ГРИГІР ТЮТЮННИК. «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ». ОБРАЗ ЛЮБОВІ ЯК ВТІЛЕННЯ ВИСОКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦІННОСТІ

Мета:    познайомити учнів з новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»; виробляти в учнів уміння аналізувати літературний образ, проводити філософ­ське дослідження на матеріалі прочитаного твору, продовжуючи навчати школярів працювати в парах, у групі; розвивати творчу уяву й аналітичне мис­лення; навчати висловлювати власну думку про про­читане, виховувати повагу до людини, прагнення пізнати самого себе.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Григора Тютюнника, твори письменника, епіграф.

Любові Всевишній присвячується

Г. Тютюнник

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II.     Актуалізація опорних знань

1.    Проблемне питання

2.    Перевірка домашнього завдання. Завдання тестової форми

1.    Григір Тютюнник народився

А На Харківщині

Б На Полтавщині

В На Сумщині

2.    Григір Тютюнник закінчив філологічний факультет

А Київського університету

Б Донецького університету

В Харківського університету

3.     Слова: «Григір Тютюнник — це Григір Тютюнник. Такого у нас не було й ніколи не буде» належать

А Ларисі Мороз Б Павлові Мовчану В Валерію Шевчукові

4.     Відлік творчого шляху Гр. Тютюнника можна вести від опо­відання

А «Зав'язь» Б «Перед грозою» В «В сутінки»

5.     Премією імені Лесі Українки відзначено такі твори письмен­ника, як

А «Климко», «Вогник далеко в степу» Б «Облога», «Син приїхав» В «Дикий», «На згарищі»

6.     Повістю в новелах називають твір Гр. Тютюнника

А «Климко»Б «Облога»В «Вогник далеко в степу»

7.    Прізвисько «Чи-це-я-чи-не-я» мав герой повісті «Вогник да­леко в степу»

А Василь Силка Б Василь Обора В Василь Кібкало

8.     «Він і в ході, і в руках, і з лиця млявий, аж кислий. І весь якийсь видовжений: руки довгі, ноги довгі, обличчя довге, навіть лоб не можна сказати, щоб високий, а розтягнутий угору і звужений, і не розбереш, чи то він дуже здивований, чи ось-ось заплаче». Це портрет

А Василя Силки Б Павла В Василя Кібкало

9.     «...Любить географію й розповідає про кожну країну так, наче він там був. Від старших двох братів, які пішли на ві­йну й не повернулися, ... зосталися їхні підручники, геогра­фічний атлас і книжка про Дерсу У зала»,— так сказано про

А Василя Кібкала Б Василя Силку В Василя Обору

10. Наймовчакуватіший і найдужчий серед хлопців був

А Павло Б Василь Силка В Василь Обора

11. Фільм «Скляне щастя» створено за мотивами

 А оповідання «Син приїхав» Б повість «Климко» В повість «Вогник далеко в степу»

2. Зачитування відгуків

Критерії оцінювання відгуків:

• точність викладу думок, логічність;

•уміння добирати відповідний інформаційний матеріал;

• інтонаційне багатство розповіді: переконливість, лаконічність, уміння зацікавити;

• передача настрою, культура виконання, орфоепічна культура, уміння знайти контакт з аудиторією.

III.  Повідомлення теми, мети уроку

Ми — юні дослідники-літературознавці. Отже, для того, щоб розпочати літературне дослідження, нам необхідно визначити мету й завдання. Спробуйте, спираючись на знайомі вам нові тех­нології навчання, сформулювати мету.

•Як ви вважаєте, щоб досягти мети, які завдання ми маємо розв'язати? (Удосконалювати вміння працювати з підручни­ком; використовувати на уроці цікаві методи й прийоми, щоб викликати інтерес над роботою з новелою; наявність інди­відуальних завдань, щоб кожен міг висловити власну точку зору,до успіху може привести уміння аналізувати, порівню­вати, навчатися).

IV. Мотивація навчальної діяльності учнів

Багато творів написано про велике людське почуття — ко­хання. Не є винятком і творчість Григора Тютюнника.

Символічним втіленням добра, людяності, мудрості поста­ють герої новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Цей трагічний, щемливо ліричний твір має присвяту: «Любові Всевишній присвячується».

Епітет «Всевишній», який в українській мові вживається лише в сполученні зі словом Бог, підкреслює велич найбільшого людського почуття — кохання.

