УРОК № 34

Тема.Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України.

Мета: визначати адміністративно-територіальний устрій Ліво­бережної Гетьманщини і Слобожанщини; характеризува­ти господарський розвиток і розвиток землеволодіння на цих землях; розповідати про підпорядкування Україн­ської Православної церкви Московському патріархату; продовжити формування навичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної бо­ротьби і здобутків українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал. Основні поняття й терміни:Слобожанщина (Слобідська Україна), зай- манщина.

Основні дати: 50-ті pp. XVII ст.—утворення слобідських полків; 1686 р. — підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.

ХІД УРОКУ

I.    ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Актуалізація знань учнів

1)        Коли і як утворилася Лівобережна Гетьманщина?

2)        Яким був адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького?

1.     Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьман­щини.

Розповідь учителя

У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але постійним залишався полково-сотенний устрій. По смерті Б. Хмельницького в Гетьманщині після обрання І. Виговсько­го утверджується республіканська форма правління, яка вже неза­баром стає республікансько-олігархічною. Змінюється також і форма державного устрою. У першій половині 60-х pp. XVII ст. з єдиної дер­жави Гетьманщина перетворюється на нестійке об'єднання (конфеде­рацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобереж­ної Гетьманщини і Запорожжя. У першій половині 70-х pp. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, запо­чаткований Б. Хмельницьким устрій зберігся лише на Лівобереж­ній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало 10 полків, які, усвою чергу, поділялися на сотні.

2.       Органи влади. Розповідь учителя

Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалися тільки коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилась прак­тика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль Старшинської ради, яка збиралася регулярно та розв'язувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Гене­ральна канцелярія виконувала функції центрального органу управ­ління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х pp. XVII ст. кількість козаків Лі­вобережної Гетьманщини сягала ЗО тисяч, у той час як за Б. Хмель­ницького— 100 тисяч. Кілька тисяч козаків могло виставити Запо­рожжя. Армія складалася з піхоти, кінноти, роль якої зростала, та артилерії. Розпочалося створення підрозділів найманців.

Від кінця 50-х pp. XVII ст. посилилося втручання Московської держави у внутрішні справи козацької України для того, щоб звести нанівець повноваження й самостійність її державних органів влади. У1662 р.московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забо­роняти призначення на посади генеральних старшин і полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 50-х pp. XVII ст. розпочалося впровадження воєводської системи правління.

Завдання

Установіть відповідність між назвами посад та функціями, які їм належали.

Хранительвійськової коругви,

 ад'ютант гетьмана

Керував військовим постачанням і артилерією

Очолювали Генеральний військо­вий суд

Військові ад'ютанти гетьмана

Тимчасовий командувач війсь­ками на час проведення окремих операцій

Контролював прибутки та видат­ки

Генеральної військової скарб­ниці

Хранительгетьманського бунчу­ка,

ад'ютант гетьмана

Керував Генеральною військовою канцелярією, відав зовнішньою політикою

3. Соціальний устрій.

Розповідь учителя(супроводжується роботою з таблицею )

Після Національно-визвольної війни соціальна структура коза­цької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою старшиною. В останні десятиліття XVII ст. селяни, міщани, козаки стали втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри зміни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно надалі поділялося на привілейовані й непривілейовані прошарки. До привілейованих і напівпривілейованих прошарків належали: стар­шина, шляхта, духівництво, козаки, міщани. Непривілейованим станом суспільства були селяни. Усередині кожного стану існував майновий поділ.

4. Система землеволодіння. Господарський розвиток.

Розповідь учителя

Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему зем­леволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель. Основою господарства залишалося землеробство.

У результаті Національно-визвольної війни селянство стало ко­ристуватися козацькими вольностями. Землі й угіддя, якими ко­ристувалися, включно з займанщиною, вони вважали своєю влас­ністю. Оскільки козацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигнаних панів і католицьких храмів, які перейшли до військового Скарбу, то селяни і держава стали співвласниками зем­лі. На Лівобережжі села, розташовані на землях військовоо Скарбу, почали називатися вільними військовими селами. їхні жителі могли продавати, купувати, дарувати, закладати, передавати у спадок зем­лю. Одночасно вони підлягали державі, на користь якої виконували повинності і виплачували податки.

Робота з поняттями і термінами

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на під­ставі першого «займу» володіти землею.

Розповідь учителя

Землі козаків не підлягало військовому Скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести вій­ськову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.

Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських гро­мад і сябринних спілок (спільне володіння переважно родичів або друзів). У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння.

На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма земле­володіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землево­лодіння. Протягом 1657—1672 pp. старшина, шляхта і монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачу­вали різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань Національно-визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.

У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостерігаєть­ся піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відіграє землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови. Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних козаків давали товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набуває садівництво і городництво.

Важливе місце в господарстві посідає і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней.

У господарстві старшин, заможних козаків переважно викорис­товувалася наймана праця, але частішими ставали випадки вико­ристання праці підлеглих селян. Наприкінці XVII ст. панщина набу­ває постійного характеру.

Швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося 90 міст. Такі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб — мали маг­дебурзьке право, менші — ратушне. У 36 найбільших містах ремісни­ки і торговці складали 34 % населення. Існувало близько 300 реміс­ничих професій. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.

Помітним стає і розвиток торгівлі, формуються центри ярмар­кової торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.

5. Виникнення та розвиток Слобідської України.

Розповідь учителя(супроводжується роботою зі схемами)

Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної час­тини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України, південно-східна частини Воронезької, південно-західна час­тини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.

Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х pp. XVII ст., Слобожанщину поступово заселяють українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полку на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим, які осели­лися на Суминому городищі, заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Подібну історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й села.

Масове переселення у Слобожанщину українського населення роз­почалося у другій половині XVII ст. й було пов'язане з добою Руїни, що охопила в цей час козацьку Україну. У верхів'ях Сіверського Дін­ця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чи­мало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині налічу­валося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. осіб, серед яких більшість складали українці (80 %).

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і то­му називалися слободами (звідси й назва «СлобідськаУкраїна»). Пра­ва українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складан­ні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х pp. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобід­ські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно- територіальними одиницями. Старшину обирали на загальних коза­цьких радах.

Полкове управління складалося з полковника і полкової старши­ни: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поді­лялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінан­совими і військовими справами в полках відали полковники, у сот­нях — сотники.

Полковників обирали довічно. Крім того, у Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов'язано з особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ва­тажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися без­посередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку погоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві затвер­дити на цій посаді. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.