Г. КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО. «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА». ІРОНІЯ І САТИРА В ПОВІСТІ

Мета:   продовжити опрацьовувати ідейно-художній зміст повісті, виокремлюючи і пояснюючи художні засо­би сатиричного зображення персонажів на конкрет­них фактах твору; охарактеризувати образи героїв твору — М. Забрьохи, П. Пістряка, Д. Халявсько­го; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, навички порівняльного аналізу, уміння характеризувати героїв твору, грамотно висловлю­вати власні думки, робити висновки; виховувати зневажливе ставлення до тих, хто не дотримується народної моралі, живе за рахунок праці інших.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Г. Квітки-Основ'яненка, підручник, текст твору, фотоілюстрації до змісту повісті; дидактич­ний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

1. Літературна вікторина «Серйозне і смішне

у повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма»

Клас поділяється на дві команди, по п'ять представників з кожної біля дошки розгадують кросворд упродовж 10 хв. Виграє та команда, яка у визначений час впорається із завданням.

Кросворд для команди І По вертикалі: 1. Прізвище однієї з жінок, яку звинувачували у зв'язку з нечистою силою. (Жолобиха)

По горизонталі: 1. Риса характеру, притаманна пану сотнику і його пи­сарю. (Зажерливість) 2. Місто, до якого повинен був вирушити М. За­брьоха зі своїм військом відповідно до «предпісанія» . (Чернігов) 3. Пись­менник, творчість якого споріднена з творчістю Г. Квітки, особливо в зображенні реального життя з елементами фантастики. (Гоголь) 4. Жанр твору «Конотопська відьма». (Повість) 5. Залицяння М. Забрьохи до Олени закінчилося тим, що він отримав від неї... (Гарбуз) 6. Козацьке звання брата Олени Йосипівни. (Хорунжий) 7. Хутір, де проживала ко­хана пана сотника. (Безверхий) 8. Посада П. Пістряка. (Писар)

 

По вертикалі: 1. Тебе люди поважають / Добрий голос маєш; / Співай же їм, мій голубе. З цією промовою до Г. Квітки звернувся... (Шевченко) По горизонталі: 1. Риса характеру П. Пістряка. (Шахрайство) 2. Хво­ростина для Прокіпа Григоровича — ... (Депорт) 3. За допомогою чого випробувалася справжність відьом? (Води) 4. Церковна книга, що була підручником у П. Пістряка, коли він учився в дяка в школі. (Часос­ловець) 5. Сатиричний прийом, що використав Г. Квітка у творі для

зображення ряду картин і персонажів. (Гротеск) 6. Посада М. Забрьохи у козацькому війську. (Сотник) 7. Жанр усної народної творчості, ви­користаний у творі. (Приказка) 8. За крадіжку чого звинувачувалися жінки, яких топили як відьом? (Дощу)

 

Підведення підсумків заходу. 2. Бесіда за питаннями

Дайте визначення поняттям «іронія», «сатира», «гротеск». Чим суттєво відрізняються ці засоби гумору? (Іронія — ху­дожній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Сатира — різке осміяння су­спільних вад за допомогою сатиричних засобів. Гротеск — це вид художнього перекручування дійсності, що приводить до поєднання непоєднуваного)

3 якою метою Г. Квітка їх використовує у творі?

Чи можна виправдати героїв повісті, які деградують під впли­вом епохи, що негативно позначилася на їх поведінці, харак­тері, вчинках? Відповідь вмотивуйте.

Які вади й пороки людей та суспільного ладу висміюються у повісті?

Як ви вважаєте, чи втратив твір «Контопська відьма» акту­альність сьогодні? Свої міркування обґрунтуйте.

Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Основний зміст уроку

У кожній моралі немає ліків дійовіших, сильніших, ніж виставлення на людське око смішного

Г.-Е. Лессінг

Гумор веселить, а сатира витвережує.

Кросворд для команди II

В. Бєлінський

«Конотопська відьма» Г. Квітки — бурлескний твір

(Фронтальне опитування: учні добирають факти з повісті, ци­тати, що мають іронічну і сатиричну спрямованість.)

Гумор, сатира, сміх «Енеїди» відчутно вплинули на стиль по­вісті Г. Квітки та на мову його героїв.

Комічним є прийом єдинопочатку, який ужитий автором з пев­ною метою: він дає читачеві зрозуміти мертвотне, позбавлене всякої думки, існування конотопської верхівки.

У гумористичному плані повість описує ряд епізодів, зокрема, коли писар пропонує Забрьосі перелічити сотню козаків, на що останній відповів: «Еге, пане писарю! Я б, пожалуй, собла­говолив, так ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». А коли писар не міг написати «лепорт», то вирішив зробити його з хворос­тини, на якій зробив сто зарубок (це означало, що в сотні сто козаків). Писар ніяк не міг пройти з цією хворостиною в сот­никову світлицю і пропонує «або стіну протяти, або стелю підняти». Щоб внести в хату хворостину, писар переламав її і тоді ніяк не міг дорахуватись одного козака. «Се ти як пе­реламав хворостину, так вона якраз на козакові хруснула. От ти, держачи її на дві половини, тим одного і не долічувавсь». У цьому епізоді письменник висміяв некмітливого писаря, який хотів помститися сотникові.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Ха- лявський).

