План конспект 11 клас ВАЛЕР'ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ. «МІСТО». СВІТОВИЙ МОТИВ ПІДКОРЕННЯ ЛЮДИНОЮ МІСТА, САМОУТВЕРДЖЕННЯ, ІНТЕРПРЕТОВАНІ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ МАТЕРІАЛІ. ЗОБРАЖЕННЯ «ЦІЛІСНОЇ» ЛЮДИНИ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 12-03-2013, 09:45

ВАЛЕР'ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ. «МІСТО». СВІТОВИЙ МОТИВ ПІДКОРЕННЯ ЛЮДИНОЮ МІСТА, САМОУТВЕРДЖЕННЯ, ІНТЕРПРЕТОВАНІ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ МАТЕРІАЛІ. ЗОБРАЖЕННЯ «ЦІЛІСНОЇ» ЛЮДИНИ

Мета: проаналізувати роман Валер'яна Підмогильного «Місто» з позицій екзистенціалізму, учити учнів розуміти вплив цивілізаційних процесів на людину, психологічну мотивацію вчинків Степана Радченка та інших дійових осіб; характеризувати маргі­нальний образ українського інтелігента; розвивати вміння аналізувати світоглядну й психологічну ево­люцію характеру головного героя роману, пояс­нювати роль жіночих образів; учити висловлю­вати власну думку про способи самоствердження людини.

Обладнання: словник літературних термінів.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГУРОКУ

I.  Організаційний момент

II.Мотивація навчальної діяльності.

Оголошення теми, мети уроку

III.    Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово

Проза В. Підмогильного тематично розмаїта: через усю твор­чість письменника 20-х pp. XX ст. як магістральна проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція й людина. Тільки він сприймав її інверсійно: людина й револю­ція, і відповіді на питання, котрі постають перед українською культурою, нацією загалом, пов'язував, передусім, із проблемою міста й села, їхніх взаємин, зображуваних у минулому й сучас­ному, у соціальному та національному аспектах, у контексті життя всього народу. Про те, як прагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку, і як розуміла свою місію у відвоюванні зрусифікованого царизмом міста, письменник розповів у найвидатнішому творі романі «Місто».

В. Підмогильний створив модерний роман, у якому, на від­міну від традиційної селянської й соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філо­софські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

2. Теорія літератури

Екзистенціалізм філософський напрям, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX ст. Його основоположником є датський філософ Серена К'єркегор (кінець XVIII ст.), який уважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емо­ції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.

XX століття принесло людству дві світові війни, багато локаль­них конфліктів, революцій, переворотів, світову економічну кризу 1929-1933pp. Це все зробило актуальним проблему людського виживання, збереження психологічної повноцінності, віднай­дення себе в екстремальних ситуаціях. Представники екзистен­ціалізму звернули свою увагу саме на внутрішній світ людини в екстремальних ситуаціях; вони вважали, що немає людини, яка б не відчувала хоч трохи відчаю; немає людини, у чиїх сокро­венних надрах не приховувалася б якась стурбованість, тривога, дисгармонія, якийсь страх перед невідомим або чимось таким, що його вона навіть не бажає усвідомлювати. Цих почуттів не здатні усунути жодні зовнішні події, вони можуть їх поглибити й заго­стрити. Кожен має свою внутрішню сутність, свою індивідуаль­ність, своє «я», свою екзистенцію.

Екзистенціалізм у творчості українських письменників широ­кого поширення не набув, як скажімо, у Франції чи Німеччині. Після утвердження радянської влади й створення Радянського Союзу контакти українських письменників із Заходом були обме­жені, тому екзистенціалізм у творчість українських письмен­ників не міг потрапити із західноєвропейських філософських трактатів. Екзистенціальні ідеї яскраво проявились у творчості українських письменників на межі ХІХ-ХХ ст. у п'єсах Лесі Українки та Володимира Винниченка, новелах Михайла Коцю­бинського та Василя Стефаника, а в середині XX ст.— у романах

Івана Багряного та Василя Барки. Але коли ми говоримо про екзис­тенціалізм, то перше ім'я, яка спадає на думку,— це Валер'ян Підмогильний.

Маргінальність — характеристика образу чи героя, що пере­буває «на межі» між двома станами. Герой-маргінал зазвичай виходець з нижчого класу, який намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху. Традиція таких героїв йде від О. де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману В. Підмогиль­ного «Місто» уже не селянин, але ще не інтелігент, що хоче «підкорити» місто, стати відомим письменником.

Психологізм заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологіч­ний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літера­туру в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він набув популярності. В українській літературі психологізм притаманний творчості М. Хвильового, В. Підмогильного, дра­матургії JI. Костенко.

Іронія засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висмію­вання. Найчастіше використовується в сатирі.

В українській літературі іронію використовували Т. Шевченко, І. Франко, М. Хвильовий, Остап Вишня, М. Куліш, Є. Дудар, Ю. Андрухович, О. Ірванець.

3. Аналіз роману «Місто»

Жанр:урбаністичний роман.

Історія написання. У романі «Місто» Валер'ян Підмогиль­ний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулася в міста, щоб завоювати й зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, злік­відувати антагонізм між українським містом і селом. Автор пока­зав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Твір не був подібний до традиційної народницької прози XIX ст., бо автор орієнтувався на європейський роман XIXпочатку XX ст., засвоївши традицію романістики Оноре де Баль­зака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну Агатангела Кримського, Володимира Винниченка.

Історія публікацій. Роман завершений письменником у 1927 p., опублікований уперше в Харкові в 1928 р. У 1929 р. Книгоспілка перевидала роман, а Б. Єлисаветський переклав його російською мовою у 1930 р. роман виходить у серії «Творчество народов СССР». Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер'ян Підмогильний, роман «Місто», як й інші твори письменника, був заборонений до 1989 р.

Оцінка критики. Після публікації роман викликав значний інтерес у громадськості. Його обговорювали на читацьких кон­ференціях, у пресі з'явилися рецензії літературознавців. Одні критики захоплювалися твором, у якому відбилася філософія життєствердження епохи, інші тлумачили роман у дусі соціоло­гізму, називаючи книжку «антирадянською», бо в ній не пока­зано «змички робітників і селян». Деякі критики вважали роман автобіографічним, головного героя ототожнювали з автором, проти чого Валер'ян Підмогильний у пресі застерігав читачів.

Роздуми стосовно розуму й почуттів письменник укладає в уста поетові Виговському. Дослідники творчості Валер'яна Підмогиль­ного вважають, що прототипом цього образу був відомий поет і прозаїк, автор роману з екзистенціальними рисами «Недуга», друг Підмогильного Євген Плужник.

Особливості сюжетної лінії. Валер'ян Підмогильний епігра­фом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина людина їсть і п'є: як тварина вона множиться і як тварина викидає; як янгол вона має розум, як янгол ходить просто і як янгол священною мовою розмов­ляє». Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, неможлива».

Розповідь подана через історію душі Степана Радченка енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного закладу й сподівається повернутися з новими зна­ннями на село. Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами ще жодного ґрунту, тільки хистка й непевна вода. Але не забуваймо: апостол Андрій також прийшов на київські гори цим шляхом. Завоювання потребує часу, який можемо виміряти в сторінках, рядках чи сло­вах або підрахувати за тривалістю романної розповіді.

Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим відрізня­ється від сільського. Йому сусідять хазяйські корови. Згодом він пересувається все ближче до центру, винаймає окреме помеш­кання, а в самому фіналі твору нарешті споглядає місто «згори» поглядом володаря: «Воно покірно лежало внизу хвилястими бри­лами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам'яні пальці». Спочатку Київ був для Степана лише мрією, великою, але майже невизначеною. «Київ! Це те велике місто, куди він іде учитись і жити. Це те нове, що він мусить у нього ввійти, щоб осягнути свою здавна викоху­вану мрію». Місто чуже й вороже. Степан намагається вирватися на Дніпро, але навіть, вода тут слизька й відразна. Його тішить однак, кволість міських мешканців і його класна непричетність до них: «От вони, ці горожані. Все це старий порох, що треба стерти. І він до нього покликаний». Проте... Саме тут місто йде в наступ: «Він озирнувся і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном, людської хвилі... на цій широкій вулиці; він здибався з містом віч-на-віч». Одне слово імпресіонізм із фрагментів речей, людей і звуків автор складає портрет міста, у міру освоєння Степана в Києві зміню­ється і його сприйняття.

Місто бачиться зсередини, хоча не перестає лякати, а далі усе ясніше, чіткіше вимальовуються його риси. Пересування в пролетарі міста супроводжується також перевдяганнями. На початку твору секретар лекторського бюро радить Радченкові змінити одяг: «Всі лиха українців в тім, що вони кепсько одя­гаються». Перед крамницею з модним і дорогим одягом Сте­пана не полишає переконання, що варто йому лише змінити свій вигляд і він зможе створити щось надзвичайне. Переселяю­чись до нового помешкання, Степан спалює своє старе вбрання й викидає на смітник чоботи. Протягом твору ми спостерігаємо, як Степан піднімається щаблями міського життя. Саме в Києві юнака захоплює література, він починає писати, стає відомим письменником і залишає навчання. Він був певен, що вирушає «завойовувати» місто, що місту потрібна «свіжа кров села», яка змінить «його вигляд і істоту. А він один із цієї зміни, якій за долею призначено перемогти». Але, вгрузаючи поступово в нове життя, стає його апологетом, і думки про повернення остаточно зникають.

В. Підмогильний не ставить собі за мету зробити документаль­ний опис письменницького середовища, він показує народження Автора, його успіхи й невдачі, його мандри різними світами роману. Степан переходять через світ студентства, так і не закін­чивши вищої освіти, зазирає до робітничого середовища дру­карні. Солідний шматок часу довелося йому витратити на життя у світі міської богеми театральної публіки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки та блукає вулицями й вуличками міста, переважно тільки тому, що насправді не має власного затиш­ного куточка. Письменник показує «засідателів» видавництв, гральних залів та дешевих підвальчиків. Нарешті, він заводить свого героя й читача в ще один світ помешкання типової місь­кої сім'ї, зразкових міщан Бориса Вікторовича (колишнього доброго знайомого) та Надії Семенівни (першого Степанового кохання).

Наприкінці роману Підмогильний «змушує» Степана Радченка ще раз обійти знайомі йому місця: щось залишилося незмінним, щось стало зовсім іншим, можливо, саме через Степанове втру­чання. Але, відбувши такі «оглядини», Степан остаточно переко­нується, що все це для нього чуже, далеке або й ненависне. Якщо він і любить своє минуле, то не за те, що воно було, а саме за те, що воно минуло. Таким залишається Степан Радченко склад­ним, суперечливим, неоднозначним. Але можемо бути впевнені в одному: ця людина напише книгу.

В. Підмогильний розповів про перше Степанове оповідання «Бритва», про піднесення й занепади творчості, про довгі й важкі пошуки тем і натхнення. Він показав, як народився Автор і навіть отримав нове хрещення, обравши псевдонім. Той, хто був Степаном, став Стефаном. Письменник залишає свого героя тоді, коли той сідає писати твір власного життя.

Останнє речення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка: «Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей».

Характеристика образу. Образ Степана Радченка складний, суперечливий, далеко не однозначний. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро із злом, які інколи заради особистого утвердження здатні піти навіть на злочин, не страж­датиме він і від людських жертв, і разом це неординарна осо­бистість, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприй­мати себе та навколишній світ. У творі автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав'язує читачеві своїх висновків, а змушує його замислитися над людською природою, що є невід'ємною складовою її дійс­ності.

Роль жіночих образів, як один із аспектів характеристики головного героя. Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гні­дих, де за стінкою жили корови це символ села. (Степан від­чував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гні­дих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повер­неться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.

Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товари­ства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символі­зує утвердження Степана в місті).

Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське се­редовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав- личко писала: «Жінки для Степана Радченка талісман його успіху, по суті його жертва... жінка є лише об'єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурд­ний, як абсурдне саме життя... Для чоловіків це пошук самоствер­дження, а не кохання».

4. Коментоване читання

(Учитель для цієї форми роботи обирає ті епізоди твору, які, на його думку, краще відображають душевний стан героїв.)

«Чудне враження справляла на нього ця маса томів, що серед них він побачив тільки одну читану книжку. В них немов зосе­редилось все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусив побороти в місті. Наперекір розумові й усім попе­реднім розрахункам, безнадійні думки, спочатку ніби питання почали опановувати хлопця».

«Природа не обдарувала Степана співучою здібністю його народу, і він знову був чужий серед цієї громади. Він почував безглуздість свого становища тут, де він був мовчазним йолопом, що за весь вечір тільки раз розтулив рота, та й то невдало. Але піти теж не міг...».

«Відбувалась лекція. Він дивився на лави, густо обсаджені молоддю, на лектора, добре знаного йому, спостерігав там і там знайомі рухи уваги, недбалості, нерозуміння. І жодного хвилю­вання чи болю в ньому не прокинулось, і те каяття, що допіру ще мучило його, зів'яло від подиху чужини, що віяв з усієї, колись жаданої такої обстави. Хлопець здивовано відійшов і озирнувся навкруги оком бурлаки, що до рідного краю прибився після блу­кань, і нічого не знайшов того, що був полишив, побачив усе змі­неним і таким від спогадів далеким, що навіть жалю ця спотво­рена дійсність не варта. Тут, зіткнувшись покинутого, зрозумів, що вернутись до нього не зможе, ці стіни для нього навіки чужі й гомін цей його не покличе і не пробудить».

«Тяжкий сум опановував його, бо ця руїна наочно нагаду­вала йому безглуздя його власного життя, бо спустошеність серця позначилась і на хаті. Сівши до столу, де гамузом лежали розгор­нуті книжки та клапті паперу, він з жалем засудженого згадував ті стрункі дні, коли тішився невимовним спокоєм у праці... Осінь відчув у собі, сльоту й туман».

Vi. Підбиття підсумку уроку

  Які проблеми міста й села порушує В. Підмогильний у романі

«Місто»?

  Які особливості сюжетної лінії в романі?

  Чому роман «Місто» психологічний твір?

  Зверніть увагу на те, які почуття переживає Степан Радченко одразу по приїзді до міста? Яке його ставлення до міських жителів? Як воно змінюється з часом?

  Як ви розумієте епіграф роману? Як ця боротьба між тварин­ним та янгольським відбувається в Степанові?

  Простежте, як розвиваються стосунки головного героя з жін­ками. Які почуття переживає Степан до кожної з жінок? Висновок

Отже, роман Валер'яна Підмогильного «Місто» став не тільки помітним, але й надзвичайно важливим явищем в українському мистецтві. Насамперед це перший справді урбаністичний роман в українській літературі.

Не менш важливим у творчій спадщині письменника був роман «Невеличка драма», закінчений у 1929 р. Цей твір орга­нічно доповнив бібліотеку українського інтелектуального роману, на той час уже репрезентованого «Вальдшнепами» М. Хвильо­вого, «Майстром корабля» Ю. Яновського, «Робітними силами» М. Івченка. Та боротьба з «попутниками» набрала таких масш­табів і форм, що новий роман В. Підмогильного встиг з'явитися лише в журнальній публікації («Життя і революція».— 1930.— № 3-6) і відразу ж був підданий жорстокому шельмуванню. Загальна атмосфера ставала дедалі гнітючішою. Примусова колек­тивізація, голод 1932-1933 pp. упали чорним крилом не лише на українське село, а й на весь народ. Починалися масові репре­сії, політичні процеси, розправа над інтелігенцією, передусім письменниками. Не в багатьох письменників вистачало мужності йти раніше обраним шляхом. Проте В. Підмогильний сповідував свої принципи до кінця.

VII. Домашнє завдання

1.Ґрунтовно проаналізувати роман В. Підмогильного «Місто».

2.Дати характеристику образів-персонажів.


Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали