Т. ШЕВЧЕНКО «СОН» («У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ»). САТИРИЧНИЙ ПАФОС ПОЕМИ, ЙОГО СПРЯМУВАННЯ

Мета:   ознайомити школярів із змістом та ідейною спрямо­ваністю твору Т. Шевченка «Сон», з'ясувати компо­зиційний прийом «сну», його роль для розширення можливостей поетичного зображення; визначити са­тиричний пафос поеми; розвивати вміння коменту­вати зміст твору, визначити головні ідеї, контрасти картини в ньому; грамотно висловлювати і виважено доводити власну думку; виховувати почуття гордос­ті за рідний народ, який впродовж історії прагнув до національного визволення, вільного розвитку особис­тості; прищеплювати любов до літературного слова.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формувань вмінь.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, текст твору та ілюстрації до нього, кінофрагменти навчального фільму «Сон», дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГУРОКУ

Організаційний момент.

Емоційна готовність учнів до уроку

Актуалізація опорних знань

Літературна вікторина «Юні шевченковці».

Клас поділяється на дві команди, по п'ять представників з кожної біля дошки розгадують кросворд упродовж 16 хв. Ви­грає та команда, яка у визначений час упорається із завданням. Визначається склад журі, умови заходу.

Кросворд для команди І По вертикалі: 1. Народний ватажок, реальна історична постать, герой твору Т. Шевченка «Гайдамаки». (Залізняк)

По горизонталі: 1. Визначте твір Тараса Григоровича за поданими ряд­ками: Борітеся — поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава / І воля святая. («Кавказ») 2. Істоти, які погубили причинну в од­нойменному творі Т. Шевченка. (Русалки) 3. Жанр твору «Лілея». (Ба­лада) 4. Назва села — місцевості, де народився поет. (Моринці) 5. Твір Г. Квітки-Основ'яненка, який проілюстрував Т. Шевченко. («Знахар») 6. Художник, земляк Т. Шевченка, що брав участь у викупі його з кріпа­цтва. (Сошенко) 7. Після закінчення Академії мистецтв Тарас Григорович викладав у Київському університеті предмет... (Малювання) 8. Видатна українська просвітителька, яка встановила у власній садибі в Харкові перший пам'ятник Т. Шевченкові (1899 р.). (Алчевська)

 

Кросворд для команди II По вертикалі: 1. Балада Т. Шевченка. («Причинна») По горизонталі: 1. Образ твору «Кавказ» — символ нескореності, бо­ротьби, протистояння злу. (Промипей) 2. Один із перших шевченкоз­навців і сподвижників поета. (Костомаров) 3. Гетьманська столиця, про яку письменник не раз згадував у своїх поетичних творах, зображував у малярстві. (Чигирин) 4. Конференц-секретар Академії мистецтв, яко­му Т. Шевченко присвятив поему «Гайдамаки». (Григорович) 5. Село, де поет провів свої дитячі роки. (Кирилівка) 6. Скульптор пам'ятника Т. Шевченку в Києві. (Манізер) 7. Письменник, який так охарактери­зував Кобзаря: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві ду­ха» . (І. Франко) 8. Визначте твір Тараса Григоровича за поданими ряд­ками: «І в мене в сім'ї великій, / В сім'ї вольній, новій, / Не забудьте пом'янути / Незлим тихим словом». («Заповіт»)

 

Підбиття підсумків заходу.

ііі. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності.

IV. Основний зміст уроку

Життям своїм... поезією він заявив кричущу несправедливість кріпосного права.

М. Чалий

Усі на сім світі — І царята, і старчата — Адамові діти.

Т. Шевченко

1. Вступне слово вчителя

Т. Шевченку випало творити у виключно жорстокі часи. Екс­плуатація закріпаченого селянства переходила всякі межі. Збройні спроби поневолених селян протидіяти свавіллю поміщиків жор­стоко придушувалися. З висоти своїх ідейних революційно-де­мократичних переконань дивиться Шевченко на ту «вінценосну громаду» і в сатиричній поемі «Сон».