У гумористичному світі письменник подає в повісті епізод про чаклування відьми Явдохи, коли пан сотник М. Забрьоха ле­тів на днищі до Олени хорунжівни. Забрьоха з Конотопу під хмарами «полетів, мов ворона» на Безверхий хутір свататись до хорунжівни.

Смішним у повісті є епізод, коли відьму Явдоху катували, вона напустила ману на людей, і виявилося, що вони били не відьму, а колоду.

За допомогою сміху Г. Квітка намагався висміяти бездарність адміністративного апарату, у своїй повісті письменник далі пішов шляхом зображення комічного, висміявши свавілля і самодурство козацької старшини.

Характеристика образів твору

2.1. Асоціативне малювання. Робота в групах.

Намалюйте, з чим (ким) асоціюються у вас герої, що сати­рично зображені у повісті.

2.2. Опрацювання образу сотника Микити Уласовича Забрьохи.

2.1.2 Робота над образом сотника козацького війська.

Які враження складаються у читача, коли він уперше знайо­миться з Микитою Забрьохою?

Що свідчить про спадкоємність сотенства для головного героя? (Сотпенстпво він успадкував, а не заслужив. «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди і прадіди Микитові усе були у славному містечкові Конотопі сотниками, так від отця до сина сотпенстпво і переходило». Він має велику владу, керує цілою конотопською сотнею, але сам дурний, неосвічений, ледачий. «Ти знаєш,— говорив він писарю,— що я нічого письменного не розжую, хоч у школі вчився і «вірую» почав було вчити, та на «же за ки» як за­тявсь, та й покинув письмо»)

Яким чином М. Забрьоха виконує обов'язки сотника? Як на це керування впливає неосвіченість героя? (Не більш Забрьоха знає й арифметику, не краще й сотнею керує, бо вміє лиш до тридцяти рахувати. Він зовсім безпорадний, коли йому писар запропонував порахувати сотню. «Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на то сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати»)

У чому виявляється безпорадність пана сотника? (Не дивно, що без писаря він зовсім безпорадний. У тому, коли писар роз­сердився і пішов, М. Забрьоха нічого не може сказати козакам на запитання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею М. Забрьоха у всьому радиться з пройдисвітом писарем, не розуміючи найпростіших речей. Але в поводженні з козаками він чванливий і пихатий)

Як у стосунках з людьми виявляються неуцтво і надзвичайна обмеженість сотника? (Сватаючись, Микита виголошує закру­чену промову, яку для нього склав Пістряк, але сам не розуміє,

«що воно й для чого». Одного разу, не читаючи, М. Забрьоха підписав рапорт не там, де слід. У відповідь йому полковник написав: «Конотопський сотник, пане Микито, ти ecu ду­рень!». Сліпо сприймає сотник підступну пораду писаря не виконувати наказу полковника про військовий похід, а то­пити відьом, за що і був звільнений із сотенства)

Що характерно для М. Забрьохи як експлуататора? (Після муштри він наказує козакам прийти до нього «завтра чим світ з косами косити». Грубо, з погордою ставиться сотник до козаків і до населення, боїться, щоб вони не запанібрати- лись з ним)

Яке коло інтересів сотника? (Обмежене. Він тільки думає про те, щоб добре випити, смачно поїсти та вволю поспати)

Яким чином мова характеризує цього героя? (Мова самого сотника брутальна й лайлива. Ось його слова: «висмоктав карватку дулівки», «допхався додому», «маячиш, як той цу­цик на вірьовці», «Забрьоха поплямкав, викашлявся, поцмо­кав, потер уси та й ставрацею казати...», «берлиць у ноги», «вчистили», «карлючки гнути», «дав дьору». Широко викорис­товуються народні фразеологізми: сотник «не мав дев'ятої клепки», «не піп, то й не микайся в ризи», «пошив у дурні», «за живіт взяло» та ін.)

Чи є образ М. Забрьохи типовим? (Так. Це їдка сатира на козацьку старшину, на способи її керування козацтвом і се­лянством)

2.3. Цитатна характеристика.

«...Голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розкуйовджені, сорочка розхристана».

«...Ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар, а я опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати».

«...Зараз кинувся до карватки з дулівкою та, не віддихаючи, журби ради, та й висмоктав її дочиста».

«...Він більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар (лице) не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Про- цько».

«Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю. Який я порядок дам, коли писар сказився?»

«Хоч до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе буду боятися».

П. Пістряк про Забрьоху: «...гне шию і лізе у біду, як віл у ярмо».

«... Не мав дев 'ятої клепки, та ще таки стільки глузду стало, щоб розібрати, що коли, каже, не піп, то й не микайся в ризи».

«...Чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало; не стане свого хліба, йому принесуть; Конотоп не мале село, без сварки і без позивання не обійдеться».

«...Робіть, що знаєте, тільки швидше, бо вже обідня пора. Я б вже давно дав дьору...»

«Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались, то нам, старшині, і дощі не під час».

«...Улюбив Олену усім тілом і душею, і серцем, і усім живо­том, і бачу сам, що коли її не достану, то або утоплюсь, або удавлюсь, або світ за очима піду...»

«...Я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився і «вірую» почав було вчити, та на «же за ним» як затявсь, та й покинув письмо».

2.3.2. Робота над образом писаря козацького війська.

Яким ви уявляєте П. Пістряка? Чи є у нашому суспільстві такі люди, як він?

У чому полягає призначення героя на військовій службі? Ще дурисвіт і крутій, що тримає у своїх руках дурного сотника й використовує своє службове становище у власних інтересах для особистого збагачення. Службові справи в нього є засо­бом для шахрайства. Він на кожному кроці обдурює сотника і радіє, що це легко вдається. У своїх діях і вчинках Пістряк хитріший і підступніший, ніж сотник)

Що намагається висміяти Г. Квітка у своєму героєві? (Цей крутій, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши «лепорт» на хворостині і зламавши потім її на

зарубці, він не може збагнути, що на одну зарубку стало менше. І ніяк не може долічитися одного козака; не може ввійти з довгою хворостиною в хату, пропонує «або стінку протяти, або стелю підняти». Пістряк — п'яниця, у нього аж руки трясуться)

Яку освіту здобув пан писар, на відміну від сотника? (Писар пишається своєю вченістю. Але вченість його надзвичайно обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли «небагато закладок», а говорить хоч і «не попростому, усе з писання», але все не до пуття)

Через що Пістряк намагається захистити свою гідність, при­нижену М. Забрьохою? (Козацтво висміяло свого безтолкового писаря, який вирішив помститись сотникові за зневажання його і різними хитрощами домагається скинути М. Забрьоху з сотенства і сам стати на його місце)

Що свідчить про жорстокість П. Пістряка до селян? (Писар чинить різні свавілля: глумиться над селянами, вимагаючи від них хабарів, зловживає своїм становищем, веде розпутне життя. Жінок, які відвернулися від нього або не давали ха­барів, Пістряк вважає за відьом. Так було втоплено кілька ні в чому не повинних жінок)

Як мова писаря його характеризує? (Мова героя колоритна, насичена старослов'янізмами й канцеляризмами)

Чому цей образ можна вважати художньо правдивим? Наве­діть переконливі аргументи.

2.3.3. Цитатна характеристика.

«...Як Пістряк Григорович сказав, так воно так і є, так і буде, вже і до сто баб не ходи, так ніхто не переможе».

«...Дванадцять год учився у дяка в школі: у год вичистив граматику, два годи вчив часловець, півчварта года сидів над Псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп'ята года вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах».

М. Забрьоха про писаря: «...він у нас чоловік з ученою головою, говоре так, що і з десятьма простими головами не розжуєш».

М. Забрьоха про П. Пістряка: «...Бо вже на вигадки завзятий був...».

«Я йому хука усучу».

«Подавишся, як я тобі галушку піднесу. ...Підведу тебе під монастир... Буде у Конотопі сотник, та не Забрьоха...»

«...Усяк чоловік імать главу, глава імать розум, розум імать волю, а сія рекомая вона повеліваєть і десницею, і шуйцею, і усяким членом».

«На руку ковінька нашому пану Пістряку. Зробив з паном со­тником, що йому треба було і чого йому давно хотілось. По­шив у дурні, підвів, щоб не слухав предписанія начальства, не йшов у Чернігов, може, від татар або від ляхів відбиватись... замість діла, прийнявсь відьом топити... «Певно, його замінять, а сотником поставлять... вже ж нікого більш, як мене».

Талимін Левурда: «...я ввійшов, дивлюсь... аж в неї в гостях чорт, та от, як бачите, славнісінько, як пан писар Прокіп Григорович... така йому і пика, і одежа, і усе таке.

«Пойміте його і відворіте у ратушу і присовокупіте подалі його доклади, бо сам сознаніє учинив, що видів і осязав живого чорта; убо він є колдун, чаклун; воутріє ізбию киями сього грішника».

«Піддобрюсь до неї (Зубихи), вона поможе його (Забрьоху) втопити, а мені винирнути з писарства та на панство».

«...І став її (Зубиху) пильно прохати, щоб як би того пана Микиту зовсім у дурні пошити... а він як піддасться у чаклу­вання, так тут його і зробити дурнем, щоб і сотенства відцу­рався; а намість його та настановити сотником його — Пі­стряка, і обіщавсь, що тоді Явдосі своя воля буде чаклувати, як і стільки хоче».

«Дарма! Підіб'юсь під нового та й буду над ним орудувати. Не­довго буде панувати. Пошию і сього у дурні, його і замінять, тоді вже, певно, я буду. ...Той подарунок, що лагодив тобі на весілля, понесу йому на ралець».

«Усім же їм се сталося ось за що Пістряку Григоровичу — щоб не обдурював усю правду. Щоб, розсердившись на людей, не робив їм біди, як тут з жінками: на кого сердився, а скільки душ занапастив, у воді потопив, і сиріт зоставив? А що най- пуще, щоб не пив так цупко горілки».

2.4.1. Інформаційне ґроно щодо характеристики образу героя твору.

судденко; письменний;

зневажливий у ставленні до простого люду;

поважний до Зубихи;

обмежений, користолюбивий самодур.

2.4.2. Робота над образом судденка.

