План конспект 11 клас ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИНА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 12-03-2013, 10:04

ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИНА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ

Мета: ознайомити учнів з біографічними відомостями Богдана-Ігоря Антонича; розкрити особливості поетичного таланту митця; навчити учнів бачити й відчувати красу навколишнього світу, розвивати мовлення, навички виразного читання; виховувати високу культуру почуттів.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

 Обладнання:фотографії письменника, виставка книг, підручник.

Мої пісні над рікою часу калиновий міст, Я закоханий в життя прочанин.

Б.-І. Антонич

ПЕРЕБІГУРОКУ

I.  Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії. Познайомимося з однією визначною особистістю, про яку Д. Павличко сказав: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу, і в мисль про українську поезію ввійде ім'я закоханого в життя прочанина, творчість якого буде засвоєна його Батьківщиною, тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги».

II.Вивчення нового матеріалу

1. Повідомлення учнів про літературу

в Західній Україні в 30-ті роки XX ст. (оглядово)

Західноукраїнська література в 30-ті pp. XX ст. збагати­лася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман

Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв- Мельник, з молодшого покоління Богдан Кравців, Богдан- Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов'язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові, Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та ін. Для тогочасного літера­турного процесу була характерна значна політизація.

Письменники розділилися на три основні групи. Прихиль­ники націоналістичного напряму згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим. До них належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, поети члени так званої квадриги Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Лео­нід Мосендз. До групи «пролетарських» письменників, що орі­єнтувалися на Радянський Союз, уходили Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Ярослав Кондра, Кузьма Пелехатий, Степан Тудор та ін. Молоді «про­летарські» письменники об'єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них при­микала також група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельниць- ким. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Бог­дана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайковського, Катрю Гриневичеву та ін. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина.

2. Робота зепіграфом. Слово вчителя

Як ви розумієте епіграф уроку? (Великий талант митця обов'язково зреалізує свої можливості й проб'ється через пере­пони на дорогу передових думок часу)

Постать Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один з українських поетичних геніїв XX ст. Його метафори ведуть до усвідомлення духовного, вищого й незбагнен­ного начала в людині, а саме осмислене буття він малює як про­буджену таємним провидінням волю до творчості. Хоч знаємо, що своє тривання у світі він метафізично поширює й на час до свого народження, хочеться все ж починати звичайним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові.

Його доля повелася з ним, як нерозумна й легковажна жінка. Вона любила шал молодого натхнення, та коли він почав затихати, доступаючись місцем змужнілому слову, вода лрдвела до лоета свою подругу смерть і штовхнула його в її обійми.

Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов'язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб'ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.

2. Робота за підручником

Ознайомитися з біографією письменника. Скласти таблицю «Основні віхи життя й творчості Богдана-Ігоря Антонича».

5  жовтня 1909 р. майбутній поет народився на Лемківщині, у селі Новиці Горлицького повіту, у сім'ї священика Василя Кота; батько змінив прізвище незадовго перед народженням єди­ного сина.

1928-1934 pp. навчання у Львівському університеті.

1931 р. перша збірка «Привітання життя».

1934 р. збірка «Три перстені».

1936 р. збірка «Книга Лева».

6  липня 1937 р. поет раптово помирає.

1938 р. посмертні книги «Зелена Євангелія» і «Ротації».

4. Слово вчителя

Закінчення університету збіглося в Антонича з видатною по­дією в його житті виходом у світ другої збірки «Три перстені». Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїн­ських письменників. У ній були вже всі малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії. Простота «Трьох перстенів» співвідноситься з образною ускладне­ністю деяких інших його творів, як промінь сонця з променями прожекторів у тумані.

Б.-І. Антонич під час отримання літературної премії Львів­ського товариства письменників та журналістів 31 січня 1934 р. за свою збірку «Три перстені» шокував шанувальників поезії несподіваними для них міркуваннями: «Я не мандолініст ніякого гуртка. Не вистукую верблів на барабані дерев'яного пафосу. Знаю добре, що криця й бунтарство, котурни й сурми наших поетів це здебільше векслі без покриття». Не тільки читачі, а й пись­менники були збентежені таким відвертим зізнанням, яке йшло врозріз із традиційним уявленням про роль і місце національного митця в культурі бездержавної нації, власне України.

5.Виразне читання поезії «Автопортрет»

6.Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстені»)

«Автопортрет» за жанром медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розу­міння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Анто­нича. Як відомо, поет народився на Лемківщині у самобут­ньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно перепле­лися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «...невже ж тобою не п'яніти?».

Наступна строфа про те, що він людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «...я закоханий в житті поганин».

Язичництво поета не тільки зумовлене суб'єктивними уподо­баннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духо­вний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його есте­тичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антониче- вого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епі­граф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіогра­фія» (з книжки «Привітання життя»).

7.Теорія літератури

Міфологізм спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці в першозразку й залежить від куль­тури епохи, задуму письменника, жанру твору. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опо­середковане через трансформовані форми поетичного переосмис­лення, зокрема через символ.

Асоціативність певна суміжність, можливо навіть пара­лельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв'язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Пев­ний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам'яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, конт­расту.

8. Розповідь учителя про книгу «Зелене Євангеліє»

Мотив незнищенності матерії переходить з «Книги Лева» в «Зелену Євангелію», книжку, суцільно підкорену ідеї пан­теїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від «обу­рених» читачів, він писав: «Антонич така сама частина при­роди, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо. Частина, органічно зв'язана з загальним біологічним ростом». Але ці слова можуть бути першою нотою в багатій поліфонії філософської творчості поета як величавої пісні про вищі істини людини й природи.

Поезія Антонича це розпізнавання активного й «потой­бічного» буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилка, блі­дого кільчика, не скореного асфальтами й плитами залізобетону зародка майбутнього дерева.

Чому Антонич так часто й так пристрасно «вивчає» взаємини людини й рослини? Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідаль­ність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у ство­ренні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не спри­ятливих для життя місцинах. Та найважливіше це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожи­ток, на допомогу людині. Усе це будить захват поетичної уяви. У віршах книги поет робить глибокі філософські висновки усе мусить падати, гнити, нищитися, ставати лоном для нового. І ці закони однакові для всіх, хто населяє землю.

«Дерево музики» так можна назвати кожен вірш збірки. Так спів не тільки переходить у повінь, не лише у квітковий пил, але обертається і в запах, і окріп мелодії. Збірка переповнена зоро­вими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.

9.Виразне читання поезії «Вишні» 10. Аналіз вірша «Вишні»

Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподіб­нення ліричного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення.

Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто вини­кали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприй­няти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визна­чальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.

Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша «Вишні»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Насправді нічого «незрозумілого» тут не спостерігалося. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літе­ратурної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців. Мовиться про вживання імені чи прізвища певного автора в написаному ним творі. Поет керувався іншими настановами. Він уважав себе рів­новеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як «царя природи». І все ж невипадкове його «перевтілення» в «хруща», адже йдеться про входження у всес­віт шевченківської лірики, у якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть»). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п'янко».

Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.

Вірш написано 16 квітня 1935 р.

III. Закріплення вивченого

  Стисло, використовуючи хронологічну таблицю, розкажіть про життєвий і творчий шлях Б.-І. Антонича.

  Якби поет жив у наш час, яку б, на вашу думку, мав долю?

  Які причини непорозуміння Антонича з читачами?

  Поясніть естетичні погляди Б.-І. Антонича.

  Хто були літературні вчителі поета?

   Що спільного між Б.-І. Антоничем і П. Тичиною? (Ритміч­ність мелодики вірша на ґрунті національної традиції, запо­чаткована та, власне, й завершена Павлом Тичиною (як ствер­джують літературознавці), продовжилася у творчості Анто­нича, але вже на рівні метафоричних і символічних образів).

  Охарактеризуйте збірки Антонича «Три перстені», «Зелена Євангелія».

   Чи можна назвати метафори в поезіях Б.-І. Антонича особ­ливими? Чому? (Яскрава багатошарова метафора потребує від читача значних емоційних та інтелектуальних зусиль, широкої уяви для відповідного їй сприймання).

  Поясніть єднання поганських і християнських мотивів у ліриці Б.-І. Антонича на прикладі вірша «Автопортрет».

IV. Домашнє завдання

1.Повторити матеріал конспекту, оглядово ознайомитися зі зміс­том книг митця «Привітання життя», «Книга Лева», «Зелена Євангелія».

2.Вивчити напам'ять вірш «Вишні».

3.Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Моє розуміння поезії Антонича» або «Український образ світу в поезії Анто­нича».


Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали