І. С. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «КАЙ ДАШ ЕВА СІМ'Я» - СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВА ПОВІСТЬ-ХРОНІКА. РЕАЛІЗМ ТВОРУ, ВІЧНА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ. ОСОБЛИВОСТІ СЮЖЕТУ Й КОМПОЗИЦІЇ

Мета: ознайомити школярів із повістю «Кайдашева сім'я»; сприяти виробленню навичок визначати жанр, компо­зиційні складові твору; виховувати високі морально- етичні риси простої людини. Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети І. Нечуя-Левицького, пам'ятка «Вчимося аналізувати прозовий твір».

Нечуй-Левицький — «артист зору», «всеохоплююче око України»

ХІД УРОКУ

I.  Мотивація навчальної діяльності учнів. Оголошення теми і мети уроку

II.Актуалізація опорних знань

1. Дати відповіді на запитання

•  Як ви уявляєте літературний процес? Запам'ятайте, що місце кожного письменника в ньому визначається часом його ви­ступу на літературну арену та цінністю творчого доробку, зо­крема ступенем новаторства.

•  Визначити спільне й відмінне в поняттях: художній натяк, художня деталь, художній образ, словесна картина. Свою від­повідь проілюструйте прикладами.

•  Які види комічного ви знаєте? Чим вони подібні й чим від­мінні? Назвіть відомі вам засоби творення комічного?

2. Міні-дискусія, обмежена часом

Створити виступ (діалог) «Місце літератури 70-90-х pp. XIX ст. в загальноєвропейському контексті.

3. Робота в парах

Розгадування кросворда «Реалізм» (самостійно складеного вдома).

III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

1. С. Нечуй-Левицький глибоко й досконало знав життя, побут українського селянства. У пореформеній дійсності він знаходив нову панщину, бо кріпаччина в спадщину народним масам по­лишила бідність та релігійний дурман. Це породжувало повсяк­часні дрібні чвари між родинами та сусідами, отруювала будні й без того тяжкого селянського життя.

Художньою довершеністю і правдивістю зображення побуту дореволюційного села «Кайдашева сім'я» займає видатне місце серед інших творів української, та й не тільки української, лі­тератури на цю тему.

Це — класичний зразок соціально-побутової повісті.

2. Виступи учнів-«критиків»

1-й учень

Життєва основа твору

Кращі риси простих людей не закривали від спостережливого ока письменника й того огидного, що було породжене соціальною дійсністю пореформеної доби. У 1879 році вийшла з друку повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Її можна назвати цілою епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після ре­форми1861 року. У творі змальовувався побут селянської сім'ї після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім'ї Кайда- шів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, темного, забитого віками панщини, роз'єднаного но­вими капіталістичними порядками.

Своєрідність композиції і стилю

І. Франко писав, що «Кайдашева сім'я» з погляду «на високо- артистичне змалювання селянського життя і добру композицію на­лежить до найкращих оздоб українського письменства». У зобра­женні життя пореформеного українського села Нечуй-Левицький дотримувався традицій гоголівської реалістичної школи, яка ви­магала від письменника точно і докладно малювати не тільки порт­рети, поведінку і звички персонажів, а й те соціально-побутове середовище, в якому діють герої. Цими реалістичними принци­пами зумовлена композиція «Кайдашевої сім'ї».

Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм, породжені законами тогочасної дійсності.

А соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворних рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького та капіталістичного ладу. Крізь усю «Кайдашеву сім'ю» проходить контраст між сві­том природи і світом жалюгідних людських взаємин. Його помі­чаємо вже в експозиції твору.

Починається повість описом місцевості, серед якої розкину­лось село Семигори. Ліс, як зелене море, ставки в очеретах, ле­вади, два рядки білих хат, наче два разки перлів на зеленому поясі,—усе манить до себе, настроює читача на ліричний лад, і йому хочеться бачити й життя людей в гармонії з цією красою. Та вже постать змореного важкою працею старого Кайдаша, що на темному тлі повітки нагадував ченця, з різкою протилежністю до поетичного опису місцевості.

Експозиційними сценами, що знайомлять читача з місцем дії, персонажами твору, є розмова братів Кайдашенків про дівчат, за­лицяння Карпа до Мотрі, оглядини в Довбишів.

У зовнішності героїв Нечуй-Левицький уміє майстерно пере­дати їхні темпераменти, нахили, звички. Щоб розкрити провідні риси характерів персонажів, помітне місце в експозиції твору письменник відводить портретам Кайдаша, Кайдашихи, Карпа, Лавріна, Мотрі.

Зав'язка конфлікту в родині Кайдашів настає після одруження Карпа з Мотрею. Поява молодої сім'ї викликала між батьками і дітьми суперечки за «моє» і «твоє», розворушила дрібновлас­ницькі інстинкти і пристрасті Кайдашів.

Найнапруженіші моменти родинного побуту письменник від­творює в гострих, вихоплених з життя діалогах. За їх допомо­гою автор твору розкриває психологію героїв, підсилює реалізм зображення картини, надає напруженості й динамічності сюжет­ній лінії повісті. Завдяки майстерності діалогів повість у багатьох місцях читається як драматичний твір. Зображуючи наростання конфлікту між Кайдашами, автор в епічну розповідь вводить го- строкомічні сценки, смішні ситуації (пригоди п'яного Кайдаша, пригоди з Кайдашихою під час поїздки на оглядини в Біївці), які нагадують народні анекдоти та інтермедії.

Сповнені комізму епізоди родинного життя Кайдашів. Кайда­шнха і Мотря, змагаючись за першість у хатніх справах, б'ють горшки одне одному, сидять у неметеній хаті тощо. Гумор Нечуя- Левицького йде від самого життя, від народної творчості і є од­нією з найсильніших і найсвоєрідніших особливостей таланту письменника. Цей гумор має різні відтінки: від добродушного жарту до сатиричного сміху, залежно від того, на кого він спря­мований.

В останніх розділах сатиричний струмінь повісті доходить свого найвищого напруження. Історія з кухлем (VIII розділ), коли через копійчаний глечик людині викололи око, є кульмінацією повісті.

Комічні сцени створює письменник за допомогою контрасту між піднесеним, героїчно-епічним характером розповіді і тими дріб'язковими, нікчемними вчинками героїв, про які йде мова. Опис чергової баталії між сім'ями братів Кайдашенків (IX роз­діл) починається словами, близькими до народних дум: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину».

«Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігли з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти».

Закінчується повість сваркою сімей за грушу, яку посадив Лаврін, а під час розподілу землі вона опинилася на Карповомугороді. Розв'язка повісті несподівана. Груша всохла, і сім'ї поми­рилися. В обох садибах настали мир і тиша. Читач добре розуміє, що настало тимчасове перемир'я між сім'ями, що причинам для сварки і ворожнечі не буде кінця, бо їх породжують індивідуа­лістичні інстинкти, так щедро розвинуті у героїв повісті.

Висока майстерність реалістичного зображення у Нечуя- Левицького криється і в мові його повісті, пересипаній перлами усної народної творчості, сповненій різноманітністю порівнянь, то ліричного, то комічного, то сатиричного забарвлення. Це ж про неї М. Коцюбинський в одному з листів писав: «Яка прекрасна мова! Читав — наче погожу воду у спеку пив».

Даючи високу оцінку мові повісті, Іван Франковідзначив, що це «переважно буденна мова українського простолюддя, про­ста, без сліду афектації, але, проте, колоритна і повна тої грації; якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим зміс­том». Вміло поєднавши в повісті літературну мову з народнороз­мовною, Нечуй-Левицький підняв художню літературу на вищий ступінь майстерності.

2-й учень

Образи-персонажі

Відтворюючи життя персонажів у хронологічній послідовності, день за днем, з усіма подробицями, письменник розкриває при­чини, під впливом яких формувалися характери героїв. Автор повісті виявив тонку спостережливість, уміння підмічати найха­рактерніші індивідуальні риси і створювати типові характери.

Омелько Кайдаш — втілення темноти, забобонності і затур­каності значної частини селян, знівечених духовно і фізично ще панщиною. Кайдаш був добрим стельмахом, прожив довге й тяжке життя, в якому не знав нічого, крім важкої праці.

Про це переконливо говорить його зовнішність — портрет спрацьованої, передчасно постарілої людини, у якої «здорові заго­рілі жилаві руки», «широке лице... сухорляве й бліде, наче лице в ченця, високий лоб, посічений густими дрібними зморшками». Цей портрет майстерно намальований за допомогою світлотіней, у ньому контрастують чорний фон і білий одяг та бліде лице Кай­даша. Важка праця, темнота, забобонність, родинні чвари і пия­цтво зробили Кайдаша безвольним, внутрішньо надломили його, перетворили на посмішище в сім'ї, убили в ньому віру в краще життя і довели до трагічної смерті.

Читаючи повість, ми відчуваємо, що сміється Нечуй-Левицький над своїм героєм крізь сльози, що ставиться до нього з глибоким співчуттям, засуджуючи не його, а ті суспільні умови, які зніве­чили цю добру працьовиту людину.

Маруся Кайдашнха — один із найдовершеніших образів по­вісті. Знайомлячи читача з високою, рівною, енергійною на вид Кайдашихою, автор одночасно показує негативні риси її харак­теру. «Маруся Кайдашнха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою... Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними... До природної звичайності української селянки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вони трохи сердилась, з неї спадала та со­лодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот».

У характері жінки лицемірство, улесливість, манірність по­єднуються із грубістю і жорстокістю, Кайдашнха вміє прислужу­вати панам та духовенству, чим і хизується. Недаром люди глу­зували з Марусі і називали її «економшею», підкреслюючи цим невідповідність звичок і поведінки Кайдашихи способу її життя та її соціальному походженню. Саме в цій невідповідності пре­тензій Кайдашихи справжній її сутності —секрет комедійності цього образу.

Показуючи поведінку Кайдашихи на оглядинах у двох різ­них за соціальним станом сім'ях, письменник-гуморист висміює її улесливість, запобігання перед багатими, все, що пристало до селянки від панів, попів та багатіїв. На заручинах у багатих Довбишів зі словами Кайдашихи «неначе полилась патока з уст». Маруся так і сипле: «Моя дитино», «серце кохане», «моя втіхо».

Зовсім по-іншому поводиться вона в бідних Балашів. Спочатку навіть не хоче заходити в хату, говорячи синові: «Тут, мабуть, живуть старці, а не хазяїни».

На повну силу розкриваються власницька сваволя Кайдашихи, її нікчемний гонор, жорстокість у родинних сварках та колотне­чах, які були її стихією. Маруся вольова, енергійна жінка, але ця її душевна енергія витрачається на нескінченні сварки за яйця, горшки, кабанця, грушу тощо.

Ми відчуваємо, що десь там, на дні душі Кайдашихи, жеврі­ють і жіноча ніжність, доброта, і потяг до краси, що проявляється в її господарності, зовнішній охайності, у її любовному ставленні до внуків, у монологах, де вона звертається на оглядинах до своїх майбутніх невісток. Але ці добрі якості Кайдашихи відступають на задній план — їх затьмарюють родинні чвари.

3-й учень

Сини і невістки

Представниками молодого покоління Кайдашевої сім'ї висту­пають у повісті Карпо і Лаврін Кайдашенки та їх дружини Мо­тря й Мелашка.

З розмови братів про дівчат видно, що Лаврін —це ніжна, поетична натура, а Карпо грубуватий, черствий парубок. Ці риси Карпа передає і його портрет: «Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди, а його насуплене жовтувате лице не розвиднялось навіть тоді, як губи осміхались». У нескінченних родинних чва­рах Карпо черствіє і грубіє все більше й більше. Він навіть дохо­дить до того, що в пориві злості кидається з кулаками на батька і кричить: «Задушу, іродова душе!» Жадоба власності заглушує в Карпові родинні почуття і доводить до того, що він на очах усього села женеться з дрючком за рідною матір'ю.