• Яким ви уявляєте Дем'яна Халявського у порівнянні з Мики­тою Забрьохою? Чи можна ототожнити ці два образи? (У не­гативному плані зображено Халявського, що став сотником
після Забрьохи. Дем'ян Халявський — теж не простий ко­зак, а судденко. Спочатку він видається трохи кращим за Забрьоху: і письменний, і Пістряка відразу ж розкусив, «та в потилицю і вигнав його з хати, і змінив його з писарства», але згодом дуже швидко «щось процвиндрив, і його з сотне- ства змінили»)

Чи було щасливим життя Олени із судденком? Відповідь вмо­тивуйте. (Новий сотник одружується з Оленою Хорунжів- ною. Халявський з жінкою не зазнали щастя, бо здобули його «через чаклування та ворожіння», прийнявши шлюб «не через божу волю, а через Я вдоху». Адже Халявський і Олена щиро любилися ще до втручання Явдохи, яка використала їх тільки для помсти над сотником і писарем. Здавалось би, одруження їх після всіх пригод теж мало сприйматися зако­номірним і природним торжеством справедливості. Але при­четність «відьми», нехай і мимовільна, призвела до того, що все «пало прахом»)

Що свідчить про ворожість Халявського до простого люду? Чим зумовлена його прихильність до Явдохи Зубихи? (Саме старшина — ворожий народові стан — удається у своїх не­людських замислах по допомогу «до відьми», яка в народній свідомості завжди уособлювала темну й ворожу силу. Не­дарма, коли Халявського змінили, «увесь мир плюнув» на ту, до кого люди змушені були «на ралець ходити» та ще й величати «її по іменню: Семеновна або пані Зубиха»)

Для чого автор вводить у твір цей образ? Чи зміниться життя народу, на ваш погляд, після усунення з посади пана Халяв­ського? Свої міркування доведіть.

2.4.3. Цитатна характеристика.

«...Та у Чернигові аж п'ять кіп протряс, щоб його не держали та відпустили отелитись... що він, вирвавшись з Чернігова, біг як скажений до свого хутора, біг і ніч, і день, і коня за­напастив...»

«...Воззрів на нього (Пістряка) гордим оком і нечистим сер­цем, аки на пса смердяща».

Привілеї, надані Д. Халявським — Зубисі: «...приставив до її раба і даде коня і м'ясника, і далі теля, щоб і дрова рубав, і воду возив, і кота годував. І дана їй власть на усьому лиці земному і чаклувати, і обаяти, і глумитися цілоє врем'я і полвремені».

«І пану Халявському з його жінкою не минулося; не пожили до ладу. Зачим кинулися до відьми? Зачим через чаклування та ворожіння покинувши закон святий, собі побралися? Еге!

Хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Яв- доху та через її реп'яхи та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом».

3. Подальше опрацювання ідейно-художнього змісту твору. Бесіда за питаннями Частина VI

Чим була схвильована і заклопотана Явдоха Зубиха після «прочуханки» біля ставка?

Які ознаки відьомства виявилися у героїні? («...Вона є приро­джена відьма, що і у воді з каменюками не тоне, і дощі з неба краде, і мару на людей насила»)

Для чого П. Пістряк з гостинцями і подарунками з'явився до відьми? («...І став її пильно прохати, щоб як би того пана Микиту зовсім у дурні пошити: що він отеє увечері прийде її прохати, щоб Явдоха так зробила, що Йосиповна його по­любила і за нього заміж пішла; а він як піддасться на чаклу­вання, так тут його і начинити дурнем, щоб і сотенства відцурався, а намість його настановити сотником його — Пі­стряка, і обіщавсь, що тоді Явдосі своя воля буде чаклувати, як і скільки хоче...»)

Яких страждань зазнала Явдоха після суду над нею біля річки? («...Вже б то їй і сісти хочеться, так не зможе притулитись... так-то щиро її повчили! Вона лежала і на печі, і на лаві, так не влежить довго, бо тільки і можна животом лежати. А го­річерева або боком і не думай: так її усюди списали»)

Чим користувалася відьма для свого ворожіння? («...Де з уся­кого звіра і з усякої гадини є молоко, що вона з них поподо- ювала, перевертаючись... до кожної матки усе різко, щоб не жахались і давались доїтись». «Під полом лежали усякі трави і коріння: мнята, любисток, терлич, папороть, собаче мило, дурман, усякі реп'яхи, куряча сліпота та й багато дечого»)

За що Зубиха прагнула помстится Пістряку і Забрьосі? («...Що мене так занапастили, що і сісти не можу, і знуща­лись надо мною, що при парубках порвали на мені і плахту, і сорочку, і пазуху розірвали, і очіпок збили, що я волосом освітила, били мене... о, та й били ж мене! Ох, били ж мене: били, били, били! Що не сісти, ні лягти не можна, а усе оттой Швандюра, що зняв з них мару»)

Чим пояснив свою байдужість пан сотник на прагнення відьми випустити дощові хмари? Як це його характеризує? («Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з па­ляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе, аби б тільки позивались, то нам, старшині, і дощі не під час, хоч би ти їх, тітусю, і повік держала у себе під покутем»)

У чому виявилася улесливість Забрьохи, коли він звертався по допомогу до Явдохи? («От моїй біді поможи! Нате лишень, пожалуйте: от пляшка дулівки, от півсотні тарані, ще свіжа була по весні; осьде ж і серпаночок.... тільки зделайте ми­лость, пособіть моїй біді, ось що я вам розкажу...»)

Яким чином Забрьоха висловився Зубисі про своє нестерпне кохання до Олени? («...Улюбив Олену усім тілом і душею, і серцем, і усім животом, і бачу сам, що коли її не достану, то або утоплюсь, або удавлюсь, або світ за очима піду...»)

Чому М. Забрьоха вдається навіть до приниження своєї гід­ності, аби відьма посприяла тому, щоб його полюбила хорун- жівна?

На що здатний пан сотник заради задоволення особистих по­треб? («Що звелиш, паноматусю, усе зроблю. Чи звелиш Коно­топ спалити, та разом з чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю контопську дітвору — що ви, відьми, не любите,— так за один день усіх до єдиного і потрощу...»)

За яких умов Зубиха вирішила погодитися допомогти Забрьосі у його амурній справі? («Возьми ти оттого сучого та пре- сучого сина Швандюру, що зняв мару з людей, що я було на­слала, як мені сікуцію давали, та й возьми його під арешт, буцім він або прокравсь, або тебе лаяв, або що хоч на нього набреши зведи пекло, та одбери у нього всю худобу,— бо він собі заможненький,— та щоб тебе родичі його не гримали, так ти віддай теє у сеє пану писарю Григоровичу». «Шван­дюру озьми і вижени із села, щоб його і дух не пах». «Домашня ятрівка Хвенна Зозулиха... не можна мені біля її хати йти, так і доклада мені про те полотно, що в неї з огорода про­пало та якось-то опинилось у мене у скрині, так вона мене злодійкою узива і усякі доклади доклада; так чи можна її, під­різавши, теж з села вигнати?» «Демко Сіроштан просвітку мені не дає: позавчора хваливсь, що мого кота вб'є, як його не берегтиму, а він таки вб'є. Так його-то, пане сотнику, про­вчи та провчи...»)

У чому полягає особливість ритуалу ворожіння над паном со­тником? («А іди, пане Уласович, зо мною з хати та й уступи з порога лівою ногою на пісок, щоб твій слід обізначивсь на піску...» Слід його зібрала у хусточку і зав'язала... узявши пана Забрьоху за лівий ус, і стала волосся відділяти. Зако­лу пне нігтем волос та й лічить: «Раз, два, три...» — так як відбере дев'ять волосів, та дев'ятий і рвоне зовсім... Явдоха Зубиха щось шепче та спльовує, а кіт курличе на усю хату... відьма виривала дев'яте волосся з лівого уса і нарвала їх усіх аж восьмеро, достала шматочок паперу і завернула туди теє волосся...»)

Опишіть, застосовуючи текст твору, як Явдоха готувалася до ворожіння. Про що це свідчить? («...Зняла з голови очіпок, сіду як молоко косу розпустила, узяла білу сорочку, та й наділа на себе, та ні пояса, ні плахти не підв'язала, так і стала по хаті ходити та шептати усяке колдовство, а у всякім углі тричі спльовувала; далі узяла жлукто та й положила його серед хати і стала знов щось по-відьомськи бормотати; далі узяла кухлика якоїсь води та усе бормочучи, побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині... Тут Явдоха мерщій у жлукто і полізла... а як вилізла, так стала дівкою! Та й ді­вка ж немудра. І молода, і хороша, і чорнява, і ще, мабуть, красивіша від чернігівської протипопівни!»)

3 яким проханням молодиця звернулася до відьми? («Здє- лайте милость, тітусю, робіть, що знаєте, тільки помо­жіть, щоб я сьогодні виспіла до панянки нашої хорунжівни Олени...»)

Як відбувався обряд ворожіння? («Зубиха зараз і кинулась, положила долі ніж і звеліла молодиці стати на ньому босою ногою проти тієї щоки, де самий дужчий опух, а сама дістала у покришку жару і положила туди кусок страсної свічки та ладану, та клаптик тієї хустки, на чім становлять паску під свячення, а молодицю закутала-закутала, щоб увесь дим нікуди більш не йшов, тільки на неї, а сама знай шепче та спльовує, та дме на жар, а кіт нявчить на всю хату»)

Яким чином молодиця пояснила причину своєї хвороби? («Се ж наш панич... Таки як мене не вздрить, так у вічі і за- гляда, а на тій неділі узяв та рукою погладив мене по щоці та й сказав: "Що за з чорта гарна молодичка! Я так і зго­ріла, та від того часу так мене і узяло..."»)

Частина VII

3 приводу чого сумувала Олена Йосипівна, коли до неї при­йшла стара баба? («...Сидячи на призьбі, журиться об Дем'я- нові, що пішов з козаками; я таки і того не знаю, хто біля колодязя всю ніченьку з ним просиділа і на прощання зняла з руки срібний перстень і віддала з хусточкою, що сама уся­кими шовками вишивала...»)

Як дівчина пояснила ворожці недомагання свого брата? («І був здоровий, ma як глянула на нього ота чорнява молодиця, що коло корови ходить, та глянула, та й усміхнулась, я сама бачила, та після того так його за живіт і узяло: чи соняш­ниці, нехай бог боронить! чи що?»)

Що свідчить про палке кохання Йосипівни до Дем'яна? («Аж жижки трусяться, щоб хоч би його побачити. Здєлай милость, нехай прилетить до мене... та чи не буде йому якої від того надсади?»)

Опишіть обряд ворожіння відьми для Олени. («...Йшла по воду, не прямо до криниці, а вулицями обходила навпаки сонця; прийшла до криниці, набрала відро води та й вилила на сход сонця; друге набрала і вилила на заход сонця, а третє набравши,— що є духу, не оглядаючись і вп'ять не прямо, а вулицею за сонцем. От як принесла, та й настановила ко­шик з водою, а бабуся достала з-за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті, терличу та усього по пучечці всипала в кашник та й пристановила до вогню, а сама узяла муки пшеничної, замісила водою, та й вийняла з калитки у папірці кошачого мозку, відколупала пальцем та й положила у те тісто; далі достала у себе з хустки, що була зав'язала слід пана Забрьохи та й розділила пополам і одну часточку всипала в піч спектись, і усе з приговорами та спльовуванням, а хорунжівні звеліла сидіти на полу... і усе думати про свого милодана. От як коржик спікся, вона й дала його з'їсти Олені за три рази, запиваючи з водяника водою, що нашептала бабуся»)

Чому люди вірили у чаклування, магію, ворожіння?

Що необхідно було зробити Олені, аби її бажання здійсни­лися?

Як ворожіння Зубихи вплинуло на Йосипівну? Чим це пояс­нити?

Частина VIII

Про що було надіслано Забрьосі другого «депорту» з Черні­гова? («...Розписують предписаніє і лають вас, пане сотнику, і мене... дурнями, занесе ми возгнущалися їх повеліванієм і не направихом стопи наша до Чернігова»)

Як зреагував на його зміст пан сотник? («Та, зложивши дулі, і став крутити. Крутив-крутив та на Чернігов і посила, та усе прицмокує. А далі як крикне: — Не піду, я їм послав через кривого лепорт, що нам ніколи»)

Що сталося з паном М. Забрьохою після обговорення дру­гого «депорту», якого він отримав з Чернігова? («...Став пан Уласович не своїм голосом пробі кричати та за боки хвата­тись... Пан Пістряк і козацтво кинулось до нього, що йому там сталося? Аж він... шелесть... піднявся догори і полетів, як птиця, усе-таки кричачи що є голосу...»)

Чим було здивовано козацтво, дивлячись на те, як Забрьоха піднімався догори, наче птах? («Та й козацтво усе, таки усе до одного, дивувалися на сюю комедію... Та як і не дивуватись, бачачи, що чоловік о своїм умі ні з того ні з сього полетів, як птах. І коли б се опівночі, як усяка нечисть товчеться, а то ще й сонечко тільки-тільки що зайшло...»)

Через що стара Льозниха не виявляла будь-якого бажання стати козаком? («Слава тобі, господи, що я не козак! Не зду­жаю і через хату перейти, а то б треба бігати та боротись, та муштруватись!»)

Яким чином Забрьоха потрапив до хати Олени, де ворожила стара Зубиха?

Як Явдоха зробила так, що хорунжівна почала зізнаватися пану сотнику в коханні до нього?

За яких умов Олена любитиме Забрьоху? («...Отсії жаб'ячої кісточки, щоб носила при собі, поки будеш носити, доти буде тебе любити»)

3 приводу чого пан сотник виявив незадоволення, повернув­шись додому після відвідин Олени?

Частина IX

Як ворожіння Зубихи вплинуло на загальний стан хорун- жівни? («Сидить, позіха, очиці протира і сама себе не розбере, де вона, що з нею робилось, що їй таке снилось і від чого їй так тяжко та нудно»)

Яким після чаклування Явдохи уявлявся Олені пан сотник? («Умру, коли через тиждень не піду за пана Забрьоху! Я його сьогодні бачила уві сні: що за хороший! Як намальований, а бага­тий! Так і міри нема: так і пересипа з кишені у кишеню і гроші усякі, і срібні, і золоті, і жемчуг, і усяке дороге каміння...»)

Як зреагував брат Олени на її рішення вийти заміж за Уласа Микитовича? («Пан Халявський і у рот нічого не бере, а пан Забрьоха — не пролива; ще щоб і мене не перепив. Ну, дарма! Віддам сестру за нього та з год з молодими поживу»)

Яким чином хорунжівна готувалася до прийому сватів від За­брьохи? («Тут наша панночка і заходилась поратись і к сва­танню прибиратись: хату миє, столи, лавки, мисники змива, птицю nampa, локшину крише, горілки наставля, рушники налагоджує... так, що всі наньмички аж позасапувались від такого порання»)

Частина X

3 приводу чого сумував пан Халявський, сидячи у пустій хаті власного хутора?

Що зробив Дем'ян Омелянович задля того, щоб його відпус­тили з Чернігова, аби одружитися на Олені? («...П'ять кіп протряс, щоб його не держали та відпустили оженитись... що він, вирвавшись з Чернігова, біг як скажений до свого ху­тора, біг і ніч, і день, і коня занапастив...»)

Яких страждань зазнав пан судденко через зраду хорунжівни?

Чому прихід Зубихи спочатку роздратував Халявського?

Що пообіцяв зробити пан судденко для відьми, аби та допо­могла йому повернути кохану Олену? («...Цілісінький год буду вас рідною матір'ю звати і куплю плахту, очіпок, серпанок, чого забажа душа ваша і вашого кота...»)

До яких клопотів запропонувала збиратися Зубиха пану Ха- лявському? («Приньмайся ж хутко, кажи, щоб у господі і пе­кли, і варили, і чого треба наточили, а ти біжи збирай бояр, свашку, світилку, старостів та якого-небудь батька знайди, щоб порядок давав»)

Як змінився настрій Дем'яна Омеляновича після відвідування відьми? Чим це поянити?

Частина XI

Що змусило Олену згадати про Халявського, коли вона го­тувалась до весілля із Забрьохою? («...Зирк! що ні найлучча скиндяка, що їй подарував пан судденко... Її так і узяло із-за плечей; згадавши його, засумувала і трошки сплакнула»)

Який обряд необхідно було виконати хорунжівні напередодні весілля? («...Звеліла їй тричі поклонитись у ноги батькові і матері, що для такого случаю знайшли, а далі і братикові рідному. Старшій дружці дала пару свічечок п'ятакових до вінця, хустку руки зв'язати, рушник під ноги і шага під руш­ник паламареві за ставник»)

Хто була Солоха? Як у творі її описано? («Там годів сорок дів­ка, а звали її Солоха. Бідна та пребідна: ні одежі у неї не було і нічого. Так ще на одне око сліпа, від паршів волосся пови­лазило, і голова голісінька, як долоня; уся шия в чиряках та в пістряках, аж тече; на щоці огник; зубів недолік, горба­тенька і правої скарлюченої руки до рота не піднесе»)

Для чого Явдоха вбрала Солоху у весільне вбрання?

Через що Олена, йдучи до церкви на вінчання із паном За- брьохою, поступово змінювала до нього своє ставлення? («...То вже не так його похваляє, то в нього нема таких очиць, як в пана Халявського, далі вже він і сякий, і такий, і стид­кий, і бридкий, і поганий, і мерзенний... капшучок (жаб'яча задня права лапка, та за неї ж пересушене серце та лобова кісточка, та Микитового сліду трохи) і спав, так що Олена і незчулася, от вона зараз і крикнула: «Цур же йому, пек йому, тому Забрьосі, не хочу та й не хочу за нього заміж»)

Чим пояснити прагнення хорунжівни принизити гідність Ми­кити Уласовича у церкві?

Як сталося, що Олена вийшла заміж за коханого? Яка роль у цій події належить Зубисі?

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування Частина VI

Після тривалих «експериментів та екзекуцій» було визначено, що конотопською відьмою слід вважати:

а) Химку Рябокобилиху; б) Домаху Карючківну; в) Пріську Чирячку; г) Явдоху Зубиху.

Річ, яка є обов'язвовою для обряду ворожіння:

а) молоко; б) листя з дерев; в) солома; г) дощова вода.

Прохання, з яким звернувся М. Забрьоха до Я. Зубихи, щоб вона:

а)  допомогла порахувати козаків;

б)  посприяла його одруженню на Олені;

в)  випустила дощові хмари на небо; г) навчила ворожити.

Звідкіль знала Явдоха про повернення пана сотника від Олени з печеним гарбузом?

а) Чула і бачила це під час ворожіння; б) їй повідав кіт;

в)  розповів Пістряк',

г)  напередодні зустрічалася із самою хорунжівною.

За якої умови Зубиха вирішила допомогти пану сотнику в його справі щодо одруження з Оленою? Коли той:

а)  запалить Конотоп з чотирьох кінців;

б)  потрощить усю конотопську дітвору;

в)  забере всю худобу в Швандюри і звинуватить його у кра­діжці',

г)  нагородить пана писаря за сумлінну службу.

Що потрібно було Явдосі від М. Забрьохи для ворожіння?

а) Чоботи і сорочка; б) трава, по якій він ходив до схід сонця;

в)  його волосся з вусів і слід на піску,

г)  печений гарбуз і взуття.

Переродившись у молоду дівку, Явдоха вирушила вночі з хати, щоб:

а) принести жаб'ячої сметани; б) знайти кобилячого сиру; в) придбати сухої тарані; г) подоїти, кого їй треба було.

Зубиха обернулася з молодої дівки на стару жінку, коли: а) на небі з'явилася перша зірка; б) заспівали перші півні; в) опівночі; г) подув сильний вітер.

Частина VII

Через що сумувала Олена, коли до неї завітала стара баба? Бо:

а)  її коханий — Дем'ян — пішов у похід з козаками;

б)  тривалий час не було дощу;

в)  повсякчас згадувала про М.Забрьоху; г) її образив брат.

Згідно з «депортом» пан сотник повинен був вирушити з вій­ськом до:

а) Ужгорода; б) Києва; в) Харкова; г) Чернігова. Частина VIII

Діяльність, до якої залучалося козацтво за наказом М. За­брьохи:

а) покіс, б) чистка зброї; в) військові збори;

г)  спортивні змагання.

Чаклунство, що сталося з паном сотником, коли той після об­говорення змісту другого «депорту» зібрався вечеряти. Він:

а)  почав голосно кричати і по-вовчому вити;

б)  став різко худнути; в) стрибав, наче коник; г) піднявся догори і полетів, як птах.

Ким не хотіла бути стара Льозниха?

а) кухарем; б) писарем; в) козаком', г) сотником.

За Зубихиним чаклуванням, Олена буде любити пана сотника до тих пір, доки:

а)  він їй буде догоджати;

б)  сонячна погода не зміниться на дощову;

в)  Пістряк не помститься Уласу Микитовичу;

г)  вона носитиме при собі жаб'ячі кістки. Частина IX

І.Якщо Явдоха посприяє одруженню Олени із Забрьохою, хо­рунжівна пообіцяла дати відьмі:

а) вишиту сорочку з рушником; б) смарагдове намисто; в) хустку і весільну шишку, г) багато грошей.

Художній засіб, який використано Г. Квіткою у фразі: «Коли ж він мене відцурається, піду світ за очима, сама собі смерть заподію»:

а) фразеологізм; б) гіпербола; в) метафора; г) епітет.

Весільний обряд, який згадується у творі:

а) перезва; б) сватання; в) плетіння вінка; г) запросини.

Якщо Олена вийде заміж, то її брат піде:

а) у похід з козаками; б) шукати і собі дружину; в) у ченці; г) у подорож на пошуки щастя-долі.

Частина X

Як звістка про сватання Забрьохи до Олени вразила пана Ха­лявського? Він:

а) вирішив обом помститися; б) виявив байдужість;

в)  страждав і сумував;

г)  звернувся по допомогу до Явдохи.

На знак вірності свого палкого кохання Олена і Дем'ян Оме­лянович:

а)  поклялися один одному біля старого дуба;

б)  обмінялися перснями; в) присяглися на Біблії; г) побожилися перед іконою в храмі.

Допомога, яку надавала Зубиха пану судденку шляхом воро-

ж1ння.

а) захищала від уроків; б) позбавляла знервованості;

в)  зашіптувала на вдачу; г) знімала остуду.

У хаті Халявського Явдоха співала:

а) козацької; б) чумацької; в) весільної; г) жниварської.

Частина XI

Збираючись на весілля з М. Забрьохою, Олена побачила річ, що нагадала їй про коханого Дем'яна Омельяновича:

а)  золотий годинник;

б)  намисто з бурштину;

в)  срібний гребінь;

г)  красиву скиндячку.

Кому з героїв належить фраза: «Він і сякий, і такий, і стид­кий, і бридкий, і поганий, і мерзенний»?

а)  Олені Йосипівні;

б)  Явдосі Зубисі;

в)  Прокіпу Пістряку;

г)  Микиті Забрьосі.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.

2. Робота на картках Картка № 1

Що, на ваш погляд, свідчить про самокритичність М. За­брьохи, який висловився: «...я і стидкий, і бридкий, і уся­кий...»? Як це характеризує героя?

Дослідіть, якою була мета життя у П. Пістряка? До чого він вдавався, аби її досягти? Чим це зумовлено? Відповідь обґрун­туйте.

На кого могла «перекинутись» Явдоха? а) Птаха; б) кішку; в) змію; г) собаку. Картка № 2

Чим, на вашу думку, викликане прагнення Зубихи допомогти пану Халявському повернути до нього кохання Олени? Відпо­відь вмотивуйте.

Як ви вважаєте, з якою метою відьма наворожила Олені, вна­слідок чого хорунжівна через неї вимушена була змінювати своє ставлення то до Забрьохи, то до Халявського? Наведіть переконливі аргументи з твору.

За допомогою чого Йосипівна возненавиділа М. Забрьоху і ще більше полюбила Д. Халявського?

а) Гілочки; б) засушеного метелика; в) сухої квітки; г) реп'яха. Картка № З

Що мав на увазі Г. Квітка, хараткеризуючи П. Пістряка: «...він у нас чоловік з ученою головою, говоре так, що і з де­сятьма простими головами не розжуєш».

Охараткеризуйте М. Забрьоху як військового керівника і осо­бу, яка обізнана у справах козацтва.

Про кого з героїв твору так зазначено: «...Бідна та пребідна, ні одежі у неї не було і нічого. Та ще на одне око сліпа, від паршів волосся повилазило і голова голісенька, як до­лоня»?

а) Служницю М. Забрьохи; б) Пріську Чирячку; в) Солоху; г) Домаху Карлючківну.

VI. Підсумок уроку. Складання сенкану до сатиричних образів твору

1. Забрьоха.

Дурний, ледачий, їв, пиячив, «керував».

Сатира на козацького старшину. Сотник.

Пістряк.

Хитрий, підступний. Зневажав, свавільничав, мстився. «Освічений» шахрай. Писар.

Халявський. Письменний, обмежений. «Процвиндрив», насолодився, хабарничав. Користолюбивий самодур.

Судденко.

Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

Домашнє завдання

Опрацювати ідейний зміст частин XII-XIV твору і «закінченіє»; дібрати факти про застосування фантастики в «Конотопській відьмі», охарактеризувати головну героїню твору.