ТРАДИЦІЇ НАРОДНОГО ПОБУТУ Й МОРАЛІ, ПЕРЕДАЧА ЦІННОСТЕЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕТИКИ ЗАСОБАМИ КОМІЧНОГО (ГУМОР, ХУДОЖНІ ТРОПИ). ОЦІНКА «КАЙДАШЕВОЇ СІМ'Ї» І. ФРАНКОМ

Мета: звернути увагу десятикласників на реалістичне змалювання народного побуту й моралі; розвивати на­вички виразного коментованого читання, усне зв'язне мовлення учнів; виховувати в учнів українську мен­тальність, національний характер, народну мораль і етику. Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети І. Нечуя-Левицького, І. Франка, текст твору.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

II.Актуалізація опорних знань учнів

1. Тестова робота

1. Події якого періоду в житті українського села змальовано в повісті «Кайдашева сім'я»?

А Часів реформи 1861р.;

Б Перших десятиліть після реформи1861 р.

2.                          Хто з письменників сказав про мову повісті «Кайдашева сім'я»: «Яка прекрасна мова! Читав — наче погожу воду у спеку пив»? А І. Франко;Б М. Коцюбинський; В М. Рильський.

3. Кого Кайдашиха «одразу почастувала полином», а потім без кінця лаяла та глузувала з неї?

А Мотрю; Б Мелашку.

4. Про кого у творі «Кайдашева сім'я» селяни говорили, що це «чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий посіпака»?

А Про Омелька Кайдаша; БКарпа; В Мотрю.

5. Хто з героїв повісті вважав, що вісь біля воза зламалась тільки тому, що він поїхав по снопи у неділю?

А Омелько Кайдаш; Б Карпо; В Лаврін.

6. Хто з героїв повісті «був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись»?

А Карпо; Б Лаврін.

7. Хто з героїв повісті «був дотепним, життєрадісним парубком, а, ставши хазяїном, сварився з братом за кожну дрібницю»? А Карпо;

Б Лаврін.

8. Чий це портрет: «висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні»?

А Мотря; Б Мелашка; В Маруся Кайдашиха.

9. Хто з героїв твору «...ніколи не сміявся гаразд, а його насуп­лене жовтувате лице не розвиднялось навіть тоді, як губи осміхались»?

А Омелько Кайдаш; Б Лаврін; ВКарпо.

10.Повість «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького назвав «оздо­бою українського письменства»: А Т. Шевченко; БІ. Франко; В О. Білецький.

2.Переказ ключових епізодів тексту з творчим завданням

1. Повернення Лавріна і Мелашки з Бієвець.

2. Пригода з Мотриним борщем.

3. Сутички Кайдашихи з невістками.

4. Показ набожності баби Палажки.

• Які моральні якості персонажів виявляються в кожному епі­зоді?

• У чому полягає (досягається) майстерність побутових картин

у кожному епізоді?

3. Слово вчителя

Яскраво змальовані побутові картини є складовою частиною композиції твору. Якщо в повісті «Микола Джеря» та в багатьох інших творах у зображенні пейзажів Нечуй-Левицький виявив себе «великим артистом зору», як казав Іван Франко, то в «Кай- дашевій сім'ї», де описи природи майже відсутні, він виявив себе чудовим художником у змалюванні побуту, великим реалістом у відтворенні живої колоритної мови персонажів.

Майстерність побутових картин досягається тим, що письмен­ник добре знає життя селян і вміє з високою художньою вираз­ністю відобразити його в деталях.

Можна проілюструвати багато побутових картин (епізод бо­ротьби за мотовило, подорож Кайдашихи в с. Бієвці, сутичка біля двору баби Палажки та ін.).

Реалістично зображуючи ці картини, Нечуй-Левицький ши­роко використовує гумор і сатиру.

4.Словникова робота

Гумор — зображення в смішному вигляді окремих явищ життя чи поведінки людини.

Сатира — це гнівне осудження в творі явищ суспільного й особистого життя.

За словами В. Г. Бєлінського, «під сатирою слід розуміти не безвинне зубоскальство веселеньких дотепників, а грім обу­рення, грозу духу, скривдженого ганьбою товариства».

Сатиричні образи, як правило, викликають у читача почуття обурення й огиди до негативних явищ життя, зображених у творі; кличуть на боротьбу з ними.

III. Сприйняття й засвоєння учнями

навчального матеріалу

1. Пояснення вчителя

У повісті «Кайдашева сім'я» Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом.

Розкриваючи традицію життя селянства за капіталізму в умо­вах темноти й безкультурності, письменник зумів по-гоголівськи показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але це сміх не заради сміху. Навпаки, автор співчуває своїм персона­жам, серед негативного хоче підкреслити щось і позитивне. Смі­хом крізь сльози звучать окремі місця твору.

2. Виразне коментоване читання епізодів

(гумористичних картин) твору

3. Висновок

В усіх цих епізодах головне обвинувачення падає не стільки на персонажів твору, скільки на ті соціальні умови, в яких вони живуть, на той лад, що породжував суперечності в сім'ї, що їх так детально змальовано в багатьох побутових картинах повісті.

4. «У творчій лабораторії письменника»

Робота в групах

Дослідники проаналізували мовні засоби І. Нечуя-Левицького, використані в творі.

1- Ша група. І. С.Нечуй-Левицький володіє високохудожньою літературною мовою, широко використовує багатства народної творчості. Передусім треба сказати про прислів'я і приказки, якими пересипана мова персонажів.

Так, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,— говорить Лаврін до матері прислів'ям і цим натя­кає на свою закоханість у Мелашку. У нього зустрічаємо ще таку приказку: «Не питай старого, а питай бувалого».

Улесливість Кайдашихи підкреслюється прислів'ям, зверне­ним до Мотрі в час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа».

«Нащо тобі заглядати в наші горшки?» —говорить Кайда­шиха до баби Палажки, використовуючи приказку. Щоб розва­жити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха наводить таку при­казку: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься».

«Не питай, бо старий будеш»,—грубо відповідає Мотря Кар­пові, виявляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона вико­ристовує такі прислів'я: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале» тощо.

2- га   група. У повісті «Кайдашева сім'я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю». Мати Мелашки, стара Балашиха, роз­глядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами на­родної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в'яла».

Нечуй-Левицький використовує й такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».

Вкладаючи в уста баби Палажки слова знахарки-шептухи, автор висміює нікчемність цього заходу лікування. Палажка не знає добре всіх слів замовляння, дещо додає від себе, і це ви­кликає в читача сміх: «Пом'яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савтирю і ще й тую, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах».

Цим гумористичним зображенням шептухи письменник висту­пив проти мракобісся, що було невід'ємним супутником життя селян за капіталізму.

3-тя група. Мова повісті багата на різні образні звороти. Серед них насамперед треба відзначити багатство художніх порівнянь.

Нечуй-Левицький недарма вважається майстром порівнянь, і всі твори його пересипані, мов перлами, різноманітними порів­няннями. Деякі з них посилюють виразність мови, інші — під­креслюють гумористичне звучання окремих виразів.

Для ілюстрації добираємо художньо яскраві порівняння, на­приклад, про Кайдаша автор говорить: «червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину»; про Кайдашиху: «вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині»; або ще: «висока та суха, неначе циганська голка»; про Мотрю: «Мотря теліпалась на стіні, неначе павук на павутинні»; «в великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою»; про Мелашку: «Мелашка затріпала руче­нятами, неначе пташка крилами».

Доцільно навести ще таку фразу, насичену різними порівнян­нями, які мають гумористичне забарвлення: «Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, а далі ніби завило: ґвалт, ґвалт, ґвалт!»

У повісті використано гіперболи, наприклад, говориться про Ме­лашку, що вона «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». Мотря говорить про свекруху: «Та вона незабаром поріже та повкидає в борщ моїх дітей».

У творі зустрічаємо багатство інших тропів: метафор, епіте­тів тощо: «під її солодкими словами ховається гіркий полин», «горщик завищав під ножем, неначе цуценя», «заскубуть, заклю­ють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку», «в хаті гризла

Мелашку свекруха», «горшки застогнали», «Мелашка частувала миски рогачем» та ін.

Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи си­ноніми. Для прикладу можна навести такі дієслівні синоніми: бити— «вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха цупила... горшки»; «Мелашка частувала миски»; кричати — «вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»; «пищала Кайдашиха», «мов­чала б уже та не гавкала,—кричала Мотря»; «їх лайка дзвеніла»; «Кайдашиха сичала»; Мотря «репетувала та кляла Кайдашиху»; «Кайдашиха наробила галасу».

Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, немов підслухану письменником: «Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози?» Або: «Це, мабуть, свекрушище тобі наговорило на вербі груші, а на осиці кислиці».

5. Повідомлення учня

Високу оцінку повісті «Кайдашева сім'я» дав Іван Франко, зарахувавши її «до найкращих оздоб українського письменства». Особливу увагу він звернув на мову повісті і підкреслив: це «пе­реважно буденна мова українського простолюддя, проста... але, проте, багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом».

Повість «Кайдашева сім'я» —один із найкращих творів кла­сичної спадщини. У ньому Нечуй-Левицький, великий знавець життя селянства, правдиво змалював пореформене село, надавши своєму реалізму гострого критичного спрямування.

Спрямовуючи вістря своєї сатири проти дрібновласницьких безглуздих суперечок, проти темноти й затурканості селян, автор (хотів того чи не хотів) виступив проти причин, що породжують такі умови життя,— проти соціального ладу.

Після кріпаччини, що витягла соки й жили з Омелька Кай­даша, настав капіталістичний лад. А що від того поліпшилось у житті селянства? На це питання Нечуй-Левицький ніби від­повідає таким описом: «Податі великі, плата за землю була чи­мала; і Карпо й Лаврін побачили, що поле не настачить їм гро­шей на податі, і мусили шукати заробітків».

Ось вона, та «голодна воля», як її влучно найменував Панас Мирний. Трагедія життя, як показано в повісті, поглиблюється тим, що капіталістичний лад загострив існуючі суперечності, по­силив нікчемну боротьбу за дрібну власність, так майстерно ви­сміяну Нечуєм-Левицьким.

IV.                                                               Закріплення

1. Розкриття антирелігійного мотиву твору

Кепкуючи із «всезнайства» богомольної баби Палажки, ав­тор викриває облудність служителів церкви, які заради впливу на маси не гребували ніякими заходами.

2. «Думка в подарунок»

Давно відійшло в минуле те лихоліття. Настали нові, радісні часи — і нові, щасливі люди живуть нині в селах України.

«От хай би подивився мій дід, як життя змінилося!» — гово­рила онука письменника Віра Аполлінаріївна Левицька. У газеті «Вечірній Київ» за 13 січня 1960 року вона поділилася своїми творчими планами, вирішивши написати другу частину повісті «Кайдашева сім'я».

З цією метою Віра Аполлінаріївна побувала на батьківщині свого діда в Стеблові на Київщині, де розгорталися події у творі; була в гостях у нащадків Кайдашів. Вона розповідає, що зовні мовби і Рось така ж сама, навіть є горб, який Омелько Кайдаш хотів розкопати, щоб вози не ламалися. Але Стеблова не впізнати. Тепер це чудове містечко з клубом, бібліотекою, двома школами. А до революції тут була лише церковно-приходська школа».

3. Оцінювання

V. Домашнє завдання

Прочитати повість «Микола Джеря» І. С. Нечуя-Левицького.