Карпо рішучий, вольовий, виділяється серед інших селян самостійністю розуму. Згадаймо, як він не погоджується з гро­мадою, коли та вирішила віддати громадський шинок хитрому і підступному Беркові. Та, на жаль, ці позитивні задатки в його характері губляться в щоденній гризні.

Душевна м'якість, поетичність, доброта і безкорисливість юного Лавріна на початку повісті контрастують з похмурою вда­чею старшого брата. Ні бідність Мелашки, ні невдоволення ма­тері невісткою не змогли затьмарити чистоти, ніжності Лавріно- вого кохання з Мелашкою.

Душевна привабливість Лавріна передається і в його мові, поетичній, пісенній та лагідній. Своє захоплення Мелашкою він висловлює так: «І де ти, красо, вродилась з твоїми шовковими бро­вами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю».

Сподівання читача на те, що Лаврін у родинному житті збе­реже свою красу і привабливість, стане світлим променем у кай- дашівському «пеклі», не справджується. У безперервних родин­них сутичках за «моє» і «твоє» у Лавріна поступово зникають поетичні риси його вдачі, черствіє душа, грубіє мова. У кінці по­вісті брати мало чим відрізняються один від одного; обидва вони егоїстичні, вперті. Подібні зміни відбувались і в характерах Мотрі і Мелашки. Характеризуючи невісток, письменник велику увагу приділяє описові середовища, в якому кожна з них виховувалась, показує, як соціальні умови формують поведінку людей.

Вихована в заможній сім'ї, Мотря тримається гордо і неза­лежно. Фізично здорова і працьовита, з гострим розумом, Мот­ря не кориться лихій свекрусі, ні в чому не поступається їй. Вона живе мріями про власну хату, власне господарство. Ску­пість, егоїзм, сварливість, зневага до людей найповніше прояв­ляються у характері Мотрі після того, як вона стала самостійною господинею. Мотря — зла й жорстока жінка. Виколовши у сварці свекрусі око, вона не вболіває за свій страшний вчинок, а навіть радіє з цього.

Негативні риси Мотрі висміюються влучними порівняннями, які викликають у читача їдкий сміх; «Мотря теліпалась, немов павук на павутині», «Мотря була схожа на довгу швайку».

Письменник милується зовнішньою і внутрішньою красою Мелашки, дівчини, яка виросла в бідній селянській хаті й винес­ла з неї доброту, лагідність, поетичність. Малюючи її портрет, автор поєднує традиційні фольклорні засоби з індивідуальними рисами героїні. «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк». У цьому портреті є чимало від фольклорного образу української дівчини, яка в піснях часто порівнюється із струн­кою тополею та з червоною калиною. Мова Мелашки мелодійна, пересипана пісенними зворотами і нагадує Лаврінові туркотіння горлиці в житі. Прощаючись із коханим, Мелашка говорить: «Я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не за­мів», «А може, ти оце підеш за ту діброву та й занесеш навіки свою любу розмову». Але поступово під впливом оточення Мелашка черствіє, втрачає поетичність, душевну привабливість і стає та­кою ж дріб'язковою, егоїстичною, як і інші члени сім'ї.

Отже, при всій відмінності представників молодого покоління зміст їхнього життя один — дрібновласницький. Кожен із них прагне більше урвати для себе, відстояти свою власність.

Сумну картину селянського побуту в повісті доповнюють об­рази сільських бабів Палажки та Параски.

Своєю забобонністю, взаємною ненавистю, затурканістю й без­соромністю баба Палажка та баба Параска є втіленням темноти в житті українського післяреформеного села, доведеного до та­кого стану кріпаччиною, існуючим ладом.

Повість «Кайдашева сім'я» —високохудожній соціально- побутовий твір, у якому правдиво показано життя українського села другої половини XIX століття. «Кайдашева сім'я» посідає визначне місце і в світовій літературі. «Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо і захмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще селянство за умов капіталізму, як «Кайдашева сім'я» Нечуя. Тут усе виконує свою визначену автором роль, веде свою мистецьку партію, як інструмент в хорошому оркестрі чи хорі»,— так ска­зав про світове значення «Кайдашевої сім'ї» видатний поет і лі­тературознавець М. Т. Рильський.

3. Словникова робота

Повість — великий за обсягом твір, у якому докладно роз­повідається про цілу низку подій, що висвітлюють життя одної чи кількох дійових осіб.

Соціально-побутова повість — художній твір, у якому кар­тини родинного життя, побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв'язані з певними суспільними обставинами і пояснюються ними.

IV. Закріплення

1. Прочитайте кінцівку твору, що становить його розв'язку

(«Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша».)

Так закінчується повість у другій редакції. У першому ж ви­данні була така кінцівка:

«Діло з грушею не скінчилось й досі. А груша все розроста­ється і вшир, і вгору, та родить дуже рясно, неначе зумисне драж­ниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей».

2. Висновок

Отже, в такому варіанті і розв'язка твору була інша, більш реалістична: життя двох сімей лишається незмінним, бо й соці­альні умови зостаються ті ж самі.

Нечуй-Левицький, як бачимо, виступає у своєму творі як спра­ведливий, суворий суддя. І це було новим, революційним кро­ком у розробці теми села. Від співчуття знедоленому селянству, розкриття його тяжкої долі, піднесення позитивних сторін його життя, тобто того, що було характерне для Квітки-Основ'яненка і Марка Вовчка, Нечуй-Левицький не відмовляється.

Він бачив у селянині великого трудівника, володаря поетич­ної душі, творця перлин народної творчості, але й бачив ті умови соціального побуту, які породжували темноту, суєвір'я, приват­новласницьку психологію.

Думка про «двоїсту природу» селянина неоднорозово прохо­дить червоною ниткою у творах І. С. Нечуя-Левицького.

3. Визначити засоби комічного у творі

Наведіть приклади.

4. Літературна гра «Хто з героїв повісті "Кайдашева сім'я"?» «Чий це портрет?» (див. додаток)

Оцінювання.

V. Домашнє завдання

1. Скласти цитатний план-характеристикуКайдаша та Кайда­шихи(І варіант), Карпа й Лавріна (IIваріант), Мотрі та Ме­лашки (IIIваріант).

2. Написати реферат «Ранні твори І. Нечуя-Левицького про село ».

Додаток

Хто з героїв повісті «Кайдашева сім'я»...

1. ...був дуже богомольний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечірню, говів два рази на рік, гор­нувся до духовенства, любив молитись і постити?

2. ...вважав, що вісь біля воза зламалась тільки тому, що він по­їхав по снопи в неділю?

3. ...наглядала за працею невістки, «наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду»?

4. ...всі гроші, що заробляв у пана та людей на возах, на плугах, на боронах, пропивав у шинку, заливаючи горілкою «давнє панщине горе»?

5. «...був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові»?

6. ...був дотепним, життєрадісним парубком, а ставши хазяїном, сварився з братом за кожну дрібницю?

7.«...була з поетичною душею, з ласкавим серцем»?

Чий це портрет?

1. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набі­гали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стир­чало на голові, як пух, і блищало сивиною».

2. «Вона була вже немолода, але й не стара, висока, рівна, з дов­гастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем».

3. «...молоде довгасте обличчя було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно і ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи —все подихало молодою парубочою красою».

4. «...був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті». «Він ніколи не сміявся гаразд, як смі­ються люди. Його насуплене, жовтувате лице не розвиднюва­лось навіть тоді, як губи осміхались».

5. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремез­ними ногами, з рукавами, позакочуваними по лікоть, з чор­ними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. За­горіле рум'яне лице ще виразніше малювалося з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, обмитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, га­ряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю».

6. «Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».