V. Вивчення нового матеріалу

1.    Вступне слово вчителя

Кохання — це прекрасне почуття. Воно залишає слід на все життя. Але приходить воно до кожного по-різному. В. Винни- ченко сказав: «Кохання приходить зразу, в один момент, і може одійти з такою ж раптовістю і несподівано. Любов приходить помалу, приходить непомітно, стає господинею й одходить трудно, з муками, зі смертю».

Та в житті буває, що ні муки, ні страждання не можуть затьма­рити світле почуття. Отож, познайомімося з героями новели «Три зозулі з поклоном».

2.    Історія створення новели (матеріал для вчителя)

Новела «Три зозулі з поклоном» чи не найглибше з усіх тво­рів віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світо­бачення. Підсвідомо до її написання він прямував усе своє попе­реднє життя. А поштовхом послужила, здавалось би, незначна подія: у 1976 р. до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Серед пісень, які він виконував, була «Летіла зозуля через мою хату...», де йшлося не просто про нещасливе кохання, а про вічне, непереборне ніким і нічим страждання людини. Оче­видці розповідають, що, почувши цю пісню, Тютюнник підхо­пився й побіг до своєї кімнати. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літе­ратури XX ст. Безперечно, в її основі автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого. Навіть ім'я не змінено, хоча про самі репре­сії в новелі не йдеться: в 70-х pp. ці події замовчувалися, були забороненою темою. А образ оповідача, хлопця-студента, нага­дує самого автора.

3.    Робота з текстом (робота в групах)

Учні читають вголос новелу й відповідають на запитання. Перша група

Перша група досліджує художню майстерність Григора Тютюн­ника, показує вміння використовувати тільки необхідні слова, влучні художні засоби.

• «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах».

• «Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чор- нющі».

• «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору...».

• «Карпо (чоловік Марфи) тьопає (їсть) як за себе кидає...».

• «Товстопикий був, товстоногий. І рудий,., як стара солома.

Марфа проти нього перепілочка,., а сльози в очах — наче дві

свічечки голубі ...» тощо.

Отже, автор уміє добирати тільки необхідні слова, влучні художні засоби (порівняння, епітети, метафори).

Друга група. Розповідь від імені Марфи

Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка нале­жить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страждаю, мучусь, але я щас­лива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетер­пінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізнатись, чи є від тебе лист. А тоді бла­гаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожда­ного листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу — і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те, що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.

Третя група. Твір-розповідь від імені Михайла

Мене тридцятирічного чоловіка сильно, пристрасно, жагуче, безнадійно покохала молода, «тонесенька, тендітна» жінка Марфа Яркова. У селі за маленький її зріст звали «маленькою Марфою». Вона й жила на світі тільки тим, що могла бачити мене, бо одно­сельцями ж були. І ось прийшла біда. Я потрапив у веремію ста­лінських репресій і опинився в сибірських концтаборах. Тепер дівчину тримали на світі мої листи, які я, зрозуміла річ, писав не їй, а своїй родині. Вона серцем вгадувала день, коли приходив лист від мене. Випросивши листа, «пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...». А Левко, листоноша, озираючись довкола, зітхав, діставав із сумки конверт і простягав Марфі, постійно про­сив її нікому не говорити, бо за це його могли вигнати. Прочи­тавши мій лист, дівчина «біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах».

А Софія, дружина кохана моя, знала про Марфину любов до мене, але не картала за це суперницю.

В одному з листів я просив дружину: «Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках зіньківських бан- дуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном...», бо Яf як і більшість українців, вірив не лише в приворотне зілля й приворотні замовляння, а й у відворотні зілля та замовляння. Щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, передавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном». Таке привітання означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття.

Соню, я хочу хоча б у сні побачити тебе й малого сина, тому й прошу тебе, кохана моя,сходити до Марфи. Хай не ходить біля мене її нещасна душа: «Може, вона покличе свою душу назад і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку».

Так були знедолені всі — дружина, Марфа і я. Знедолений увесь народ.

Четверта група. Твір-розповідь від імені Соні.

Хто бажає, складає замість твору вірш за цим сюжетом і лек­сикою).

ЗРАЗОК ВІРША «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ» (за новелою Г. Тютюнника)

Кохання — це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.

Тендітна, молода, струнка, немов тополя,

«Маленька» Марфа у житті багато знала горя,

А серце мала таке велике й щире,

Що безнадійную любов в собі таїло.

Самій лиш дев'ятнадцять порівнялось,

Як в зрілого чужого чоловіка закохалась.

Усім єством і кожною клітинкою своєю

Михайла відчувала всією душею.

І знало все село про цю любов безмежну,

Й поштар Левко був з нею обережний.

І син Михайла, і Михайлова дружина мила —

Всі дивувались, що кохання — така велика сила.

Поруч з Михайлом Марфи душа нещасна,

Яку він відчуває неймовірно ясно.

Із «несходимої» Сибірі три зозулі їй з поклоном посилає,

Чи долетять вони, чи ні — не знає.

А у селі дружина Соня й син чекають,

Що не повернеться Михайло, того не знають.

А під вікном сосна шумить,

Про що вона із вітром гомонить?

4. Бесіда з учнями

Скільки горя й смутку у творі. Які нелегкі долі героїв. І над усім цим возвеличується земна любов. Чиста, щира, безкорисна й безнадійна.

• Хто ж з героїв здатний на таке високе почуття?

Матеріал для вчителя

Дві жінки, Софія і Марфа, кохають одного чоловіка, та такого, що й справді не дивина покохати: вродливий і сильний, муж­ній і стриманий, як то належить справжньому чоловікові, од­наково вдатний до праці і до пісні. Вони сходяться сім'ями, по-сусідськи, повечеряти, поговорити, поспівати. Марфин Карпо «тьопає» галушки чи будь-що інше наминає, а бідолашна Марфа, «яку за маленький зріст називали «Марфою маленькою» — тоне в Михайлових очах, у його чудовому пісенному голосі. Софія — «законна» дружина Михайлова — усе бачить, все розуміє. І мов­чить. І всі вони мовчать про потаємне. Хіба що про життя розмов­ляють та співають. Нема взаємних образ, нема жалю чи нарікання. Бо так склалося життя. Бо Михайло та Софія — родина, у них маленький син, і ніхто нічого не може допомогти нещасли­вій у шлюбі Марфі. Але обоє розуміють, наскільки справжнє її почуття, наскільки воно самоцінне для неї. А коли запроторили Михайла у «Сибір несходиму», Марфа завжди швидше від Софії вгадувала, коли приходив лист від далекого коханого. Прибіжить під пошту, випросить у сільського поштаря того найдорожчого листа, в руках потримає, сльозами обіллє — і віддасть. І знову — бігом до роботи, до буденності, до своїх сірих днів і ночей, освіт­лених хіба лиш сяйвом тих поодиноких листів. Софія і це знала. Але не могла ні сердитися, ні ревнувати. Бо поважала Марфині біль і тугу. Та й сам Михайло за сотні кілометрів від рідного села відчував її гаряче почуття, биття її вірного, люблячого серця, яке тільки ним і жило. Тож у тому останньому листі до дружини, після якого вже не було від нього вістки, Михайло, ніби відчуваючи, що більше ніколи цього не скаже, зізнається Соні, що кожного дня коло нього «ходить Марфина душа нещасна» і просить навідати її та передати від нього «три зозулі з поклоном». Останнє вітання. Останнє «прости». Михайлів син через довгі роки слухає цю істо­рію— і відчуває повагу перед мудрістю цих двох жінок, що обоє любили його тата і обоє знали: любов — неосудна, але що Бог раз зєднав — людина хай не розлучає...

•Зачитати рядки на підтвердження.

• Що відчував до Марфи Михайло?

• Якими рисами наділив його автор?

• Що розповідав Михайло про своє життя в «Сибірі неісходи- мій»?

• Хто в новелі наділений милосердям, здатністю розділити чужий біль, як власний?

•Який біографічний момент у новелі? (Батька Григорія Тютюн­ника як ворога народу булозаарештовано в 1937 р. Із Сибіру батько так і не повернувся. Родина не отримала навіть відо­мостей про дату смерті й місце поховання.)

•Які символи використані у творі? (Група учнів мала домашнє завдання: прочитати народні пісні, у яких використано образ зозулі, слово «три»).

 

Матеріал для вчителя

Можливо, число три в Григора Тютюнника це три долі: Марфи, Михайла, Софії, можливо, Михайло, передаючи Марфі «Три зозулі з поклоном», бажає їй душевного спокою, щастя, любові. Можливо,

слово три — символ щастя. А ще через усю новелу проходить образ сосни. Він є символом рідного житла.

5.    Теорія літератури

Художня деталь — засіб словесного та малярського мисте­цтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функ­ція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді еко­номно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Художня деталь з'являється часто внаслідок інтуї­тивного імпульсу, як осяяння, навколо неї нерідко «організову­ється» уся будова твору. В одних випадках художня деталь може набирати характеру символу, в інших — бути деталлю-штрихом. У тексті цей спосіб мислення матеріалізується в речових, пор­третних, пейзажних, інтер'єрних деталях. Художня деталь може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа тощо. Вона буває як наскрізною (повторюваною) у творі, так і одномо­ментною, але в кожному разі вона має в собі прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис, авторську характеристику, мір­кування, цілий епізод тощо.

• Яку художню деталь можна виділити в новелі «Три зозулі з поклоном». (Зозуля — образ зневаженої людьми нещасної жінки, самотньої дівчини, символ тривоги й печалі людської). Художня деталь у творчості Григора Тютюнника одночасно є засобом й узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкре­тизації в зображенні предметів та характерів. У вмілому вико­ристанні її полягає величезний художній потенціал творів пись­менника.

6.    Рольова гра

Уявіть, що ви — співбесідники, а ваші однокласники — персо­нажі твору. Поставте їм запитання, які найбільше цікавлять вас.

Пам'ятка для тих, хто працює в парах

1.     Організуйте роботу в парах таким чином, щоб кожен мав мож­ливість висловити свою думку; прочитати потрібний уривок; висловити свою думку; прочитати потрібний уривок; виписати цитату.

2.     Не нав'язуйте свої думки співрозмовнику; якщо треба, дайте слушну пораду.

3.    Дбайте про те, щоб результат вашої роботи був плідним.

4.    Знайте: ми маємо право на помилки, бо вчимося.

7. Робота з картками

• Виписати цитати до образу Михайла.

• Скласти цитатний план до характеристики Марфи Яркової.

• Дослідити, як у своїх листах Михайло розповідав про своє життя в «Сибіру неісходимому».

• Дослідити композицію, проблематику й жанр твору. Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.

Головна ідея',возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу. Сюжет:

1.    Заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина.

2.    Синові (оповідачеві новели) історію цього кохання розповідає мати Софія.

3.    Михайла заслано до Сибіру, звідки він ніколи не повер­неться.

4.    Один раз на місяць від Михайла дружині Соні надходять листи.

5.    Прихід листів інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути їх до грудей і «подержати».

6.    Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.

Матеріал для вчителя

Новела має ознаки притчі — висновок, до якого приходить автор і який пропонує читачеві: любов — почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається яко­юсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запере­ченням, має право на існування.

«Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває він не тільки цілий світ почуттів батька — сум за родиною, за втра­ченою свободою та й самим, очевидно, життям, а й безмежну любов до дружини («...моя єдина в світі Соню...»), сина, до рід­ного краю, природи.

Процеси, що відбуваються в людській душі, безконечні, як без­конечний Всесвіт, адже душа і є відображенням Всесвіту. Митецьпрагнув такої любові, від нас, українців, бо «любов — це коли віддаєш...»

7.     За допомогою тлумачного словника з'ясувати значення поняття «кохання»

8.    Скласти схему кохання

Кохання І

Почуття І

Глибока сердечна прихильність І

Особа іншої статі

9.    Скласти схему кохання героїв новели «Три зозулі з поклоном»

Михайло   Соня     Марфа

VI. Оцінювання. Підсумок уроку

1. Заключне слово вчителя

Хочеться закінчити вивчення творчості Григора Тютюнника словами Євгена Гуцала: «Може, то був природний стан його душі — боліти і вболівати за інших? Може, то й був природний стан його душі — саме боліти та страждати, а не бути в стані самовдоволеного спокою? Боліти й страждати, але не мовчки, не потай, а — відкрито, на загал, аби отим своїм привселюд­ним болем та стражданням порятувати інших, принести більше добра в цей великий, прекрасний — і такий ще не вдосконалений

світ, що стоїть на дисгармонії, а мав би стояти лише на гармо­нії... З роками цей біль не вгамовувався, а виростав, як виростав і письменницький талант. І як міг угамуватися, коли біль був природним станом душі...»

2. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Сьогодні я на уроці навчився...

• Уперше відчув...

• Переконався в тому...

• Найбільше сподобалася відповідь..., тому що...

• Мої побажання тим, хто...

VII. Домашнє завдання

1.     Намалювати схему «Моє кохання».

2.    Продовжити роботу з картками.