МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ. «ГАРМОНІЙНИЙ ТАЛАНТ ХУДОЖНИКА і ГРОМАДЯНИНА» (С. ЄФРЕМОВ). ЖИТТЯ і ТВОРЧІСТЬ, ГУМАНІЗМ СВІТОГЛЯДУ

Мета: розповісти про життєвий і творчий шлях письмен­ника як одного з найталановитіших в українській літературі, розкрити світоглядні позиції як україн­ського митця-патріота й гуманіста; допомогти усві­домити, що оптимізм і життєствердження — важ­ливі духовні цінності буття людини; викликати інтерес до творчості письменника; виховувати лю­бов до життя.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання: портрет М. Коцюбинського, фотовиставка «Життя і творчість М. Коцюбинського», виставка творів М. Коцюбинського.

Людську любов, і радощі, й жалі, І совість, що губилась на землі,—І серце взяв, у світ поніс з собою.

А. Малишко, «Коцюбинський»

Щось сильне тягне мене до літературної праці — і літературі я відданий цілою душею.

М. Коцюбинський

ХІД УРОКУ

i.  Організаційний момент

ii.Мотивація навчальної діяльності.

Актуалізація суб'єктного досвіду

Прокоментувати слова Сергія Єфремова: «Людський дух, жад­ний на правду і поступ, вічно посилає і слатиме нових і нових творців, що й самі без упину йдуть до світла й правди, і ведуть усіх, хто так само не задовольняється буденщиною й прагне ви­щих форм щиролюдського життя. В цьому безупинному шуканні маємо гарантію й нашого розвитку у прийдущі часи».

III.              Оголошення теми уроку

1.Слово вчителя

Сьогодні ми поговоримо про людину, ім'я якої в дивовижно багатому на літературні таланти часі на межі двох віків — XIX і XX — було зорею першої величини. Це Михайло Михайлович Коцюбинський. Ще за життя письменника його називають сон­цепоклонником.

Він любив життя, людей, землю, природу, прагнув до пре­красного й шукав його навіть там, де не було.

2.Зачитування епіграфів, записи їх у зошити

IV.              Цілевизначення уроку

V.                Сприймання й засвоєння навчального матеріалу

1.Розглядання портрета письменника й фотовиставки

Спогади відомого українського співака Михайла Микити (він зустрічався з М. Коцюбинським у свого вчителя М. В. Лисенка) дають живе уявлення про зовнішній вигляд Михайла Михайло­вича, красу і благородство його душі.

«Найбільше враження,— пише М. Микита,— зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру; красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикра­шували його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно поши­тий костюм. Узагалі в його постаті, одязі й манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивалось якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам'ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, ви­ховану людину».

2.Слово вчителя

Ніхто не може правдивіше розповісти про людину, зокрема письменника, ніж родичі, друзі, знайомі, твори самого письмен­ника, епістолярна спадщина.

Учитель заздалегідь роздасть учням «ролі» сучасників М. Коцюбин­ського й матеріали спогадів (або учні самі знайдуть ці матеріали в реко­мендованих учителем джерелах). Учні виразно, емоційно, проникливо читають.

Учитель керує цим і при потребі дає коментарі.

Остап Лисенко — музикознавець (син композитора М. В. Ли­сенка): «Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на есе життя. Чехов писав, що все в людині повинно бути прекрасним: і обличчя, думка, і одяг».

Саме таким був Коцюбинський.

З повагою й любов'ю ставилися до М. Коцюбинського учні, яких він навчав, селяни, з якими вів сердечні розмови, колеги по праці й творчості. Послухайте спогади Єлизавети Бакші- Мельникової, у родині якої молодий Коцюбинський працював приватним учителем — готував трьох дітей до гімназії.

Є.Бакша-Мельникова: «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу за­воювати нашу загальну симпатію, і нам учитись було легко і при­ємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, а й ви­хователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори і тим розвинув нашу любов до України. Завдяки Михайлові Михайловичу я дуже полюбила все українське: носила український костюм, спі­вала українських пісень, зацікавилась побутом селян...»

