманщини протестантських держав.

3)         Схарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики Гетьманщини в роки війни.

4)         Як розвивалися в роки війни відносини між Гетьманщиною та Московією?

5)        Як відбулося оформлення протекторату Московської держави над Гетьманщиною?

Творче завдання

Складіть розгорнутий план за темою «Українська гетьманська дер­жава в системі міжнародних відносин».

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Воєнні дії в 1654—1655 pp.

Розповідь учителя

У січні 1654 p., після отримання повідомлень про події в Переяс­лаві, уряд Речі Посполитої став готуватися до нової великої війни. Московська держава розірвала дипломатичні відносини з Річчю Пос­политою і вступила у війну з нею на боці Гетьманщини.

У лютому 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділ­ля і Брацлавщину. Так, місто Немирів було взяте в облогу, але ніхто з жителів у полон не здався, і воно було знищене поляками. Проте, дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення і протидію ко­зацьких військ полковників В. Томиленка та І. Богуна, поляки були змушені відступити.

Тим часом головні воєнні дії розгорталися на території Білорусі та Смоленщини. Хмельницький на вимогу царя у травні 1654 р. на­правив туди 18-тисячне козацьке угруповання, очолюване наказним гетьманом Іваном Золотаренком. Унаслідок успішних воєнних дій на кінець 1654 р. від польсько-литовських військ було звільнено південь Білорусі та всю Смоленщину.

Кримське ханство негативно поставилося до рішень Переяслав­ської ради. Після того як Хмельницький проігнорував вимогу Іслам- Гірея розірвати союз із Московією, татари пішли на союз із поляками. 10 липня1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що перед­бачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога».

У жовтнілистопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким вторглося на Поділля. Поляки діяли з надзвичайною жорстокістю, знищуючи все насе­лення.

Цікаво знати

Героїчним опором переважаючим силам ворога уславилося невелике подільське містечко Буша. Його захищали близько 6 тис. козаків, міщан,подільських опришків і загін повстанців-молдаван. Протягом 18—20 листо­пада захисники Буші відбивали запеклі штурми поляків. Коли після кро­вопролитного бою вони вдерлися до міста, жителі підпалювали домівки,знищували своє майно та продовжували боротися з ворогом на вулицях. Від­чуваючи поразку, вони кидалися у вогонь, віддаючи перевагу смерті, аніж полону. Дружина одного з місцевих козацьких старшин зустріла поляків, які оточили її презирливим глузуванням, а потім піднесла вогонь до діжкиз порохом. Частина захисників Буші, що обороняла замок, не маючи сил про­тистояти ворогу, підпалила пороховий погріб. Від величезного вибуху вони загинули разом із польськими військами, які обложили замок.

Близько 70 бушанців (переважно жінок і дітей) сховалися в печері. Післятого як їх знайшли поляни, вони відмовилися здатися й відстрілювалися до останнього. Ніхто з них не здався, і тоді поляни спрямували в печеру водупотоку, що протікав поряд, і затопили печеру. У ній загинули останні неско­рені бушанці.

На початку грудня 1654 р. в Україну вторглася і приєдналася до польської армії 20-тисячна татарська орда на чолі з ханом Менглі- Гіреєм. Болісно переживаючи спустошення поляками й татарами Поділля, Хмельницький очікував прибуття московських військ. 13 січня 1655 р. до нього приєдналися 10—12 тис. вояків війська воєводи Василя Шереметьева. Гетьман поспішив із 40—42-тисячною україно-московською армією під Умань.

Вирішальна битва відбулася 19—21 січня неподалік від Охматова. Під час запеклої битви, що велася посеред поля в лютий мороз, з обох сторін загинуло до ЗО тис. осіб. Ніхто з противників не здобув перева­ги, але одночасно не мав сил продовжувати воєнну кампанію. Наступ польсько-татарського війська вглиб України було зупинено.