Поет сміявся грізним, спопеляючим, страшним для експлуа­таторів сміхом, який не випадково був спрямований уже не проти окремих потворних явищ тогочасної дійсності, а проти усієї сис­теми самодержавно-кріпосницького ладу, проти основних супер­ечностей миколаївської імперії, проти найбільших хвороб сус­пільного життя — самодержавства, царя з його урядом, панів і духовенства, за утвердження нового суспільного ідеалу.

2. Довідковий матеріал з теорії літератури

Алегорія (гр. allegoria — іномовлення) — вид метафори: іншо­мовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнава- ним характером. Наприклад, у байках через характери дійових осіб — тварин і звірів — зображено риси людей, їх вдача. Але­горія — засіб посилення поетичної виразності. (Білий голуб чи зелена гілка в руках людини — алегорія миру; у казках вовк уо­соблює жадібність, лисиця — хитрість і т. ін.)

Гротеск (фр. grotesque, від італ. grotta — грот, печера) — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому пере­більшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвично смішним.

Контраст — стилістична фігура протиставлення явищ, пред­метів, характерів; посилює змістовне й емоційне звучання твору. Використовується у віршах, прислів'ях та приказках, у назвах книг і творів. Це фігура побудована на використанні антоніміч­них пар.

У Т. Шевченка поетичний контраст — це не просто художній прийом, а мистецький підхід, метод пізнання дійсності, у якій було аж надто багато протиріч. Прийом протиставлення бага­тих і бідних, невільників і вільних людей, чесних і безчесних, підлих та справедливих, щасливих та нещасних можна сказати універсальний у «Кобзарі». Контраст часто перебуває в центрі гострої сатири. Умовність:

художня первинна (прихована) — відмінна риса будь-якого твору мистецтва. Вона створює видимість правдоподібності, схожості на реальну дійсність. Природа цієї умовності — своє­рідність погляду автора на відображувану ним у художньому творі дійсність;

художня вторинна (відкрита, активна) — свідоме порушення правдоподібності з метою висвітити, зробити зримими те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо або не має в реальному житті свого предметного втілення; відновлення форм, які зустрічаються в житті та природі. Образи, які одер­жуються в підсумку, не цілком схожі на життя, з фактами життя їх не можна порівняти «прямим накладанням». Однак вони можуть виражати смисл цих фактів, вірно відображати дійсність.

3. Опрацювання твору Т. Г. Шевченка «Сон»

Огляд фрагментів кінострічки «Сон»; стислий їх коментар.

Історія написання та сучасна значимість.

Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть перервав навчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, все літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав «Сон» («У всякого своя доля»), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і не­стерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю сис­тему самодержавного ладу.

На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з'ясував ви­никнення задуму цієї поеми: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвра- тясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крес­тьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства».

Тому виникла потреба написати твір у певному розумінні уза­гальнюючий, який би розкрив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, показав би людям: таким ось на­справді є той лад, у якому нам доводиться жити. З моменту написання твору пройшло багато часу. І всі ці роки він «працював» — розкривав людям правду про самодержавний лад царської Росії. Той лад уже давно зник. Але читаючи цю поему зараз, постійно ловиш себе на думці, що твір запрограмований на більше, що йдеться в ньому не тільки про царську Росію, що істина показана в поемі, цілком актуальна для нашої зовсім недавньої історії.

Одне слово, істину, яку відкрив Шевченко в 1844 році, не за­вадило б і нам глибше зрозуміти.

Епіграф у творі звучав так: «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.». Таким чином, поет прого­лосив: у «Сні» я покажу вам істину, а ви пізнайте, зрозумійте її.

Тема: зображення й протиставлення нещасного життя народ­ного і життю «райському» вельмож, царів.

Ідея: засудження аморальності й паразитизму господарів країни, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності.

ОсновнадумкаІ. Франко: «Сон» —це, безперечно, перший в Ро­сії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва».

Т. Шевченко в поемі заявив на весь голос, що головні біди України є похідними від її підневільного стану в Російській ім­перії.

Жанр: ліроепічна сатирична поема, це політична сатира; по- ема-інвектива (інвектива — пряме, найгостріше засудження певної вади).

Підзаголовок твору — «Комедія» — вказує на комічно-са­тиричний, гротескно-кумедний характер змальованих у ньому основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми.

Особливості назви.

Назва поеми несе певне ідейне навантаження. В українській літературі часто використовувалась метафора сну, від якого народ скоро повинен прокинутись. Поет показує старшні картини самого цього сну. Більш того сон стає сатиричним прийомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад. Слід визначити, що Т. Шевченко часто вдавався до такого прийому зображення і для виявлення своїх істинних настроїв, і для виявлення настроїв персонажів. Таким прийомом зображення написані твори «Сон» (1844), «Сон» (1847), «Сон» (1858), «Сестрі» (1859), «Поставлю хату і кімнату» (1860), «Буває, в неволі іноді згадаю» (1850), сон Оксани в поемі «Слепая», сон дівчат у «Відьмі», сон Марини в поемі «Марина», сон автора в повісті «Прогулка».

Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна.

Розповідь про побачене й почуте перемежовується з лірич­ними відступами та замальовками природи. У ліричних відсту­пах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення.

Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у ба­гатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле.

Поема складається з кількох картин, що змальовують життя в селах України, життя каторжників у Сибіру і Петербурзі. Орієнтовно можна розмежувати в поемі такі її частини:

пролог;

покріпачена Україна;

сибірські нетрії;

самодержавний Петербург;

прийом у царських палатах;

видіння над Невою;

вранішня столиця;

другий прийом у палатах.

Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка від­криває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та естетичної їх оцінки. Проте як автор твору Шевченко виступає в поемі не безпосередньо, а в літератур­ній масці умовного автора-оповідача про «напричуд дивний» сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.

Експозиція: пролог, в якому поет розмірковує над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають в країні.

Зав'язка: лаштування п'яного ліричного героя до сну і вре­шті-решт його політ до неба.

Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду.

Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників на­роду.

Розв'язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

3.10. Ідейний зміст твору.

Форма розповіді героя про бачене у сні досить поширена в лі­тературі. У поемі Шевченка вона є засобом реалістичного моти­вування фантастичних подій, надзвичайних картин і сцен, чу­десних метаморфоз.

Поема побудована як широкий панорамний огляд. Сон героя поеми, а віддак і розповідь про нього, складається з трьох основних тематичних частин або картин. Героєві розповіді сниться, ніби він летить над Україною, далі над Сибіром і, нарешті, потра­пляє до Петербурга, оглядає місто, а потім, зробившись неви­димим, проникає в царський палац. У палаці він спостерігає, як розлючений цар дає стусани своїм сановникам, а потім стає свідком чудернацького перетворення царя на кошеня. Бачачи цю метаморфозу, герой поеми розсміявся; тоді цар на нього «як зикне» — він і прокинувся.

Своєрідним вступом до панорами, що має постати перед ге­роєм поеми в його польоті над країною, є його монолог-прощання із землею. В пристрасних і схвильованих словах прощання з рід­ним краєм відкриваються нові грані душі, нові риси духовного об­личчя оповідача. Прощаючись з рідною землею, він називає її «не­приязним краєм». «Мою муку, мою люту,— каже він,— в храмі заховаю...» Душа його поривається «високо, високо», у безвість, де «крику людського і плачу не чуть», бо «немає там власті, не­має там кари». Він несе в собі біль за Україну, до якої літатиме «з хмари на розмову», на раду.

Він намагається втішити «спроту-небогу» Україну надіями на майбутнє: «Живе правда у господа бога».

У цьому монолозі оповідач постає як романтична постать з палкими емоціями, трагічними думками про долю народу, як запеклий ворог «власті» і «кари» над людьми.

З сумом розпрощавшись із землею, герой поеми пролітає на сві­танку над Україною, її просторами. На його очах прокидається природа. Шевченко створює вражаючий словесний живопис рід­ного пейзажу, чарівного українського ранку.

