І. БАГРЯНИЙ. «ТИГРОЛОВИ» ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ПРИГОДНИЦЬКИЙ РОМАН. ПРОБЛЕМА СВОБОДИ Й БОРОТЬБИ ЗА СВОЄ ВИЗВОЛЕННЯ. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Мета: опрацювати зміст роману; учити учнів коментувати зміст твору, визначати жанрові особливості, харак­теризувати образи, висловлювати своє ставлення до основних проблем, порушених у романі; розвивати навички роботи в групах; виховувати усвідомлення значення свободи для духовного розвитку людини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменника, текст твору, літературознав­чий словник, епіграф.

Сміливі завжди мають щастя І. Багряний

ПЕРЕБІГУРОКУ

I.     Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1.Охарактеризувати ознаки еміграційної літератури 40-50 pp. XX ст.

2.Назвати представників, основні твори

3.Хронологічний диктант (за життям і творчістю І. Багряного)

Назвати подію, що відбулася у зазначеному році: 2 жовтня 1906 p.... У 1922-1926 pp. І.Багряний... У 1928 p. І. Багряний написав... У 1932 p. І. Багряний був... У 1936 p. І. Багряний... У 1944 p. І. Багряний...

За кордоном побачили світ романи «Тигролови» у ... році. «Сад Гедсиманський» вийшов у ... році.

                         II.Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми й мети уроку

                       III.III. Опрацювання навчального матеріалу

1. Історія створення роману (розповідь учителя)

Роман «Тигролови» написаний І. Багряним протягом 1943­1944 pp. На літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою «Звіролови» (скорочений варіант «Тигроловів») розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки «Старший Боярин». Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його популярність за рубежем і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності.

Ще у Львові І. Багряний якось розповідав друзям про життя українців на Далекому Сході, яке він пізнав, перебуваючи там на засланні. Висловлював неодноразово жаль, що жоден вид мисте­цтва художньо не досліджував, не сказав правди про долю закину­тих на Зелений Клин українців, їх боротьбу за виживання в умо­вах суворої природи, про національні проблеми. «Мені не треба нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив до неї невільником... Усі ці люди були тими, з ким я міг переживати втіху розмов на материній мові в далекій чужині та ще й невільником. Ті люди ніколи не випа­дуть з моєї пам'яті...».

2. Робота з літературознавчим словником

«Тигролови» І. Багряного за жанром — пригодницький роман: його сюжет насичений надзвичайними пригодами й характери­зується несподіваними поворотами, динамічністю в розгортанні подій. Як відзначає О. Ковальчук: «Роман чарує справжнім шар­мом пригодницького жанру: динамічним розгортанням подій, благородством поведінки головних героїв, їхнім умінням зна­ходити вихід з численних екстремальних ситуацій, торжеством справедливості».

3. Бесіда за змістом твору

•  Про який період історії йдеться в романі?

•   Які два світи змальовує автор? Через які образи-символи? Хто є представником кожного? (Перший розділ свого роману І. Багряний називає «Дракон».«Вирячивши вогненні очі, диха­ючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вог­ненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китай­ських казок і не з пагод Тибету — він знявся десь з громох­кого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами...». Це символічна картина паралельного майже незалежного існування в одній державі двох світів — світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в симво­лічних образах двох експресів, котрі мислено летять у неві­доме, у чорну сибірську ніч, на край світу. Як протистав­ляються два світи, так протягом твору йде протиборство їх представників: Г. Многогрішного й Медвина).

•  Яким чином Многогрішний опинився в родині Сірків?

•  Перекажіть епізод, який вам найбільше сподобався, про життя й побут родини Сірків.

•  Які почуття й думки викликають у вас описи полювання на тигрів, ізюбрів?

•  Чому майор Медвин так переймається пошуками втікача, що його непокоїть?

•  Прочитайте й прокоментуйте епізод зустрічі Медвина й Мно­гогрішного.

•  Як розвиваються протягом твору стосунки Наталки й Григо­рія? Доберіть цитатний матеріал на підтвердження.

•  Чому Григорій змушений покинути країну? Куди рвалося його серце? Як до цього поставилася родина Сірків?

•  Розкажіть, як Григорій з Наталкою перетнули кордон.

•  Чи можна ототожнювати життєву долю Григорія Многогріш­ного з біографією І. Багряного?

4. Робота в групах Група І

Випишіть цитати до образу Г. Многогрішного. На основі цитат побудуйте монолог-розповідь від першої особи про головного героя роману.

Очікуваний результат роботи групи І

Колись я захоплювався спортом, учився на авіатора. Колись разом з молоддю гуляв на Трійцю, слухав пташині переспіви, ночами пас коней і варив кашу... Колись...

Моє прізвище Многогрішний, я славний нащадок давнього козацького роду. Мій предок Многогрішний Дем'ян Гнатович — гетьман Лівобережної України (1668-1672 pp.), ставши спільни­ком Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви. Звинувачений у державній зраді, Многогрішний був підданий тортурам. Дем'ян відкидав звинувачення в зраді, але зізнався, що в п'яному стані говорив «несамовиті промови». Старшини від імені всього мало­російського народу просили стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту в Москві, однак цар вислав гінця з повідомленням, що він змінює смертну кару засланням у Сибір.

За що я став каторжником, як колись мій прадід? Напевне, за те, що дуже любив Україну, людей, не міг змиритися з тим злом, що відбувалося з моїм народом. А ще я не міг змиритися зі становищем в'язня. Ви думаєте, мені було не страшно стри­бати з потяга «у певну смерть»? Але «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи».

Рятуючись у тайзі, я зустрів сім'ю Сірків. Ці люди стали мені за родину. А ще я покохав, по-справжньому. «Григорій носив у серці ту хворобу, що його напала, кохання до химерної лісо­вої дівчини Наталки — і боровся сам з собою... він кликав його на допомогу, той тверезий розум, і всю міцну вдачу й учиняв сам над собою суд. Розум повставав проти серця...». Як було все прекрасно. Єдине, що турбувало, то цей майор Медвин. За своєю спиною я постійно відчував його подих. Я знав напевне, удвох на цій землі нам не жить: або я, або він!

Чому я так ненавидів Медвина? Медвин, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, сподівався видряпати із грудей серце. Мріяв у боже­вільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розу­мом любов до батьківщини.

Але я втік з божевільні. І ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Потім мене знову піймали й знову мучили такі, як він,— його поплічники... Він думав, що прису­дивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, похоронив мене. Але цього не буде, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я — народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.

Група II

Від першої особи охарактеризуйте майора Медвина.

Очікуваний результат роботи групи II

Експресом тільки на інше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин. «Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави. У цім експресі не три­мається ніхто так... гордовито... з незрівнянним почуттям вищо­сті. Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим...».

Я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полю­вати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних.

У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він утік з ешелону, випав у безвість.

Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим.

Що я з ним не робив! Мені вже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роб­лять усі. Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим «зоологічним націо­налістом, над тим дияволом в образі людини».

Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... Ще на початку слідства той «диявол» сказав мені: «Я тебе пререслідуватиму все твоє життя. І всі ми... пререслі- дуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили,— нас тисячі, замучених, закатованих... Ти матимеш дітей, але не мати­меш радості,— з дитячих очей дивитимемося ми. І ти втікати­меш од них геть... І ніде від нас не втечеш...».

Група III

Складіть цитатну характеристику образу Наталки.

Очікуваний результат роботи групи III

Дівчина — «хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця».

У ній «якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера. І така ж метка, мабуть, а строга, як царівна».

«Ось вона — козача кров! І ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а взагалі людини його крові. Така юна, квітуча — і така сувора, гартована і гонориста».

«їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з соба­ками... звели їй до відьми в зуби полізти — полізе. їй треба хлоп­цем родитись...».

«Кінь під нею був мокрий і аж тремтів — то ж гнала без ста­лого відпочинку, без зупинок, либонь. А сама... сама була спо­кійна. Побачила ще здалеку, що хлопці живісінькі, і була спо­кійна, весела. А до Григорія навіть байдужа. Не наближалась до нього, уникала зустрічатися поглядами».

«Гнучка, мов вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною».

«... Враз нагло припала до нього і вибухнула буйним плачем. Безпорадно, по-дитячому. Ясно — це розтавання. Це навіки.

Боже мій! І поцілувала... ой, як шалено! Все вклала в цей поці­лунок, всю душу».

Група IV

Сірчпха, розказуючи про своє життя на Далекому Сході, гово­рить: «Жили ми тут ліпше, як дома. Це була друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша».

Наталка зазначає: «Ми підем... Ми підем тепер... На тую... на твою Україну!». У творі автор змалював дві України: Укра­їну Сірків і Україну Многогрішного. Складіть цитатні характе­ристики цих образів України.

Очікуваний результат роботи групи IV

УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ СІРКІВ УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ СІРКІВ

«Жили ми тут ліпше, як дома. Це була друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна...».

«Така вона, як і там, на Україні, і не така. Розборкана — он яка. Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може, неусвідомленої, а звичайної, стихійної. І скільки гордості волелюбної, як оті могутні кряжі гір! От що робить з людьми воля!».

«А люди — ті самі... Всім такі, лише одним не такі — погля­дом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці — суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі й безпощадні звіролови, мускулисті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойов­ники цієї, ще не загнузданої стихії».

УКРАЇНА, ЯКУ БАЧИВ МНОГОГРІШНИЙ

«Садки вишневі повирубувані, річки збаламучені, степи сльо­зами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...»

«...Тими діалектами говорив весь цей «експрес»... Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця і роз­кидана по всіх світах — поза геттю. І хоч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мов­ним і пісенним фольклором та й всім іншим — Україна. Ексте­риторіальна Україна. Україна «без стерна і без вітрил».

«Те, що він почав забувати,— ціла ота трагедія його народу,— навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м'яч, у всі боки. Уся, уся його Вітчизна ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... роз­пачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи».

«Раптом Григорій уловив фразу... Дівчата говорили україн­ською мовою! І так ніби хто врізав батогом по серцю, ніби обухом по карку. «Та це ж вони!!! — дочки розкуркулених батьків, роз­киданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду, від безправ'я і смерті,— рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя...».

IV. Узагальнення вивченого

1. Літературне дослідження

1. На основі опрацьованого визначте:

•  тему твору;

•  проблематику роману;

•  охарактеризуйте композицію та сюжет.

2. Розкрийте ідейний зміст твору.

3. Розкрийте алегоричний зміст назви твору.

2. Матеріал для вчителя

«Тигролови» — роман багатоплановий, та передусім це твір- протест проти порушення людських прав. Найвиразнішими є теми трагедії України за тоталітарного режиму; відображення впливу сталінського терору на долю окремої людини; показ жорстокості й ницості прислужників режиму; змалювання побуту й традицій нащадків переселених у тайгу українців; романтичного кохання Григорія й Наталки.

Хоча роман має конкретні часові рамки, він висуває чимало актуальних проблем, що відносяться до вічних: добра і зла, життя і смерті, справедливості й кари, морального вибору, волі до життя й цілеспрямованості, стосунків людини й природи, родинних взає­мин і вірності віковим традиціям предків і, звичайно, кохання.

Композиція роману зумовлена особливостями жанру: твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на новели, що мають інтригуючи назви.

Позасюжетні елементи — пейзажі, портрети, сценічні мо­менти — завжди романтично забарвлені. Інтер'єри подано точно й барвисто, з багатьма деталями. Цікаві історичні екскурси, що їх укладено в уста різних персонажів.

Важлива роль належить експозиції зі своєрідною запрогра­мованою ідеєю твору. Поїзд-дракон, якого веде паровоз-голова «Йосиф Сталін» і підпихає демон «Фелікс Дзержинський», який має черево, «натоптано вщерть» тисячами жертв, летить у чорну темряву, у прірву, в небуття. Та ось зринає над вагонами україн­ська пісня. Вона «здіймається на крила», «шугає і б'є крильми над стіною дракона» «мелодія стає дедалі потужнішою, кипить, вирує», і оскаженілі вартові безсилі спинити її. Бо то — голос невпокореної волі, свідчення нездоланності українського духу.

Головна ідея твору, за О. Ковальчук,— утвердження думки про неминучість перемоги добра й правди навіть у тому жорстокому світі, де носіїв цих високих ідеалів позбавляють права на життя. Адже фізична смерть для таких людей не є поразкою, бо вони перемагають духовно. Майбутнє — за Людиною, інтелектуаль­ний і духовний потенціал українського народу — незнищенний!

V. Висновок. Рефлексія

«Сміливі завжди мають щастя»,— ці слова рефреном звучать упродовж усієї розповіді про важкий шлях Григорія Многогріш­ного. Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює го­ловний герой і, нарешті, саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя?

Vi. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

Vii. Домашнє завдання

1.Скласти характеристику членів родини Сірків.

2.Опрацювати біографію О. Довженка.

3.Читати «Щоденник».

4.Індивідуально: підготувати огляд літератури 40-50 pp. XX ст.