План конспект 10 клас I. КАРПЕНКО-КАРИЙ - «ВЕЛИКИЙ ОБСЕРВАТОР ЖИТТЯ». (I. ФРАНКО)
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 10-03-2013, 09:17

I. КАРПЕНКО-КАРИЙ - «ВЕЛИКИЙ ОБСЕРВАТОР ЖИТТЯ». (I. ФРАНКО)

Мета:  ознайомити учнів із основними віхами життєвого і творчого шляху драматурга, його зв'язками з «теат­ром корифеїв»; домогтися усвідомленню багатогран­ності літературної та театральної діяльності; жанро­вої різноманітності його драматичних творів; розви­вати навички виразного читання, акторські здібності школярів; виховувати інтерес до творчості митця. Тип уроку: урок-вистава.

Дійові особи: Карпенко-Карий, Мати, Батько І. Тобілевича, Сергій Єфремов, Софія Віталіївна Дітковська, JI. М. Тол­стой, П. Саксаганський, І. Франко, Поклик Серця, Сила Духу, Суд Совісті, Оповідач-персонаж, М. Риль­ський, Панас Мирний.

На дошці портрет І. Карпенка-Карого, обрамлений рушником. Ви­ставка його творів і творів про нього. Фотоілюстрації «Іван Карпенко- Карий. Життя і творчість».

Ліворуч слова:

«...Він був... великим драматургом, якому рівного не має наша література»

І. Франко

Праворуч слова:

Згайдуйте предків своїх, Щоб історія перед вами не згасла І золотої нитки не загубіть...

Молюся за вас.

О. Кобилянська

ХІД УРОКУ

На фоні музики (бажано фортепіанної) звучать поетичні рядки М. Рильського, які він присвятив заповітній садибі літературно- меморіальному музею Тобілевича.

Ростуть дуби, купають в небі віти, А навкруги, немов веселі діти, Дубки і липки зводяться рясні!..

Співає молодь молоді пісні І, сповнені зичливості й любові, Дуби над нею шелестять Маркові.

Поклик Серця. «Театр!.. Чи любите ви театр так, як я його люблю, тобто всіма силами душі вашої, зі всім ентузіазмом, зі всією нестримністю, на яку тільки здатна палка молодість, жадібна і пристрасна до вражень вишуканого? Або, краще ска­зати, чи можете ви не любити театр більше всього на світі, крім добра й істини?»

Оповідач-персонаж. Цей вислів В. Бєлінського часто із за­хопленням виголошував Карпенко-Карий. Пристрасними словами великого російського критика він визначав основи спрямування свого життя, своє творче покликання.

Дія і «Дитинство Івана Тобілевича»

Оповідач-персонаж. Карпенко-Карий літературний і теат­ральний псевдонім Івана Карповича Тобілевича. Народився І. Тобі- левич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівці, колишнього Бобринського повіту на Херсонщині. Дитинство драматурга минуло за кріпацтва.

Батько. Хлопець чув у родині про жорстокість і сваволю панів та їхніх посіпак. Йому й самому довелося бачити тяжку працю кріпаків на панщині й жорстоку розправу над ними на панській стайні. Страждання кріпаків глибоко вражали Івана, бо й мати його до заміжжя була кріпачкою.

Опанувавши початкову грамоту в сільського дяка, Івана від­дали до трикласного Бобринського повітового училища, яке з відзнакою «за успіхи в науках» закінчив 1859 року. На цьому шкільне його навчання й зупинилось. Розумний, здібний хлоп­чик мріяв про університет, прагнув стати вчителем або лікарем, але через скрутне матеріальне становище великої сім'ї довелося йому в 14 років перейти на власний хліб узявся за нудну, ви­снажливу працю чиновника-канцеляриста.Знання син набував самотужки, наполегливо працюючи над книгою, завдяки чому й піднявся до рівня високоосвічених людей.

Мати. Ще в дитинстві Іван зацікавився театральним мисте­цтвом. Цьому сприяли мої хвилюючі розповіді про вистави «На­талка Полтавка», які доводилося мені бачити у виконанні манд­рівних труп. Хоч я була й не писемною, але «Наталку Полтавку» вивчила напам'ять. Своє захоплення театром передала й дітям.