Уся країна «повита красою». Але тільки на мить замилу- вався цим чарівним пейзажем герой твору, бо й чарівність рідної землі не може заспокоїти його душу, вражену людським страж­даннями, сповнену «лютої муки». Контраст між красою природи й потворним життям віддається в душі героя ще пекучішим бо­лем. «Душе моя, чого ти сумуєш? Душе моя убогая, чого марно плачеш?» — запитує він, і чує, як його душа, що увібрала в себе страшну правду народного життя, з болем вигукує:

Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш / Латану свитину з ка­ліки знімають, 3 шкурою знімають, бо нічим обуть / Княжат не­дорослих, а он розпинають / Вдову за подушне, а сина кують, / Єдиного сина, єдину дитину, / Єдину надію! в військо оддають! / Бо його, бач, трохи! а онде під тином / Опухла дитина, голоднее мре. / А мати пшеницю на панщині жне.

З України герой твору переноситься у далекий, холодний Си­бір, щоб хоч на часину сховатися від пануючого на землі зла, від повсюдного «крику і плачу людського». Але перед ним відкри­вається нова картина страждань і неволі: каторжани «із нор зо­лото виносять, щоб пельку залити неситому», тобто цареві. І між ними, запеклими злодіями, штампованими вбивцями й грабіжни­ками,— політичні засланці, борці за свободу. Устами оповідача поет славить революціонерів, засланих самодержавством до Си­біру. Тут і з'являється образ «царя волі», царя «всесвітнього». Це збірний, широко узагальнений образ революційних борців, центральний у цій частині поеми і поданий в ореолі внутріш­ньої сили й незалежності. Він позбавлений якихось конкретних рис, будучи не стільки образом реального революціонера, скільки уособленням ідеї революційного служіння народові, революційної віри й героїзму. Шевченко створив образ політичного засланця, що залишається непохитним у своїх переконаннях, «не просить, не плаче, не стогне». Поет наголошує, що традиції декабристів, їхні ідеї й думи пробуджують, гартують, виховують суспільну свідомість.

Картина каторги змінюється картиною царської столиці. Опо­відач знову виступає в лічині простакуватого селянина, який нібито вперше потрапив до Петербурга. «Церкви та таланти... і ні однісінької хати» — так сприймає він столичне місто. Свят­кові ілюмінації на вулицях здаються йому пожежею.

І місто, і люди постають у сприйнятті оповідача мовби учуд- неними. Стиль і манера розповіді про них близька до бурлескної традиції. По-бурлескному «учуднений», знижений характер ма­ють описи Петропавловської фортеці, пам'ятника Петрові І.

Трагічний викривальний пафос картин України й Сибіру змі­нюється в «петербурзькій» частині поеми інтонацією іронічної народної оповідки.

Серед чиновницької «братії» трапився оповідачеві й «земля­чок... з циновими ґудзиками», тобто чиновник, урядовець. Він пропонує свої послуги — провести в царський палац. «Тільки, знаєш,— каже він,— ми, брат, просвіщені,— не поскупись пол- тинкою...». Продажність, ницість чиновництва — і ця деталь зна­ходить своє місце в загальному змалюванні Петербурга. Шевченко тут уперше в українській літературі показав місто в типових со­ціальних контрастах та суперечностях. З одного боку — царський палац, панство, урядовці, з другого — простий народ, «вбогі», які «на труд поспішали», «заспані дівчата», муштровані солдати.

У центрі третьої (петербурзької) частини поеми — сатиричне викриття самодержавства, царського двору, придворних. Шев- ченкова сатира досягає тут найвищого напруження й нещадної разючої сили. Реалістичність зображення тут уже цілком посту­пається місцем сатиричному гротескові, одвертим перебільшен­ням, шаржовим образам, фантасмагоричним сценам. Незримий оповідач потрапляє до царського палацу й стає очевидцем по­творного дійства — урочистого виходу царя з царицею до на­товпу придворних, які з жалюгідною догідливістю «аж потіють та товпляться», щоб то ближче стати коло самих: домагаються царських милостей. Портрети царя й цариці гіперболічно шар­жовані. Вони «мов сичі надуті; а диво-цариця, мов та чапля між птахами, скаче, бадьориться», «цариця небога, мов опеньок за­сушений, тонка, довгонога, та ще на лихо, сердешна, хита голо­вою», цар «вилупив баньки з лоба», «одутий, аж посинів».

Закінчується царський прийом сценою, що стоїть у ряду най­яскравіших прикладів політичного гротеску в світовій літературі: ...Цар підходить До найстаршого... та в пику Його як затопить!

Ця сцена становить метафоричне відтворення самої суті само­державного правління. І. Франко назвав її «картиною генерального мордобитія», у якій поет змалював безмежну сваволю царя і за­таврував систему, «при якій царська воля та брутальна сила була всім, а людське чуття та справедливість уважалися нічим».

Продовженням цього сатиричного гротеску є наскрізь фантас­магорична фінальна сцена поеми. Від крику царя один за одним на очах оповідача зникають ті, на кому тримається царський пре­стол,— «всі пузаті», а далі й «менші» і «дрібні» царедворці, че­лядь, військова охорона. Позбавлений свого оточення й підпори, цар, який за хвилину до цього здавався всемогутнім, має вигляд жалюгідного кошеняти: «Стоїть собі, голову понурив... Мов ко­шеня, такий чудний». Шевченко майстерно користувався засо­бами гротескної метафори у викритті царату.

Так само несподівано, як воно й почалося, балаганне дійство, вся ця «комедія» з царем, раптом зникає, як лихе видіння.

Поема закінчується іронічною усмішкою оповідача, а водно­час і справжнього автора твору, самого Шевченка.

3.11. Характеристика образів представників самодержавства.

Цар Микола.

Портрет: високий, сердитий, «одутий, мов посинів».

Риси: поганий, проклятий, лукавий, лютий, сердитий.

Вседержитель.

Ведмідь або кошеня.

«Цар волі».

П'яничка.

Неситий, «цвенькає».

Цариця.

«Мов та чапля меж птахами, скаче, бадьориться».

«Небога, мов опеньок засушений».

«Тонка, довгонога, ... хита головою».

«Богиня».

« Цяця ».

Цар Петро І.

Портрет: «очі неситі».

Риси: жорсткий, підступний, байдужий до проблем простого люду.

«Людоїде, змію».

Вбивця і самодур.

Проклятий людом.

«Мов світ увесь хоче загарбати».

Кат-бузувір.

3.11.4. Чиновники і панство.

Риси: улесливість, жадність, алчність, ненажерливість, під­ступність.

«Деруть і з батька, і з брата».

«П'явки людські».

Пузаті, сопуть, хропуть, понадувались, як індики. Висновок: саме царі найперші винуватці соціалістичного й на­ціонального поневолення українського народу, грабіжники його багатства, руйнівники його традицій, мови, культури.

3.12. Обговорення змісту поеми. Бесіда за питаннями:

Яке значення для людини має сон?

Коли говорять: «Сон в руку»? Чи бувають сни віщими?

Для чого поет страшні реалії тогочасного життя відтворив у сні? Про яке життя мріяв митець?

Яким чином на початку твору характеризуються різні долі людей, їх характери, вчинки, поведінка? (Той мурує, той руйнує, / Той неситим оком — /За край світа зазирає, / Чи нема країни, / Щоб загарбать і з собою / Взять у домо­вину)

Чому Тарас Григорович вважав, що немає Господа?

За що у творі висміюються ті, хто «отечество любить»?

У чому виявилася цінність дивовижного сну? (Мені при­снився — / Найтверезіший би упився, / Скупий жаднюга дав би гривню, / Щоб позирнуть на ті дива)

3 якою метою герой вирушає у підхмарну подорож? (Мої муки, мої люті / В хмарі заховаю)

Чому край у творі названо неприязним, Україна — «безта­ланна вдово»?

Про що свідчить прощання героя із рідною землею?

У чому поет вбачає красу рідної землі?

3 приводу чого у ліричного героя виникає душевний неспо­кій, милуючись Україною?

Від чого жахається герой, коли бачить соціальну несправед­ливість, яка панує на землі? («Латану свитину з каліки знімають»; «розпинають вдову за подушне»; «сина кують... в військо оддають!», «опухла дитина — голоднее мре»)

3 яким питанням звертається поет до Бога? Про що воно свід­чить? («Чи Бог бачить із-за хмари / Наші сльози, горе?»)

Які «всі лиха, всі зла» мав на увазі Т. Шевченко?

Яким, на перший погляд, здався поету Сибір? Хто були його невидимими мешканцями?

У чому полягала непосильна праця каторжників? {...Живі люди, / В кайдани закуті. / Із нір золото виносять, / Щоб пельку залити / Неситому)

Як поет називає царя і одночасно його характеризує? (Вседер­житель неситий)

Як сновидець описує солдатчину у місті? Чому москалі кай­данами окуті? (А в городах, мов журавлі, / Замуштрували москалі; / Нагодовані, обуті / І кайданами окуті, / Муш­труються)

Чим ліричний герой здивував земляка біля царських палат? За що «каламар» вимагав від сновидця гроші? Про що це свід­чить?

Чому, на думку поета, царські палати — це рай?

Хто такі блюдолизи? Як письменник їх характеризує у творі?

Якими у поемі зображені цар і цариця?

Над чим сміється письменник, характеризуючи панів? Що є гумористично-саркастичним у їх поведінці і ставленні до царя? (В серебрі та златі! / Мов кабани годовані,— / Пи­каті, пузаті!.. / Аж потіють, та товпляться...)

Про що свідчить поведінка самодержавця до підлеглих? (... Цар підходить / До найстаршого... та в пику / Його як за­топить!..)

У чому виявилося ставлення поета до Петра І і Катерини? За що він їх таврує?

3 приводу чого сумує Т. Шевченко над долею України? (Може, Москва випалила / І Дніпро спустила / В синє море, розко­пала / Високі могили — / Нашу славу)

У чому поет звинувачує Петра? (Ти нас з України / Загнав, голих і голодних, / У сніг на чужину / Та й порізав, а з шкур наших / Собі багряницю / Пошив жилами твердими / І за­клав столицю / В новій рясі)

Яким у творі зображено повсякденне важке життя кріпаків, муштрованих солдат?

Що висміює Т. Шевченко на прикладі діяльності чиновників? (...Та драти /Із батька, і брата)

У чому вбачає поет зневажливе ставлення до рідної мови, а значить до народу, його культурної спадщини?

Яким чином у творі висміюється цар та його старшина? (Стар­шина пузата / Стоїть рядом; сопе, хропе, / Та понадувалось, / Як індики... Неначе з барлоги / Медвідь виліз, ледве-ледве / Переносить ноги; / Та одутий, аж посинів: / Похмілля про­кляте / Його мучило)

Від чого ліричний герой прокинувся зі сну?

Чому сон для оповідача — це чудне диво?

Як Т. Шевченко в поемі таврує самодержавство?

Рубрика «Поміркуй, обґрунтуй».

Сон в однойменному творі Т. Шевченка — це фантастика, казка чи реалії тогочасної дійсності?

Які історичні події, факти, особи відтворені у поемі? Що їх об'єднує?

Доведіть, що «Сон» — комедія.

Рубрика «Я — режисер».

Відтворити документальні кадри картини сатиричної минув- щини у творі Т. Шевченка «Сон».

Політ над Сибіром.

Муштровані солдати у місті.

Московське місто.

Царські хороми.

Українське село.

Знову царський палац і його мешканці.

Згадка про Петра І та Катерину.

Тогочасне суспільство, де панує самодержавство.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

Закінчіть фразу відповідно до змісту твору: «У всякого не тільки своя доля, а й...»:

а) погляд на довкілля; б) індивідуальні здібності; в) життєвий шлях; г) нахили і здібності.

«Щедра та розкішна» людина: а) храми мурує; б) богобоязлива;

в)  намагається «неситим оком за край світа зазирати»;

г)   не реагує на будь-яке лихо.

«Царят і старчат» поет називає:

а) адамовими дітьми; б) тихими і тверезими;

в)  байдужими до власної долі;

г)   загарбниками і поневолювачами рідного краю.

Хижина ліричного героя, що з'явився напідпитку додому, на­гадувала:

а) садок вишневий; б) море перед бурею; в) достиглу ниву; г) тихий рай.

Як характеризується сон п'яного з бенкету:

а) віщим; б) дивним; в) казковим; г) миттєвим.

Птах, який супроводжував політ героя у сні: а) сокіл; б) орел; в) сова; г) жайворонок.

Вирушаючи у підхмарну подорож, герой залишає край: а) неприязний; б) Богом забутий; в) сліз і страждання; г) де землі родючії й сади квітучі.

Твір Т. Шевченка, про героїню якого згадує він у «Сні», зазна­чаючи: То покритка, попідтинню / з байстрям шкандибає, / батько й мати одцурались, / й чужі не приймають.

а) «Тополя»; б) «Лілея»; в) «Катерина»; г) «Причинна».

З якою метою оповідач звертається до Бога? Щоб він:

а)  побачив, що відбувається на землі;

б)  покарав винних у соціальній несправедливості;

в)  поспівчував горю покритки;

г)   щораз ощасливлював бідних людей.

Для чого ліричний герой здійснював мандри по небу? Щоб:

а)  дослідити життя в підхмар'ї;

б)  відчути радість і насолоду від цього;

в)  віднайти на краю світу рай; г) поспілкуватися з Богом.

Пролітаючи над містом, сновидець міг спостерігати за: а) театральним дійством; б) спорудженням храмів;

в) муштрою солдат; г) катуванням злочинця.

Царицю поет у творі називає:

а) зів'ялою квіткою; б) опалим листям;

в)  засушеним опеньком; г) пораненим птахом. Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється

1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Чим, на ваш погляд, пояснити негативне ставлення Т. Шев­ченка до Петра І? Які художні засоби при цьому використо­вує поет, характеризуючи царя?

Умотивуйте, з якою метою Т. Шевченко відтворив події по­еми у сні? Як вони пов'язані з реаліями тогочасної дійсності? Наведіть переконливі аргументи.

Твір поета, про який він зазначає рядками: Як і ті гори / предковічні, що политі / кров'ю людською.

а) «Великий льох»; б) «Чигрине, Чигрине». в) «Кавказ».

г)   «Причинна». Картка № 2

1. Що, на ваш погляд, символізують «рожеві квіти», які поет пропонує розсипати? Свої міркування обґрунтуйте.

Дослідіть, яким чином пов'язані за змістом цей твір письмен­ника і «Великий льох»? Відповідь узагальніть.

Про кого Т. Шевченко зазначає у творі: В серебрі та златі! / Мов кабани годовані?

а) царів; б) панів; в) капралів; г) дворецьких хортів. Картка № З

Як ви вважаєте, що мав на увазі Т. Шевченко, висловлюю­чись: Раз добром нагріте сонце / Вік не прохолоне. / Чи ак­туальною є дана думка Кобзаря у наш час?

Від чого, на думку письменника, залежить вибір життєвого шляху людиною? Чим керується митець?

А він руку простягає, / Мов світ увесь хоче / Загарбати,— так Т. Шевченко характеризує:

а) Миколу І; б) Петра І; в) чиновника-канцеляриста; г) наказного гетьмана.

Підсумок уроку

Т. Шевченко поемою «Сон» допоміг нам розібратися в сутності тоталітарної держави. Він не розтлумачував нам це робив за до­помогою логічних аргументів. Його аргументи — це живі, образні картини життя самодержавного суспільства. Картини сатиричні. Бачимо їх і добре відчуваємо всю ненависть поета до ладу, що «витягував» з його народу життєві сили.

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Вивчити напам'ять уривок з поеми «Сон», знати зміст твору Т. Шевченка «І мертвим, і живим...», вміти визначати його ідейну спрямованість.