Ольга Дорошенко, чернігівська вчителька: «Дуже проста і мила людина у своєму поводженні, він завжди одягався у зви­чайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно.

Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина... завжди повинна бути пристойно й охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства».

Михайло Мочульський, літературознавець: «Зовнішнім ви­глядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова. Колір об­личчя в нього був смуглявий. Риси — тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливі очі: невеликі чорні, блискучі, як гарячі вуглики».

Ірина Коцюбинська, донька письменника: «Він любив квіти, із захопленням вивчав їх, ботанічні 3HCLH НіЯ були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок, яких тільки кві­тів не було... Батько дуже любив садок і разом з матір'ю наса­джував дерева і квіти».

Володимир Гнатюк, етнограф: «Квіти —це була його при­страсть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву...

Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку роз­мову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити

До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль...

Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого з інтересу... Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант...»

3. Лекція

Лекційний виклад матеріалу, який переривається розповідями учнів, які «виконують ролі» сучасників. Усі учні складають тези почутого.

Письменник Денис Лук'янович, захоплюючись, як і всі інші, людяністю, делікатністю й тактом М. Коцюбинського, свої вра­ження про нього підсумував словами: лише такий естет у житті, як він, міг стільки краси внести у свої твори.

Ми зустрічаємо цю красу в його описах землі і неба, пташок, шепоту трав. Неперевершено передав М. Коцюбинський біль і ра­дість, любов і ненависть. Душа його була такою чутливою, що до неї озивалися не лише люди й птахи, а й морська хвиля, ка­мінь, стежка життя, хмара й золоте сонце.

Цей аристократ духу, інтелігент проби народився і виріс не в палаці, а в небагатому будинку дрібного урядовця 17 вересня 1864 року у Вінниці. Одного разу в дитинстві, коли малий Михай- лик захворів, під час марення він раптом заговорив українською мовою. У сім'ї панувала російська, і тому цей факт здивував до­машніх. Після одужання хлопчику розповіли про цю подію, і він ще більше розгорівся цікавістю до українського слова.

У 9 років пробує складати українські пісні на взірець народних, а в 12 років пише повість з фінського життя російською мовою.

Батько часто змушений був міняти роботу. Разом із ним з місця на місце мандрувала й сім'я.

Спогади Михайла Коцюбинського. «Батько мій був сангвінік, з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися, запальний, але добрий чоловік. Мати з більш сталим характером, зі складною, тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву».

Лекція вчителя. Початкову освіту Михайло здобув удома. З 1875 року навчався спочатку у двокласній Барській школі, а зго­дом упродовж п'яти років — у Шаргородському духовному училищі. Йому виповнилося лише 15 років, коли помер батько. Як старший у сім'ї, Михайло мусив іти заробляти, бо саме на нього лягла від­повідальність за майже сліпу матір, двох сестер і двох братів.

Даючи приватні уроки, навчаючи дітей, навчався й сам. Його університетом стало саме життя — учителювання, близьке зна­йомство з рідним народом на селі, мандрівки дорогами Молдавії та Криму разом з філоксерною комісією...

Останні 15 років свого життя письменник разом із родиною жив у Чернігові. Як і кожна земна людина, він звідав труднощі, але мав і часи відносного благополуччя. Течія його життя руха­лася двома потоками: один — чиновницька служба, другий — письменницька праця, яка потребувала праці й творчих зусиль. А в 1906 році додалася й суспільно-громадська робота — Михайло Михайлович очолив Чернігівське товариство «Просвіта».

Чернігівський період життя М. Коцюбинського насичений творчими зустрічами, новими знайомствами.

Щопонеділка вечорами в будинку Коцюбинських збиралися чернігівські інтелігенти — письменники Борис Грінченко з дру­жиною Марією Загірною, Микола Чернявський, Володимир Самійленко, Микола Вороний, художник Михайло Жук, учителі, лікарі. Тут жваво обговорювалися пекучі громадські питання, аналізувалися твори, складалися програми літературно-музичних вечорів. Тут мужнів творчий дух молодого П. Тичини. М. Коцю­бинський як член Чернігівської губернської ученої архівної ко­місії побував у Полтаві на святі відкриття в 1903р. пам'ятника І. П. Котляревському, там зустрівся з Панасом Мирним, Михайло Старицьким, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Оленою Пілкою. Його твори друкуються в журналах, з 1899 р. у Львові починає виходити їх зібрання. Кращі новели перекладаються ро­сійською, польською, німецькою, італійською, іспанською, нор­везькою, угорською мовами.

Займатися творчою працею було нелегко, адже кращі години дня відбирала нудна служба в статистичному бюро. Сучасники згадують постійні нарікання М. Коцюбинського на втому від не­цікавої, майже механічної роботи.

М. Коцюбинський: «Останніми часами я так обтяжений усякою службовою роботою, що не маю часу писати... З одного боку здоров'я не служить мені, а з другого — всяка обов'язкова праця гнітить...

...Чогось нездужаю, та й нерви в мене не зовсім добрі, мабуть, од перевтоми».

З кожним роком усе більше дошкуляло хворе серце, і все ж письменник, долаючи недугу, багато читав, цікавився маляр­ством, музикою, театром.

Останні роки життя М. Коцюбинського позначені приятелю­ванням із М. Горьким. Він познайомився з ним в Італії, куди тричі (1909-1912 pp.) приїжджав на лікування.

Та навіть щедре італійське сонце не могло спинити руйнівної сили хвороб — нервових, серцевих, легеневих. Але Михайло Ми­хайлович і сам не шкодував себе, хотів більше й більше побачити красу Божого світу. У червні 1911 року він писав з Криворівні М. Горькому: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. По­бував у диких місцях, доступних небагатьом, на полонинах, де гуцули-номади проводять зі своїми чередами все літо. Якби ви знали, яка велична тут праця, яке первісне життя!..»

Словникова робота

Номади — народи, які кочують; кочівники.

Полонина — безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, яка використовується для пасовиська та сінокосу; га­лявина.

І хоч подорожі забирали його малі фізичні сили, любов до життя й краси перемагали подих смерті, до якої письменник ставився спокійно й трохи скептично.

Михайло Михайлович повернувся з Карпат зовсім немічним. Кілька місяців лікується в університетській клініці професора Василя Образцова в Києві; та медицина була безсилою. Але й ці важкі дні Коцюбинський залишався цікавим співрозмовником.

Микола Стражеско, лікар: «У м'яких сердечних тонах він завжди говорив про людей. Найбільше любив говорити про Україну, про її природу, про український народ, сумував з приводу його мало- письменності, але був переконаний, що незабаром усе змінеться».

Не стало письменника 25 квітня 1913 року.

Проводжати його в останню путь вийшов увесь Чернігів, а оплакувала вся Україна. Поховано М. Коцюбинського на Бол- диній горі, в гаю Троїцького монастиря — улюбленому місці від­починку за життя. «Як тут гарно,— говорив якось Михайло Ми­хайлович своєму приятелеві художнику М. Жуку,— якби помер, то кращого місця і не треба для вічного спочинку». Це його ба­жання було виконане.

Панас Мирний: «Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми й без­мірно широкої любові до людей».

4. Огляд творчості. Жанр новели у творчості М. Коцюбинського

Невипадково М. Коцюбинського називають «великим Сонце­поклонником». Уся творчість письменника наснажена сонячним оптимізмом, вірою у високе призначення людини. Як таланови­тий новатор, він звертався до різних жанрів літератури.

Розповідь за таблицею (попередня підготовка учня)

 

Розгляд окремих новел М. Коцюбинського: «Лялечка», «Цвіт яблуні», «Сміх», «Вдорозі», «Хо» Учні стисло передають зміст твору, свою думку про нього, ви­значають, які ідеали утверджує М. Коцюбинський у новелах, об­разах, які мистецькі поезії обстоює.

Наприклад, аналіз учнями казки «Хо» може бути таким. Казка «Хо» (1894) дає можливість глибше зрозуміти ідейно- художні пошуки М. Коцюбинського в період перебування в «Брат­стві тарасівців», коли «молоді українці» різко виступили проти українофілів, котрі не стільки діяли, як говорили. Композиційно твір складається з кількох майже самостійних частин з окремим сюжетом, образами, конфліктом. Об'єднує їх казковий образ Хо, що символізує переляк людей, які не наважуються сміливо подивитися в очі часто ними ж перебільшуваній небезпеці. Такою є панна Ярина Дольська, яка під впливом прочитаних книжок запалилася любов'ю до знедолених, але, уявивши своє життя се­ред селян, усього за три дні відмовилася від «мрії» і подала руку женихові-дідичу.

Грав в «українство» й урядовець Макар Іванович Літко. Але коли виникла потреба відвезти вінок на могилу померлого укра­їнського письменника, перелякався й відмовився. Він аж «за­слаб від страху».

На противагу лібералам письменник виводить в останньому розділі молодих інтелігентів — письменника, лікаря, хлібороба, учителя, які мужньо виступили на захист народних інтересів.

У творі є слова, які є ключовими не тільки для аналізу казки, розуміння переконань автора. Вона актуально звучать і сьогодні.

«Будьмо передусім скрізь українцями — чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді... Хай вона бри­нить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товарись­ких, громадських, у літературі — скрізь, де нам не заціплено... Не попускаймо собі навіть у дрібничках... Несімо прапор справи нашої в дужих руках, а будьмо консеквентними, не відділяймо слова від діла... Не жахаймось, що діло те таке важке, таке важке... Робім, що можемо: на яку б дорогу не ступили ми — йдім смі­ливо, пам'ятаючи, що всі дороги провадять до Рима... А поки що нам треба праці, праці, праці».

Словникова робота

Консеквентний — послідовний.

5. Узагальнювальне слово вчителя

Одним із останніх творів письменника стала новела «Хвала життю». Писав він її незадовго до смерті, коли хвороба забирала останні краплі здоров'я. Та незважаючи на це, твір пройнятий пафосом торжества життя, яке постійно відроджується у всій красі. Такий закон природи. В основі твору лежить розповідь про агаву — рослину, яка живе доти, поки не зацвіте. «Вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти». Агава пробивається крізь каміння й першою вітає схід сонця. «Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море. «Ave, more, morituri te salutant!» (Живи, море, ті, що йдуть на смерть, вітають тебе).

Подібно до змальованої письменником квітки, він усотував силу із серця різної землі, рідної культури, пробивався крізь матеріальні нестаткн, канцелярську роботу, хвороби, пересліду­вання. Його талант розквітнув таємничою квіткою агави і таким ніжним і рідним цвітом яблуні.

V.                Закріплення

Зачитування тез, записаних протягом уроку, їх коментар.

VI.              Підбиття підсумків

1. Прокоментувати епіграф уроку

2. Запитання

•  Які вислови видатних людей чи самого М. Коцюбинського можна взяти за лейтмотив уроку? Обґрунтуйте.

•  У розглянутих творах на першому плані зовнішнє життя, по­дії чи внутрішнє, тобто «життя» душі й серця?

VII.            Рефлексивно-оцінювальний етап

1. Рефлексія «М. Коцюбинський — аристократ Духу, інтелігент високої проби, талановитий письменник»

2.Самооцінка власної діяльності

VIII.          Домашнє завдання

1.Опрацювати матеріал підручника, зіставити з почутим на уроці.

2.Прочитати новелу «Intermezzo».

3.Усний роздум «...Я не агаву змалював, а своє життя» (М. Ко­цюбинський).

4.Індивідуальні та групові завдання: дослідити художній стиль М. Коцюбинського; підготувати повідомлення «Життєва основа новели "Intermezzo"»; вивчити напам'ять уривки з новели «Intermezzo».