Цікаво знати

Битва під Охматовим (на «Дрижиполі»)

27 жовтня 1654 року 30-тисячне військо Речі Посполитої на чолі з корон­ним гетьманом Станіславом Потоцьким вирушило на Поділля та Брацлав- щину. Тоді ж молодий кримський хан Мегмет-Гірей запропонував БогдановіХмельницькому відновити військовий союз, розірваний після Переяслав­ської угоди: «Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте у приязні». Проте Хмельницький відмовився, і Мегмет-Гірей уклав угоду з польським королем.8 грудня шляхетське військо Речі Посполитої з'єдналося поблизу Брацлаваз 30-тисячною татарською кіннотою, а 10 (20 січня) вони оточили Умань, яку обороняв полк І. Богуна разом із місцевими жителями. Щоб укріпити містоі зробити фортечні вали неприступними для ворога, Богун звелів облити їх водою і перетворити на крижані гори.

У ці дні до ставки Хмельницького під Білою Церквою підійшла союзна 20-тисячна московська армія на чолі з В. Шереметьєвим і В. Бутурліним таразом із 70-тисячним козацьким військом одразу виступила до Умані. Вій­сько мало 50—60 гармат. Попереду йшов Полтавський полк під командуван­ням полковника Мартина Пушкаря. Дізнавшись про це, поляки з татарами відступили від Умані й оточили загін Пушкаря, який зайняв оборону в неве­ликій фортеці Охматові, а ввечері в п'ятницю 19 (29 січня) 1655 р. за чверть милі від Охматова супротивники зійшлися в долині річки Багви.

Битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська під командуванням коронного обозного Стефана Чарнецького прорвалися до мос­ковського табору і в рукопашному бою захопили там 20 гармат і 300 бочок по­роху. Московські стрільці стали кидати зброю та хоругви і здаватися, однак були відбиті козаками. За словами очевидця-шляхтича, «трупом жолнірським козаки отаборились, бо не тилко вдень, а й уночи билися рукопаш», тобто спо­рудили укріплення з возів та тіл загиблих і три дні оборонялися без води та вог­ню. У неділю козаки запропонували переговори й домовилися з татарами про нейтралітет. У вирішальний момент Богун із козацькими загонами непомітно вийшов з Умані та вдарив у тил польсько-шляхетського війська. Татари, пере- конавшись у безрезультативностіоблоги табору, спішно залишили поле битви й почали грабувати українські села. 22 січня весь табір, не порушуючи замкну­тості своїх рядів, пробився через ворожі застави до Охматова і після завзятої битви визволив загін Пушкаря, що перебував у фортеці.

Обидві сторони втратили убитими по 15 тис. вояків, зокрема в московсь­кій армії загинуло 9 тисяч. Виснажені супротивники до весни припинили бойові дії.

У козацькій традиції за рівниною у двох верстах від Охматова між річками Багвою та Буртою закріпилася назва «Дрижипіль», оскільки поле бою дри­жало від холоду і вогню.

Намагаючись зруйнувати кримсько-польський союз, гетьман пові­домив турецькому султану, що згодний прийняти його протекцію. У відповідь Мехмед IV наказав кримському хану утримуватися від нападів на Гетьманщину. Становище Речі Посполитої ускладнило­ся. Українські війська наказного гетьмана І. Золотаренка захопили Мінськ, а пізніше разом із московськими полками Вільно і Ґродно. Із півночі на Польщу рушив шведський король Карл X Густав, що пре­тендував на польську корону, і швидко здобув Варшаву й Краків.

Хмельницький вирішив використати сприятливу для себе си­туацію і звільнити з-під польської влади західноукраїнські землі. 19 вересня 1655 р. україно-московська армія взяла в облогу Львів. Напередодні відбулась битва під Городком, яка завершилася перемо­гою україно-московського війська.

Пізніше вона захопила Ярослав, Люблін, Яворів, Янів та інші міста, вийшовши в окремих місцях до Вісли і за Сян. Однак це не сподобалося шведському королю, який став вимагати від Хмельни­цького зняти облогу Львова й відступити до Гетьманщини. До того ж гетьман дізнався, що Менглі-Гірей, порушивши заборону турецького султана, разом з ордою вдерся в Україну й просувається до Львова. У цих умовах наприкінці жовтня Б. Хмельницький наказав відсту­пати. Перед цим він зустрівся з послом польського короля й заявив про готовність укласти мир і надати допомогу в боротьбі з ворогами. В обмін на це він пропонував полякам відмовитись від претензій на володіння «усім Руським князівством» та визнання входження до нього західноукраїнських земель. Хоча, на думку гетьмана, поль­ська шляхта на це ніколи не погодиться, а козаки не відступлять від цієї умови.

Відступаючи, україно-московські війська були двічі атаковані та­тарами, але успішно відбилися. З огляду на це 12 листопада 1655 р. під Озерною Мехмед-Гірей уклав угоду з Хмельницьким про невтру­чання Кримського ханства в боротьбу Гетьманщини та Московської держави з Річчю Посполитою, відновлення україно-татарської друж­би та заборону татарам чинити напади на українські й московські землі.

2.      Віленське перемир'я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького.

Розповідь учителя

Суперечності, що загострювалися між Московською державою і Швецією через Прибалтику, призвели в травні 1656 р. до війни між ними. Вести війну на два фронти для московського уряду було обтяж­ливо, і він погодився на пропозицію виснаженої війною Речі Поспо­литої укласти перемир'я. У серпніжовтні 1656 р. у Вільно відбули­ся московсько-польські переговори, унаслідок яких було укладено Віленське перемир'я. За його умовами, воєнні дії між Московською державою й Річчю Посполитою припинялися. Обидві держави домо­влялися, що будуть вести спільні воєнні дії проти Швеції і не розпочи­нати з нею переговорів про мир. Польські посли висунули пропозицію обрати царя Олексія Михайловича на престол Речі Посполитої після смерті Яна Казимира. Територія Гетьманщини визначалася за умова­ми Білоцерківського договору в межах Київського воєводства. У разі обрання царя королем Речі Посполитої Гетьманщина залишалася у її складі.

Відверте нехтування московською стороною інтересами Гетьман­щини обурило гетьмана і старшину. В укладенні Віленського перемир'я вони вбачали порушення «Березневих статей» 1654 р. Хмельницький активізував зусилля з укладення воєнно-політичного союзу зі Швецією та Трансільванією, спрямованого проти Речі Поспо­литої і Кримського ханства.

У грудні 1656 р. в угорському місті Рандоті було підписано до­говір про союз між Швецією і Трансільванією. Розподіл території Речі Посполитої за його умовами передбачав перехід західноукраїн­ських земель до Трансільванії. Рандотський договір засвідчив, що трансільванський князь і шведський король, потребуючи допомоги Гетьманщини, водночас не хотіли її зміцнення за рахунок приєднан­ня Західної України.

3.      Дії українського війська в Польщі 1657 р.

Розповідь учителя(супроводжується роботою з картою )

Наприкінці грудня 1656 р. Хмельницький без відома московського уряду вирішив підтримати вторгнення в Польщу трансільванського князя Дьєрдя II Ракоці. Гетьман вислав йому на допомогу козацьке військо на чолі з наказним гетьманом Антоном Ждановичем, а зго­дом ще кілька полків під проводом І. Богуна. Загальна кількість ук­раїнського війська сягала 18—20 тис. осіб.

Швидким маршем пройшовши Галичину, до трансільванського князя під Перемишлем приєдналося козацьке військо. Союзники взяли Краків і рушили на з'єднання з армією шведського короля.

Після об'єднання за наполяганням Карла X Густава було вирішено завдати рішучого удару полякам. Союзники перейшли Віслу, захо­пили Замостя, Люблін і рушили на Варшаву. 9 червня місто було здобуто.

Однак у середині червня становище союзників погіршилося. У Польщі розгортався широкий визвольний рух. Після нападу на Швецію Данії Карл X змушений був залишити Польщу. Польські війська вторглися до Трансільванії, а до Польщі як союзник при­був із великою ордою кримський хан. Охоплений панікою Дьєрдь II Ракоці розпочав переговори з польським командуванням і капіту­лював.

До козаків Ждановича в цей час прибув московський посланець і попередив, що вони воюють без угоди царя. До того ж серед них поширювалися чутки, що Хмельницький важко хворий і доживає останні дні. Жданович, ураховуючи настрої козаків, наказав повер­татися додому. Поразка україно-трансільванського походу до Польщі стала важким ударом для хворого гетьмана.

4. Б. Хмельницький людина, політик і полководець.

Самостійна робота за підручником

Схарактеризуйте історичне значення діяльності Б. Хмельницько­го. Визначте, якими були, на вашу думку, досягнення і прорахунки Б. Хмельницького, здійснені ним у роки Національно-визвольної вій­ни українського народу середини XVII ст. Поясніть свою думку.

Додатковий матеріал

27 липня 1657 р. в Чигирині помер Б. Хмельницький. Поховали гетьмана, як він і заповідав, у рідному хуторі Суботові в Іллінській церкві.

Б. Хмельницький небезпідставно вважається однією з найвизначніших постатей української історії. Він був єдиним у вітчизняній історії загаль­нонаціональним лідером, який зміг підняти весь народ на боротьбу за своєзвільнення. Життєвий шлях Хмельницького був тісно переплетений із доля­ми багатьох тисяч українців, сповнений блискучими перемогами й гіркими поразками, глибокими роздумами й важкими рішеннями, особистими втра­тами й здобутками.

Хмельницький очолив Національно-визвольну війну українського народусередини XVII ст., яка стала кульмінаційною подією історії України XVIXVII ст. Він виявив себе блискучим полководцем, сформував боєздатну, однуз кращих у тогочасній Європі національну армію.

В умовах розгортання визвольної боротьби Хмельницький висунув про­граму побудови Української держави як мети визвольної боротьби, навколо якої об'єдналися всі патріотичні сили. Наріжні принципи сформульованоїгетьманом державної ідеї стали знаменом у визвольних змаганнях україн­ців упродовж наступних століть. Завдяки гнучкій політиці Хмельницького Гетьманщина змогла подолати чимало соціальних потрясінь і не загинути у вирі громадянської війни.

Гетьман організував дипломатичну службу, яка сприяла досягненню виз­нання Української гетьманської держави урядами інших країн. Сучасники вважали Хмельницького одним із найкращих тогочасних дипломатів. Вінуміло керував зовнішньою політикою Гетьманщини, знаходячи союзників для продовження боротьби й нейтралізуючи дії ворогів.

IV.      ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Запитання

1)        Яким був результат битви під Охматовим?

2)         Що передбачала угода між Хмельницьким і кримським ханом, укладена 12 листопада 1655 р. під Озерною?

3)         Схарактеризуйте перебіг воєнних дій у 1654—1655 pp.

4)         Якими були умови Віленського перемир'я?

5)         Чому Хмельницький уважав укладення Віленського перемир'я порушенням Московською державою україно-московської уго­ди 1654 р.?

6)         У чому полягала зміна зовнішньополітичної орієнтації Хмель­ницького після Віленського перемир'я?

7)        Які держави підписали Рандотський договір?

8)         Як відбувався похід української армії до Польщі в 1657 p.?

9)         Чому А. Жданович вирішив припинити похід до Польщі й по­вертатися додому?

10)    Коли помер Б. Хмельницький і де його було поховано?

Завдання

Закінчіть складання таблиці «Національно-визвольна війна ук­раїнського народу середини XVII ст.».

V.          ПІДСУМКИ УРОКУ

Воєнна кампанія 1654—1655 pp. була дуже важкою для у країнської армії. Її перебіг поглибив переконаність Хмельницького в тому, що жодний із його союзників не бажає зміцнення Української гетьман­ської держави.

Укладення польсько-московської Віленської угоди спонукало Хмельницького до спроби зміни напрямку зовнішньої політики.

Поразка трансільвансько-українського походу 1657 р. унеможли­вила здійснення плану гетьмана об'єднати українські землі в межах однієї держави.

Історичне значення діяльності Б. Хмельницького, попри допущені ним помилки і прорахунки, важко переоцінити.

VI.       ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 19 підручника.

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів