план конспект 10 клас ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XIX- ПОЧАТКУ XXст.
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 11-03-2013, 08:12

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XIX- ПОЧАТКУ XXст.

Мета: дати загальне уявлення про модерністські тенденції в українській літературі наприкінці XIX на по­чатку XXст.; з'ясувати особливості літературного про­цесу на зламі двох віків; розвивати вміння знаходити необхідну інформацію в довідкових виданнях; спосте­режливість; формувати кругозір учнів; виховувати любов до художньої літератури, повагу до її творців; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.


Обладнання: виставка книжок художньої, навчальної, довідкової літератури, портретної галереї українських пись­менників, про творчість яких ітиме мова.

ХІД УРОКУ

I.  Організаційний момент

II.Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

  Що вам відомо про особливості суспільного й національно-

культурного життя в Україні кінця XIXст.?

  Охарактеризуйте національну свідомість українців після ска­сування кріпацтва.

  Як співвідносяться поняттястиль і напрямі

  Що таке реалізм?

III.              Оголошення теми, мети уроку

IV.              Мотивація навчальної діяльності школярів

Наприкінці XIXст., з одного боку, завершується столітній період розвитку нової української літератури, а з іншого з'являються нові її якісні риси, що набувають розвитку пізніше у XX ст. Таким чином, доба XIX ст. являє собою цілісний комп­лекс традицій і новаторства в літературному процесі.

Кінець XIX початок XX ст. один із найцікавіших і най­складніших періодів не лише в мистецтві, а й у житті. Суспіль­ство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками постало завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві й віднайти шляхи подальшого розвитку культури.

V. Сприйняття й засвоєння учнями

навчального матеріалу. Лекція вчителя

1. Літературно-мистецьке життя кінця XIX початку XXст.

В історії української літератури кінець XIX початок XX ст. вагомий важливими досягненнями у формуванні нового типу української людини. Процес цей звичайно був не однорідний, бо мав різні можливості на східних і західних землях. У Гали­чині початок нового руху слід шукати вже під кінець 70-80 pp., а на східноукраїнських землях у 90 pp. XIX ст.

Молоде покоління українських письменників, розквіт твор­чості яких припадає на кінець XIX початок XXст., під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європей­ських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критич­ного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузь­кого просвітянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизи­тися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стерео­типи і нормативи реалістичного побутописання.

Українська література кінця XIX початку XXст. явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується в той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов'янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці XIX на початку XXст. в усіх європейських літерату­рах розпочиналося становлення модернізму художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.

Своєрідність літературного розвитку кінця XIX початку XXст. розуміли вже сучасники. У 1901р. І. Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих українських пись­менників у статті «З останніх десятиліть XIX віку»: «Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письмен­ників, до яких належать Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко

Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері.

Прозвучали заклики до оновлення й розширення проблемно- тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тема­тики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на проти­вагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не аб­страктні інтереси суспільства, у жертву яким приносилися осо­бисті пориви.

Не можна не погодитися з тими дослідниками української літератури кінця XIX початку XXст., які вважають, що саме життя зобов'язує українських письменників не поривати з ре­альною дійсністю й водночас дбати про новизну змісту, настроїв, форм. Оскільки українські митці були в основному вихідцями з гущі народу, який стогнав у ярмі соціального й національного гніту й потребував захисту, то вони не могли й не мали мораль­ного права забувати й про великі традиції.

Вибір між мистецтвом і соціальним обов'язком письменників кінця XIX початку XX ст. не відбувся на користь першого чи другого. Не відмовляючись від служіння соціальній та національ­ній ідеї, вони разом із тим свідомо чи несвідомо у своїй творчості рівнялися на кращі зразки західноєвропейського мистецтва. Проте не запозичували їх сліпо, а перепускали через своє небайдуже до народних страждань серце. Так вони створили літературу, яка має реальну основу, але поривається «у блакить». Водночас було б помилковим вважати літературу 90-х років XIX ст. і пер­ших десятиріч XX ст. прямим продовженням методу критичного реалізму, адже навіть традиційні теми зображувалися не так, як у критичному реалізмі. Стиль, форма зображення в кінці XIX на початку XXст. були вже іншими.

Поява нового покоління українських діячів, які вже не вага­лися щодо власної національної належності й гордо називали себе «національно свідомими українцями», войовничо вимагали для свого народу національних прав, політичної свободи й соціаль­ної справедливості. Ці нові українці були переважно студентами. Особисті контакти між собою вони зав'язували в гімназійному та університетському колі, де й виникали погляди, котрі згодом штовхали їх до активної позиції. Першою організацією молодих свідомих українців було започатковано в 1891 році «Братство та- расівців», до складу якого входили І. Липа, Б. Грінченко, М. Міх- новський. Вони опублікували «Декларацію віри молодих україн­ців», у якому проголошували намір стати істинно українською інтелігенцією, закликали українських письменників наслідувати у своїх творах європейські зразки замість російських.

Першою ластівкою українського друкованого слова був без доз­волу влади виданий у 1905 р. часопис «Хлібороб» у Лубнах. Найдов­ше проіснували «Громадська Думка» (згодом перейменована на «Раду»), «Нова Громада», «Українська Хата» і«Світова зірниця»...

Важливими періодичними виданнями різних напрямів, що ви­ходили в Галичині й на Буковині на початку XXст. і які значною мірою впливали на розвиток української культури, а передов­сім на літературний процес, були такі журнали:«Літературно- науковий Вісник» (1898-1914), «Молода Україна» (1900-1903), «Артистичний Вісник» (1905), «Світ» (1906-1908), «Будучність»(1909),«Неділя» (1911-1912), «Нова Буковина» (1912-1913), «Ілюстрована Україна» (1913-1914).

Українська література другої половини XIX ст. починає вико­нувати провідну роль у національному суспільному житті осві­чених верств. Причина цьому різнорідність тематики й проб­лематики, відображення побуту різних суспільних прошарків на­роду. Після етнографічного реалізму «Народних оповідань», кри­тичного реалізму І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, О. Кониського, О. Пчілки на сцену виступає плеяда молодих і видатних письменників: Леся Українка, М. Коцюбин­ський, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Черемшина, М. Марто- вич (учитель демонструє портрети письменників).

У західній літературі першими теоретиками модерності були Шарль Бодлер та Ф. Ніцше. Бодлер у статті «Художник модер­ного життя» писав: «насолода, що ми її отримуємо від репрезен­тації сучасного, походить не лише з краси, якою його оздоблено, але його суттєві прикмети бути сучасним. Сучасний митець повинен зосереджуватись на модерному, сучасному». Ніцше ви­значив усі ілюзії попередньої епохи. Його праці це бунт проти ери надії, певності, ентузіазму, віри в прогрес, механічності. Для модерністів людина є не походженням минулого, але того, що її оточує в сучасному.

2. Перехід до модернізму

Модернізація культури починалася з критики народництва в ці­лому та його естетики зокрема. Уперше слово «модернізм» у зна­ченні художнього напряму досить упевнено вжила Леся Українка в доповіді, виголошеній наприкінці 1899 р. в Київському науко­вому товаристві під назвою «Малорусские писатели на Буковине». Ця доповідь була початком діалогу, який у перспективі розмежує українських письменників на модерністів і народників. У статті ви­явилася не лише рішучість Лесі Українки захищати нові явища, але й спроба мотивувати, наскільки вони потрібні народові.

Сьогодні літературознавці намагаються осмислити процес зміни художніх методів, стилів та напрямів у літературі кінця XIX початку XX ст. і трактують його або як продовження кри­тичного (чи, як його ще називають, класичного) реалізму, або як початок модернізму («ранній» модернізм). Проблема хронологіч­них рамок українського модернізму і критичного реалізму, а та­кож письменників, яких називають модерністами чи реалістами, залишається дискусійною.

Традиційно вважається, що зачинателем українського модер­нізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901р. альманах «З-над хмар і долин» (вийшов у 1903р.), М. Вороний опублікував у «Літературно-науковому віснику» відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б «усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі», де було б «хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би ... блакит­ного неба». Основна думка виступу М. Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, «по-сучасному», оновлювати літера­туру, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань.

Однак І. Франко, схвально ставлячись до нових віянь в україн­ській літературі, не міг змиритися з тими основними постулатами модернізму, які пропагував М. Вороний. Іван Франко у вступі до поеми «Лісова ідилія» назвав Миколу Вороного «ідеалістом непоправним», який вимагає від авторів:

Пісень давайте нам, поети, Без тенденційної прикмети, Без соціального змагання, Без усесвітнього страждання, Без нарікання над юрбою, Без гучних закликів до бою...

І. Франко утверджував думку про те, що «сучасна пісня не пе­рина... вона вся пристрасть і бажання, і вся вогонь, і вся тривога, вся боротьба, і вся дорога...» У відповідь на його «Посланіє» М. Во­роний написав вірш «Іванові Франкові», якому передує епіграф із ПІ. Бодлера:«Предметом поезії є тільки вона сама».

Теорія літератури

Модернізм загальна назва літературних напрямів та шкіл XXст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

Визначальні риси модернізму:

  новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не по­ривають із літературною традицією цілком);

  у творах затверджується перевага форми над змістом;

  зосередження на «Я» автора, героя, читача;

  психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного люд­ського «Я»;

  широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномис­тецтва;

  використання символу як засобу пізнання й відтворення світу;

  ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);

  естетизм.

Vi. Узагальнення вивченого матеріалу

Завдання учням

  Що сприяло розквіту українського художнього слова на зламі двох століть?

  Чому літературна молодь того часу тяжіла до модернізму?

  3 якими іменами пов'язаний розвиток прози та поезії кінця XIX початку XX ст. і як саме?

  Як ви розумієте поняття модернізм? Назвіть його визначальні риси.

Vii. Підбиття підсумків уроку

Маємо всі підстави стверджувати, що на межі століть з'явилася нова література, неповторна й оригінальна. Так із синтезу традиції і новаторства, критичного реалізму й модернізму утворився новий світогляд, новий художній метод. Для українського письменства він став порубіжним явищем, сполучною ланкою між класичним реалізмом другої половини XIXст., з його вірою в можливість раціонального пізнання й пояснення світу, і періодом активного утвердження на зламі століть суб'єктивних стилів і напрямів, добою модернізму.

Viii. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

ІХ. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал конспекту й підручника. Вивчити про літературний процес на зламі двох століть.


Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали