УРОК 44

Тема. Становлення та консолідація української нації. Повсякденне життя українців

Мета: охарактеризувати побут та повсякденне життя українців у другій половині XIX ст., а також дати узагальнюючу характе­ристику процесу становлення та консолідації української нації; розвивати в учнів навички самостійної роботи, вміння аналізувати й систематизувати матеріал, робити висновки й порівняння, ви­словлювати свою точку зору; виховувати в учнів естетичні смаки та уподобання.

Основні поняття: нація, українська нація, побут, повсякденне життя.

Обладнання: роздавальні картки з текстовими та джерелами ін­формації.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

характеризувати процес становлення та консолідації україн­ської нації;

на основі різних джерел інформації: визначати й характеризу­вати основні чинники, які впливали на побут та повсякденне життя українців у другій половині XIX ст.; порівнювати ідеї та цінності, що були характерні для тогочасної культури з су­часними цінностями українського суспільства; порівнювати прояви і шляхи консолідації української нації з аналогічними процесами в Італії та Німеччині в даний період.

ХІД УРОКУ

I.      Організаційний момент

II.   Актуалізація опорних знань учнів

Завдання

1.     Назвіть і покажіть на карті історико-географічні регіони України.

2.    Чи мала Україна власну державність? До складу яких держав входили названі вами регіони України у другій половині XIX ст.?

3.     Як розвивалася економіка українських земель в даний період?

4.    Чи розвивався на українських землях суспільно-політичний і національно-визвольний рух?

5. Чи можна стверджувати, що в другій половині XIX ст. відбу­вався процес становлення й консолідації української нації? Свою думку доведіть.

III. Мотивація навчальної діяльності

Робота над поняттям

Нація — це форма спільноти людей, яка виникає історично і формується на певній території під час спільній діяльності у про­цесі злиття, консолідації населення завдяки створенню єдиної мо­ви, культури, традицій, обрядів.

Учитель. Але у світовій суспільній думці немає одностай­ності у визначенні поняття «нація». Одні вчені визначальною озна­кою нації вважають «національний дух», «національну самосві­домість», «національний характер», що сформувалися на ґрунті спільної долі, другі — трактують націю як «несвідому психічну спільність», треті — зводять націю до спільноти людей, котрі одна­ково мислять. Існують географічні, біологічні, психологічні тлума­чення нації. Тому правильним буде твердження про те, що, визна­чаючи поняття «нація», слід органічно поєднувати та враховувати і соціально-економічні, й етнічні, і соціокультурні, і духовні фак­тори.

Націю можна трактувати як спільноту людей, що формується завдяки єдності таких засад.

По-перше, територіальних: кожна нація має свою територію, «життєвий простір».

По-друге, етнічних: нація формується, як правило, з людей од­ного етнічного складу. Етнічні ознаки — це самосвідомість, мо­ва, усвідомлення спільності походження, єдиної історії, тра­дицій.

По-третє, економічних: спільність господарських зв'язків кон­солідує людей, пов'язує єдиною справою, сподіванням на пози­тивні результати.

По-четверте, загальнокультурних: мови, традицій, звичаїв, об­рядів, що передаються від покоління до покоління, з уст в уста. Немає мови —немає і нації. Нація також згасає, якщо втра­чається її культура, порушуються традиції, нехтуються звичаї, забувається історія.

По-п'яте, психологічних: нація має спільні риси психічного складу, які формуються в процесі спільного життя, діяльності, спілкування.

Завдання учням

Виходячи з факторів, завдяки яким відбувається формування нації, наприкінці уроку ви повинні довести, що в другій поло­вині XIX ст. відбувається становлення й консолідація україн­ської нації.

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Метод «Акваріум»

Учні поділяються на групи. Кожній із них надається на опра­цювання текст, на основі якого вони повинні визначити чинники формування української нації, про які йде мова в тексті. Групи по черзі займають місце в центрі класу і там дві хвилини обговорюють своє завдання і роблять висновок. Потім учні сідають на свої місця, а місце в центрі займає наступна група і т. ін. По ходу відповідей груп складається узагальнююча табличка «Основні чинники фор­мування української нації у другій половині XIX ст.».

Тексти для опрацювання учнями 1-а група

Процес становлення й консолідації української нації на етніч­ній основі значно прискорився внаслідок буржуазної революції 1848-1849 pp. на західноукраїнських землях та буржуазних ре­форм 1860-1870pp. на решті території України. На середину XIX ст. ця більша частина українських земель, трохи пізніше названа вченими Наддніпрянською Україною, становила ту ком­пактну територіальну цілісність, яка звичайно є першоосновою іс­нування будь-якої народності й тим більше — нації. Саме Над­дніпрянській Україні об'єктивно судилося відіграти визначальну роль у процесі становлення та консолідації української нації. Як свій історичний, політичний і культурний центр цю територію роз­глядало й відокремлене від неї державним кордоном українське на­селення Західної України.

Процеси утвердження капіталістичних відносин у господарстві України і налагодження повного мовного порозуміння між усіма українцями, де б вони не мешкали — на просторах від Воронежчи- ни і Луганщини на сході до Львівщини і Волині на заході, від Запо­рожжя й Одещини на півдні до Житомирщини і Сумщини на пів­ночі, —посилювали об'єктивну тенденцію до возз'єднання всіх українських земель у соборну, суверенну національну державу. В об'єктивному процесі формування нації брав участь весь ук­раїнський етнос на всій території його споконвічного проживання.

2-   а    група

Становлення й консолідація української нації супроводжува­лися зростанням чисельності населення України на всій її тери­торії. Це відбувалося як за рахунок природного приросту, так і внаслідок переселення великих мас вільнонайманих робітників з різних губерній європейської Росії. Так, населення земель, що пе­ребували у складі Російської імперії, з 1863 по 1897 р. зросло з 13,4 млн до 23,4 млн чоловік. Приблизно у той же період із 3,9 млн до 5,9 млн зросла й чисельність жителів західноукраїнських зе­мель. Три чверті з них становили українці, незважаючи на те, що кілька сотень тисяч їх емігрувало в пошуках роботи до СІЛА, Кана­ди, Бразилії та Аргентини.

Мало місце регулярне щорічне відхідництво на заробітки до Російської імперії (з поверненням згодом до рідних домівок) тисяч трудящих західноукраїнських земель, що зближало їх, а також їх­ні родини з населенням Наддніпрянської України. Отже, почуття етнічної спільності всього українського народу зростало і зміцню­валося у свідомості широких мас українців по обидві сторони росій­сько-австрійського кордону.

3-я      група

На Наддніпрянській же Україні завдяки бурхливому порефор- меному промисловому розвитку робітничий клас перетворився на могутню соціальну силу. Поповнення його лав відбувалося тут за рахунок не тільки місцевого, а й прибулого (здебільшого з ро­сійських губерній) пролетаризованого населення. За даними Все­російського перепису 1897 p., з 1,5 млн робітників України понад чотири п'ятих були місцевими уродженцями, більш ніж половина з них визнавали рідною мовою українську.

Помітне місце в економіці України та соціальній структурі її народонаселення посідав клас буржуазії. За матеріалами того ж пе­репису, понад 100 тис. осіб (без членів сімей), які володіли україн­ською мовою, жили за рахунок прибутків від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею. Представникам промислово-торго- вельної буржуазії українського походження належали заводи і фабрики, шахти, копальні тощо. Капіталістами-мільйонерами на кінець XIX ст. стали родини Терещенків, Харитоненків, Симирен- ків, Яхненків, Римаренків, Демченків, Алчевських. У кам'яно­вугільній і залізоробній промисловості хазяйнували такі можновладні підприємці, як Арандаренко, Голуб, Кривко, Пан- ченко, брати Рутченки, Іщенки та ін.

4-   а    група

Із розвитком капіталізму в складі української нації дедалі зрос­тала питома вага інтеліґенції, суспільно-консолідуюче значення якої також збільшувалося. Демократична частина інтеліґенції від­бивала інтереси широких народних мас і виступала проти будь- якого гніту (в тому числі національного).

За ініціативою демократичної інтеліґенції у побут народних мас по обидва боки державного кордону увійшло щорічне святкування роковин народження і смерті Тараса Шевченка, поетична творчість якого, глибоко національна за формою і змістом, спонукала їх боро­тися за своє соціальне та національне визволення. Позитивно впли­вав на процес консолідації української нації й інтерес до історично­го минулого українського народу, що значно збільшився. Історія України сприймалася людьми як рідне, близьке, єдине ціле — неза­лежно від того, по який бік кордону вони жили. Усвідомленням цієї єдності стали започатковані у 90-х роках XIX ст. у Львові капіталь­ні узагальнюючі праці Михайла Грушевського «Історія України — Руси» та «Джерела до історії України — Руси». Національному піднесенню українського народу активно сприяла й періодична пре­са (журнали «Основа», «Киевская Старина» на Східній України та «Молот», «Друг», «ЖитєіСлово» — на Західній).

5-   а    група

Узагалі, все суспільно-політичне і культурне життя України другої половини XIX ст. свідчило про зростання національної само­свідомості, яке, з одного боку, було одним із проявів інтенсифікації процесу становлення української нації, а з другого, й саме вплива­ло на цей процес у сфері такої важливої ознаки будь-якої нації, як спільність її психічного складу, національного характеру. Якщо в першій половині XIX ст. лише окремі представники демокра­тичної інтеліґенції час від часу виявляли інтерес до українського фольклору, то у другій половині століття найширші кола прогре­сивної громадськості почали вивчати й популяризувати зразки ус­ної творчості та звичаї українського народу.

Вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», покладений на музику, став одним із національних гімнів українського народу. З-поміж кількох музичних варіантів твору найбільшого поширен­ня набув той, що написав Михайло Вербицький. Гімн перейнятий ідеями українського національного відродження, оспівуванням бо­ротьби за це «святеє діло», героїзацією козацького минулого України. Правлячі кола Російської та Австро-Угорської імперій забороняли друкувати й виконувати твір Чубинського — Вербиць- кого, але це ще більше сприяло його популярності на Україні. Утвердженню національної свідомості в масах сприяли також пок­ладені на музику Миколою Лисенком, Миколою Аркасом, Дмит­ром Січинським поезії «Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора...» Івана Франка, «Я русин бил, єсть і буду» Олександра Духновича та ін. Патріотичні мотиви тісно перепліталися з гуманістичними у «Молитві за Україну» Лисенка, яка утверджувала загальнолюд­ські ідеали волі, освіти, любові до рідного краю.

6-   а    група

Цементуючою силою єдності національної культури виступала українська мова. Саме у розглядуваний період вона формувалася як літературна. Серйозним чинником її розвитку стала поява численних мовознавчих праць та навчальних посібників з історії та граматики української мови, що належали перу видатних учених, які проживали у Східній Україні, — Олександра Потебні, Павла Житецького, Ага- тангела Кримського. Ряд граматик української мови, двомовних пе­рекладних словників (українсько-німецьких та німецько-українських) протягом другої половини XIX ст. було видано на західноукраїнських землях. Першорядну роль у розвитку тут українського мовознавства відіграли праці Івана Франка, Кирила Студинського, Михайла Возня- ка, започаткована їхніми зусиллями багатотомна книжкова серія «Пам'ятки українсько-руської мови та архітектури».

Розвитку української літературної мови, засвоєнню її словни­кового фонду не лише освіченими верствами суспільства, а й широ­кими масами сприяла класична художня література. Легально чи напівлегально видані як у Східній, так і Західній Україні твори Па­наса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Павла Грабовського, Івана Франка, Ольги Коби- лянської, Юрія Федьковича ставали не тільки основоположним надбанням української культури, а й найдієвішим чинником фор­мування загальнонаціональної літературної мови. Дедалі зростав авторитет Шевченкового слова. Діалектно роздроблена українська мова ставала єдиним цілим, зрозумілим на всій території України.

7-   а    група

Формування капіталістичної промисловості — основи еконо­мічного життя української нації. Господарські зв'язки у суспіль­стві ведуть свій родовід із далеких часів, але їхнє значення в період становлення нації незмірно зростає. Саме економічне (господарське) життя нації, не відокремлюючи її від інших народів, найбільше сприяє її згуртуванню як певної історичної спільності людей.

Розвиток економіки України на основі ринкових (капіта­лістичних) відносин, що розвинулися під впливом соціально-еконо- мічних та державно-політичних реформ, здійснених на всій тери­торії Російської імперії в 60-70-х роках XIX ст., стимулював і процес консолідації української нації. Цей процес супроводжував­ся завершенням промислового перевороту, тобто остаточним пере­ходом від мануфактури до машинної індустрії, найхарактернішими ознаками якої є застосування у виробництві парових двигунів, елек­тричної енергії, систем машин і верстатів. Великі капіталістичні підприємства — заводи і фабрики — для підвищення продуктивності праці почали застосовувати досягнення тодішньої науки і техніки.

Економічний розвиток Наддніпрянської України визначали насамперед галузі важкої промисловості — вугільна, залізорудна, металургійна. Завдяки інтенсивному розвитку Донецько-Кри- ворізького вугільно-залізорудного басейну Україна перетворилася на головну вугільно-металургійну базу Російської імперії. Одне з перших місць посіли українські губернії і за насиченістю залізни­цями. Зростало господарське значення водного транспорту.

З розвитком капіталістичної промисловості зростали й міста України. Лише тих, що мали офіційний статус міста, наприкінці XIX ст. налічувалось 130. Фактично ж справжніми містами за чи­сельністю та характером діяльності населення були й такі про­мислові селища, як Юзівка, Кам'янське, Кривий Ріг, Нікополь та ін. Кожне з чотирьох міст — Одеса, Київ, Харків і Катеринослав — мало населення понад 100 тис. чоловік.

Робота з таблицею

За результатами роботи учні складають таблицю.

Основні чинники формування української нації у др. пол. XIX ст.»

•      Наявність території споконвічного проживання українців.

•      Наявність історичного центру у становленні й консолідації українсь­кої нації — Наддніпрянської України.

•      Посилення тенденції до возз'єднання всіх українських земель у собор­ну, суверенну національну державу.

•      Зростання чисельності населення України на всій території.

•      Зростає вплив української інтеліґенції, яка відіграє суспільно-кон­солідуючу роль у становленні української нації.

•      Зростання інтересу до історичного минулого українського народу.

•      Зростання національної самосвідомості.

•      Вивчення й популяризація усної творчості та звичаїв українського народу

Основні чинники формування української нації у др. пол. XIX ст.»

•      Формування української загальнонаціональної літературної мови.

•      Формування капіталістичної промисловості — основи економічного життя української нації

Повідомлення учнів

«Пісенний побут українців другої половини XIX століття». « Декоративно-ужиткове мистецтво ». « Побут народних мас ».

Завдання

1.    Поміркуйте, чому саме фольклор привертав увагу діячів ук­раїнського національного руху. Свою думку аргументуйте.

2.    Що традиційного збереглося у побуті та повсякденному житті українців?

3.    А що з'явилося нового внаслідок розвитку капіталістичного суспільства?

4.    Як ви вважаєте, який вплив мала усна народна творчість, роз­виток культури, звичаї та традиції українського народу на фор­мування та консолідацію української нації?

Метод «Мозковий штурм»

Учням пропонується стисло висловити свої думки з приводу то­го, які перешкоди існували у другій половині XIX ст. на шляху до консолідації української нації. Свої думки діти висловлюють ко­ротко, всі вони записуються на дошці. Потім робиться узагальнюю­чий висновок і заповнюється таблиця.

Перешкоди на шляху до формування української нації

•      Відсутність власної державності.

•      Поділ території України між двома державами — Російською та Австро- Угорською імперіями, що ускладнювало зв'язки між українськими землями.

•      Економічне, соціальне й національне гноблення українського народу з боку цих держав.

•      Антиукраїнська культурно-освітня політика з боку російського та австрійського урядів.

•      Національна ідея ще не опанувала усі верстви українського населення

V. Узагальнення та систематизація знань

Учні відповідають на запитання, що прозвучало на початку уро­ку. Вони доводять, чи були в Україні у другій половині XIX ст. те­риторіальні, етнічні, економічні, загальнокультурні та психоло­гічні засади для становлення та консолідації української нації.

Завдання

Порівняйте прояви і шляхи консолідації української нації

з аналогічними процесами, які відбувалися в Італії та Німеч­чині в даний період.

Висновок до уроку. Отже, на кінець XIX ст. процес становлення і консолідації української нації був ще не завершеним. Масова на­ціональна самосвідомість ще не була притаманна ні буржуазії, ні пролетаріату — головним класам капіталістичного суспільства. Затуркані властями обох панівних імперій, здебільшого не тільки малоосвічені, а й просто неписьменні селяни, що становили тоді пе­реважну більшість населення України, хоч і не цурались рідної мо­ви, але часто не розуміли національних ідей.

Тільки розгортання масового загальнодемократичного визволь­ного руху могло ефективно стимулювати масовий український на­ціональний рух в усіх його формах, що, зрештою, позитивно впли­нуло на процес утвердження масової національної самосвідомості, а з ним і на становлення української нації. Попереду ще була бо­ротьба мас за утвердження рідної мови в суспільно-політичному і культурному житті, за возз'єднання всіх українських земель в єдиній соборній державі, визволення господарства від колоніаль­ного гніту, усунення перешкод на шляху розвитку національної культури.

VI. Домашнє завдання

1.     Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2.     Повторити матеріал теми, підготуватися до уроку узагальнення

та систематизації знань.