Оповідач-персонаж. Тож не випадково з родини Тобілеви- чів вийшли ще й такі видатні діячі української сцени, як Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Садовська (обидва молодший брат і сестра обрали собі театральні псевдоніми Са- довських, скориставшись дівочим прізвищем матері Євдокії Зінов'ївнн, а Панас псевдонімом Саксаганський на честь містечка Саксагань, звідки мати була родом.

Сергій Єфремов. Батько й мати мали сильні, красиві голоси, тому в їх домі часто звучала народна пісня, яка сприяла ство­ренню атмосфери теплоти і взаєморозуміння. Матір та батька тут шанували так, як споконвіку шанували в українських родинах: діти дослухалися їхніх порад, дорожили батьківською і материн­ською любов'ю та підтримкою. Правда, Карпо Адамович не дуже тішився тим, що діти не на службі, а в «тіятрах», але мирився. Особливо допомагав старшому синові, Івану, доглядав його дітей і господарство до останніх своїх днів.

ДІЯ II

Оповідач-персонаж. Дві чудові, самовіддані жінки супрово­джували Івана Карповича на його нелегкому шляху, ділили з ним щастя й гіркоту життя. Перше глибоке й незгасне кохання На­дія Карлівна Тарковська.

Карпенко-Карий. Вона стала моєю другою дружиною в 1871 році. Обоє були пристрасними театралами, шанувальни­ками Шевченкового слова. Зіграли головні ролі в першій спіль­ній сценічній роботі «Назар Стодоля», а згодом нарекли своїх дітей улюбленими іменами Галя й Назар. А іменем коханої дружини назвав хутір, закладений на землях поміщиків Тарков- ських. І донині хутір Надія (Надежда, Надеждівка) є історико- культурним заповідником.

Оповідач-персонаж. У першому шлюбі, крім Галі й Назара, народилися в Тобілевичів Юрко та Орися. Але родинне щастя було недовгим. Навесні 1881 року від сухот помирає Надія Тар­ковська, а влітку 1882р. улюблена старша дочка Галя.

Пережити горе, непоправні втрати допомогла Іванові Карпо­вичу робота в театрі, творче самозабуття. А ще Софія Віталі­ївна Дітковська, яка в липні 1884року стала його дружиною.

Карпенко-Карий. Ми зустрілися з нею в трупі М. Стариць­кого, куди увійшов після звільнення з поліції. Коли ж мене було звинувачено в антидержавній діяльності й заслано в Новочер­каськ, Софія сама простягла руку підтримки. І я її з вдячністю прийняв.

Оповідач-персонаж. Вона була розумною жінкою, талано­витою актрисою, а для свого чоловіка надійним товаришем, помічником і порадником.

Софія Віталіївна. Дітям Тобілевича я замінила матір, ша­нобливо ставилася до пам'яті першої дружини. Доньці, що наро­дилася у 1885 році, дала ім'я молодшої сестри Тобілевичів, яку Іван Карпович дуже любив, Марія. Усі діти одержали гарну освіту: Назар став інженером-хіміком; Юрій навчався у Львові (будучи студентом, заприятелював із родиною І. Франка, дея­кий час жив у нього на квартирі), Орися (Ярина) та Марія здо­були освіту у стінах Паризької Сорбонни. З усіма дітьми в Івана Карповича були теплі, задушевні стосунки. Він щиро переймався всіма клопотами своїх синів та дочок.

Голос Духу. «Одним з найкращих лікарів є праця! Не дурна, без мети, аби утомить себе, свободу і незалежність!» (З листа до дочки Ярини, 1903р.)

Дія III

Оповідач-персонаж. Основою життя і творчих здобутків Карпенка-Карого завжди була праця. На неї він ніколи не нарі­кав, хоч часом доводилося нелегко. У Новочеркаську працював ковалем-молотобійцем, потім палітурником, на хуторі На­дія вправним, закоханим хліборобом. Любов до землі в нього з діда-прадіда.

Сергій Сфремов. Саме в косовицю та жнива Тобілевич брав відпустку й вибирався в села... Ціле літо Іван Карповичпрацю­вав коло землі, як справжній робітник, ходив за плугом, косив і справляв усі роботи по господарству і робив це не як диле­тант, а як звичайний хлібороб: косар з його був, наприклад, на- вдивовижку навіть для сусідів-селян.

Суд Совісті. «Щодо біографії моєї... то я нічого не маю від себе додать, хіба те, що я п'ять років працював власними ру­ками і нарівні з народом, що дало мені найбільше спроможності познайомитись із життям, про котре пишу» (Із листа до О. JIo- тоцького).

Сергій Сфремов. Довелось йому таки орати й засівати тільки інше поле, поле української драматичної літератури й те­атру... І тут рівних йому не було, хоч сам автор прискіпливо ста­вився до своєї літературної праці й часто казав: «Поки писав, подобалось, а тепер не подобається». Прагнув, щоб кожна його п'єса була потрібна і зрозуміла не лише інтелігенції, а й прос­тому народу.

Голос Духу. «Я дав кілька книжок «Хазяїна» своїм дядькам. Один із них, одібравши книжку в обід, надвечір уже прочитав. Дуже гарно зрозумів, багато коментував і прикладав до знайомих йому людей і хазяїнів. Я рад, що книжка ніби суха, так заціка­вила дядька. З цього видно, що вона буде корисною» (Із листа до С. Ефремова).

Сергій Єфремов. Можливо, саме це мав на увазі Іван Кар­пович, коли говорив про розумну працю, що дає людині відчуття творчої свободи, незалежності. Сам він був абсолютно вільним і в мистецьких уподобаннях, і в життєвому виборі служив Україні талантом, даним від Бога.

Суд Совісті. «Ради України, нам дорогої, ради скривдже­ного народу, не маючого навіть і порозуміння об нашій праці, ми зробимо, що в наших силах!» (3листа до Саксаганського. 1898 рік)

Дія IV

Оповідач-персонаж. Мистецькі шукання привели Карпенка- Карого до створення одного з блискучих зразків психологічної драми п'єси «Наймичка». У творі розкривається трагедія прос­тих чесних людей в задушливій атмосфері гнобительського су­спільства.

Сюжетну основу драми становить трагічна історія наймички Харитини, яка стала жертвою розбещеного багатія Цокуля.

Василь Цокуль це породження капіталістичних відносин у пореформеному селі, безчесний глитай, що відкуповує у шин­каря вродливу наймичку і знеславлює її.

Карпенко-Карий. Харитина, дочка нещасної, загиблої в шинку покритки, змалку поневіряється в наймах, зносить на­ругу, але не втрачає душевної чистоти. Щира й безкомпромісна у своїх почуттях, вона не витримує безчестя й кінчає життя са­могубством.

Сила Духу. «О, будьте ж ви прокляті, всі баламути! Звірі ви, а не люди!.. Нехай наші сльози ...важким камінням ляжуть на душі ситих, розпутих катів».

{Інсценізація уривка з п'єси. Дія V. Ява II. Монолог Хари­тини.)

Оповідач-персонаж. «Наймичка» вперше була поставлена в Ростові-на-Дону трупою М. Кропивницького за участю М. Зань­ковецької в ролі Харитини.

М. Садовський. На цю виставу крадькома з Новочеркаська приїхав і сам І. Карпенко-Карий і, стоячи в залі, плакав разом із публікою та акторами.

Глядач не бачив самогубства Харитини. Здавалося, на сцені звівся великий Тарас і в образі Заньковецької кидав гнівні, пекучі слова в бік золотом шитих мундирів на захист всіх скривджених і знедолених». Серед глядачів були росіяни, українці, поляки, бі­лоруси. Особливо захоплювалась студентська молодь.

Толстой. Подарованую Заньковецькою хустку, зрошену сльо­зами наймички, бережу. Пам'ятаю, як зараз її гру... Яка сила та­ланту. Пригадую добре і драму «Наймичка».

Написати її міг той, хто знає душу жінки, вміє зблизька за­глянути в неї... Мабуть автор зазнав сам душевних тривог. У нього є думки, які він наче боїться висловити до кінця. Передайте від мене драматургові, хай не стримує себе говорити правду гостру, вразливо й щиро.

Карпенко-Карий. Дякую за пораду.

Толстой. Дозвольте, то Ви є автор?

Адже автор Карпенко-Карий, а ви, знайомлячись, назвали себе Тобілевичем.

Карпенко-Карий. Це мій псевдонім.

Толстой. А ви пишіть драми. Пишіть правдиві життєві драми. Про гастролі трупи я щодня читаю в газетах і чую від своїх дру­зів. Радію за ваші успіхи. Вони полягають не тільки в мистець­кій грі, а насамперед у вашій вірі, у переконанні творити до­бре діло. Я охоче подивлюсь якусь вашу п'єсу! А «Хазяїн» чия комедія? Чи не має чого спільного з «Хазяїном і робітником»?

Карпенко-Карий. Комедію «Хазяїн» написав я. Цілком оригінальний твір.

Дія V

Поклик Серця. «Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над поро­ками, і заставляє людей, мимо їх волі, соромитися своїх учин­ків!.. Служить таким широким ідеалам любо!»

Карпенко-Карий. Комедію задумав. Не дає спокою...

П. Саксаганський. Комедія нам дуже потрібна... Але пам'ятай, брате, що комедія для сцени має бути виключно жит­тєвою. Наше завдання виховати глядача настільки, щоб він розумів не тільки поверховий комізм, а й навчився бачити і від­чувати сльози крізь видимий сміх... Вірю в твої здібності...

Оповідач-персонаж. Саме сільська буржуазія, капіталісти- землевласники і стали об'єктом «злої сатири» в комедії «Хазяїн».


І. Франко. У цій комедії І. Карпенко-Карий змалював «гран­діозну по своїм замислам й по майже бездоганнім обрамленні картину великого промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто селянською вдачею... Майстерна драматична техніка надає тій драмі велику сценічну вартість і запевняє їй довговічність на сцені».

Оповідач-персонаж. Перед тим, як подати п'єсу до цензури, Карпенко-Карий прочитав її в колі артистичного товариства.

Карпенко-Карий. Уважно слухала і дочка Орися, адже їй доведеться в комедії вперше зіграти роль Соні. Кожному вико­навцю належить збагнути комедійну гостроту картин капіталіс­тичної системи господарювання великого багатія-землевласника. Хижак Пузир не гребує ніякими засобами наживи, не знає меж у своїх власницьких зазіханнях. Він малокультурний, бездуш­ний, жорстокий і свавільний. Хижак навчає своїх управителів діяти шахрайськими засобами.

Треба показати, як жадоба наживи тяжіє над всіма помис­лами і вчинками тих, кого винесла на поверхню хвиля капіта­лістичного розвитку. Цей шахрай розуміє, що колесо капіталіс­тичної машини крутиться і треба вміти проскочити крізь нього, щоб не роздушило.

Кого ж протиставити цій темній, породженій капіталізмом силі? Інтелігенцію? Але ілюзії народницьких сподіванок розві­яла реально капіталістична дійсність.

Тому блідими тінями на її фоні проходить мрійлива Соня дочка Пузиря та її наречений Калинович, Золотницький но­сій культурних ідей.

Розмірковував над драмами Чехова,в які прийшли герої- інтелігенти, що прагнуть осмислити зміст свого існування, але не знаходять у житті справжнього місця. Шукають його, зневірю- ються і знову шукають, бо не задовольняє й атмосфера пошлості, духовної убогості, бездушності. Такими є Соня і Калинович. Ще бліді вони, недовершені. Може на сцені оживуть ці образи, що носять у собі зародки свідомого, інтелектуального життя.

Треба готуватися до гастролей об'єднаної трупи в Москві, щоб і себе показати й повчитися дечому в театральних новаторів.

(Із листа до Кропивницького, 1900р.)

Оповідач-персонаж. У комедії показано, як нещадна екс­плуатація призводить до загострення класових суперечнос­тей, що виявляється спочатку в протесті робітників проти по­ганого харчування, а у фіналі п'єси і в їхньому стихійному бунті, для придушення якого Пузир вдався навіть по допомогу до влади. Показуючи ці виступи сільськогосподарських робітни­ків проти хазяїна-капіталіста, драматург правдиво відбив процес наростання революційного руху в українському селі напередодні 1905 року.

Сила Духа. «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде зі школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!»

Оповідач-персонаж. Уже перші вистави «Хазяїна» на по­чатку 1901 року, в яких, до речі, найвідповідальнішу роль Пу­зиря виконував сам автор, були сприйняті глядачами з великим захопленням.

Поклик Серця. «Я сам бачу, що це найкраща моя комедія...» (із листа синові Назару, 1901 p.)

Суд совісті. «Немає гірше, як чоловік, зіпсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом то об той, то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини.

Оповідач-персонаж. У «Суєті» Карпенко-Карий гостро й дотепно висміює вчителя гімназії Михайла Барильченка та його брата, кандидата прав Петра, які, потрапивши в полон кар'єристських прагнень, втратили «натуральність» своєї пове­дінки, відірвались від народу. Моральних покручів драматург ба­чить не лише серед інтелігенції. Невіглас і хвалько унтер-офіцер Тарас Гупаленко, заможний селянин Терешко Сурма, який прагне вивести свого сина Матюшу «в пани», також захоплені нікчем­ною «житейською суєтою».

Устами Карпа Барильченка автор нещадно картає відступни­ків від здорової народної моралі.

Широко охоплюючи прояви житейської суєти, Карпенко- Карий, зокрема, гнівно засуджує опошлення, профанацію теат­ральної справи і проголошує вимогу поставити театр на службу високим виховним завданням.

Поклик Серця. «Сцена ж мій кумир, театр священ­ний храм для мене! Тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку; вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком!..»

В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам'яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди, жадання загального добра...»

Дія VI

Карпенко-Карий. Яку ж тему обрати для трагедії? Прагнув до простоти в драматургії й сценічній грі. Розумів, що нема ні­чого складнішого, як відтворити художньо-змістовну простоту, що сенсація, авантюра, вульгарна тенденційність підмінюють справ­жню художність, звужують поняття типовості. Задумав написати історичну драму за мотивами народної думи про Саву Чалого.

Ой, був в Січі старий козак На прозвищеЧалий, Вигодував сина Саву Козаком на славу. Не схотів же та той Сава Козакам служити, Відклонився до ляшенків В Польщу паном жити.

Ще хлопчиною слухав той спів з уст матері. Тоді плакав за Са­вою і гнівався на нього, захоплювався відважними народними месниками, як Гнат Чалий. А тепер ось пісня-поема заговорила до мого серця й розуму. Яка це трагедія! Прокляття народне не ми­нуло долі Сави. Не зазнав зрадник і особистого щастя. Одружився з шляхтянкою, але не дістав душевного спокою. Переслідують думки про колишніх побратимів. І вони таки прийшли до нього й помстилися, як велить закон народного правосуддя.

Положили пана Саву

На дубовій лаві.

Оце ж тобі, пане Саво,

Сукні-одамашки,

Що ти нажив, вражий сину,

З козацької ласки!..

Тож народ у своїй фантазії виношував тему трагічного, вислов­лював свої болі, гнів і надії. Треба назвати твір «Сава Чалий».

Головне створити образ повсталої народної маси, показати непримиренність її до гнобителів, вивести на сцену разом з істо­ричними особами і безіменних представників із табору повстан­ців, створити героїчні характери месників Гната Чалого та ін­ших.

Основний герой трагедії повинен бути людиною яскравої ін­дивідуальності.

Оповідач-персонаж. Сава Чалий людина великої енергії та пристрасті, що здатна глибоко переживати, любити й ненави­діти. Витративши багато сил на боротьбу за визволення народу з-під польсько-шляхетського гноблення, він зневіряється й прагне добути спокій і добробут через примирення. І, шукаючи згоди з польським панством, потрапляє у табір Потоцького, стає на шлях зради. Марно сподівається Сава Чалий домовитися з гетьманом, щоб той не чинив зла народові. Ця фатальна помилка стає основним конфліктом трагедії. Потрапляє в безвихідь герой, і колишні бойові побратими вчиняють над ним розправу. їхній суд Сава Чалий сприймає як заслужену кару: «Я кров'ю змив свою вину... Прощайте».

Цією кінцівкою драматург засвідчив, що не може бути при­мирення між класово ворожими силами.

{Інсценізація уривка п'єси {на вибір))

ДіяVii «У колі друзів»

Оповідач-персонаж. Його серце було сповнене любові до дру­зів, сподвижників на театральній справі, він не любив конфлікту­вати, не мав надмірних амбіцій і честолюбства, нікому не заздрив. Особливо душевно ставився до найближчих людей, які в листах та спогадах засвідчували, що найвищими ідеалами для Карпенка- Карого були ідеали добра, любові й духовного єднання.

І. Франко. «Цілісність драматичної творчості Карпенка- Карого наповняє нас почуттям подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством жи­вих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».

Карпенко-Карий. «Душа нашого народу відчувається в кож­ній зрошеній працею зернині, в глибині й шанобі родинних взає­мин, у звеличенності жіночої гідності, в лицарському захисті честі людини, в заповітній дружбі й побратимстві. Прислухайся до на­шої пісні в ній звучить голос душі народу. Кожна зернина, да­рована теплом сонця і працею трудових рук, ховає в собі щедроти тієї душі. Нам, служителям прекрасного, треба відтворювати ті щедроти, вимітаючи геть зі сцени горілчаний дух і гопацькі ви­крутаси, до яких вдаються невибагливі розважальники.»

М. Рильський. «Правдивість і простота. Мало є драматургів, до творчості яких можна було б прикласти ці слова з таким пра­вом, як до творчості І. Карпенка-Карого. Якщо додати до цього ще глибочезне знання життя, прекрасне розуміння законів сцени і великий талант скупими мазками малювати людські стосунки і людську психологію, то стане зрозумілим, чому твори Тобіле­вича держаться і будуть держатись на нашій сцені».

Сила Духу. «Сценічне мистецтво полягає в тому, щоб правдиво зображати дійсне життя людей різних станів і характерів».

Панас Мирний

Недавно те було, як ти З своїми рідними братами Витав у нас... і перед нами,


Мов на весні почав цвісти Різноманітний той садок Твоїх глибоких дум, гадок, Гарячих серцем та душою,На світ появлених тобою, Кого не бачили ми там? І «Наймички» лихую долю, І «Безталанну» з її горем. Страждання... муки... регіт... гам... Та витівки життя людського, На лихо наше, більше злого, Ніж доброго,і ті надії, Що ними люди серце гріють. Все те пройшло тут перед нами Живе, яскраве та блискуче, Мов промінь сонячний з-за тучі Чи світ зорі поза горами... І ми, милуючись, раділи, Що те, чого ми так хотіли, Пройшло до нас і жити буде, Поки живуть на світі люди...

(М. Рильський)

Колись, на славу Україні, Зродила мати трьох синів. Дала крилята їм орлині, Дала їм очі соколині І душі, повні мрій і снів... Садовський славний! Ти між нами Отой орел, і в слові сім Чи пізнаєш себе з братами, Широкоплечими орлами, Що штуки мир скорився їм?.. Мов той орел в краю блакиті, В просторі штуки чарівнім,Ширяєш ти по вольній хаті, Підвладне все тобі в ті миті, І ти живеш життям двійним... І ось брати твої з тобою: Карпенко старший чарівник, Що так звабляє всіх нас грою, Що надихає й вас порою І що відкрив нам свій тайник Подій лукавства і зневаги, Подій неправди огидних, Великодушних для відваги І нищих духом переваги


Над кодлом сильних і грізних!.. А слава сцени Саксаганський!.. Кого він з нас не чарував Чи то в комедії селянській, Чи то у драмі хуторянській,Яких він типів не вдавав?.. Живіть на славу Україні, Чаруйте скрізь її синів, І славні будете в родині, І як тепер, при сій хвилині Скрізь привітають трьох братів!..

(«Три брати», вірш)

Домашнє завдання

Прочитати комедію «Мартин Боруля».


Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали