План конспект 10 клас КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПРАГНЕННЯ СТАТИ ДВОРЯНИНОМ ЯК МІФ ПРО КРАЩЕ ЖИТТЯ. ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ В П'ЄСІ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 10-03-2013, 09:20

КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПРАГНЕННЯСТАТИ ДВОРЯНИНОМ ЯК МІФ ПРОКРАЩЕ ЖИТТЯ. ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ В П'ЄСІ

Мета: ознайомити десятикласників із змістом комедії, основними елементами її сюжету та композиції, роз­вивати навички ідейно-художнього аналізу драма­тичного твору, вміння характеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їх­нього комічного зображення, на прикладах творів І. Карпенка-Карого довести його драматургічну май­стерність у п'єсі; виховувати в учнів гідність, прос­тоту, щедрість у взаєминах із людьми.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, І. Франка; текст п'єси, фотоілюстрації до неї; аудіозапис.

«Мартин Боруля» одна з найкращих українських комедій.

І. Франко

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда на повторення вивченого матеріалу про драму та жанри драматичних творів

  Назвати основні риси драматичної літератури.(Драматична література характеризується пристосованістю для сценіч­ної інтерпретації. Основною ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору роз­падається на дві частини мова героїв і ремарки, що вказу­ють режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком «драматич­ної форми». Це поширюється і на ті твори, що вдаються до цієї форми без розрахунку на сценічну інтерпретацію.)

  Назвати провідні жанри драми. (Трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама)

  Які види драми побутували в минулому? (Містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії та ін.)

  Розповісти про розвиток драми в українській літературі. (В укра­їнській літературі драма з'являється на початку XIXст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Чари» Кирила Тополі, «Чорноморський побит» Яківа Кухаренка, «Купала на Івана» С. Писаревського).

У всіх цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії поперед­ньої доби, а з іншого враховано досвід західноєвропейської драми кінця XVIII ст. Ідейно-тематичні горизонти згаданих тво­рів обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. Однак, як і в європейській драмі, помітними були й кроки до реалістич­ного відображення дійсності. Згодом через обставини родинного плану порушувалися важливі суспільні проблеми («Назар Сто- доля» Т. Шевченка, «Лимерівна» Панаса Мирного). Із 80-их ро­ків XIX ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з'являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» Ми­хайла Старицького, «Доки сонце зійде» Марка Кропивницького, «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Украдене щастя» Івана Франка, «Нахмарило» Бориса Грінченка.)

 Які бувають жанрові типи драми як жанру?(«Закрита» і «від­крита»)

  Назвати ознаки «закритої» драми. (Ознаками «закритої» драми є: введення в історію події та персонажів; однозначна зав'язка; тісний змістовий зв'язок між сценами; причиново- наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв'язків між персона­жами; лінійна дія; відсутність зміни місця дії, або незначна зміна; лінійна часова послідовність; коротка тривалість дії; фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою; збе­рігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.)

  Назвати письменників, які використовували «відкриту» драму.(Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.

  Назвати жанрові особливості «відкритої» драми.(Іншим жан­ровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є: відсутність введення; відсут­ність однозначної зав'язки; відсутність зв'язку або неясний зв'язок між сценами; сцени, пов'язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць; нелінійна дія; відсутність формально визначених відрізків дії; часта зміна місця дії; пе­рервна часова послідовність.)

2. Літературний диктант «Так» «ні» Чи правильне твердження?

1. Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого Іван Панасович Карпенко. («Ні»)

2.П'єса, в основі якої лежить гострий життєвий конфлікт, напру­жена боротьба й складні переживання персонажів, але розв'язка не має трагічного характеру, називається драмою. («Так»)

3.«З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть тягни!» основна мораль Пузирів (П'єса «Хазя­їн»). («Так»)

4. «Наймичка» за жанром соціально-психологічна драма. Так»)

5. Родина Тобілевичів це Карпенко-Карий, Старицький, Кро­пивницький, Заньковецька. («Ні»)

6. Мова автора у п'єсі називається ремаркою.(«Так»)

7.У п'єсі «Наймичка» роль Харитини виконала М. Занько­вецька. («Так»)

8. Мартин, Палажка, дочка її Марися, Микола та наймити Омелько й Трохим персонажі драматичного твору «Мартин Боруля». («Так»)

9.1. Карпенко-Карий правдиво показав нескореність народу, його стійкість і незламність у боротьбі проти своїх гнобителів у творі «Суєта». («Ні»)

10. Уперше була поставлена в Ростові-на-Дону трупою М. Кро- пивницького за участю М. Заньковецької п'єса «Сава Чалий». («Ні»)

11. «Одним із найкращих лікарів праця» так у листі Кар­пенко-Карий писав своїй дружині. («Ні»)

12. «Цілісність драматичної творчості Карпенка-Карого наповнює нас почуттям подиву для його таланту». Ці слова належать Л. Толстому.(«Ні»)

іі. Мотивація навчальної діяльності учнів. Оголошення теми і мети уроку

1. Слово вчителя

Тематичне багатство, гострота художнього бачення, заглиб­лення у психологію персонажів і вмотивованість кожного його вчинку у творах І. Карпенка-Карого дають підстави поставити його ім'я з такими відомими сучасниками, як Бернард Шоу, Ген- рік Ібсен, Герхард Гауптман, Октав Мікро.

2. Бесіда за окремими творами драматурга

  З'ясуйте, в чому суть конфлікту у п'єсі «Наймичка»? (Кон­флікт має соціальне забарвлення; автор розкриває ту ат­мосферу безправності, приниження і злидарства бідного на­роду, серед якого розцвітають аморальні, розбещені, лицемірні Цоколі)

  Що вбирає в себе поняття «честь»? А як же справи з честю в персонажів комедії «Хазяїн»? Скажімо, у Феногена, Ліхта- ренка? (Ці люди давно вже втратили честь і навіть не усві­домлюють потреби в ній. Усе їхнє життя зводиться до того, як би примножити своє багатство, де б украсти, схитру­вати, мати вигоду. Феноген та Ліхтаренко варті один од­ного за своєю підлістю)

  Чи живуть за законами честі представники інтелігенції вчитель гімназії Калинович та молода освічена дочка Пузиря Соня? (Соня і вчитель Калинович прагнуть справедливості, змістовного, потрібного народові життя. Проте є ряд епізо­дів у творі, коли читачеві (глядачеві) стає соромно за пове­дінку цих освічених інтелігентів. Обом персонажам не виста­чає рішучості на шляху до тієї високої мети, яку вони про­голошують. І Соня, і Калинович почуваються безпорадними ідеалістми перед «дикою і страшною» силою Пузиря)

  У чому трагедія головного героя п'єси «Сава Чалий»? Який можна зробити висновок? (Висновок: людина, яка перекрес­лила своє добре ім'я зрадою народних інтересів, лихими вчин­ками постать справді трагічна. Особливо це стає зрозу­мілим з відстані століть, які минули. Ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися своїм предком. Це трагедія цілого роду, і, певною мірою, народу. Звичайно, з цього погляду, осо­бистість, що втрачає народну повагу, вимагає співчуття, але водночас і осуду. Це варто усвідомити кожній людині)

III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виступ учня-«літературознавця»

Великим кроком уперед у творчому зростанні драматурга була комедія «Мартин Боруля» (1886). Біографи письменника вказу­ють, що поштовхом до написання цього твору стала комічна істо­рія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича — Карпо АдамовичТобілевич.

Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагаль­нення, гостро висміявши й засудивши станове честолюбство і па­разитизм привілейованої соціальної касти дворянства.

(До слова, батько письменника, як і герой п'єси, не добився дворянських прав, бо в частині родових документів стояло прі­звище не Тобілевич, а Тобулевич (аналогічно і в комедії: Бо- руля Беруля.)

2.Виступ учня «літературного критика»

У недалекому минулому Мартин Боруля жив здоровим трудо­вим життям, але внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав його «бидлом», пройнявся фантастичним бажанням довести, що він також «уродзоний шляхтич». І поки повірений Трандалаєв добивався офіційного підтвердження «дворянських прав» Мартина Борулі, той поспішив завести у своїй сім'ї «дво­рянські порядки».

Мартин забороняє своїм дітям «мужицьку роботу», сам нама­гається подовгу вилежуватись у ліжку; хоч з незвички у нього й боки болять; хоче перевести сім'ю на «панську» страву «кофе» і велить розпитати, «коли його подають: чи до борщу, чи на ніч».

Щоб вивести своїх дітей на «дворянську лінію», Мартин Бо­руля, не шкодуючи грошей, утримує сина Степана писарчуком у земському суді, а дочку Марисю збирається видати заміж за «бла­городного жениха» регістратора в ратуші Націєвського.

Одну за одною розгортає драматург сцени й ситуації, май­стерно підводячи «уродзоного шляхтича» до катастрофи. Наці- євський, «благородний жених» Марисі, ганебно тікає, Степан залишається «поза шпатом», а тим часом сенат не підтверджує дворянські права, бо в старих документах писалося «Беруля», а в нових «Боруля».

Довівши до цілковитого провалу честолюбні прагнення свого героя, Карпенко-Карий у фіналі комедії показує його протвере­зіння. Мартин Боруля, спалюючи після всього пережитого «дво­рянські документи», говорить: « Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

3. Слово вчителя

Через всю комедію проведена ідея: гідність людини визна­чає не приналежність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота й щирість у взаєминах з людьми. Ця ідея стверджується не тільки еволюцією головного персонажа, а й критичним зображенням таких дійових осіб, як

Протасій Пеньожка, Матвій Дульський представників гоноро­витої, хоч і «голопузої» шляхти, як Степан Боруля, Націєвський, Трандалаєв розбещених чиновників.

4. Хвилинка мистецтва

Слухання аудіозапису (діалог між Мартином Борулею і Омель- ком з III яви дії II, коли наймит із наївністю розповідає своєму хазяїнові про те, як у нього вкрали коней)

5.Пригадати поняття «засоби комічного у творі».

Знайти в комедії, прокоментувати

6.Рольова гра «Тіньовий театр»

Садовський (пише лист). Надумав із трупою мандрувати до Парижа. Сміливий намір винести на європейську сцену мистецтво рідного театру. А може, в цьому є рація? Хай глядачі зіставлять гру Марії Заньковецької з грою прославленої фран­цузької зірки Сари Бернар. А що скажуть французи? Може, по­везти у Францію «Мартина Борулю», щоб позмагатися з мольє- рівським «Міщанином-шляхтичем»? Французи дуже вибагливі до гумору. Герценписав, що гумор і дотепність є «чудовими еле­ментами французького характеру».

Карпенко-Карий. Що сказать про Париж не знаю, бо це дуже мудра штука...

Тут необхідно поїхати в Париж знаючому чоловікові і на місці самому все разгледіть. Такий чоловік повинен буть ти...

7. Дати характеристику героїв п'єси

за самостійно складеним планом

I  варіант Мартина Борулі;

IIваріант розбещеного чиновника Націєвського;

IIIваріант Матвія Дульського.

IV. Закріплення

1. Слово вчителя

Те, що ми маємо справді цінного у сфері чистої поезії, нале­жить тільки Шевченкові, у сфері музики Лисенкові, а у сфері драми Старицькому і Карпенкові-Карому.

Звертаючись до драматичної творчості померлого драматурга, взятої в цілому, ми мусимо покваліфікувати її як високотала­новиту. Драми Карпенка-Карого справді дії, з логічним роз­витком їх, з умілою колізією дійових осіб і життєвою правдою тих мотивів, якими керувався автор при написанні своїх творів. Вони сценічні, живі, актуальні. Вони народні, бо темами для них є життя народне з його радощами і злиднями, що мають місце в житті нашого народу і переважно селянських мас його.

Межі й об'єкти драматичної творчості Карпенка-Карого, то наше село, бідне, обшарпане село з тисячами злиднів, що визира­ють із кожної хати, з темною хмарою темноти, що заставляє со­бою і душу, і мозок селянина. Перечитуючи драми нашого пись­менника, бачимо, які чорні духи звили собі кубло в селянському житті і зробили з нього пекло.

Панорама селянського життя, намальована Карпенком-Карим, тяжка, повна чорних фарб. Ми не помилилось, коли скажемо, що творчість Карпенка-Карого у сфері нашої драми то резонатор нашого села, то талановитий і здебільшого правдивий малюнок його, а п'єси автора «Бурлака», «Розумний і дурень», «Чумаки», «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Хазяїн» артистичні, історичні пам'ятники з життя нашого села.

Не менш помітною заслугою реаліста-драматурга є також і те, що він не пішов у своїй творчості утертою дорогою стопцьованих шаблонів у змалюванні кохання.

Образи кохання, а особливо жіночого, різноманітність емоцій­них переживань залюблених істот змальовано автором в деяких п'єсах (напр. «Безталанна») так гарно, чітко і з таким чуттям художньої міри, що образи ці стають симолами, типовими фі­гурами, яких годі знайти в інших творах нашої драматичної лі­тератури. До таких творів треба зарахувати Софію, з її ніжною, вірною любов'ю подружнього життя, і її антипод Варку живе втілення гарячого, як полум'я, і бурхливого кохання, яке, щоб дійти до свого логічного кінця, не зупиниться ні перед якими жертвами, зв'язаними зі стражданням і горем інших.

Чудово змалював Карпенко-Крий образ «Наймички». Пластич­ністю оброблення, виразністю деяких рис з переживань любовного почуття до Панаса і тих життєвих умов, в які кинула її доля не­щаслива, Харитина залишиться одним із кращих жіночих типів не тільки з галереї Карпенка-Карого, а й цілої української дра­матичної літератури.

Беручи матеріалом для своєї творчості факти з життя селя­нина, з психічних його переживань, зв'язаних з матеріальними об­ставинами цього життя, Карпенко-Карий звертався також і до на­шого минулого, де так багато великих драматичних моментів, де ці моменти, звиваючись один до одного, створюють одну велику трагедію історію нашого краю.

«Що було те мохом поросло», «Сербии»і «Сава Чалий» ось п'єси нашого драматурга, матеріалом для котрих були події «былого» нашої історії. Найбільш вартою з боку літературного є остання п'єса, мабуть, чи не найкраща з усіх історичних п'єс на­шого театрального репертуару. Головного героя трагедії Карпенка- Карого змальовано в ній трохи несуцільно. Фігура його вражає суперечностями. Конфлікти, що виринають в душі героя, кін­чаючись катастрофою його планів і мрій, не викликають у душі читача й публіки театральної глибоких психологічних процесів, звернутих симпатичним своїм боком до Сави. Центральну фігуру трагедії змальовано, таким чином, незахоплююче. Зате інші пер­сонажі трагедії, як Гната Чалого, змальовано в цілий могутній зріст, пластично, колоритно і відповідно до історичної правди. Та як би там не було, проби драматичної творчості нашого драма­турга в сфері історичних художницьких композицій можуть по­сісти визначне місце серед нашої історичної драматургії.

2. Скласти тези прослуханого

3.Логічний роздум

Прокоментувати вислів І. Франка «Карпенко-Карий один із батьків новочасного українського театру».

4.Оцінювання

V. Домашнє завдання

1.Повторити вивчене про драму та жанри драматичних творів.

2. Підготуватися до контрольної роботи.


Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали